12 вересня 2025 року справа №640/20647/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження пенсії позивачу максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів установлених для осіб, які втратили працездатність під час її перерахунку, нарахувань та виплат позивачу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві починаючи із 01.02.2020 здійснити нарахування та виплату пенсії позивачу (на підставі рішення суду № 640/24026/21) без будь-яких обмежень її розміру, а із 01.03.2022 ще із врахуванням індексації встановленою постановою КМ України від 16.02.2022 № 118 та з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що при перерахунку його пенсії на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2022 у справі № 640/24026/21 відповідач протиправно обмежує пенсію максимальним розміром, що на його думку, є протиправним, оскільки такі обмеження до його пенсії не застосовуються.
Крім того, відповідачем з 01.03.2022 не здійснено перерахунок пенсії позивача з урахуванням щорічної індексації на підставі постанови КМ України від 16.02.2022 № 118.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2022 відкрито провадження у справі.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
21.07.2023 наведена вище адміністративна справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.09.2023 адміністративну справу № 640/20647/22 прийнято до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Шевченко А.В. в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного суду, у зв'язку з перебуванням судді Шевченко А.В. у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з метою додержання процесуальних строків, встановлених КАСУ у справі призначено повторний автоматизований розподіл справи.
28.02.2024 протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у справі було визначено Горобцову Я.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 справу прийнято до свого провадження суддею Горобцовою Я. В. та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Стверджує, що ГУ ПФУ в м. Києві діяло у відповідності до чинного законодавства.
Також відповідачем подано суду копію пенсійної справи позивача № 2601004395.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач є військовим пенсіонером з 07.08.2008, отримує пенсію за вислугу років відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. №2262-ХІІ (далі - Закону №2262-ХІІ) та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (пенсійна справа № 2601004395).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2022 у справі № 640/24026/21, яке набрало законної сили 30.06.2022, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті пенсії на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.05.2021 № 3409 про розмір грошового забезпечення.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 01.02.2020 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.05.2021 № 3409 про розмір грошового забезпечення станом на 29.01.2020, виходячи із розрахунку 86 відсотків грошового забезпечення, з урахуванням проведених раніше виплат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Згідно з частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Дана норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.
Отже спір між сторонами стосовно виплати позивачу пенсії з 01.02.2020 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.05.2021 № 3409 врегульовано судовим рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2022 у справі № 640/24026/21.
На виконання вказаного рішення суду відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.02.2020.
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку пенсії позивача станом на 01.02.2020 по пенсійній справі № 2601004395, позивачу нараховано пенсію у розмірі 22655,85 грн., проте з урахуванням обмеження максимальним розміром до виплати підлягає 16380,00 грн.
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку пенсії позивача станом на 01.12.2020 по пенсійній справі № 2601004395, позивачу нараховано пенсію у розмірі 22688,60 грн., проте з урахуванням обмеження максимальним розміром до виплати підлягає 17690,00 грн.
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку пенсії позивача станом на 01.12.2021 по пенсійній справі № 2601004395, позивачу нараховано пенсію у розмірі 22729,85 грн., проте з урахуванням обмеження максимальним розміром до виплати підлягає 19340,00 грн.
Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку пенсії позивача станом на 01.07.2022 по пенсійній справі № 2601004395, позивачу нараховано пенсію у розмірі 25861,99 грн., проте з урахуванням обмеження максимальним розміром до виплати підлягає 20270,00 грн.
Таким чином нарахування та виплата пенсії позивачу здійснюється з урахуванням обмеження максимального розміру пенсії.
26.09.2022 позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням індексації.
Листом відповідача від 25.10.2022 № 2600-0202-8138005 позивачу відмовлено у такому перерахунку.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Щодо вимоги про протиправне обмеження виплати пенсії позивачу максимальним розміром, суд зазначає таке.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-ХІІ десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-ХІІ, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень рішення КСУ № 7-рп/2016, у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі № 591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-ХІІ, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом № 2262-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до № 2262-ХІІ, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
З огляду на вищевказане, суд у цій справі дійшов висновку, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах, зокрема, від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21; від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21; від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21; від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18; від 18 травня 2022 року у справі № 380/12337/20.
У зв'язку з цим, суд вважає, що відповідач протиправно застосував обмеження пенсії позивача максимальним розміром при проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.02.2020 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.05.2021 № 3409.
Таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо здійснення перерахунку пенсії з 01.03.2022 з урахуванням щорічної індексації пенсії, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118, без обмеження пенсії максимальним розміром, суд зазначає наступне.
Порядок проведення індексацій пенсій врегульований Постановою Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» № 118 від 16.02.2022 (далі - Постанова № 118) та Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання індексації пенсій» № 727 від 24.06.2022 (далі - Постанова №727).
Пунктом 2 Постанови № 118 установлено, що з 1 березня 2022 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2021 року включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Підвищення пенсії, передбачене абзацом першим цього пункту, встановлюється додатково до щомісячної доплати до пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».
Підвищення на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї постанови, застосовується також у разі поновлення виплати пенсії, призначеної до 31 грудня 2021 року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», та перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім перерахунків пенсії, що проводилися у період з 1 січня 2021 року до 28 лютого 2022 року за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до частини четвертої статті 63 зазначеного Закону.
Підвищення пенсії, передбачене цим пунктом, враховується під час подальших перерахунків пенсії відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Пунктом 2 Постанови № 727 установлено, що індексація пенсій згідно з Порядком проведення щорічної індексації пенсій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 року № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» з урахуванням змін, затверджених цією постановою (далі Порядок), проводиться починаючи з 1 березня 2023 року, крім пенсій, зазначених в абзаці четвертому підпункту 2 пункту 3 Порядку, якщо до розміру таких пенсій, що відповідає розміру частини пенсії із солідарної системи, що призначається відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, та до яких передбачалося застосування на 1 березня 2022 року коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, визначеного абзацом другим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», перерахунок яких проводиться з 1 березня 2022 року.
У зв'язку з прийняттям Закону України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи від 08.07.2011 №3668-VI у 2011 році ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» викладено у наступній редакції: Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Аналогічні зміни були внесені до ч. 3 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до п. 2 розд. ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом. Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Вказані норми запроваджують обмеження щодо розміру призначених після 1 жовтня 2011 року та перерахованих пенсій, зокрема, відповідно до Закону №2262-ХІІ.
При цьому, у п.1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Згідно із п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, зокрема, частина 7 статті 43 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно із п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, зокрема, положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року частина 7 статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосуванню не підлягає.
Відповідно до Законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, у частині 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» вносились лише зміни до другого речення зазначеної частини ст. 43 Закону №2262-ХІІ.
Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII з урахуванням змісту рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
При цьому, після прийняття Конституційним Судом України зазначеного вище рішення від 20.12.2016, зміни до першого речення ч. 7 ст. 43 Закону аналогічного змісту новими законами не вносились.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що починаючи з 2017 року стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачає положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Даний висновок суду узгоджується із правовою позицією, що викладена в постанові Верховного Суду від 10.09.2021 по справі № 300/633/19.
Крім того, у постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 по справі № 400/2085/19, яка в силу до ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає застосуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Відтак, обмеження територіальним управлінням Пенсійного фонду України максимального розміру пенсії, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Отже, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13 січня 2011 р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.
Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З урахуванням наведеного, суд визнає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01.02.2020 виходячи з грошового забезпечення, зазначеного у довідці ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.05.2021 № 3409, відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2022 у справі № 640/24026/21, без обмеження її максимальним розміром та з урахуванням індексації пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118, починаючи з 01.03.2022.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні. Інших доказів понесених судових витрат, станом на час прийняття рішення, матеріали справи не містять.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження належної ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром з 01.02.2020.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; код ЄДРПОУ 42098368) провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.02.2020, виходячи з грошового забезпечення, зазначеного у довідці ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.05.2021 № 3409, відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2022 у справі № 640/24026/21, без обмеження максимальним розміром.
4. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження максимальним розміром виплати пенсії ОСОБА_1 перерахованої з 01.03.2022 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118.
5. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; код ЄДРПОУ 42098368) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату пенсії, обчисленої на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.05.2021 № 3409, відповідно до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.05.2022 у справі № 640/24026/21, без обмеження максимального розміру пенсії, з урахуванням індексації пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118, починаючи з 01.03.2022 та з урахуванням вже виплачених сум.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.