Україна
Донецький окружний адміністративний суд
15 вересня 2025 року Справа№200/5399/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голубової Л.Б., розглянувши за правилами спрощеного (письмового) позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
військової частини НОМЕР_2
про скасування наказу, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2) з вимогами про:
- скасування наказу № 327 командира військової частини НОМЕР_2 від 15.11.2024 року в частині визнання ОСОБА_2 , таким, що самовільно залишив військову частину та зняття його з видів забезпечення: з грошового забезпечення з 13.11.2024 року, усіх інших видів забезпечення з 16.11.2024 року;
- зобов'язання військової частини НОМЕР_2 надіслати в територіальний центр комплектування та соціальної підтримки за місцем призову за мобілізацією ОСОБА_2 сповіщення про зникнення військовослужбовця ОСОБА_2 безвісти за особливих обставин при виконанні бойового завдання (розпорядження, наказу);
- визнання протиправною відмови військової частини НОМЕР_1 про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII;
- зобов'язання військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 10 липня 2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами та прийняти рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 28.10.2022 року і в дійсний час проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 .
Наголошує, що має рідного брата - ОСОБА_2 , який після призову за мобілізацією у особливий період проходив військову службу у різних військових частинах. Останнім місцем його служби була військова частина НОМЕР_2 . На початку листопада 2024 року військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 приблизно 2-го листопада востаннє зателефонував батькам і перестав виходити на зв'язок.
Зазначає, що станом на 04.12.2024 року, військова частина НОМЕР_2 повідомила ІНФОРМАЦІЯ_1 , що ОСОБА_2 самовільно залишив частину 13 листопада 2024 року.
Військова служба ОСОБА_2 станом на 04.12.2024 року не призупинена, повідомлення про внесення відомостей в ЄРДР по факту СЗЧ у військову частину не надходило.
В липні 2025 року від військової частини НОМЕР_2 надійшло повідомлення №1598 від 14.07.2025 року про те, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 №327 від 15.11.2024 року під час перевірки наявності особового складу була встановлена відсутність військовослужбовця ОСОБА_2 . Проведене службове розслідування, матеріали якого направлені у ДБР.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 15.11.2024 року № 327 визнано ОСОБА_2 таким, що самовільно залишив військову частину та знято його з видів забезпечення: з грошового забезпечення з 13.11.2024 року, усіх інших видів забезпечення з 16.11.2024 року.
Вказує, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, органами слідства Національної поліції зареєстроване кримінальне провадження №12024030530000839 від 19.11.2024 року за статтею 115 ч.1 КК України за наступних обставин: «02.11.2024 року ОСОБА_2 , військовослужбовець ЗСУ - військової частини НОМЕР_2 , у військовому званні «солдат», у зв'язку із захистом територіальної цілісності та недоторканості України від збройного нападу російської федерації, у період дії воєнного стану на території України, в районі населеного пункту Добропілля Донецької області, під час виконання бойових завдань, пов'язаних із захистом Батьківщини, зник безвісти і місце знаходження його на теперішній час невідоме».
Позивач 10 липня 2025 року подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про бажання звільнитись з військової служби. Проте, за його рапортом рішення військовою частиною не прийнято, а надісланий лист, у якому зазначено, що його рапорт від 10 липня 2025 року зареєстрований та повідомлено, що підстави для звільнення ОСОБА_1 в запас Збройних сил відсутні.
Вважає наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 15.11.2024 року № 327, прийнятий стосовно брата позивача протиправним та просить його скасувати і на цій підставі звільнити позивача від проходження військової служби під час мобілізації.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмового провадження).
Згідно з нормами частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Відповідач 1 надав письмовий відзив 21.08.2025 року. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що згідно наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 28.10.2022 № 128-ОС солдата запасу ОСОБА_1 з 28.10.2022 зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення НОМЕР_3 прикордонного загону.
10.07.2025 в системі електронного документообігу зареєстрований рапорт позивача про звільнення останнього з військової служби у зв'язку з сімейними обставинами.
16.07.2025 посадовими особами військової частини НОМЕР_1 надано відповідь на даний рапорт, у якій зазначалось, що у зв'язку з ненаданням документу який підтверджує, що його брат зник безвісті безпосередньо під час виконання бойового завдання, підстави для звільнення відсутні.
Відповідач 1 не погоджується з доводами позивача, викладеними у позовній заяві, вважає їх спотвореними та внутрішньо суперечливими.
Зокрема, сам позивач визнає, що отримав офіційну відповідь, у якій йому було відмовлено у задоволенні рапорту. Тобто, твердження позивача про начебто бездіяльність чи ухилення командування військової частини НОМЕР_1 від розгляду його звернення не відповідають фактичним обставинам та спростовуються самим же змістом позовної заяви.
Більше того, відповідачем була надана стисла, лаконічна та вичерпна відповідь, в якій у доступній формі було викладено недоліки рапорту та прямо зазначено на відсутність документів, які б могли б підтвердити заявлені підстави для звільнення. Така позиція відповідача 1 відповідає вимогам законодавству, є послідовною та узгодженою, а тому будь -які інші твердження позивача є надуманими.
Вважає позовні вимоги у частині, що стосуються військової частини НОМЕР_1 формальними, декларативними та такими, що не містять належного правового обґрунтування.
З зазначених причин відповідач 1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач 2 також надав письмовий відзив 11.08.2025 року. В обґрунтування незгоди з позовними вимогами зазначає, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 28.10.2024 № 309 солдата ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , а пізніше призначено на посаду номер обслуги 1 кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 .
З рапорту та доповіді командира роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 стало відомо, що 13.11.2024 року номер обслуги 1 кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_2 самовільно залишив тимчасове місце розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ). Місце перебування військовослужбовця невідоме, на телефонні дзвінки не відповідає. Документів підтверджуючих законність перебування поза межами розташування підрозділу, не надавав.
Відповідно до п.15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 грошове забезпечення не виплачується: за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.11.2024 № 327 солдат ОСОБА_2 вважається таким, що самовільно залишив частину та знятий з грошового забезпечення з 13.11.2024 року, а з усіх інших видів забезпечення з 16.11.2024 року (підстава: рапорт капітана ОСОБА_3 ).
На виконання наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 13.11.2024 № 10418 «Про призначення службового розслідування» за фактом самовільного залишення частини ОСОБА_2 проведено службове розслідування, в ході якого встановлено, що діючи з прямим умислом, бажаючи ухилитися від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, 13.11.2024 року солдат ОСОБА_2 самовільно залишив тимчасове місце розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ).
На підставі повідомлення командира військової частини НОМЕР_2 про самовільне залишення частини солдатом ОСОБА_2 . Першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Краматорську) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувано за №62025050010018230 від 22.05.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України.
Звертає увагу, що солдат ОСОБА_2 самовільно залишив тимчасове місце розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 , яке знаходилось в АДРЕСА_1 . Станом на 13.11.2024 року н.п. Добропілля Покровського району Донецької області не належало до зони бойових дій, оскільки, як в самому населеному пункті так і поблизу не велось жодні бойові дії. ОСОБА_2 не брав участі в бойових діях.
За таких обставин, відсутні підстави вважати його зниклим безвісти та надсилати сповіщення до відповідного ТЦК. Із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 не виключався.
З вище наведеного вбачається, що командування військової частини НОМЕР_2 діяло обґрунтовано та у передбачений законом спосіб в межах своїх повноважень, а отже відсутня протиправна бездіяльність по відношенню до позивача, тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до положень статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний предмет спору віднесено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача у відповідності до норм законодавства повідомлено про наявність позову.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ОСОБА_1 є громадянином України, з 28.10.2022 року проходить військову службу за мобілізацією у особливий період у військовій частині НОМЕР_1 відповідно до наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 28.10.2022 № 128-ОС, що підтверджується довідкою відповідача 1 від 23.12.2023 року № 2757.
10.07.2025 року позивач надав рапорт про звільнення його з військової служби у зв'язку з сімейними обставинами, а саме: у зв'язку з тим, що його рідний брат ОСОБА_2 , який після призову за мобілізацією у особливий період проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , зник безвісті безпосередньо під час виконання бойового завдання.
16.07.2025 посадовими особами військової частини НОМЕР_1 на рапорт позивача надано відповідь, у якій зазначалось, що у зв'язку з ненаданням документу який підтверджує, що брат ОСОБА_1 зник безвісті безпосередньо під час виконання бойового завдання, підстави для звільнення відсутні.
Однак, позивач вважає, що рішення по результатами розгляду його рапорту не прийнято, одночасно оскаржуючи відмову звільнити його з військової служби.
Перевіряючи правомірність дій відповідача 1 щодо відмови звільнити позивача за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, суд виходить з такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ст. 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Згідно з вказаною нормою суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та триває в дійсний час.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статутом внутрішньої служби визначено права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.
Зокрема, статтею 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ встановлено, що враховуючи необхідність оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладено на військовослужбовців певні обов'язки, зокрема, свято і непорушно дотримуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним, дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів України; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил поведінки військовослужбовців.
Згідно з приписами статті 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
За приписами статті 129 вказаного Статуту, внутрішній порядок - це суворе додержання визначених військовими статутами правил розміщення, повсякденної дисципліни, побуту військовослужбовців у військовій частині (підрозділі) й несення служби добовим нарядом. Внутрішній порядок досягається в тому числі глибоким розумінням, свідомим і неухильним дотриманням військовослужбовцями обов'язків, визначених законами України та статутами Збройних Сил України.
Статтею 26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Дисциплінарним статутом Збройних Сил України передбачено сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання заяв, пропозицій та скарг.
Так, відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Згідно зі статтею 2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що військова дисципліна досягається, зокрема, шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України.
Стаття 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачає, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; додержуватися визначених статутами ЗСУ правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один одного, бути ввічливим і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків тощо.
Як зазначено вище, позивач має рідного брата - ОСОБА_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.10.2024 року № 309 солдата ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та наказом від 31.10.2024 року № 312 призначено на посаду номер обслуги 1 кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до рапорту командира роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 13.11.2024 року номер обслуги 1 кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_2 самовільно залишив тимчасове місце розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ). Місце перебування військовослужбовця невідоме, на телефонні дзвінки не відповідає. Документів підтверджуючих законність перебування поза межами розташування підрозділу, не надавав.
Відповідно до п.15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 грошове забезпечення не виплачується: за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини, тому наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.11.2024 № 327 солдат ОСОБА_2 вважається таким, що самовільно залишив частину та знятий з грошового забезпечення з 13.11.2024 року, а з усіх інших видів забезпечення з 16.11.2024 року (підстава: рапорт капітана ОСОБА_3 ).
На виконання наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 13.11.2024 № 10418 «Про призначення службового розслідування» за фактом самовільного залишення частини ОСОБА_2 проведено службове розслідування, в ході якого встановлено, що діючи з прямим умислом, бажаючи ухилитися від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в умовах воєнного стану, 13.11.2024 року солдат ОСОБА_2 самовільно залишив тимчасове місце розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ).
Статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ встановлено дисциплінарні стягнення, які можуть бути накладені на військовослужбовців, серед яких відповідно до пункту «в» передбачено сувору догану.
Приписами статей 53, 54 Дисциплінарного статуту ЗСУ командиру батальйону, окремої військової частини надано право застосовувати стягнення, визначені в пунктах «а» - «г» статті 48.
Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (надалі - Порядок), встановлено механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцями Збройних Сил України.
Зокрема, пункт 15 розділу І Порядку передбачає, що військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Згідно з пунктом 15 розділу XXXIV Порядку, до наказів про виплату додаткової винагороди не включається військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували) - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 17.12.2024 №11267 «Про результати службового розслідування» за результатами службового розслідування прийнято таке рішення:
(п.2). За самовільне залишення тимчасового місця розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 на підставі статей 48, 53, 83 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України на номера обслуги 1 кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_2 накласти дисциплінарне стягнення «сувора догана».
(п.3). Для розгляду та прийняття правового рішення, щодо номера обслуги І кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_2 направити матеріали службового розслідування директору Територіальною управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками скоєння ним правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України.
(п.4.) Начальнику фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_2 - головному бухгалтеру з метою врегулювання виплати військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 позбавити винагороди за листопад 2024 року, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 №168, до наказу про виплату додаткової винагороди за листопад 2024 року номера обслуги І кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_2 не включати, як такого, що вчинив дії, які містять ознаки кримінального правопорушення та у відповідності до пункту 5 розділу XVI наказу Міністерства Оборони України від 7 червня 2018 року №260 позбавити щомісячної премії за листопад 2024 року та не нараховувати грошове забезпечення з 13.11.2024 року.
На підставі повідомлення командира військової частини НОМЕР_2 про самовільне залишення частини солдатом ОСОБА_2 . Першим слідчим відділом (з дислокацією у м. Краматорську) Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувано за №62025050010018230 від 22.05.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України.
При цьому, згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.
Службовим розслідуванням, затвердженим командиром в/ч НОМЕР_2 17.12.2024 року щодо з'ясування обставин самовільного залишення солдатом ОСОБА_2 військової частини було встановлено факт самовільного залишення місця несення служби позивачем.
Даний факт підтверджений також поясненнями військовослужбовців в/ч НОМЕР_2 , зокрема капітана вказаної частини, якому 13.11.2024 року командир 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 лейтенант ОСОБА_4 доповів, що під час вечірньої перевірки було виявлено відсутність номера обслуги 1 кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_2 . Зі слів підпорядкованого йому особового складу виявили, що о 15.00 солдат ОСОБА_2 вийшов за межі розташування підрозділу та пішов у невідомому напрямку, не попередивши військовослужбовців куди направляється. Пошуки солдата ОСОБА_2 були безуспішні. Місце перебування військовослужбовця не відоме.
Окрім того, відповідно до пояснень командира 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 лейтенанта ... відомо, що 13.11.2024 року ним було виявлено відсутність військовослужбовця на вечірній перевірці, а саме: номера обслуги 1 кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_2 .
Особовий склад, який перебував в розташуванні підрозділу, повідомив, що солдат ОСОБА_2 о 14.30-15.00 вийшов з території розташування підрозділу та пішов в невідомому напрямку, не попередивши жодного військовослужбовця який знаходився в цей період в розташуванні підрозділу ( АДРЕСА_1 ). Пошуки військовослужбовця були безуспішні. На телефонні дзвінки солдат ОСОБА_2 не відповідав, його місце знаходження не відоме. Зброя, боєприпаси та засоби індивідуального захисту військовослужбовця знаходяться в підрозділі, що в свою чергу, доводить зникнення брата позивача не під час бойових дій.
Окремо слід зазначити, що ОСОБА_2 самовільно залишив тимчасове місце розташування підрозділу військової частини НОМЕР_2 , яке знаходилось в АДРЕСА_1 , яке станом на 13.11.2024 року не належало до зони ведення бойових дій.
Так, 31.10.2024 року ОСОБА_2 було призначено на посаду номер обслуги 1 кулеметного відділення 1 кулеметного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_2 . Як зазначив позивач, приблизно 02.11.2024 року, тобто через 3 дні після призначення на посаду, брат позивача востаннє зателефонував батькам і перестав виходити на зв'язок.
Жодна сторона не надала до матеріалів справи докази участі ОСОБА_2 у певних бойових діях після призначення його на посаду.
Суд не бере до уваги посилання позивача на витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, органами слідства Національної поліції зареєстроване кримінальне провадження №12024030530000839 від 19.11.2024 року за статтею 115 ч.1 КК України, оскільки дані до реєстру внесено саме органами Національної поліції під час здійснення розшукових дій відносно ОСОБА_2 , яким не було відомо про обставини залишення братом позивача місця служби, встановленого службовим розслідуванням, затвердженого командиром в/ч НОМЕР_2 пізніше - 17.12.2024 року.
Водночас, витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20250402-454 також не є належним і допустимим доказом безпосередньої участі ОСОБА_2 у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, оскільки Законом України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісті за особливих обставин» визначено, що зазначений реєстр є інформаційною базою, створеною для обліку зниклих осіб та забезпечення їхніх сімей відповідними соціальними гарантіями.
Внесення особи до Реєстру жодним чином не підтверджує факту виконання нею бойового завдання, обставин її зникнення чи наявності причинно-наслідкового зв'язку із виконанням військового обов'язку.
Водночас, наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 17.10.2024 за № 11267 «Про результати службового розслідування» ніким не оскаржений та є чинним.
Слід зазначити, що оскаржуваний наказ № 327 від 15.11.2024 року є актом індивідуальної дії щодо іншого військовослужбовця - ОСОБА_2 .
Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Учасниками спірних правовідносин щодо оскаржуваного позивачем наказу № 327 від 15.11.2024 року є ОСОБА_2 , права якого могли бути порушені зазначеним наказом та військова частина НОМЕР_2 , яка видала цей наказ.
Відповідно до ч. 3 ст. 5 КАС України до суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.
Позивачем не додано довіреності посвідченої нотаріально, або іншою особою відповідно до чинного законодавства, якою ОСОБА_2 уповноважує позивача представляти його інтереси у правовідносинах, які склалися між ним та військовою частиною НОМЕР_2 .
Відтак, позивач звернувся до суду за захистом прав, свобод та інтересів, які не належать йому особисто.
Таким чином, враховуючи недоведеність позивачем невідповідності дій військової частини НОМЕР_2 під час прийняття спірного наказу № 327 від 15.11.2024 року стосовно його брата, критеріям, встановленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо вимог позивача до військової частини НОМЕР_1 , то всупереч твердженням позивача, що військової частиною не прийнято жодних рішень стосовно розгляду його рапорту від 10.07.2025 року, судом встановлено, що 16.07.2025 посадовими особами військової частини НОМЕР_1 надано відповідь на даний рапорт у якій зазначалось, що у зв'язку з ненаданням документу який підтверджує, що його брат зник безвісті безпосередньо під час виконання бойового завдання, підстави для звільнення відсутні.
Приписами п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» унормовано, що під час дії воєнного стану військовослужбовці , які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі;
г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
д) у зв'язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);
е) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу);
з) у зв'язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.
Згідно з п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» однією з підстав для звільнення у зв'язку з сімейними обставинами або з інших поважних причин, під час діє воєнного стану, є якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Згідно з частиною 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Частиною 3 розділу І Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.11.2018 № 971 визначено, що у своїй діяльності орган охорони державного кордону керується Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами, а також актами організаційно-розпорядчого характеру Адміністрації Держприкордонслужби.
Проходження військової служби у Державній прикордонній службі врегульовано спеціальним законодавством, до якого відноситься, зокрема, Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009).
Положенням № 1115/2009 визначається порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період. Громадяни, які проходять військову службу в Держприкордонслужбі, є військовослужбовцями Держприкордонслужби (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується службовим або спеціальним посвідченням.
Згідно з пунктом 288 Положення №1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення. Рапорт -це письмове звернення військовослужбовця до вищої посадової особи з проханням чи поясненням особистого характеру. Подання рапорту по команді означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини, що наділений правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту, він подається напряму старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасуванню рішень попередніх командирів.
Позивач зазначає у позовній заяві про те, що отримав відповідь, у якій йому було відмовлено у задоволенні рапорту, проте не вважає її рішенням щодо розгляду його рапорту.
Отже, твердження позивача про бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно розгляду його рапорту не відповідають фактичним обставинам, тому вимоги до неї не підлягають задоволенню.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до приписів частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що відповідно до п. 13 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях на підставі пункту 13 статті 5 Закону України «Про судовий збір», у позовних вимогах відмовлено, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
На підставі положень Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.ст. 2, 17, 77, 90, 139, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У позовних вимогах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) (відповідач-1), військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) (відповідач-2) про скасування наказу, визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 15 вересня 2025 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Л.Б. Голубова