15 вересня 2025 року справа №320/2159/22
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просила суд (з урахуванням уточнення):
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №103650005063 про відмову у призначенні пенсії за віком від 24.03.2021 та від 28.04.2021;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи:
з 15.01.1969 по 12.01.1970 рр., з 20.03.1970 по 01.08.1970рр. в Художньо-виробничому комбінаті АТО;
з 05.01.1971 по 01.09.2006 рр. в колгоспі Спандаряна Шаумянського району (з 1997 року колгосп перейменовано - Виробничий кооператив сільгосппродукція «Наірі»).».
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та здійснювати виплату пенсії позивачці відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 01.02.2021.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №103650005063 від 24.03.2021 та від 28.04.2021 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком та зазначає, що надані позивачем документи містять всі відомості про роботу позивача. Відтак, позивач має необхідний страховий стаж роботи та має право на призначення пенсії за віком. Крім того, позивач зазначає, що він не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, недоліки її заповнення не є підставою вважати відсутнім трудовий стаж позивача за спірний період.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2023 року відкрите провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначає, що на момент звернення за призначенням пенсії страховий стаж позивача складає 11 років 06 місяців 18 днів. Відповідач зазначає, що до страхового стажу правомірно не зараховано період роботи згідно з трудовою книжкою з 15.01.1969 по 12.01.1970 рр., з 20.03.1970 по 01.08.1970рр. в Художньо-виробничому комбінаті АТО, оскільки відсутні повні підстави зарахування на роботу та звільнення з роботи; з 05.01.1971 по 01.09.2006 рр. в колгоспі Спандаряна Шаумянського району (з 1997 року колгосп перейменовано - Виробничий кооператив сільгосппродукція «Наірі»), оскільки відсутні інформація про членство в колгоспі та виконання встановленого мінімуму трудової участі.
Отже на думку відповідача відсутні законні підстави для зарахування позивачу зазначених періодів роботи до його страхового стажу. Таким чином, прийняте рішення є правомірним, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
23.03.2021 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про взяття на облік в органах Пенсійного фонду України та призначення пенсії за віком у зв'язку із зміною місця проживання. До заяви було додано наступні документи: Посвідка про постійне місце проживання з відміткою про постійне проживання в Україні; Ідентифікаційний код; Пенсійне посвідчення; Свідоцтво про шлюб; Медаль про материнство; Свідоцтво про народження дітей; Трудова книжка; Пенсійна справа, що надійшла з Республіки Вірменії з атестатом про припинення виплати пенсії з 01.02.2021 року.
24.03.2021 року відповідачем було прийняте рішення №103650005063 про відмову у призначенні пенсії за віком та зазначено, що за поданими документами до стажу неможливо врахувати період з 15.01.1969 по 12.01.1970 рр., з 20.03.1970 по 01.08.1970рр. - оскільки записи в трудовій книжці оформлені не належним чином (відсутні підстави зарахування на роботу та звільнення). Період роботи з 05.01.1971 по 01.09.2006 рр. в колгоспі ОСОБА_2 не враховано, оскільки інформація про членство в колгоспі та виконання встановленого мінімуму трудової участі не надано. Відповідно до наданих документів право на призначення пенсії за віком відсутнє.
Не погоджуючись з вказаним 22.04.2021 року ОСОБА_1 подала повторно заяву з вимогою надати роз'яснення, щодо причин відмови в пенсії за віком. У відповідь було отримано рішення №103650005063 про відмову у призначенні пенсії від 28.04.2021 року, де було зазначено, що на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує. Пенсійний вік становить 55 років. Необхідний страховий стаж становить 15 років. Підтверджений страховий стаж становить 11 років 6 місяців 18 днів. До страхового стажу не зараховано:
з 15.01.1969 по 12.01.1970 рр., з 20.03.1970 по 01.08.1970рр. - оскільки відсутні повні підстави зарахування на роботу та звільнення з роботи, що є порушенням вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 року та зареєстровано в міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110;
з 05.01.1971 по 01.09.2006 рр. в колгоспі С. Азандаряна не враховано, оскільки інформація про членство в колгоспі та виконання встановленого мінімуму трудової участі не надано.
Дата з якої особа матиме право на пенсійну виплату відсутня.
Додатково Відділом обслуговування громадян №6 були направлені запити №1000- 0209-10/48086 від 19.05.2021 та від 23.11.2021 №1000-0209-10/119178 до Національного архіву Вірменії, що підтверджується у відповіді №1000-0209-8/137001 від 24.12.2021.
Начальнику управління Пенсійного фонду України Київської області на запит Національним архівом Вірменії було надано відповідь №016385, де було повідомлено, що в архівній довідці №08159 від 10.08.2021 року в дужках вказано ім'я, як в документах, інших даних не має.
Згідно наданих Національним архівом Вірменії даних вказано, що згідно особових рахунків з обліку трудоднів колгоспників колгоспу ім. С. Азандаряна Шаумянського району ССР (з 1997 року - Виробничий кооператив сільгосппродукція «Наірі») ОСОБА_3 (як в документах) (по батькові, дата народження в документах не вказано) працювала в колгоспі.
Протокол засідання колгоспного управління за 1971 рік та книги наказів не збереглися, у зв'язку з чим вказати номера та дати протоколів прийому на роботу за 1971 рік, наказів звільнення з роботи за 2006 рік, надання відпусток і надати вичерпну інформацію (ім'я по батькові) ОСОБА_4 не є можливим.
Також повідомлено, що документи особового складу Художньо - виробничого комбінату АТО в національний архів Вірменії не здані, у зв'язку з чим надати довідку про трудову діяльність ОСОБА_1 за період роботи в вищезазначеній організації не є можливим. Пошуки місцезнаходження цих документів позитивного результату не дали.
Така точно інформація була підтверджена у відповіді № С-17440 від 17.01.2022 Національного архіву Вірменії на адвокатський запит.
Також, до суду було надане рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 02.09.2022 року у справі №361/11080/21.
Згідно з зазначеним рішенням суду встановлений факт належності ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), уродженки с. Шелехове, Деражнянського району, Хмельницької області, наступних правовстановлюючих документів: архівної довідки №С-8159 від 10.08.2021 року виданої Національним архівом Вірменії та відповіді Національного архіву Вірменії №С-16385 від 26.11.2021 з додатками, а саме: ксерокопії особового рахунку з обліку відпрацьованих люд/днів у колгоспі імені С. Спандаряна Шаумянського району (з 1997 року колгосп перейменовано - Виробничий кооператив сільгосппродукція Наірі).
Тому, позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком та зазначає, що надані позивачем документи містять всі відомості про роботу позивача. Відтак, позивач вважає, що має необхідний страховий стаж роботи, що підтверджується відомостями з трудової книжки та додаткових довідок, та має право на призначення пенсії за віком, що і стало підставою для звернення до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ст.2 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Частиною 3 ст.26 Закону №1058-IV визначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
За змістом ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, з 01.01.2004р. обов'язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною ч.2 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частиною 3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.
Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови КМУ від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; далі за текстом - Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110; далі за текстом - Інструкція №110).
Так, за приписами пункту 1.1 Інструкції №110 трудова книжка основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників».
Пунктом 1.2 Інструкції №110 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі також - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
При цьому, як вже зазначалося судом, основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка.
З аналізу наведених норм права вбачається, що лише відсутність трудової книжки, відсутність записів у трудовій книжці, явна та очевидна неповнота або суперечливість наявних записів у трудовій книжці зумовлюють виникнення необхідності у встановленні трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи на підставі показань свідків
При цьому, записи у трудовій книжці мають пріоритет перед відомостями інших документів про періоди та предмет роботи, а тому необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу виникає лише у випадку відсутності записів достатнього змісту у самій трудовій книжці.
Суд вважає, що відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено. насамперед, на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. До стажу роботи зараховується робота, виконувана, зокрема, в колгоспах незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, однак, при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Тобто, єдиною підставою для не врахування до трудового стажу (при його обчисленні) часу роботи колгоспника є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
У даному конкретному випадку відмова відповідача у призначенні пенсії за віком заявнику обґрунтована відсутністю необхідного страхового стажу, бо до страхового стажу суб'єктом владних повноважень не було враховано трудову діяльність позивача за відомостями трудової книжки серії позивача (в межах спірних правовідносин): з 15.01.1969 по 12.01.1970 рр., з 20.03.1970 по 01.08.1970рр. - оскільки відсутні повні підстави зарахування на роботу та звільнення з роботи, що є порушенням вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 року та зареєстровано в міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110; з 05.01.1971 по 01.09.2006 рр. в колгоспі С.Азандаряна не враховано, оскільки інформація про членство в колгоспі та виконання встановленого мінімуму трудової участі не надано.
Розглядаючи справу по суті, суд зауважує, що управлінські волевиявлення територіальних органів системи ПФУ з приводу пенсійного забезпечення громадян за загальним правилом повинні відповідати вимогами ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, критерію обґрунтованості (п.3 ч.2 ст.2), критерію безсторонності (неупередженості) п.4 ч.2 ст.2), критерію добросовісності (п.5 ч.2 ст.2), критерію розсудливості (п.6 ч.2 ст.2).
Згідно з ч.1 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" призначення пенсії здійснюється, зокрема, за зверненням особи.
Відносини з приводу правил та процедур звернення громадян за призначенням пенсії конкретизовані приписами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846 у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014р. №13-1; далі за текстом - Порядок №22-1), п.п.1.1 Розділу І якого визначено форму звернення зацікавленої особи, а нормами Розділу ІІ визначено обсяг матеріалів звернення зацікавленої особи.
Згідно з ч.3 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Аналогічні вимоги до реалізації владної управлінської функції суб'єкта владних повноважень з приводу вчинення управлінських волевиявлень стосовно призначення громадянам пенсій сформульовані як у п.1.8 Розділу І Порядку №22-1 (де указано, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія), так і у п.4.2 Розділу IV Порядку №22-1 (де указано, що працівник пенсійного органу повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Також аналогічні вимоги до функціонування пенсійних органів сформульовані у п.п.2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за № 40/26485) де указано, що Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
З наведеного вбачається, що законодавець одночасно як наділив територіальні органи системи ПФУ правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, так і обтяжив обов'язком витребування недостатніх відомостей і документів.
Суд вважає, що таке тлумачення змісту обов'язку суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах є цілком релевантним правовим висновкам постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та постанови Верховного Суду від 08.02.2021р. у справі № 487/68/17.
Як встановлено судом, у трудовій книжці заявника серії щодо спірних періодів міститься інформація про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача, а також містяться посилання на відповідні накази (записки), на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи. В графі щодо оспорюваних періодів записи не містять помилок, виправлень чи неточностей.
Разом з тим, у наданих Національним архівом Вірменії даних вказано, що згідно особових рахунків з обліку трудоднів колгоспників колгоспу ім. С. Азандаряна Шаумянського району ССР (з 1997 року - Виробничий кооператив сільгосппродукція «Наірі») ОСОБА_3 (як в документах) (по батькові, дата народження в документах не вказано) працювала в колгоспі.
Протокол засідання колгоспного управління за 1971 рік та книги наказів не збереглися, у зв'язку з чим вказати номера та дати протоколів прийому на роботу за 1971 рік, наказів звільнення з роботи за 2006 рік, надання відпусток і надати вичерпну інформацію (ім'я по батькові) ОСОБА_4 не є можливим.
Також повідомлено, що документи особового складу Художньо - виробничого комбінату АТО в національний архів Вірменії не здані, у зв'язку з чим надати довідку про трудову діяльність ОСОБА_1 за період роботи в вищезазначеній організації не є можливим. Пошуки місцезнаходження цих документів позитивного результату не дали.
Така точно інформація була підтверджена у відповіді № С-17440 від 17.01.2022 Національного архіву Вірменії на адвокатський запит.
Також, до суду було надане рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 02.09.2022 року у справі №361/11080/21.
Згідно з зазначеним рішенням суду встановлений факт належності ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), уродженки с. Шелехове, Деражнянського району, Хмельницької області, наступних правовстановлюючих документів: архівної довідки №С-8159 від 10.08.2021 року виданої Національним архівом Вірменії та відповіді Національного архіву Вірменії №С-16385 від 26.11.2021 з додатками, а саме: ксерокопії особового рахунку з обліку відпрацьованих люд/днів у колгоспі імені С. Спандаряна Шаумянського району (з 1997 року колгосп перейменовано - Виробничий кооператив сільгосппродукція Наірі).
Так, згідно з відомостями трудової книжки ОСОБА_5 , остання 15.01.1969 прийнята на роботу робітником 3 розряду бригади швацької ділянки, наказ №7.
12.01.1970 звільнена з роботи згідно з особистою заявою та наказом.
Відповідні записи засвідчені підписом старшого інспектора відділу кадрів Унанян та печаткою відділу кадрів АТО. Художньо-виробничий комбінат.
20.03.1970 прийнята на роботу робітником 3 розряду бригади швацької ділянки, наказ №23.
01.08.1970 звільнена з роботи у зв'язку зі скороченням штату та наказом №47.
Відповідні записи засвідчені підписом начальника відділу кадрів Унанян та печаткою відділу кадрів АТО. Художньо-виробничий комбінат.
Посилання відповідача на той факт, що у деяких з перелічених записів не відображені повні реквізити документів, які стали підставою для прийняття та звільнення з роботи, не може бути підставою незарахування трудового стажу, оскільки це є надмірним формалізмом та вказані помилки не можуть нівелювати відомості трудової книжки, позбавивши позивача права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу.
Окрім того, назва місця роботи міститься на печатці, що проставлена у трудовій книжці на відповідних записах про звільнення заявника, дати прийняття та звільнення, посада працівника, посада та підпис уповноваженої особи, яка здійснювала оформлення записів, номери наказів.
Відповідні записи не містять виправлень чи неточностей, невідповідностей тощо.
Так, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Разом з тим, трудова книжка позивача містить записи про періоди роботи на відповідних посадах і у наведений період часу, що є належним доказом роботи позивача.
Суд зауважує, самі по собі виявлені суб'єктом владних повноважень окреслені вище недоліки в оформленні окремого запису трудової книжки за часів існування такої Держави як Союз Радянських Соціалістичних Республік не зумовлюють недійсності трудової книжки, не призводять до суттєвого чи істотного впливу на зміст відомостей про трудову діяльність позивача, бо копія трудової книжки заявника містить чіткі, послідовні та змістовні записи про період роботи на відповідних посадах і у наведений період часу, що є належним доказом роботи позивача.
За даних обставин, пенсійний орган фактично переклав юридичну відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки щодо відомостей про період роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), а тому зазначене управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень не може бути кваліфіковано у якості обґрунтованого, добросовісного та розсудливого.
Також варто зазначити, що за змістом роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 17.05.92 N 17 "Про порядок застосування окремих положень статей Закону України "Про пенсійне забезпечення", при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Тобто загальна кількість вихододнів ділиться на 25,4. Аналогічний порядок обчислення стажу роботи застосовується і в тому випадку, коли не встановлювався мінімум трудової участі у громадському господарстві.
Разом з цим, суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 21.06.2019 у справі N 727/384/17 та від 10.12.2020 у справі N 195/840/17 зазначав, що відсутність додаткових відомостей, а саме уточнюючої довідки про встановлений мінімум трудоднів та кількість відпрацьованих вихододнів (трудоднів) не може бути підставою для не зарахування даного періоду в страховий стаж позивача.
Отже, відсутність повних відомостей про вироблені позивачем трудодні згідно з архівною довідкою національного архіву Вірменії у колгоспі ім. С. Спандаряна (з 1997 ПКС «Наірі») за наявності інших записів у трудовій книжці про роботу позивача у вказаний період у колгоспі, а також наявність уточнюючої архівної довідки, не є підставою для відмови у зарахуванні такого періоду до страхового стажу позивача.
Таким чином, у разі відсутності у документах інформації про встановлений в спірний період мінімум трудової участі позивача, відповідач в будь-якому випадку повинен здійснити відповідне обчислення стажу у разі відсутності встановленого для позивача мінімуму трудової участі в громадському господарстві згідно чинного законодавства, чого в свою чергу, зроблено не було.
Отже, суд робить висновок, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області протиправно не зараховано періоди роботи у колгоспі, про які містяться записи у трудовій книжці, до страхового стажу позивача.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі N 687/975/17 зроблений висновок про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах.
Суд зауважує, самі по собі виявлені суб'єктом владних повноважень недоліки в оформленні окремих записів трудової книжки не обумовлює недійсність трудової книжки, не призводить до суттєвого чи істотного впливу на зміст відомостей про трудову діяльність позивача, а тому трудова книжка позивача, що містить записи про періоди роботи на відповідних посадах і у зазначені періоди часу, є належним доказом роботи позивача.
Таким чином, суд констатує, що відповідачем не доведено правомірності реально вчиненого управлінського волевиявлення з приводу відмови в зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи та з приводу відмови у призначенні заявнику пенсії за віком.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
У межах даного спору суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Тому перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що згідно з правовими висновками постанови Верховного Суду від 02.07.2019р. по справі №140/2160/18 (адміністративне провадження №К/9901/13662/19) загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.
Суд вважає, що оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень не відповідає вимогам умотивованості, а тому порушує інтерес заявника до юридичної визначеності як невід'ємної складової запровадженого ст.8 Конституції України верховенства права.
З цих підстав оскаржене рішення суб'єкта владних повноважень належить скасувати, а суб'єкта владних повноважень належить обтяжити обов'язком повторного розгляду по суті звернення зацікавленої особи та прийняти рішення з урахуванням висновків суду по даній справі.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в сумі 992,40 грн, який в силу положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №103650005063 про відмову у призначенні пенсії за віком від 24.03.2021 та від 28.04.2021.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548; 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка, буд. 10) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) до страхового стажу періоди роботи: з 15.01.1969 по 12.01.1970 рр., з 20.03.1970 по 01.06.1970рр. в Художньо-виробничому комбінаті АТО; з 05.01.1971 по 01.09.2006 рр. в колгоспі Спандаряна Шаумянського району (з 1997 року колгосп перейменовано - Виробничий кооператив сільгосппродукція «Наірі»).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548; 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка, буд. 10) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, які зроблені під час розгляду цієї адміністративної справи.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 900,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548; 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка, буд. 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 15.09.2025.
Суддя Панченко Н.Д.