про відмову в забезпеченні позову
12 вересня 2025 року м. Київ 320/45995/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Жукова Є.О., розглянувши заяву про забезпечення позову, подану ОСОБА_1 одночасно з пред'явленням позову
09 вересня 2025 року засобами поштового зв'язку, ОСОБА_1 (далі також - заявник) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом, в якому фактично заявив клопотання про забезпечення позову, в якому заявник просить суд:
- заборонити утримання його у в/ч НОМЕР_1 до вирішення справи по суті;
- заборонити примушувати його до складання присяги та підписання будь - яких документів;
- зобов'язати допустити до нього незалежну медичну комісію та надати лікування;
- заборонити МОУ та в/ч чинити будь - які дії, що ускладнять виконання майбутнього рішення суду.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник виходить з фактичних обставин (хронології подій), викладених позовній заяві та супровідному листі під назвою «Терміново! Є пряма загроза життю ОСОБА_1 », направленому до Київського окружного адміністративного суду, відповідно до тексту яких зазначає наступне:
« - 12.08.2025 його, ОСОБА_1 незаконно затримали працівники поліції без складання процесуальних документів і передали до ІНФОРМАЦІЯ_1 (що порушує його право на свободу відповідно до ст.29 Конституції України.
- У ТЦК було проігноровано його документи про право на відстрочку (догляд за тіткою-інвалідом І групи відповідно до ст. 23 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу»).
- заявника примусово направили у в/ч НОМЕР_1 , де він не складав військової присяги. Попри це його зарахували до списків наказом, що є службовим підробленням.
- Військові юристи відмовляються працювати з заявником, пояснюючи, що він не є військовослужбовцем, бо не складав присяги.
- заявника примушують до складання присяги під тиском і погрозами, зокрема витягали з палатки, кричали і погрожували «прокуратурою». Він відмовився.
- Умови утримання є нелюдськими: їжу наливають у використані банки з-під консервів, не дають посуду і засобів гігієни, речі від рідних не передають.
- Заявник перебуває в приміщенні з особами, хворими на туберкульоз та гепатит, які знаходяться там уже понад 8 місяців.
- Заявник різко схуд, має температуру 39°С, кашель, пронос, жовтяничний колір шкіри, але його не допускають до лікаря і не госпіталізують.
- Швидка допомога відмовилась приїжджати до військової частини, попри виклик заявника.
- Родичів у день відвідувачів до заявника не пускали понад 6 годин, дозволили побачити лише після скандалу, але потім знову ізолювали.
- Тітка-інвалід І групи заявника, єдиним доглядачем якої заявник є на підставі довіреності, залишилась без належного догляду, що ставить під загрозу її життя.
- Заяви надіслані до прокуратури, ДБР, Омбудсмена, МОУ отримані, але належної реакції немає. Поліція не внесла відомості до ЄРДР.
- Від Офісу Президента України надійшла відповідь №22/043978-26 від 08.09.2025, якою звернення заявника передано до МОУ, але й досі МОУ не відреагувало».
Заявник, посилаючись на порушення норм Конституції України, спеціальних законів України (Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу»; Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; Закон України «Про банки і банківську діяльність»; Закону України «Про захист персональних даних»), Кримінального кодексу України; Європейської конвенції з прав людини, вважає свої права та інтереси порушеними та, як наслідок, клопоче до суду про вжиття, запропонованих останнім заходів забезпечення позову.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.09.2025, заяву передано на розгляд суду.
Повно та всебічно оцінюючи аргументи та надані на їх підтвердження докази, що зумовлюють необхідність вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
При цьому, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Для задоволення судом поданої заявником заяви про забезпечення адміністративного позову останній має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року №2 “Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року по справі № 826/13306/18, згідно якої суд зазначає, що обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо “очевидності» ознак протиправної бездіяльності відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх “якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності поза обґрунтованим сумнівом.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про “очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989 рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача.
Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого (постанова Верховного Суду від 14.05.2021 р. у справі № 320/3957/20): розумності вимог заявника щодо забезпечення позову; обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Оцінюючи доводи заявника щодо необхідності вжиття запропонованих заходів забезпечення позову та надані на їх підтвердження докази, суд дійшов до наступного висновку.
Положеннями статті 19 Конституції України встановлено, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституція України не лише гарантує права та свободи громадянина і людини, а також і закріплює обов'язки громадянина України.
Так, статтею 65 Конституції України закріплено обов'язок громадянина України щодо захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів. Визначено, що громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до положень пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
В подальшому Указами Президента України воєнний стан та загальна мобілізація продовжувались. На момент розгляду клопотання про забезпечення позову воєнний стан та загальна мобілізацію в України триває.
Поряд з цим, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною 3 статті 1 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Положеннями частини 1 статті 4 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначаються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Так, статтею 23 зазначеного Закону закріплено перелік військозобов'язаних які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
В свою чергу, процедура надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначається постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період».
Пунктом 56, 58 зазначеного Порядку визначено, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов'язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Однією з підстав необхідності вжиття заходів забезпечення позову, на думку заявника, є те, що останній має право на відстрочку від мобілізації на особливий період у зв'язку із здійснення догляду за тіткою-інвалідом I груп.
Суд наголошує на тому, що законодавцем регламентовано підстави та порядок отримання відстрочки від мобілізації на особливий період. Варто зазначити, що одні лише посилання на наявність права на відстрочку не є беззаперечним доказом зазначеного заявником, останній повинен вчиняти активні дії для реалізації зазначеного права.
Водночас, будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про вчинення заявником активних дій щодо реалізації права на відстрочку від мобілізації на особливий період з огляду на наявність тітки - інваліда I групи до суду не надано.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник також виходить з фактичних обставин (хронології подій), наведених вище.
Проте, виходячи з того, що заявником не надано жодних доказів на підтвердження викладеного, суд такі посилання заявника оцінює критично.
Поряд з цим, суд надав оцінку доданим до клопотання про забезпечення позову (позовної заяви) документам, зокрема: копії звернень до прокуратури, ДБР, Омбудсмена, МОУ, відповідь Офісу Президента України №22/043978-26 від 08.09.2025 та зазначає, що зазначені документи лише свідчать про вжиття заявником певних дій щодо відновлення порушених, на думку останнього, прав та свобод, та жодних чином не підтверджують зазначені ОСОБА_1 обставини, що зумовлюють необхідність вжиття заходів забезпечення позову.
Виходячи із зазначеного, суд враховує правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду у справах 280/9045/24 від 14 січня 2025 року та 280/9044/24 від 20 лютого 2025 року, відповідно до якої для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
Також, слід зауважити, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваних дій та рішень суб'єктів владних повноважень, оскільки встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у рішенні від 28.03.2018 у справі №800/521/17, в якій зазначено, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Більше того, суд наголошує, що заборона вчиняти дії відповідно Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" не входить до повноважень адміністративного суду та не може бути реалізовано у межах розгляду заяви про забезпечення позову.
Так, оцінивши доводи заявника щодо очевидної протиправності дій суб'єктів владних повноважень (відповідачів), суд приходить до висновку, що така підстава у заяві про забезпечення позову та як наслідок забезпечення позову у способи, які пропонує заявник - не підтверджені належними і допустимими доказами в розумінні ст. ст. 73 - 76 Кодексу адміністративного судочинства України та , з огляду на предмет заявленого позову, фактично є вирішенням спору по суті без судового розгляду, що є неприпустимим.
Тому фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності дій/рішень, на які посилається заявника, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.
Таким чином, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Жукова Є.О.