печерський районний суд міста києва
Справа № 757/21026/25-ц
пр. 2-6456/25
25 серпня 2025 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі - Романенко Ю.О.
за участі:
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Київської міської прокуратури - Котляр Т.М.
представника відповідача - Головного управління Національної поліції у м. Києві - Глущенко О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури. В обґрунтування позову посилається на те, 05.03.2015 ОСОБА_1 було затримано в якості підозрюваного в межах кримінального провадження № 42014100040000280 від 11.11.2014, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України та повідомлено про підозру. Після затримання, ОСОБА_1 було насильно доправлено до будівлі прокуратури Дніпровського району м. Києва, де було проведено обшук, під час якого у затриманого були вилучені речі. 05.03.2015 все вилучене майно було арештовано відповідно до ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва, яку ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24.03.2015 залишено без змін. 20.04.2015 ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва надано дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_1 , з метою приводу для участі у судовому засіданні та розгляду клопотання про обрання відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. 10.06.2015 ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання. 08.04.2016 листом Київської місцевої прокуратури №10, яка здійснювала досудове розслідування кримінального провадження, станом на квітень 2016 року, сторону захисту було повідомлено, що відносно позивача здійснювалися негласні слідчі (розшукові) дії на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва від 12.02.2015. Постановою Київської місцевої прокуратури №9 від 06.10.2016 кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 було закрито в зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. 10.05.2017 майно, яке раніше було арештоване, повернуто позивачу працівниками Київської місцевої прокуратури №4. Таким чином, кримінальне переслідування відносно ОСОБА_1 тривало 19 місяців (березень 2015 року - жовтень 2016 року). Просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 1 200 000 грн.
Ухвалою судді від 12 травня 2025 року відкрито провадження для розгляду в порядку загального позовного провадження, з повідомленням сторін.
Ухвалою суду від 02 червня 2025 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державну казначейську службу України.
05 червня 2025 року від представника відповідача - Київської міської прокуратури до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання проти позовних вимог заперечила, вказавши, що позивачем до суду не надано жодних доказів, на підставі яких суд міг би встановити сам факт (наявність або відсутність) заподіяння ОСОБА_1 моральних страждань внаслідок незаконних дій відповідачів, а також доказів, які б підтверджували ступінь таких моральних страждань, наявність причинно-наслідкового зв'язку між незаконними діями та завданою шкодою.
Зазначає, що здійснення слідчих та процесуальних дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до безпосередніх повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди без доведення факту її реального заподіяння та не може розцінюватися як дії, вчинені з метою нанесення позивачу фізичних або моральних страждань, а є лише способом збирання доказів.
Позивачем не надано доказів, які б підтверджували наявність підстав для стягнення шкоди у розмірі 1 200 000 грн, у зв'язку з чим розмір морального відшкодування є недоведеним.
Ураховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 200 000 грн, не підлягають задоволенню.
05 червня 2025 року від представника відповідача - Головного управління Національної поліції у м. Києві до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання проти позовних вимог заперечила, вказавши, що незаконність процесуальних рішень та дій, підтверджена рішенням Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_1 проти України» від 05.03.2015, яким встановлено порушення пункту 1 статті 5 Європейської конвенції з прав людини (право на свободу та особисту недоторканність) через відсутність законних підстав для затримання та належного судового контролю, що позбавляє юридичної сили та значимості документацію складену при його затриманні, а такі докази є недопустимими в силу приписів частини першої статті 78 ЦПК України. Отже за цей період позивач отримав відшкодування моральної шкоди.
Щодо незаконності обшуку, вилучення, арешту його майна та документів, як однієї з ключових підстав для вимоги відшкодування моральної шкоди, цей факт спростований рішенням Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_1 проти України». Суд зауважує, що заявник не навів деталей у своїх подальших зауваженнях після того, як Уряд було повідомлено про цю справу. Суд не залишає поза увагою той факт, що деякі невказані речі були повернуті йому 22 травня 2015 року. Зазначені елементи, як вони були викладені у Суді, не виявляють жодних ознак порушення Конвенції, а тому скаргу заявника слід визнати явно необґрунтованою. Обставини, встановлені судовим рішенням не доводяться знову, що передбачено статтею 231 ЦПК України.
Посилання позивача на висновок експерта, що датований 2018 роком, як на незаперечний доказ встановленого розміру шкоди, є його особистою суб'єктивною позицією, яка ґрунтується на бажанні отримати збагачення за рахунок держави та звільнитися від обов'язку доказування розміру моральної шкоди.
Постанова Верховного Суду від 08 січня 2024 у справі № 454/2855/22, наголошує що, для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди. При цьому слід ураховувати, що причинний зв'язок між шкодою, завданою потерпілому, та протиправним діянням заподіювача шкоди є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не експерт у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку експерта суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості.
Також зазначає, що застосований висновок експерта згідно методики Ерделевського не може бути використаний в суді, так як 29 січня 2016 року рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України ця методика була виключена з Реєстру методик проведення судових експертиз, затверджених наказом Міністерства юстиції України. Тому, визначений ТОВ "Українським центром судових експертиз" розмір моральної шкоди за вищевказаною методикою є недопустимим (на це вказують постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі No 642/1981/20 (пункт 64).
Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 462/6463/16-ц, призначення експертиз для визначення розміру моральної шкоди не є обов'язковим, оскільки таке визначення, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, належить до компетенції суду.
10 червня 2025 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній позовні вимоги підтримав з наступних підстав, стаття 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн, не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі. Також в матеріалах наявний висновок експерта №1-11/09 від 11.09.2018 року. На вирішення експерта було поставлено в т.ч. питання чи була для позивача психотравмуючою ситуація неправомірного притягнення до кримінальної відповідальності та чи були завдані позивачу моральні страждання.
Із висновків зазначеної експертизи ситуація неправомірного притягнення до кримінальної відповідальності як підозрюваного з 05.03.2015 року до 06.10.2016 року, постала для позивача як тривало психотравмуюча, обумовила негативні психоемоційні зміни, погіршувала можливості продуктивної самореалізації, обмежувала життєві перспективи, сформувала негативні професійні настанови, чим спричинила позивачу психологічні (моральні) страждання.
За результатами психодіагностики було встановлено, що досліджувана ситуація призвела до тривалої та значної проблематизації життя Позивача, що проявилося у наступних обставинах: переніс гострий стрес з переживанням обурення та розгубленості від раптовості подій, приниження честі та ділової репутації, страху за своє майбутнє; постійно переживав щодо негативного суспільного ставлення до себе як до юриста, болісно сприймав скривдження професійної честі та ділової репутації в соціальних колах (керівництво, клієнти, підлеглі, співробітники, знайомі). Довелося витрачати особливі зусилля на відновлення вилучених під час обшуку документів, які водночас становили адвокатську таємницю, з приводу чого відчував свою провину перед клієнтами, переживав щодо адвокатської репутації та професійних перспектив. Під час застосування обмежуючих запобіжних заходів почувався соціально неповноцінною особо, переносив труднощі вільного пересування та ведення справ. У зв'язку із хворобою матері та її лікуванням за межами міста, переживав значний психоемоційний стрес із-за неспроможності її відвідувати в останній місяць її життя. Протягом усього періоду розслідування переживав постійний душевний дискомфорт з почуттям тривоги, невизначеності, втрати почуття захищеності, образи та приниження необхідністю виправдовуватися та захищатися. Внаслідок тривалої стресової ситуації накопичувалися негативні психоемоційні переживання: пригнічесть, напруга, фіксованість на негативних думках та очікуваннях, почуття невпевненості, соціальної та професійної неповноцінності, певної психологічної відокремленості від активного суспільного життя. Стан хронічної психоемоційної напруги призводить до порушення фізіологічної рівноваги, обумовлює формування психосоматичних розладів (погіршення сну, зниження апетиту, ослаблення імунітету). Впродовж тривалого періоду був вимушений витрачати час та зусилля на вирішення виниклої проблеми, був фіксований на ситуації кримінального переслідування, що погіршувало виконання поточних обов'язків (адвокатської діяльності), у зв'язку з чим свідомо обмежив свою трудову активність, побоюючись зниження її професійної якості. Тривалий перебіг існуючої проблеми (півторарічне досудове розслідування), з витрачанням часу та душевних сил на подолання її наслідків, обмежував реалізацію поточних життєвих планів та професійних перспектив зростання і розвитку, перешкоджав побудові нових планів щодо соціальної та особистісної самореалізації. Просив врахувати дану відповідь на відзив при розгляді справи.
13 червня 2025 року від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державної казначейської служби України до суду надійшли пояснення на позовну заяву, в яких остання просила відмовити в задоволенні позову вказавши, що особа перебуває під слідством чи судом з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину до моменту закриття кримінального провадження.
Таким чином, період перебування ОСОБА_1 під слідством чи судом складає 1 рік 5 місяців, тобто повних 17 місяців, починаючи з 06.05.2024 (дата отримання повідомлення про підозру) до 06.10.2016 (дата винесення постанови про закриття кримінального провадження).
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Згідно з пунктом 27 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 № 1, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності.
При цьому, визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред'явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
Розмір мінімальної заробітної плати визначається законом України про державний бюджет на відповідний рік.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року мінімальну заробітну плату - 8000 гривень. Водночас, розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абзаці дев'ятому статті 7 цього Закону, тобто на рівні 1600 гривень.
Отже, розмір моральної шкоди повинен становити 1600 х 17 = 27 200,00 гривень.
19 червня 2025 року від представника відповідача - Головного управління Національної поліції у м. Києві до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просилв задовольнити.
Представник відповідача - Київської міської прокуратури у судовому засіданні з приводу позовних вимог заперечила, просила відмовити в їх задоволенні.
Представник відповідача - Головного управління Національної поліції у м. Києві у судовому засіданні з приводу позовних вимог заперечила, просила відмовити в їх задоволенні.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяв та клопотань не надходило.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного.
Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Цивільним законодавством України, зокрема положеннями ст. 1176 ЦК України, встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. При цьому завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування такої шкоди виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що у вказаних вище випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 5) моральна шкода.
Судом встановлено, що 05.03.2015 ОСОБА_1 було затримано в якості підозрюваного в межах кримінального провадження № 42014100040000280 від 11.11.2014 року, за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК України та повідомлено про підозру.
Після затримання, ОСОБА_1 було насильно доправлено до будівлі прокуратури Дніпровського району м. Києва, де було проведено обшук, під час якого у затриманого були вилучені речі.
05.03.2015 все вилучене майно було арештовано відповідно до ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва, яку ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24.03.2015 залишено без змін.
20.04.2015 ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва надано дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_1 , з метою приводу для участі у судовому засіданні та розгляду клопотання про обрання відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
10.06.2015 ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
08.04.2016 листом Київської місцевої прокуратури №10, яка здійснювала досудове розслідування кримінального провадження, станом на квітень 2016 року, сторону захисту було повідомлено, що відносно позивача здійснювалися негласні слідчі (розшукові) дії на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва від 12.02.2015.
Постановою Київської місцевої прокуратури №9 від 06.10.2016, кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 було закрито в зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
Матеріали справи не містять доказів оскарження вказаної постанови прокурора про закриття вказаного кримінального провадження від 06.10.2016.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
В свою чергу, положеннями частини першої - третьої статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Підстави, особливості та порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду».
Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Норми частини другої вказаної статті передбачають, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Згідно з частиною другою цієї статті у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Пунктами 3 та 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування морально (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом. Виникає у тому числі у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п'ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду»).
Отже, суд звертає увагу, що обставинами, які безумовно вплинули на заподіяння позивачу моральної шкоди, яка полягає у понесених ним моральних (душевних) страждань є, зокрема, доведення своєї невинуватості, відчуття несправедливості, викликане тривалим перебуванням під слідством, загалом витрати зусиль, спрямованих на захист своїх прав і свобод в суді.
Таким чином, наявність моральної шкоди, протиправність дій заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діями заподіювача (незаконне притягнення до кримінальної відповідальності), встановлених під час розгляду справи не спростована відповідачем.
Так, стороною позивача, на думку суду, здійснений помилковий розрахунок моральної шкоди із розрахунку часу незаконного перебування під слідством, і загалом оцінення спричиненої позивачу моральної шкоди в розмірі 1 200 000,00 грн.
Визначаючи розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди, позивач керувався висновком експерта від 11 вересня 2018 року №1-11/09.
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (ч. 1 ст. 102 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Частиною 1 ст. 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Зі змісту наданого позивачем висновку експертного дослідження від 11 вересня 2018 року №1-11/09 вбачається, що експерт, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 40,5 мінімальних заробітних плат (271 350,00 грн), застосував методику О. Ерделевського, яка ґрунтується на: а) презюмуванні моральної шкоди - страждань, які повинна відчути «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина; б) визначення базисного рівня розміру компенсації за страждання, спричинені заподіянням тяжкої шкоди здоров'ю, що приймається в розмірі 720 мінімальних розмірів зарплати (дохід працюючої людини за 10 років).
29.01.2016 року рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України методика О.М. Ерделевського була виключена з Реєстру методик проведення судових експертиз, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 02.10.2008 року № 1666/5.
Враховуючи наведене, суд не може прийняти до уваги визначений висновком експертного дослідження від 11 вересня 2018 року №1-11/09 розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки у висновку експертом була застосована методика та формула російського вченого О.М. Ерделевського, висновки по яких мають імовірний характер та є науковою рекомендацією. Вказана методика не є обов'язковою для суду, а формули та коефіцієнти для обрахування компенсації моральної шкоди носять винятково абстрактний характер.
Отже суд прийшов до висновку, що вищевказані обставини, що мали місце в житті позивача протягом 19 місяців, з березень 2015 року (дати повідомлення про підозру) до жовтень 2016 року (дати постанови про закриття кримінального провадження у зв'язку із відсутністю в діянні кримінального правопорушення), мають наслідком порушення звичайного укладу життя, позбавлення можливості реалізації своїх звичок та бажань, безумовно вимагають докладання додаткових зусиль для організації свого життя, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Вказане призвело до завдання позивачу моральної шкоди, що становить підставу її відшкодування за статтею 1176 ЦК України та нормами Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду».
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду», у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується (повертається) моральна шкода.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суді завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру грошових доходів, втрачених громадянами унаслідок незаконних дій зазначених органів, віднесено до компетенції цих органів, в тому числі і судом.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/2373/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення майнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначається судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої на момент відшкодування.
Так, відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 квітня складає 8 000,00 грн; у погодинному розмірі з 1 квітня - 48 гривень. Визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
Проте, необхідно зауважити, що ані Бюджетним кодексом України, ані Кодексом законів про працю України, ані Законом України «Про оплату праці», ані Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.
Крім того, Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 № 10-р/2020 неодноразово наголошував на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Отже, стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень, не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі, оскільки діє спеціальний Закон який урегульовую це питання, норми якого на час вирішення справи не змінювалися.
Враховуючи встановлені обставини, позов підлягає задоволенню в частині відшкодування моральної шкоди в більшому, ніж мінімально гарантованому розмірі, а саме в розмірі 400 000,00 грн, з урахуванням тривалості кримінального провадження, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках позивача, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Суд вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди буде достатньою сатисфакцією та не призведе до необґрунтованого збагачення позивача. За таких обставин, суд вважає що позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди підлягають до часткового задоволення з викладених вище підстав.
Судові витрати щодо судового збору віднести за рахунок держави.
На підставі наведеного, керуючись ст. 16 ЦК України, ст.ст.12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції у м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури - задовольнити частково.
Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 400 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справу, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідачі: Київська міська прокуратура (вул. Предславнська, буд. 45/9, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 02910019);
Головне управління Національної поліції у м. Києві (вул. Володимирська, буд. 15, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 40108583).
Повний текст судового рішення складено 28 серпня 2025 року.
Суддя О.Л. Бусик