Рівненський апеляційний суд
Іменем України
11 вересня 2025 року м. Рівне
Справа № 569/11208/21
Провадження № 11-кп/4815/644/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 06 серпня 2025 року про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у об'єднаних кримінальних провадженнях № 12021186180000177 від 13.04.2021 року та № 12021181010001570 від 05.08.2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.357, ч. 3 ст.357, ч.3 ст.185 КК України, -
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 06 серпня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу, задоволено клопотання прокурора Рівненської окружної прокуратури ОСОБА_7 та продовжено щодо обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 04 жовтня 2025 року. Одночасно продовжено ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 181 680 грн. з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
В поданій апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу суду від 06 серпня 2025 року та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора, задовольнити клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 та обрати щодо обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Вказує, що суд не врахував ту обставину, що обвинувачений уже тривалий строк перебуває під вартою, а запобіжний захід у вигляді тримання під вартою перетворився на відбування покарання у виді позбавлення волі, що є недопустимим згідно національного та європейського законодавства. Вважає, що ризики, зазначенні у клопотанні прокурора, є надуманими та необґрунтованими в тому числі і через тривалість розгляду справи. Наголошує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки документам, наданих стороною захисту під час розгляду клопотань, а саме щодо тяжкого захворювання (онкологія) матері обвинуваченого, з якою він проживав однією сім'єю, а інших членів сім'ї, які б змогли доглядати за матір'ю, в них відсутні.
Також просить поновити строк на апеляційне оскарження даної ухвали, оскільки вказує, що обвинувачений ОСОБА_6 її копію отримав лише 11.08.2025 року, що підтверджується матеріалами справи, а йому, захиснику, копія ухвали вручена не була.
Відповідно до п.1-1 ч.2 ст.395 КПК України, апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, протягом п'яти днів з дня її оголошення. Частиною 3 цієї статті передбачено, що для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Так, ухвала винесена суддею місцевого суду 06 серпня 2025 року.
Обвинувачений, який перебуває під вартою, отримав її копію 11.08.2025 року.
Апеляційна скарга подана захисником до поштового відділення 18.08.2025 року.
Отже, оскільки строк на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції від 06 серпня 2025 року пропущено з поважних причин, зважаючи на те, що останній не допустив тривалого необ'єктивного зволікання з поданням апеляційної скарги, відтак строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Відповідно до ч.4 ст.422-1 КПК України, у зв'язку з відсутністю клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін, апеляційний розгляд здійснюється без участі сторін апеляційного провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого не підлягає до задоволення виходячи з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду в межах апеляційної скарги.
Судове рішення стосовно продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою повинно відповідати вимогам ст.370 КПК України, тобто повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, та містити як чітке визначення законодавчих підстав для його продовження, так і дослідження та обґрунтування достовірності обраних підстав у контексті конкретних фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, врахування особи винного та інших обставин, в тому числі продовження існування ризиків, наведених у ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно з положеннями ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ст.197 КПК України, строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею, за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст.199 КПК України, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Такий вид запобіжного заходу як тримання під вартою, за положеннями ч.1 ст.183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Метою запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року №4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» запобіжний захід тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Дані вимоги закону при розгляді клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою місцевим судом були дотримані в повній мірі.
Вирішуючи подане клопотання, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийшов до вірних висновків про існування ризиків, вказаних в клопотанні.
Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочинів, за найтяжкий з яких, в разі доведення вини останнього, передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років. Даний факт свідчить про існування ризику переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, а в умовах воєнного стану, який на теперішній час діє в Україні, ризик втечі лише збільшується. І хоч тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того встановлено, що в ході досудового розслідування ОСОБА_6 неодноразово не з'являвся на судовий розгляд, тому відносно нього застосувався привід, що підтверджує наявність даного ризику.
Доведеним, на думку апеляційного суду, є й ризик вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки він був судимий вироком Рівненського районного суду від 02.07.2020 року за ч.3 ст.185 КК України до трьох років позбавлення волі та на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік, однак на шлях виправлення не став та знову обвинувачується у вчиненні аналогічного правопорушення.
Також колегія суддів вважає, що на даному етапі кримінального провадження продовжує існувати і ризик перешкоджання кримінальному провадженню, оскільки, як вбачається з матеріалів провадження, будучи звільненим з-під варти після внесення застави, ОСОБА_6 не з'являвся в минулі судові засідання, про причини своєї неявки не повідомляв, а також переховувався від працівників поліції.
Ці обставини в сукупності спростовують доводи захисника ОСОБА_5 та свідчать про те, що стороною обвинувачення доведено, що належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 не може забезпечити більш м'який запобіжний захід, тому місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою.
Колегія суддів не ігнорує інші аргументи, які наводяться стороною захисту на користь обвинуваченого, проте в даному конкретному випадку суд приходить до переконання, що ці аргументи не переважають вимог громадського інтересу, який полягає у встановленні істини у справі, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання процесуальних рішень по справі.
На переконання апеляційного суду, з моменту взяття обвинуваченого під варту та до моменту вирішення вказаного клопотання дані обставини не змінилися та не змінились обставини, які дають суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого може забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Отже, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, про які наголошував захисник в апеляційній скарзі, при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення, колегією апеляційного суду не встановлено.
Разом з тим, при постановленні ухвали судом першої інстанції, з врахуванням вимог ч.3 ст.183 КПК України, визначено розмір застави з врахуванням тяжкості інкримінованого злочину та наявних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, який достатньою мірою гарантував би виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
На підставі викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, оскільки ухвалене у відповідності до вимог закону та на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та оціненими судом, тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що розгляд даного провадження триває вже значний період часу та загальний строк перебування обвинуваченого під вартою також значний. Вказані обставини є несумісними з ключовими принципами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому повинні бути враховані судом, у провадженні якого на даний час перебуває справа.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Поновити захиснику ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 06 серпня 2025 року.
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 06 серпня 2025 року про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у об'єднаних кримінальних провадженнях № 12021186180000177 від 13.04.2021 року та № 12021181010001570 від 05.08.2021 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.357, ч. 3 ст.357, ч.3 ст.185 КК України, залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3