12 вересня 2025 рокусправа № 380/12113/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з вимогами:
- визнати протиправними дії Відповідача щодо звільнення позивача за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
- зобов'язати Відповідача прийняти наказ по особовому складу про звільнення позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (в редакції Закону на час виникнення спірних правовідносин).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 у справі №380/16403/24, відповідачем розглянуто рапорт позивача від 10.04.2024 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». За результатами розгляду зазначено рапорту, відповідачем відмовлено у задоволенні такого. Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у задоволенні поданого рапорту, оскільки рапорт було подано 10.04.2024, проте, піж час вирішення зазначеного рапорту, відповідач керувався чинною редакцією Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» після внесення змін з 18.05.2024. Вважає позовні вимоги обґрунтованими, просить суд позов задовольнити.
Ухвалою суду від 19.06.2025 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.
Ухвалою суду від 30.06.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.
14.07.2025 за вх.№57631 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що станом на момент звернення позивача до військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І-ІІ групи у Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» відсутня зазначена підстава для звільнення з військової служби». Вважає, що звільнити позивача з військової служби на зазначеній ним у рапорті підставі для звільнення є неможливим у зв'язку з відсутністю такої підстави для звільнення.
Також зазначив, що до рапорту позивачем не було долучено документів, що підтверджують потребу у постійному сторонньому догляді батька дружини позивача та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформацію про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, як це передбачено абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Вказав, що у військової частини НОМЕР_1 відсутній обов'язок здійснювати розгляд рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції, що діяла на момент подачі ним рапорту. Просить у задоволені позову відмовити.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п'ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.
Суд з'ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:
ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді на посаду солдата резерву 42 запасної роти військової частини НОМЕР_1 .
Позивач 10.04.2024 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби у запас на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232 у зв'язку із наявністю у дружини батька, 2-ї групи інвалідності.
Представники позивача двічі надсилали адвокатські запити від 26.04.2024 та від 13.05.24 до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просили повідомити про результати розгляду рапорту позивача від 10.04.2024.
23.05.2024 року була направлена скарга з питання неналежного реагування відповідачем на поданий рапорт.
Військова частина НОМЕР_1 на адвокатські запити надала письмові відповіді від 26.04.24 № 3267, від 27.05.24 №4339 та від 07.06.24 №4697 у яких зазначає про те, що позивач не звертався з рапортом про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами чи з інших поважних причин.
Військова частина НОМЕР_1 у відповіді від 03.07.24 повідомила, що ОСОБА_1 звернувся з рапортом про звільнення 27.05.24. Вказаний рапорт зареєстрований 27.05.24 під вх. № 17597. Вказують що рапорт був розглянутий командиром військової частини НОМЕР_1 та за результатами розгляду прийняте рішення залишити вказаний рапорт без реалізації зважаючи на те, що відсутня підстава зазначена підстава для звільнення з військової служби.
Вказане встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 у справі №380/16403/24.
Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, обставини, які були встановлені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 у справі №380/16403/24, яке набрало законної сили, не підлягають доказуванню у цій справі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 у справі №380/16403/24 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 10.04.2024 про звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_5 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10.04.2024 про звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи та прийняти рішення по суті рапорту, довівши таке до відома військовослужбовця у письмові формі, з врахуванням висновків суду.
16.05.2025 за №2491 військова частина НОМЕР_6 надала відповідь на рапорт позивача, в якій повідомлено про відсутність підстав для звільнення з військової служби. Зазначено, що на рапорті відсутнє клопотання заступника командира військової частини НОМЕР_1 по суті даного рапорту перед командиром військової частини НОМЕР_1 , який наділений повноваженнями на прийняття рішення по суті даного рапорту. Також зазначено, що 18.05.2024 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військової служби» №3633-ІХ. У Законі України «Про військовий обов'язок і військову службу» відсутня зазначена позивачем у рапорті підстава для звільнення з військової служби, а саме «у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, а саме у зв'язку із наявністю батька дружини із числа осіб із інвалідністю ІІ групи».
До рапорту не долучено документів, що підтверджують потребу у постійному сторонньому догляді батька дружини позивача та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, як це передбачено абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Не погодившись з відмовою у звільненні з військової служби, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.
При вирішенні спору, суд виходить з такого.
Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII).
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII визначено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначені частиною четвертою цієї статті.
При цьому, пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався, та такий діє станом на день розгляду справи.
Як встановлено судом, 10.04.2024 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби у запас на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232 у зв'язку із наявністю у дружини батька, 2-ї групи інвалідності.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 у справі №380/16403/24 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_4 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 10.04.2024 про звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_5 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10.04.2024 про звільнення за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи та прийняти рішення по суті рапорту, довівши таке до відома військовослужбовця у письмові формі, з врахуванням висновків суду.
На виконання рішення суду, військовою частиною НОМЕР_5 розглянуто по суті рапорт позивача від 10.04.2024 про звільнення з військової служби та прийнято рішення, яким відмовлено у задоволенні рапорту, оскільки станом на час розгляду рапорту позивача відповідачем застосовано чинну редакцію Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Частиною 7 статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджено Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008.
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог цього Положення, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170/
Відповідно пункту 12.1 розділу XII цієї Інструкції, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення №1153/2008 (у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них).
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Підстави звільнення з військової служби чітко визначені статтею 26 Закону № 2232-XII.
При цьому, стаття 26 Закону № 2232-XII у період існування спірних правовідносин зазнавала суттєвих змін.
Так, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній на час подання рапорту) передбачалось, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема:
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
18.05.2024 набув чинності Закон України № 3633-IX від 11.04.2024 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», яким статтю 26 Закону № 2232-XII було викладено в новій редакції.
Зокрема, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції, чинній на час складення правового висновку до рапорту) передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
В свою чергу, абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах:
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відповідно до вимог статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 803/1541/16 вказала, що у разі якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі неодноразово застосовувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 вересня 2020 у справі №826/10971/16, від 24 січня 2023 року у справах №640/14816/20 та №600/5806/21-а, від 08 жовтня 2021 року у справі № 240/19318/20, від 16 листопада 2021 року у справі № 360/1406/20, від 01 грудня 2022 року у справі № 640/7578/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 520/9778/19 та від 10 січня 2024 року у справі № 380/13615/21.
З огляду на вказане, враховуючи вищенаведені правові норми Основного Закону України, юридичні позиції Конституційного Суду України щодо їх офіційного тлумачення та висновки Верховного Суду стосовно застосування цих норм, суд, з огляду на характер і зміст спірних правовідносин констатує, що правовідносини щодо звільнення військовослужбовця з військової служби починаються з дати звернення особи з відповідним рапортом та тривають до моменту прийняття рішення вищим командуванням.
Законом України від 11.04.2024 № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» не було передбачено особливостей порядку застосування в часі нових норм права.
Під час розгляду справи встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли 10.04.2024 (день звернення позивача із відповідним рапортом) та припинились 16.05.2025 (дата відповіді на рапорт), тобто ці правовідносини тривали у проміжку часу до та вже після набуття 18.05.2024 чинності змінами до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Тому, оскільки станом на час розгляду по суті рапорту позивача військовою частиною НОМЕР_1 було застосовано чинну редакцію Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням змін, внесених Законом України від 11.04.2024 року № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», то у суду відсутні підстави вважати, що останньою допущено порушення норм чинного законодавства.
Так, як зазначалось судом, абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах:
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Тобто, для звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовцю необхідно підтвердити документально три умови: 1) наявність інвалідності I чи II групи у одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка); 2) потребу у здійсненні постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка); 3) відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або потребу інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення в постійному догляді.
Водночас для вирішення питання про звільнення військовослужбовця з військової служби необхідним є дотримання сукупності зазначених вище умов.
Так, судом встановлено, що позивачем до рапорту не було долучено документів, що підтверджують потребу у постійному сторонньому догляді батька дружини, акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, як це передбачено абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Суд зауважує, що позивач за наявності у нього інших документів, окрім тих, які додані до рапортів, та враховуючи зміни в законодавстві після 18.05.2024, не позбавлений права повторного звернення до військової частини із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи встановлені у справі обставини та положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, відсутність інших доводів позивача на обґрунтування заявлених вимог, суд вважає такі вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню з наведених підстав.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України в разі відмови в задоволенні позову судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позову відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна