ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"15" вересня 2025 р. справа № 300/4593/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» про визнання протиправною бездіяльність, стягнення грошової компенсації,-
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовною заявою до Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» про визнання протиправною бездіяльність, стягнення грошової компенсації.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною установою «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» протиправно не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно особистого користування, вартість якого становить 27049,90 грн., що підтверджується відповідною довідкою. Абзацами 1-2 п.27 Порядку КМУ №578 визначено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна. Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення). При цьому, відповідач не заперечує наявність у нього обов?язку щодо виплати вказаної грошової компенсації, однак свою бездіяльність щодо її невиплати пов?язує з відсутністю коштів. Як наслідок, слід стягнути з відповідача вказану грошову компенсацію.
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. У відзиві зазначив, що Державна установа «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» є бюджетною неприбутковою установою, яка утримується за рахунок коштів державного бюджету. Зазначив, що у кошторисі установи на 2025 рік відсутні бюджетні призначення для виплати колишнім працівникам компенсації за неотримане речове майно. Відповідачем вживалися заходи для вирішення питання виплати грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування шляхом неодноразових звернень до Державної Установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» з метою виділення додаткових коштів, необхідних для виплати компенсації за неотримане речове майно, однак до теперішнього часу кошти не надійшли. Водночас, підтвердив свої зобов'язання щодо виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, яка буде виплачена в порядку черговості при отриманні відповідних бюджетних надходжень. Відповідач також звернув увагу на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом. Просив суд у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, встановив наступне.
Згідно з витягом із наказу Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» від 24.02.2025 №30 о/с ОСОБА_1 з 24.02.2025 звільнено зі служби у Державній кримінально-виконавчій службі України. Вказаним наказом відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку наказано здійснити відповідні виплати (а.с.31).
Позивач 10.06.2025 звернувся до відповідача із заявою в якій просив надати інформацію про те, чи виплачена компенсація за неотримане речове майно, якщо ні, то яка сума компенсації за неотримане майно належить (а.с.14).
На вказану заяву відповідач надав довідку від 18.06.2025 №7/1/1-28-25/Г-32 в якій повідомив, що на день звільнення сума нарахування коштів за неотримане речове майно складає 27049,90 грн. Копії документів про нарахування коштів ОСОБА_1 були направлені до відділу ресурсного забезпечення м. Львів. В установі відсутні кошторисні призначення для даної виплати (а.с.15).
Надалі, позивач 18.06.2025 звернувся до Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» із заявою про виплату нарахованої грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування (а.с.7-8).
Державна установа «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» листом від 20.06.2025 №7/1/1-32-25/Г-36 повідомила, що у відповідності до п.22 Порядку КМУ №578 грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. Зважаючи на існуючу з 2019 року заборгованість з виплати грошової компенсації колишнім працівникам органів та установ ДКВС України, що склалася в умовах обмеженого фінансування бюджетних асигнувань, у відповідача відсутні кошти для виплати компенсації за недоотримане речове майно (а.с.16).
Позивач, не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо нарахування грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» №2713-IV від 23.06.2005 (надалі Закон №2713-IV).
Відповідно до статті 1 Закону №2713-IV на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 14 Закону №2713-IV служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
Соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України визначено статтею 23 Закону №2713-IV.
Так, держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби здійснюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». При звільненні зі служби особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
На осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 «Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби» затверджений Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби (надалі Порядок КМУ №578), який визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.
Згідно з пунктом 2 Порядку КМУ №578 речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Відповідно до абзацу 1 пункту 3 Порядку КМУ №578 речове майно за цільовим призначенням є речовим майном поточного забезпечення, а за використанням поділяється на майно особистого користування та інвентарне майно.
Речове майно особистого користування є власністю осіб, яким воно видано, з моменту його отримання, крім осіб рядового і молодшого начальницького складу, що навчаються у закладах освіти (далі - курсанти) (абзац 1 пункту 5 Порядку КМУ №578).
У пункті 8 Порядку КМУ №578 передбачено, що речове майно особистого користування видається особам із числа персоналу безоплатно за нормами забезпечення № 1-5, а інвентарне майно - за нормами № 6-13.
Право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають: особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади; курсанти - з дня зарахування їх до списків закладів освіти; спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами, - з дня призначення на відповідні посади.
Видача речового майна в особисте користування проводиться згідно з антропометричними даними (зріст, об'єм грудей, шиї, голови, розмір взуття).
Відповідно до пункту 56 Порядку КМУ №578 речове майно, видане особам із числа персоналу в особисте користування, обліковується в арматурних картках, реєстр яких ведеться за формою згідно з додатком 5.
Також пунктом 9 Порядку КМУ №578 визначено, що забезпечення речовим майном осіб із числа персоналу здійснюється в міжрегіональних територіальних органах, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, таборах (дільницях) для тримання військовополонених, воєнізованих формуваннях, закладах освіти, державній установі Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України та закладах охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби, державній установі Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України, на підприємствах, де вони проходять службу або працюють. Поставлення на речове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - особи рядового і начальницького складу) в органі чи установі, на підприємстві здійснюється на підставі наказу керівника органу чи установи, підприємства про призначення на посаду та атестата на предмети речового майна (далі - речовий атестат) за формою згідно з додатком 1, а в разі присвоєння особі первинного спеціального звання або призначення на посаду спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, - на підставі відповідного наказу керівника органу чи установи, підприємства.
Згідно з пунктом 22 Порядку КМУ №578 особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи, підприємства дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію.
Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.
Грошова компенсація особам рядового і начальницького складу, які проходять службу на підприємствах, виплачується за рахунок коштів таких підприємств.
Також, згідно з пунктом 23 Порядку КМУ №578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до їх закупівельної вартості.
Абзацами 1-2 пункту 27 Порядку КМУ №578 визначено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).
Також пунктом 60 Порядку КМУ №578 передбачено, що для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
З системного аналізу наведених норм слідує, що особи, які проходять службу в Державній кримінально-виконавчій службі України після звільнення їх зі служби зберігають право на видачу речового майна особистого користування, яке не було ними отримано або на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Як вже зазначено судом вище, ОСОБА_1 після звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України нараховано грошову компенсацію за неотримане речове майно особистого користування у розмірі 27049,90 грн., що підтверджується довідкою №7/1/1-28-25/Г-32 від 18.06.2025.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами виплату такої компенсації позивачу не здійснено.
Виплату зазначених коштів не проведено і після звернення позивача до відповідача із відповідною заявою від 18.06.2025.
При цьому, суд зазначає, що відповідач не заперечує наявність у нього обов'язку щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування у розмірі 27049,90 грн., однак свою бездіяльність щодо невиплати такої компенсації пов'язує з відсутністю коштів.
Суд відхиляє як безпідставні, посилання відповідача на відсутність відповідних бюджетних асигнувань, як на підставу для невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування, та зазначає наступне.
За змістом статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Суд зазначає, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України»).
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Верховний Суд України у своїх рішеннях від 22 червня 2010 року по справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року по справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року по справі № 21-44а10 неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат.
Тобто відсутність коштів не може бути причиною невиконання органом державної влади свого обов'язку, пов'язаного з реалізацією права особи на отримання бюджетних коштів.
З метою усунення порушення права позивача на належне йому грошову компенсацію та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за неотримане речове майно особистого користування у розмірі 27049,90 грн.
Щодо посилань відповідача у відзиві на пропущення позивачем строку для звернення до адміністративного суду з позовом суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Як вбачається із позовної заяви Державною установою «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» на заяву позивача від 10.06.2025 надано довідку від 18.06.2025 про суму нарахованих коштів за неотримане речове майно.
Таким чином, з урахуванням положень КЗпП України, відлік строку звернення до суду з даним позовом розпочався з моменту отримання позивачем такої довідки.
Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 21.03.2025 по справі №460/21394/23.
Враховуючи те, що позивач 01.07.2025 звернувся до суду за захистом свого порушеного права подавши адміністративний позов, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду в межах строку, встановленого чинним законодавством України.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» про визнання протиправною бездіяльність, стягнення грошової компенсації підлягає задоволенню.
Враховуючи приписи ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» на користь ОСОБА_1 1211,20 грн. сплаченого судового збору.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно особистого користування у розмірі 27049,90 грн.
Стягнути з Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» (код ЄДРПОУ 08563624, вул.Євгена Коновальця, 70А, м.Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за неотримане речове майно особистого користування у розмірі 27049 (двадцять сім тисяч сорок дев'ять) грн. 90 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Івано-Франківська установа виконання покарань №12» (код ЄДРПОУ 08563624, вул.Євгена Коновальця, 70А, м.Івано-Франківськ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.