Іменем України
12 вересня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/1312/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач), в якому позивач, з урахуванням уточненої позовної заяви від 4 липня 2025 року б/н, просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, викладену у листі від 16 травня 2025 року № 1200-0405-8/12294, щодо виплати ОСОБА_1 допомоги на поховання померлого батька ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити належний перерахунок пенсії померлого ОСОБА_2 станом на 2 листопада 2024 року відповідно до чинного законодавства на той час та здійснити виплату допомоги на поховання ОСОБА_1 відповідно до вимог частини 4 статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкав за адресою (до декомунізації): АДРЕСА_1 (тимчасово окупована територія України з 2014 року), зараз - АДРЕСА_1 , та перебував на обліку як пенсіонер ОВС у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області.
2 листопада 2024 року батько позивача помер, причина смерті - хронічна серцева недостатність. Після перенесеного інфаркту у 2023 році батько позивача був паралізований та не міг фізично самостійно пересуватись.
Організацією поховання на батька на тимчасово окупованій території займалась його колишня дружина - ОСОБА_3 , та основну частину витрат на поховання позивач взяв на себе. Оскільки позивач є учасником бойових дій та і взагалі через повномасштабне вторгнення Російської Федерації на територію України позивач не зміг особисто приїхати та поховати батька, тому через спільних знайомих позивачу вдалося передати на тимчасово окуповану територію гроші у сумі 1 тисяча доларів США (40 тис. грн) для оплати поховання та відповідних ритуальних послуг. На той час у позивача не було жодних офіційних документів, які підтверджували б факт смерті ОСОБА_2 .
4 березня 2025 року позивач звернувся до Малиновського районного суду м. Одеса про встановлення факту смерті свого батька. На підставі рішення вищевказаного суду від 5 березня 2025 року № 521/3329/25 позивач 26 березня 2025 року отримав в Хаджибейському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одеса свідоцтво про смерть свого батька серія НОМЕР_1 та витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання.
3 квітня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про виплату допомоги на поховання свого батька ОСОБА_2 відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), яку прийнято та спрямовано на розгляд за належністю до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області.
Відповідно до частини четвертої статті 61 Закону № 2262-ХІІ в разі смерті пенсіонера членам його сім'ї або особі, яка здійснила його поховання, виплачується для цього допомога в розмірі тримісячної пенсії, але не менше п'ятикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Спочатку позивач отримав відповідь відповідача від 25 квітня 2025 року № 1200-0405-8/10290 про те, що 11 лютого 2025 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України № 299 «Про деякі особливості виплати пенсій (щомісячного грошового утримання) та страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та рішення по його зверненню буде прийнято після отримання роз'яснення.
В подальшому позивач отримав відповідь відповідача від 16 травня 2025 року № 1200-0405-8/12294 про відмову у оформленні та виплаті допомоги на поховання за померлого батька - ОСОБА_2 , оскільки за життя пенсіонер із заявою про поновлення виплати пенсії не звертався, а пенсію він не отримував з 1 листопада 2014 року. У відповіді відповідач посилається на пункт 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) як підставу у відмові.
З таким рішенням відповідача позивач не згоден та просить задовольнити позовні вимоги.
Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області позов не визнало, про що 25 липня 2025 року через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» за вхідним реєстраційним № 15495/2025 подало відзив на позовну заяву від 24 липня 2025 року № 1200-0802-7/18937, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що згідно з електронною базою даних пенсіонерів силових структур Луганської області батько позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , за життя (з 1 січня 2007 року) перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ по лінії Міністерства внутрішніх справ (дата звільнення 6 травня 1998 року), пенсійна справа № 13677.
ОСОБА_2 мав зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» (зі змінами) Краснодонський район Луганської області, де за життя був зареєстрований ОСОБА_2 , знаходиться на території, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження.
Відповідно до статті 52 Закону № 2262-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 1 листопада 2014 року) пенсійні виплати, призначені згідно з цим Законом, виплачуються органами Пенсійного фонду України через установи Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» за місцем фактичного проживання пенсіонера або через підприємства зв'язку за місцем фактичного проживання пенсіонера незалежно від реєстрації місця проживання.
Постановою правління Національного банку України від 23 липня 2014 року № 436 на території Донецької та Луганської областей, починаючи з 24 липня 2014 року запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи, а постановою від 6 серпня 2014 року № 466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» Національний банк України зобов'язав банки України, небанківські установи та національного оператора поштового зв'язку, які є платіжними організаціями внутрішньодержавних/міжнародних платіжних систем та/або їх учасниками, призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій на території, яка не контролюється українською владою, до переходу району/міста обласного значення Донецької та/або Луганської областей під контроль української влади.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення АТО можуть вводитися тимчасові обмеження прав і свобод громадян.
У зв'язку з запровадженням правлінням Національного банку України надзвичайного режиму роботи банківської системи на території, яка не контролюється українською владою, у тому числі на території Краснодонського району Луганської області, у жовтні 2014 року ОСОБА_2 виплачено пенсію за жовтень 2014 року на банківський рахунок, відкритий у Луганській філії Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» за місцем фактичного проживання пенсіонера (тобто пенсія одержувалась з використанням платіжної картки).
ОСОБА_2 нараховано пенсію за листопад 2014 року, але не виплачено. З 1 грудня 2014 року пенсія не нараховувалась у зв'язку з неможливістю доставки. ОСОБА_2 в розумінні Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) є (був) внутрішньо переміщеною особою.
Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596, визначалось, що для внутрішньо переміщених осіб, які перебувають на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, уповноваженим банком є АТ «Державний ощадний банк України» (пункт 6).
Пунктом 10 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596, визначалось, що заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України. Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку. Заяви приймаються за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу і підтверджує її вік, та документа, визначеного законодавством, для з'ясування місця її проживання.
Пунктом 1 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за № 135/13402 (далі - Порядок № 3-1), передбачено, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (членам їх сімей), пенсії згідно із Законом призначаються і виплачуються головними управліннями Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - орган, що призначає пенсію).
Оскільки ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ, заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії мала подаватися пенсіонером відповідно до Порядку № 3-1.
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку № 3-1 заява про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (заява про виплату пенсії (додаток 2 до цього Порядку)) подається заявником до органу, що призначає пенсію.
Пунктом 4 Порядку № 3-1 (в редакції, що діяла у період з 1 листопада 2014 року до 18 квітня 2023 року) встановлено, що заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером, або його законним представником особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання.
Згідно з пунктом 6 розділу І Порядку № 3-1 заява про виплату пенсії шляхом зарахування на поточний рахунок пенсіонера в банку подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 року № 662).
Заява про виплату пенсії за місцем фактичного проживання через уповноважену організацію подається заявником згідно з Порядком виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1279.
Пунктом 8 розділу IV Порядку № 3-1 передбачено, що при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем фактичного проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання пенсіонера.
Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем фактичного проживання. Заяви про поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсії, при поданні заявником всіх необхідних документів (пункт 14 Порядку № 3-1 в редакції, що діяла у період з 1 листопада 2014 року до 18 квітня 2023 року).
За наведеного правового регулювання, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, яким пенсія призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ є: подання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (заява про виплату пенсії (додаток 2 до Порядку № 3-1); подання заяви про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, що відповідає формі, затвердженій у додатку № 1 Порядку № 3-1; знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».
Отже, для продовження нарахування та виплати пенсії ОСОБА_2 з 1 листопада 2014 року зобов'язаний був надати до органу Пенсійного фонду України заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання та про поновлення виплати пенсії на оновлений банківський рахунок, відкритий в ПАТ «Державний ощадний банк України», а також довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Разом з цим, ОСОБА_2 з дня припинення нарахування та виплати пенсії (з 1 листопада 2014 року) та до дня смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 , виявляючи байдужість до своїх прав, до відповідача із заявою про поновлення нарахування та виплати пенсії не звертався, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та оновлені банківські реквізити не надавав, не звертався із відповідним позовом про поновлення нарахування та виплати пенсії з 1 листопада 2014 року до суду, тобто не скористався правом на відновлення своїх порушених прав.
11 квітня 2025 року за вхідним № 3174/9 відповідачем зареєстровано лист Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11 квітня 2025 року № 1500-0203-9/75791, яким надіслано заяву з документами для виплати допомоги на поховання ОСОБА_1 у зв'язку зі смертю його батька, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області та отримував пенсію згідно з Законом № 2262-ХІІ.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 від 3 квітня 2025 року та додані до неї документи, 11 квітня 2025 року пенсійну справу № 13677 ОСОБА_2 закрито у зв'язку зі смертю пенсіонера ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 98 від 26 березня 2025 року.
Відповідно до статті 13 Закону України від 10 липня 2003 року № 1102-IV «Про поховання та похоронну справу» особі, яка зобов'язалась поховати померлого, надається допомога на поховання. Розмір допомоги на поховання та порядок її надання особі, яка зобов'язалась поховати померлого, встановлює Кабінет Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 53 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на його поховання в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.
Відповідно до статті 61 Закону № 2262-ХІІ в разі смерті пенсіонера членам його сім'ї або особі, яка здійснили його поховання, виплачується для цього допомога в розмірі тримісячної пенсії, але не менше п'ятикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Визначення розміру допомоги проводиться з розрахунку місячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті. Допомога на поховання не виплачується, якщо поховання пенсіонера здійснено за рахунок держави.
Крім того, пунктом 14-4 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV визначено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, що підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 299 (набрала чинності 20 березня 2025 року) затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території (далі - Постанова № 299), яким визначено механізм виплати пенсій, зокрема, особам які проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення тимчасової окупації.
Пунктом 8 Постанови № 299 визначено, що пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) та страхові виплати, виплату яких припинено до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 299, у зв'язку з непроходженням одержувачем фізичної ідентифікації, скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесенням відомостей про це до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, поновлюються за заявами про поновлення виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат, що надійшли до органів Пенсійного фонду України, зокрема поданими з використанням віддаленого кваліфікованого електронного підпису «Дія.Підпис» («Дія ID»), створеного за допомогою мобільного додатка Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (Дія), або через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України, у разі встановлення органами Пенсійного фонду України особи отримувача в режимі відеоконференцзв'язку із дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, під час якого пред'являються документи, що посвідчують особу.
Пенсіонером ОСОБА_2 повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації до органів Пенсійного фонду України не надавалось. Оскільки на момент смерті ОСОБА_2 не отримував пенсію в органах Пенсійного фонду України, відсутні підстави для виплати допомоги на його поховання.
За таких обставин, розглянувши заяву позивача від 3 квітня 2025 року з доданими до неї документами, відповідач листом від 16 травня 2025 року № 1200-0405-8/12294 повідомив заявнику про відмову в оформленні та виплаті допомоги на поховання за померлого ОСОБА_2 , у зв'язку з тим, що виплата пенсії на момент смерті пенсіонера не здійснювалась.
З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Користуючись правом на подання заяв по суті справи, позивачем подана відповідь на відзив від 28 липня 2025 року б/н, в якій позивач серед іншого зазначив, що з 1 грудня 2014 року пенсія ОСОБА_2 не нараховувалась у зв'язку з неможливістю доставки. В подальшому виплата пенсії ОСОБА_2 не поновлювалася, у зв'язку з чим повторно з інших підстав не припинялася. В свою чергу частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV в редакції, чинній станом на грудень 2014 року, визначено вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії. Отже, підстави припинення виплати покійному батьку позивача - ОСОБА_2 пенсійних виплат, які зазначені відповідачем, не передбачені Законом № 1058.
Відповідач правом на подання заперечень не скористався.
Ухвалою від 30 червня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від14 липня 2025 року відкрито провадження у справі; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали судової справи у електронній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) 3 квітня 2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про виплату допомоги на поховання, додавши до неї визначений перелік документів.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11 квітня 2025 року за № 1500-0203-9/75791 заяву з документами для виплати допомоги на поховання ОСОБА_1 у зв'язку зі смертю його батька, ОСОБА_2 , який перебував на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області та отримував пенсію згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» надіслано до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області.
Листом від 16 травня 2025 року № 1200-0405-8/12294 «Про відмову у оформленні та виплаті допомоги на поховання за померлого ОСОБА_2 » Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області відмовило позивачу у виплаті допомоги на поховання за померлого ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що виплата пенсії ОСОБА_2 на момент смерті не здійснювалась.
Відповідно до інформації з пенсійної справи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній до 2 листопада 2024 року перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області як отримувач пенсії за вислугу років, номер пенсійної справи - 13677, дата останнього нарахування пенсії - 31 жовтня 2014 року, місяць останньої виплати пенсії - листопад 2014 року (лише нарахування, виплату відкладено до з'ясування); загальна інформація про параметри: назва параметру: АТО, який діє з 1 грудня 2014 року, значення параметру - так, дата зміни - 17 листопада 2014 року; інформація щодо виплат: у період з січня 2014 року по листопад 2014 року нараховано пенсію до виплати у розмірі 1450,79 грн щомісячно; за переліком списків відомості: список № 2, тип виплати - виплата банком, банк - 10012/0971, рахунок - 26256510341239, інформація про блокування - заблоковано; пенсійна справа закрита у зв'язку зі смертю пенсіонера.
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 5 березня 2025 року у справі № 521/3329/25 заяву ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи - Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території задоволено:
встановлено факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце смерті: АДРЕСА_1 (після декомунізації - Луганська область, Довжанський район, селище Новоганнівка, вул. Новобудівельна, будинок 1-A), яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
встановлено, що рішення про встановлення юридичного факту смерті, є підставою для органів державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації смерті особи;
рішення суду підлягає негайному виконанню.
Згідно зі свідоцтвом про смерть від 26 березня 2025 року серії НОМЕР_1 , виданим Хаджибейським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 69 років, про що 26 березня 2025 року складено відповідний актовий запис за № 98, місце смерті - Україна, Луганська область, Довжанський район, село Новоганнівка.
Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини четвертої статті 61 Закону № 2262-ХІІ в разі смерті пенсіонера членам його сім'ї або особі, яка здійснила його поховання, виплачується для цього допомога в розмірі тримісячної пенсії, але не менше п'ятикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Допомога на поховання не виплачується, якщо поховання пенсіонера здійснено за рахунок держави (частина п'ята статті 61 Закону № 2262-ХІІ).
Згідно зі статтею 53 Закону № 1058-IV у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.
Суд зазначає, що пунктом 3 розділу І «Звернення за призначенням (перерахунком), виплатою пенсії» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02 березня 2023 року № 10-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за № 135/13402 (далі - Порядок № 3-1 в редакції, чинній на час звернення позивача з заявою про виплату допомоги на поховання), заява про призначення пенсії в разі втрати годувальника за померлого годувальника, який отримував пенсію відповідно до Закону, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (заява про призначення/перерахунок пенсії (додаток 1 до цього Порядку)), припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (заява про виплату пенсії (додаток 2 до цього Порядку)), заява про працевлаштування (звільнення) (початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування), прийняття (звільнення) на (зі) службу (служби) (додаток 3 до цього Порядку), заява про виплату недоодержаної пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4 до цього Порядку), заява про виплату одноразової грошової допомоги (додаток 5 до цього Порядку), заява про виплату допомоги на поховання (додаток 6 до цього Порядку) подається заявником до органу, що призначає пенсію.
Згідно з пунктом 11 розділу ІІ «Документи, які необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший та виплати пенсії, допомог» Порядку № 3-1 до заяви про виплату допомоги на поховання подаються такі документи:
1) витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (додаток 14 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 року № 1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 липня 2008 року за № 691/15382) або довідка про смерть пенсіонера;
2) свідоцтво про смерть (у разі реєстрації смерті за межами України - інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави);
3) у разі поховання осіб, які належать до категорії осіб, визначених статтею 14 Закону України «Про поховання та похоронну справу»,- документи органу місцевого самоврядування (ритуальної служби) про те, що поховання пенсіонера не здійснювалось за рахунок держави.
В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3721-XII «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та іншими законами.
У преамбулі Закону № 2262-ХІІ зазначено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до частин першої та третьої статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Статтею 52 Закону № 2262-ХІІ (в редакції, чинній станом на 1 листопада 2014 року) визначено загальний порядок виплати пенсій, органи, що виплачують пенсії, зокрема:
пенсіонерам з числа військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання (частина перша статті 52 Закону № 2262-ХІІ);
іншим особам, які мають право на пенсійне забезпечення згідно з цим Законом, пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України через установи відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» за місцем фактичного проживання пенсіонера на підставі відповідних документів, що оформляються органом Пенсійного фонду України (частина друга статті 52 Закону № 2262-ХІІ);
виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія (частина третя статті 52 Закону № 2262-ХІІ).
Згідно зі статтею 10 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 85 Закону № 1788-XII пенсії виплачуються без урахування одержуваного заробітку (прибутку) за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
Разом з тим, Законом № 2262-ХІІ не визначені окремі підстави для припинення виплати пенсії за цим Законом.
Відповідно, у такому випадку за правилами, визначеними статтею 1-1 Закону № 2262-ХІІ, застосуванню підлягають норми Закону № 1058-IV.
Статтею 49 Закону № 1058-IV (в редакції чинній станом на 1 листопада 2014 року) врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
З матеріалів судової справи судом встановлено, що ОСОБА_2 - померлому батьку позивача, нарахування та виплату пенсії здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області. Однак, з 1 листопада 2014 року виплату пенсії припинено у зв'язку з початком проведення на території Луганської області антитерористичної операції.
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.
Відповідно до статті 1 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669) період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Виходячи з наведених приписів, датою початку періоду проведення антитерористичної операції є 14 квітня 2014 року.
Згідно з частиною третьою статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного Закону закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року № 28-р) затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, у який у розділі «Луганська область» включено міста обласного значення: м. Луганськ (Луганська міська рада), де зареєстрований позивач.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085 (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2018 року № 79-р) затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, згідно з додатком 1, та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, згідно з додатком 2. За даними переліку, наведеного у Додатку 1, населені пункти Сорокинського району Луганської області (де мешкав померлий батько позивача) віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України від 16 вересня 2014 року № 1680-VII «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
З метою реалізації Мінського протоколу від 5 вересня 2014 року, Мінського меморандуму від 19 вересня 2014 року і Мінського «Комплексу заходів» від 12 лютого 2015 року, резолюції Ради Безпеки ООН від 17 лютого 2015 року № 2202, відповідно до статті 1 Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» Верховною Радою України прийнято постанову від 17 березня 2015 року № 252-VIII «Про визначення окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування», якою передбачено, що до окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» тимчасово запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, належать райони або їх частини, міста, селища і села, що знаходяться на територіях, які розташовані між державним кордоном України з Російською Федерацією, урізом води Азовського моря та лінією, яка визначена додатком до цієї Постанови, що відповідає Мінському меморандуму від 19 вересня 2014 року.
Населені пункти Сорокинського району Луганської області відносяться до населених пунктів, які розташовані на території, обмеженій державним кордоном України з Російською Федерацією, урізом води Азовського моря та лінією, яка визначена Додатком до Постанови Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 252-VIII, а відтак офіційно встановлено, що померлий батько позивача проживав на тимчасово окупованій території України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей (далі - Порядок) та зобов'язано міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації забезпечити до 1 грудня 2014 року переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Переміщення здійснюється лише тих бюджетних установ, підприємств та організацій, що у разі зміни місцезнаходження зможуть забезпечити провадження своєї діяльності.
Відповідно до пункту 2 Порядку у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади; казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками та кредитуванням у населених пунктах на тимчасово неконтрольованій території здійснюється після повернення такої території під контроль органів державної влади.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2016 року, визнаний незаконним та нечинним з моменту прийняття пункт 2 зазначеного Порядку.
Разом з тим, пунктом 8 Порядку, який не визнаний незаконним та нечинним, передбачено, що особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296), пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Крім того, суд зазначає, що 6 серпня 2014 року Правління Національного банку України прийняло Постанову № 466, якою встановлено: ураховуючи те, що на території Донецької та Луганської областей відповідно до постанови Правління Національного банку України від 23 липня 2014 року № 436 починаючи з 24 липня 2014 року запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи, з метою запобігання загрози життю і здоров'ю працівників та клієнтів банків, забезпечення стабільності банківської системи, керуючись статтями 3, 27, 99 Конституції України, статтями 7, 15 Закону України «Про Національний банк України», статтею 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про боротьбу з тероризмом», розділом I Інструкції щодо організації роботи банківської системи в надзвичайному режимі, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 22 липня 2014 року № 435, Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», Правлінням Національного банку України постановлено: 1. Банкам України призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою. 2. Небанківським установам та національному оператору поштового зв'язку, які є платіжними організаціями внутрішньодержавних/міжнародних платіжних систем та/або їх учасниками, призупинити операції з приймання/виплати переказу коштів з/на території, які не контролюються українською владою.
Банки до повного відновлення діяльності вправі надавати клієнтам послуги за допомогою засобів мобільного обслуговування.
Суд зазначає, що право на пенсійне забезпечення здійснюється не тільки шляхом нарахування пенсії, а й фактичним отриманням нарахованих сум, що неможливо без відновлення роботи банківської системи на території населених пунктів, які не контролюються українською владою.
Відповідно до пункту 9 Заяви Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» (схвалена постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VIII) Україна користується своїм правом на відступ від зобов'язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в окремих районах Донецької та Луганської областей України, визначених Антитерористичним центром при Службі безпеки України у зв'язку з проведенням антитерористичної операції, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України та повідомлення Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй та Генеральному секретарю Ради Європи про продовження застосування у повному обсязі Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У вказаній Заяві відсутнє посилання на те, що Україна відступає від зобов'язань, визначених статтями 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Однак, у вказаній Заяві зазначено про те, що в Україні склалася надзвичайна ситуація, яка становить суспільну небезпеку та загрожує життю нації в розумінні пункту 1 статті 4 Міжнародного пакту, пункту 1 статті 15 Конвенції.
Статтею 15 Конвенції передбачено, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом.
В рішенні від 13 лютого 2018 року у справі «Цезар та інші проти України» (заява № 73590/14 та 6 інших заяв), яке стало остаточним 2 липня 2018 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що головна різниця між положеннями заявників у порівнянні з положеннями осіб, які проживають на території інших регіонів, контрольованих Урядом, полягає у тому, що в місті, де проживають ці заявники (Донецьк), Уряд не здійснює свої повноваження в результаті військових дій. Очевидно, це значно обмежує, якщо не позбавляє Уряд можливості ефективно підтримувати діяльність судів та здійснювати соціальні виплати на цій території. Об'єктивний чинник військових дій, що відбуваються в регіоні, де проживали заявники, змусив Уряд вжити заходів щодо виправлення становища, які не потрібні в інших частинах країни, які залишилися під контролем Уряду.
Тобто, Європейський суд з прав людини підтвердив те, що на окремих територіях України держава не має можливості здійснювати соціальні виплати та вживає інші заходи щодо забезпечення їх виплат.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суд зазначає, що органами Пенсійного фонду України не було порушено вимог Конституції України та Закону № 2262-ХІІ під час зупинення виплати пенсії померлому батьку позивача, оскільки на час припинення виплати пенсії був відсутній порядок виплати пенсій без використання банківської системи України.
Разом з тим, ОСОБА_2 за життя не скористався своїм правом на отримання пенсії на підконтрольній органам державної влади України території шляхом звернення до органів Пенсійного фонду України у визначеному чинним законодавством порядку.
Отже, оскільки виплата допомоги на поховання можлива лише у разі отримання особовою-пенсіонером пенсійної виплати на момент настання смерті, відповідачем правомірно відмовлено позивачу у виплаті такої допомоги.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В цьому випадку позивачем не доведено ґрунтовність своїх вимог та їх відповідність діючому законодавству.
Отже, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, викладена у листі від 16 травня 2025 року № 1200-0405-8/12294 «Про відмову у оформленні та виплаті допомоги на поховання за померлого ОСОБА_2 », яким позивачу відмовлено в оформленні та виплаті допомоги на поховання, є правомірною, внаслідок чого позовні вимоги про визнання такої відмови протиправною належить залишити без задоволення.
Позовні вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити належний перерахунок пенсії померлого ОСОБА_2 станом на 2 листопада 2024 року відповідно до чинного законодавства на той час та здійснити виплату допомоги на поховання ОСОБА_1 відповідно до вимог частини четвертої статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», є похідними від позовних вимог про визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, викладеної у листі від 16 травня 2025 року № 1200-0405-8/12294, щодо виплати ОСОБА_1 допомоги на поховання померлого батька ОСОБА_2 , відтак підстави для задоволення таких позовних вимог також відсутні.
Крім того, суд зазначає, що правовідносини з приводу обчислення/перерахунку пенсії не допускають правонаступництва у випадку смерті пенсіонера, оскільки є правом, яке нерозривно пов'язане з певною фізичною особою.
Що стосується інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 9 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є необґрунтованими, внаслідок чого у задоволенні позовних вимог належить відмовити повністю.
За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання цього позову покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (ідентифікаційний код 21782461, місцезнаходження: вул. Шевченка, буд. 9, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.І. Чернявська