15 вересня 2025 р. Справа № 120/8050/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
11.06.2025 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .
Позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю дій відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні позивача та забов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні та нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а саме з 26.04.2024 по 28.05.2025 за весь час затримки виплати та щодо непроведення нарахування та виплати позивачу на підставі Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченної індексації грошового забезпечення за період з 26.04.2024 по 28.05.2025 за весь час затримки виплати.
Ухвалою суду від 16.06.2025 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, цією ж ухвалою встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву з дотриманням вимог, передбачених ст. 162 КАС України.
03.09.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.
Відповідач зазначає, що позивач не заперечував здійснений військовою частиною розрахунок та виплачені йому суми при звільнені зі служби. Відтак, оскільки щодо нарахування та виплати позивачу сум, належних при звільненні, відсутній спір між сторонами щодо їх розміру, відсутні й підстави для застосування до спірних правовідносин приписів статтей 116-117 КЗпП України. До того ж, на думку відповідача, на військовослужбовців та прирівняних до них осіб не поширюються норми трудового законодавства, а тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані вказані норми Кодексу, що регламентують відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні з роботи працівника.
Також відповідач звертає увагу на те, що рішення суду у справі № 120/10479/24 виконано військовою частиною своєчасно, що свідчить про відсутність підстав для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Разом з відзивом на позов відповідач на вимогу суду надав довідку-розрахунок середньомісячного та середньоденного заробітку (грошового забезпечення) позивача.
Одночасно представником відповідача подано клопотання про визнання поважними причин пропуску строку на подання відзиву та поновлення такого строку.
Ухвалою суду від 15.09.2025 зазначене клопотання задоволено.
Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
25.04.2024 наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону № 346-ОС позивача 26.04.2024 виключено зі списків особового складу, як такого, що звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.01.2025 у справі № 120/10479/24 визнано протиправними дії військової частини щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 19.05.2023, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 29.01.2020 по 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення з 01.01.2023 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.
28.05.2025 військовою частиною НОМЕР_1 на картковий рахунок позивача зараховано грошове забезпечення у розмірі 191 474,83 гн.
Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем при звільненні фактично проведено 28.05.2025.
Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та просить суд зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити йому відповідний середній заробіток за період з 26.04.2024 по 28.05.2025.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
Однак Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати військовослужбовцям середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116-117 КЗпП України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, немає на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
У разі невиконання такого обов'язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 чинного із 19.07.2022, який діяв на момент звільнення позивача зі служби та виплати йому недоотриманих сум грошового забезпечення).
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Як вже зазначалося, основною метою покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є захист майнових прав працівника у зв'язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
У цьому контексті суд враховує, що 25.04.2024 наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону № 346-ОС позивача 26.04.2024 року виключено зі списків особового складу, як такого, що звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України.
Однак повний розрахунок при звільненні проведено лише 28.05.2025 шляхом зарахування на картковий рахунок позивача недоплаченого грошового забезпечення у розмірі 191 474,83 грн.
Тобто період затримки розрахунку при звільненні позивача зі служби у військовій частині НОМЕР_1 становить з 26.04.2024 по 28.05.2025 або 398 календарних днів.
Згідно з довідкою, наданою відповідачем на вимогу суду, середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 840,14 грн.
Відтак за період з 26.04.2024 по 28.05.2025 за 398 календарних днів середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 334 375,72 грн (840,14 грн х 398 календарних днів).
Водночас ця сума є тією сумою коштів, з яких у подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.
Також при вирішенні справи суд враховує постанову Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, у якій наголошено на тому, що з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, а відтак час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, становить шість місяців та не може бути зменшений.
Щодо періоду з 26.04.2024 по 28.05.2025, то, виходячи з нової редакції статті 117 КЗпП України, такий період має бути обмежений шестимісячним строком, тобто охоплюватись періодом з 28.11.2024 по 28.05.2025, що складає 182 дні.
Таким чином, оскільки середньоденний заробіток позивача становив 840,14 грн, розмір відшкодування за час затримку розрахунку при звільненні за період з 28.11.2024 по 28.05.2025 становить 152 905,48 грн (840,14 грн х 182 календарних днів).
З огляду на викладене загальна сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.04.2024 по 28.05.2025, обчисленого з обмеженням шістьма місяцями з 28.11.2024 по 28.05.2025, становить 152 905,48 грн.
Відтак в цій частині позовні вимоги належить задовольнити частково, зважаючи на те, що розрахунки, зроблені позивачем, та розрахунки суду відрізняються.
Щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, то суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Відповідно до статті 3 Закону України від 19.10.2000 за № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
При вирішенні цього спору суд враховує узагальнену правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 такого змісту:
"…системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення".
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30.09.2020 у справі № 2-а-1/11, від 31.08.2021 у справі № 264/6796/16-а та низці інших.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 240/11439/19 зроблено висновок саме про наявність підстав для одночасного задоволення позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити як індексацію грошового забезпечення військовослужбовця, так і компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасністю його виплати.
Разом з тим суд звертає увагу на постанови від 19.05.2022 у справі № 200/3859/21, від 24.01.2023 у справі № 200/10176/19-а, в яких Верховний Суд дійшов висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Виплата компенсації не обумовлюється зверненням із відповідною заявою, натомість обов'язок з її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів, а оскільки такий обов'язок відповідачем при виплаті позивачеві належних сум не дотримано, право позивача на виплату компенсації порушено.
Відтак доводи відповідача щодо відсутності підстав для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів через виконане своєчасне рішення суду по справі № 120/10479/24 не є обґрунтованим. Тобто компенсація не може бути відокремлена за часом від виплати самої заборгованості. Виплата обох сум має здійснюватися синхронно, що забезпечує своєчасне отримання громадянами належних їм коштів.
Суд зазначає, що конкретного строку для здійснення цієї виплати в межах місяця закон не визначає. Важливо, що і заборгованість, і компенсація повинні бути виплачені одночасно в межах одного календарного місяця.
Водночас, як встановлено судом, на дату звернення позивача до суду 11.06.2025, нарахування та виплата йому компенсації втрати частини доходів не здійснена.
З огляду на викладене суд доходить до висновку, що відповідача слід зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме за період з 26.04.2024 по 28.05.2025.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).
Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що адміністративний позов належить задовольнити, обравши при цьому правильний і ефективний спосіб захисту порушених прав позивачки у спірних правовідносинах, незалежно від того формулювання позовних вимог, що наведене у позовній заяві.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
Керуючись ст.ст. 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні в сумі 152 905 (сто п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот п'ять) гривень 48 коп.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення за період з 26.04.2024 по 28.05.2025.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати, а саме за період з 26.04.2024 по день фактичної виплати грошового забезпечення 28.05.2025.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) відповідач: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ).
Повне рішення суду складено 15.09.2025.
Суддя Сало Павло Ігорович