29 серпня 2025 року Справа № 160/5454/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЛуговської Г. В.
за участі секретаря судового засіданняМартинової А.О.
та учасників справи: позивачаОСОБА_1
представника позивача представника відповідача Завізіона О.С. Яценко Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) у нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення у період з 10 листопада 2022 року по день звільнення - 15 липня 2023 року, компенсації за щорічну та додаткову відпустку 2023 року, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік сум, додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168;
- зобов?язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення у період з 10 листопада 2022 року по день звільнення - 15 липня 2023 року, компенсації за щорічну та додаткову відпустку 2023 року, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік сум, додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 15.07.2023 року на підставі наказа № 196-рс командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади (по особовому складу), ОСОБА_1 було звільнено у запас відповідно до пункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи, яка потребує постійного стороннього догляду).
Позивач стверджує, що при звільненні йому не було виплачено за період з 10.11.2022 року по 15.07.2023 рік грошове забезпечення, компенсацію за щорічну та додаткову відпустку 2023 року, грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік сум, додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.
Підставою невиплати зазначено самовільне залишення ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 з 10.11.2022 року по 06.07.2023 року.
Однак, позивач стверджує, що самовільне залишення військової частини не відповідає дійсності, а тому звернувся з відповідним позовом до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху на підставі ст.169 КАС України зі встановленням строку для усунення виявлених недоліків.
На виконання ухвали суду, позивачем усунуті виявлені недоліки позовної заяви, шляхом надання оновленої редакції позовної заяви, у якій позовні вимоги викладені наступним чином:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) у нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення у період з 10 листопада 2022 року по день звільнення - 15 липня 2023 року, компенсації за щорічну та додаткову відпустку 2023 року, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік сум, додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове право;
- зобов?язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення у період з 10 листопада 2022 року по день звільнення - 15 липня 2023 року, компенсації за щорічну та додаткову відпустку 2023 року, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік сум, додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове право.
Ухвалою суду від 29.04.2024 року позов прийнято до розгляду, відкрито спрощене провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами. Відповідачу запропоновано у разі невизнання адміністративного позову надати відзив на позовну заяву (відзив) і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду).
Ухвалою суду від 25.06.2024 зупинено провадження в адміністративній справі.
16.01.2025 до суду засобами електронного зв'язку через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач заперечує проти позовних вимог, просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідач зазначає, що 10.11.2022 р. від командира НОМЕР_3 мотопіхотного батальйону підполковника ОСОБА_2 надійшла доповідь про факт самовільного залишення військової частини старшого солдата ОСОБА_1 . Попередньо встановлено: 10.11.2022 року о 07.00 годині під час перевірки наявності особового складу, було виявлено відсутність старшого солдата ОСОБА_1 . Прийнятими заходами розшуку старший солдат ОСОБА_1 не знайдений, місцезнаходження його невідоме, на телефонні дзвінки не відповідає.
У ВЧ НОМЕР_1 відсутні будь-які відомості про місце перебування позивача у спірний період, а також відсутні відомості про проходження позивачем військової служби, а тому відсутні були підстави для нарахування позивачу грошового забезпечення.
З посиланням на Конституцію України, Указ Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затверджений Законом України від 24.02.2022 року №2102-ІХ), Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, ч.4 ст.408 Кримінального кодексу України, Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (затвердженої Наказом Міністерства оборони України 29.04.2016 № 232 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 р. за № 768/28898), відповідач вказує на відсутність підстав для нарахування позивачу грошового забезпечення.
Ухвалами суду від 01.05.2025 провадження в адміністративній справі поновлено та вирішено подальший її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження. Визнано обов'язковою явку позивача та представника відповідача зі зобов'язанням надати документи за визначеними переліком.
У призначене засідання підготовчого провадження сторони не з'явились, у зв'язку з чим, ухвалою суду від 02.06.2025 розгляд справи відкладено, повторно визнано обов'язковою явку учасників справи зі зобов'язанням надати документи за визначеними переліком.
За умисне невиконання Військовою частиною НОМЕР_1 вимог суду, викладених в ухвалах Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 та від 02.06.2025, 30.06.2025 постановлено окрему ухвалу.
Ухвалою суду від 30.06.2025 продовжено на тридцять днів підготовче провадження по справі.
На виконання вимог ухвал суду 11.07.2025 від представника позивача засобами поштового зв'язку надійшли документи.
Ухвалою суду від 04.08.2025 у задоволенні клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та розгляд справи за відсутності позивача по адміністративній справі відмовлено.
У судовому засіданні 05.08.2025 представником відповідача для долучення до матеріалів справи надано в копіях:
- супровідний лист Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони східного регіону від 11.07.2023 №5-4-1850ВИХ-23 командиру військової частини НОМЕР_1 ;
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.07.2023 по кримінальному провадженню №42023041110000094;
- ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 18.06.2024 по справі №202/5037/24;
- додаток до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 16.08.2024 року опис речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, суду.
05.08.2025 зазначені документи разом з клопотанням про долучення доказів представником відповідача направлені засобами електронного зв'язку через підсистему «Електронний суд».
Ухвалою суду від 25.08.2025 заяву з клопотанням представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи та надані докази, судом встановлено наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, ОСОБА_1 проходив службу у військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до пункту 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, позивача, згідно наказу Командувача військ ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 05.05.2022 року № 54-рс зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення, на котлове забезпечення з 10.05.2022 року та з 09.05.2022 року прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов'язків.
15.07.2023 року на підставі наказа № 196-рс командира НОМЕР_2 окремої механізованої бригади (по особовому складу), ОСОБА_1 було звільнено у запас відповідно до пункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи, яка потребує постійного стороннього догляду).
За змістом витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.07.2023 року №523 (п.4.2 щодо ОСОБА_1 ) з 15 липня 2023 року виключити із списків особового складу військової частини, з усіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з 16 липня 2023 року. Також у наказі зазначено:
- не виплачувати щомісячну премію в максимальному розмірі 535% від встановленого посадового окладу відповідно до наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, рішення Міністра оборони України, викладеного в телеграмі Міністра оборони України від 01 лютого 2023 року №2683/з, з 01 по 15 липня 2023 року;
- виплатити надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% від встановленого посадового окладу, за військове звання та надбавку за вислугу років передбачених наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, рішення Міністра оборони України, викладеного в телеграмі від 14 січня 2020 року №248/291, з 08 по 15 липня 2023 року.
- щорічна основна відпустка за 2022 рік не використана.
- щорічна основна відпустка за 2023 рік не використана.
- виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік в кількості 15 діб пропорційно прослуженому часу.
- відпустка за сімейними обставинами за 2023 рік зі збереженням грошового забезпечення не використана.
- грошова допомога для оздоровлення за 2023 рік не виплачена.
- матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік не виплачена.
- календарна вислуга станом на 15 липня 2023 року становить: 01 рік 10 місяців 23 дні.
- самовільно залишав військову частину з 10 листопада 2022 року по 06 липня 2023 року.
- термін самовільного залишення частини не враховувати до вислуги років.
Позивач та представник позивача підтвердили, що ОСОБА_1 наказ відповідача №523 від 15.07.2023 року не оскаржував.
Предмет спору стосується саме нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у період з 10.11.2022 року по день звільнення - 15.07.2023 року, компенсації за щорічну та додаткову відпустку 2023 року, грошову допомогу для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік сум, додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 4 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Частиною 2 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять:
- посадовий оклад, оклад за військовим званням;
- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно частини 3 статті 9 Закону № 2011-XII - грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до частини 4 статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який на підставі Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжувався та станом на час розгляду справи триває.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 року прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова № 168) (у редакції чинній на дату прийняття), установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статут внутрішньої служби ЗСУ).
Статтею 11 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки:
свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок;
бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;
беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;
постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;
знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно;
дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України;
поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини;
бути пильним, суворо зберігати державну таємницю;
вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання;
виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;
додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Статтею 16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Статтею 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних сил України" від 24.03.1999 року №551-XIV затверджений Дисциплінарний статут Збройних Сил України, (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ), який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Згідно із статтями 1, 2 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту установлено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Згідно з частиною 1 статті 5 Дисциплінарного статуту, за стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Статтею 6 Дисциплінарного статуту установлено, що право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Командир зобов'язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.
Пунктом 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Відповідно п.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовець із службових та особистих питань повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно з статтею 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.
Як зазначив відповідач, 10.11.2022 р. від командира НОМЕР_3 мотопіхотного батальйону підполковника ОСОБА_2 надійшла доповідь про факт самовільного залишення військової частини старшого солдата ОСОБА_1 . Попередньо встановлено: 10.11.2022 року о 07.00 годині під час перевірки наявності особового складу, було виявлено відсутність старшого солдата ОСОБА_1 . Прийнятими заходами розшуку старший солдат ОСОБА_1 не знайдений, місцезнаходження його невідоме, на телефонні дзвінки не відповідає. У ВЧ НОМЕР_1 відсутні будь-які відомості про місце перебування позивача у спірний період, а також відсутні відомості про проходження позивачем військової служби, а тому відсутні були підстави для нарахування позивачу грошового забезпечення.
На підтвердження факту самовільного залишення позивачем військової частини НОМЕР_1 , відповідачем надані в копіях:
- супровідний лист Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони східного регіону від 11.07.2023 №5-4-1850ВИХ-23 командиру військової частини НОМЕР_1 ;
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.07.2023 по кримінальному провадженню №42023041110000094;
- ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 18.06.2024 по справі №202/5037/24;
- додаток до протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 16.08.2024 року опис речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, суду.
За фабулою витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 08.07.2023 по кримінальному провадженню №42023041110000094: згідно повідомлення командира в/ч НОМЕР_1 від 07.07.2023 №13732 за період з 24.02.2022 по 30.06.2023 в пункті постійної дислокації в АДРЕСА_1 самовільно залишили місце служби військовослужбовці в/ч НОМЕР_1 , в тому числі, ОСОБА_1 .
Згідно супровідного листа Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони східного регіону від 11.07.2023 №5-4-1850ВИХ-23 командиру військової частини НОМЕР_1 щодо самовільного залишення військової частини НОМЕР_4 військовослужбовцями, заступником керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону зазначено, що за повідомленням адресата внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №42023041110000094 та №42023041110000095 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Відповідно ч.5 статті 407 Кримінального кодексу України (в редакції на момент вчинення подій) злочином визначено: самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.
Особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ), введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу є правопорушенням.
Самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати.
Нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу - це його нез'явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.
Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, смерть або тяжка хвороба членів його сім'ї, стихійне лихо чи інші надзвичайні обставини, які підтверджені відповідними документами.
Самовільне залишення військової частини або місця служби кваліфікуються за статтею 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Об'єктивна сторона правопорушення може мати наступні прояви:
1. самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби тривалістю до трьох діб;
2. нез'явлення військовослужбовця строкової служби вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб;
3. самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби) а також військовозобов'язаним та резервістом під час проходження зборів тривалістю до десяти діб;
4. нез'явлення військовослужбовця (крім строкової служби) вчасно на службу без поважних причин у разі призначення або переведення тривалістю до десяти діб;
5. нез'явлення військовослужбовця (крім строкової служби) з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб.
Хоча питання наявності чи відсутності правопорушення позивача щодо самовільного залишення ним частини або місця служби не є предметом розгляду цієї адміністративної справи, однак має наслідки для її розгляду та вирішення.
Заперечуючи проти самовільного залишення військової частини, позивач до матеріалів справи надав лист ТУ ДБР, розташоване у місті Полтаві без номера та дати чи будь-яких інших розпізнавальних реквізитів за підписом слідчого третього слідчого відділу (з дислокацією у місті Дніпрі), капітана ДБР ОСОБА_3 .
За змістом цього листа, за результатом розгляду заяви щодо встановлення факту імовірного самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 , повідомлено, що згідно даних відділу документального забезпечення ТУ ДБР у м.Полтава матеріали службового розслідування щодо вчинення кримінального правопорушення не надходили, у провадженні слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, кримінальні провадження внесені на підставі зазначених матеріалів не перебувають.
При цьому, позивачем до матеріалів справи самого запиту та доказів його подачі і реєстрації до ТУ ДБР у м.Полтава не надано.
Судом 04.08.2025 р. за вих.№57482/25 адресовано запит Територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтава, стосовно підтвердження чи спростування направлення такого листа позивачу - ОСОБА_1 , а також надання інформації щодо наявності чи відсутності матеріалів службового розслідування стосовно самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 .
Станом на час ухвалення рішення в адміністративній справі відповідь від ТУ ДБР, розташоване у місті Полтава, чи будь-які інші документи на адресу суду засобами електронного або поштового зв'язку не надходили.
Представник позивача - адвокат Завізіон О.С. - підтвердив, що окремо з адвокатським запитом щодо розслідування самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини НОМЕР_1 , підтвердження наявності чи відсутності кримінального провадження стосовно останнього, з приводу запиту суду та відповіді, до ТУ ДБР у м.Полтава чи ТУ ДБР у м.Полтава (з дислокацією у місті Дніпрі) не звертався.
Оцінюючи наведені докази, суд враховує таке.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Поняття доказів визначено ст.72 КАС України.
Так, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Допустимість доказів визначена ст.74 КАС України. Так, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі (ст.9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч.2 ст.77 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч.1 ст.77 КАС України).
Наказом Державного бюро розслідувань № 16 від 09.01.2023 затверджено Інструкцію з діловодства у центральному апараті Державного бюро розслідувань (далі - Інструкція).
Відповідно до п.7 розділу ІІ Інструкції, документ має містити обов'язкові для його певного виду реквізити, що розміщуються в установленому порядку, а саме: найменування ДБР, назву виду документа (не зазначається на листах), дату документа, реєстраційний індекс документа, заголовок до тексту документа, текст документа, підпис (для електронних документів - електронний підпис або електронна печатка в разі відсутності електронного підпису). Під час підготовки та оформлення документів можуть застосовуватися не тільки обов'язкові, а також інші реквізити, якщо це відповідає призначенню документа або способу його опрацювання.
Враховуючи відсутність у наданому позивачем та його представником листі ТУ ДБР у м.Полтава (з дислокацією у місті Дніпрі) обов'язкових реквізитів, визначених Інструкцією, зазначений лист не є належним, допустимим, достатнім, достовірним доказом.
В ході судового розгляду адміністративної справи позивачем та його представником не спростовано самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 та правильності розрахунків з ним відповідачем.
Відповідно до п.15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (затвердженої Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197), військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється. Виплата призупиняється з дня початку СЗЧ та поновлюється з дня повернення.
Пунктом 14 розділу XXXIV зазначеного порядку визначено, що до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які самовільно залишили військові частини - за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини, включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира.
Пунктом 34 розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України (затвердженої Наказом Міністерства оборони України 15.09.2022 №280 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за №1407/38743) визначено, що сержанти і солдати, які здійснили самовільне залишення військової частини, знімаються зі всіх видів забезпечення. Зняття з виплат відбувається на протязі трьох днів. Після виключення із списків особового складу військової частини, їх обліково-послужні картки разом з витягом із наказу направляються до районних ТЦК, якими вони були призвані.
З огляду на встановлені в ході судового розгляду обставини, у задоволенні позовних вимог належить відмовити.
Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, питання про розподіл судових витрат у справі судом не вирішується.
Керуючись ст.ст.90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 08 вересня 2025 року.
Суддя Г. В. Луговська