печерський районний суд міста києва
Справа № 757/11727/23-ц
пр. 2-1917/25
27 травня 2025 року Печерський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Головко Ю. Г.,
за участі секретаря судових засідань Мхітарян М. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар'я Володимирівна, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний виконавець Ляпін Дмитро Валентинович, про визнання договору купівлі-продажу недійсним,
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідно до якого просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири,яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач мотивує свої вимоги тим, щорішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 29.05.2020 у справі № 755/11414/16 позовні вимоги позивача - ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено і вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу з урахуванням 3% річних від суми боргу - 809 739,80 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 22.11.2021 у справі № 755/11414/16, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29.05.2020 залишено без змін. Ухвалою Касаційного цивільного суду від 19.01.2022 касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29.05.2020 та постанову Київського апеляційного суду від 22.11.2021 було повернуто заявнику.
З моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 , останній розумів, що на належне йому на праві власності нерухоме та рухоме майно може бути звернуто стягнення в ході здійснення виконавчого провадження.
20.12.2021, менш ніж через місяць після набрання законної сили рішенням суду, між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладається договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 (далі також Оспорюваний договір), яка належала на праві власності ОСОБА_2 на підставі Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 175780973 від 31.07.2019.
Згідно п. 1 оспорюваного договору, продавець передає у власність, а Покупець приймає і зобов'язується оплатити на нижчевикладених умовах нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (сто двадцять сім). Квартира складається з однієї житлової кімнати, її загальна площа становить 22, 2 (двадцять два цілих два десятих) кв. метр, житлова - 11,9 (одинадцять цілих дев'ять десятих) кв. метрів.
Відповідно до п. 3 оспорюваного договору, продаж вчинено за погоджену сторонами суму: 300 000 грн. (триста тисяч гривень 00 копійок).
Згідно п. 4 оспорюваного договору, розрахунок між сторонами проведено до нотаріального посвідчення цього договору сам на сам. Своїми підписами на договорів Сторони свідчать, що повний і своєчасний розрахунок проведено.
05.07.2022 ОСОБА_2 засновує Благодійну організацію «Благодійний фонд медичної допомоги та реабілітації» (код ЄДРПОУ: 44776988) та реєструє її за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за адресою квартири, яку відчужив на користь ОСОБА_3
21.06.2022 позивач, одержавши виконавчий лист на виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29.05.2020, звернувся із ним до приватного виконавця Ляпіна Дмитра Валентиновича разом із заявою про відкриття виконавчого провадження.
На підставі вказаного виконавчого листа приватним виконавцем Ляпіним Дмитром Валентиновичем було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 у розмірі 809 739,80 грн.
В ході здійснення виконавчого провадження приватним виконавцем Ляпіним Д. В. було складено Акт приватного виконавця від 20.09.2022, яким встановлено наступне, що в процесі здійснення виконавчого провадження боржником борг не сплачено.
При перевірці майнового стану боржника встановлено відсутність грошових коштів, цінностей, наявного рухомого та нерухомого майна на яке можливо звернути стягнення.Крім того, боржником у поданій 25.08.2022 року Декларації про доходи та майно боржника фізичної особи підтверджується відсутність грошових коштів (інших цінностей), будь-якого рухомого та нерухомого майна на яке можливо звернути стягнення.
Разом з тим, відповідно до інформації отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено наступне.
Боржник - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) був власником квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1884019980000). Вказана квартира належала боржнику на праві власності (номер запису про право власності 32623258, дата державної реєстрації права: 26.07.2019).
Вищевказана квартира була відчужена відповідно до Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Понаморьовою Д. В., приватним нотаріусом КМНО 20.12.2021 року і зареєстровано в реєстрі за № 3223. Набувачем квартири є ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
На думку позивача, договір відчуження квартири АДРЕСА_3 було укладено боржником після набрання рішення законної сили у справі № 755/11414/16, що свідчить про наявність ознак, що вказаний правочин був спрямований на приховування цього майна від звернення стягнення на нього з метою погашення боргу за судовим рішенням.
Від відповідача ОСОБА_2 надійшли заперечення на позовну заяву до яких долучив ряд письмових доказів, та заперечував проти задоволення позовних вимог.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.02.2025 було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Представник позивача вимоги позову підтримав в повному обсязі та просив задовольнити, посилаючись на доводи, що викладені в заявах по суті справи.
Представник відповідача ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову, посилаючись на його безпідставність та необгрунтованість.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Д. В. в судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Третя особа приватний виконавець Ляпін Д. В. в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи було повідомлено належним чином, надіслав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Рішенням Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника.
Суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності учасників справи, які не з'явилися в судове засідання, на підставі наявних у справі доказів.
Заслухавши в судовому засіданні представника позивача та відповідача, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Положеннями статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом частини п'ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили.
Вказана правова позиція викладене, в постанові Касаційного цивільного суду у справі № 61-7390св22 від 14.12.2022р.
При кваліфікації дій як таких, що свідчать про зловживання правом, суд надає оцінку наявності негативних наслідків для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати); правовому статусу особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Як наслідок, може бути визнаний недійсним договір, спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином.
Такий правочин завжди укладається умисно. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16 (провадження № 61-10541св19).
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань за договором; приховування справжніх намірів учасників правочину (постанова Верховного Суду України від 23.08.2017 р. у справі № 306/2952/14-ц; постанова Верховного Суду України від 01.02.2017 р. у справі № 6-2360цс16; постанова Верховного Суду від 23.01.2019 р. у справі № 442/3285/16-ц).
Правочин, учинений боржником у період настання в нього зобов'язання щодо погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору).
Вказана правова позиція викладене, у постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18.
При цьому та обставина, що правочин з третьою особою, якій боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18, зазначено, що боржник, який вчиняє дії, пов'язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов'язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно і зловживає правами стосовно кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником, у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
Відповідно до ч. 1 ст.1087 ЦК України встановлено, що розрахунки за участю фізичних осіб, не пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі.
При здійсненні безготівкових розрахунків допускається застосування платіжних інструкцій, передбачених законодавством України, банківськими правилами та звичаями ділового обороту.
З матеріалів справи вбачається, що з 22.11.2021 у ОСОБА_2 з'явилось зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором (позивачем), оскільки постановою Київського апеляційного суду від 22.11.2021 у справі № 755/11414/16 рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29.05.2020 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 809 739,80 грн, залишено без змін.
Вказана заборгованість станом на день розгляду справи ОСОБА_2 не погашена.
В ході здійснення виконавчого провадження спрямованого на виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29.05.2020, приватним виконавцем встановлено відсутність у власності ОСОБА_2 будь-якого майна (нерухомого та рухомого) на яке можливо було б звернути стягнення для задоволення вимог стягувача позивача.
Наведені обставини підтверджують доводи позивача про фраудаторність укладеного договору купівлі-продажу квартири від 20.12.2021 року, адже станом на дату вчинення вказаного правочину існувало судове рішення про стягнення з ОСОБА_2 боргу на користь позивача, про що було відомо відповідачу ОСОБА_2 .
Згідно з доказами, наявними у матеріалах справи, 05.07.2022 ОСОБА_2 заснував та є керівником Благодійної організації «Благодійний фонд медичної допомоги та реабілітації» (код ЄДРПОУ: 44776988) та зареєстрував її за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за адресою відчуженої квартири.
В ході судового розгляду, відповідачами не було долучено до матеріалів справи доказів на доведення здійснення фактичної оплати за договором купівлі-продажу квартири від 20.12.2021.
Крім того, відповідно до долученого відповідачем ОСОБА_2 договору позички квартири укладеного між ОСОБА_2 (користувач) та ОСОБА_3 (позичкодавець) від 20.12.2021, позичкодавець зобов'язується передати користувачеві в безоплатне користування квартиру- місцезнаходження (адреса): АДРЕСА_1 (п. 1.1. договору).
Відповідно до п. 2.2. договору позички від 20.12.2021, даний договір діє до 01.03.2022.
Згідно долученого відповідачем ОСОБА_2 договору позички квартири укладеного між ОСОБА_2 (користувач) та ОСОБА_3 (позичкодавець) від 28.02.2022, позичкодавець зобов'язується передати користувачеві в безоплатне користування квартиру місцезнаходження (адреса): АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 2.2. договору позички від 28.02.2022, даний договір діє безстроково.
Оцінивши вищенаведені письмові докази суд встановив, що право власності на вказану квартиру за договором купівлі-продажу квартири від 20.12.2021 фактично не переходило від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 .
Згідно з доказами, наявними у матеріалах справи, судом встановлено що оспорюваний правочин вчинено з метою ухилення від виконання судового рішення у справі № 755/11414/16, з направленням дій сторін договору на фіктивний перехід права власності на квартиру та з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за рахунок відповідача ОСОБА_2 грошового зобов'язання шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення про стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 .
За таких обставин, суд приходить висновку що стороною позивача, було наведено достатньо доказів, що укладаючи договір купівлі-продажу квартири відповідачі не мали на меті встановлення правових наслідків передбачених оспорюваним договором купівлі-продажу квартири від 20.12.2021.
У статті 6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Згідно з частинами 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлені у справі позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а обраний позивачем спосіб захисту ґрунтується на встановлених в судовому засіданні фактичних обставинах справи.
Доходячи до такого висновку, суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Крім того, у відповідності дост. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача, сплачені ним судові витрати у вигляді 2 147, 20 грн. судового збору.
Керуючись ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 258-259, 263-265, 280-282, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар'я Володимирівна, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору -приватний виконавець Ляпін Дмитро Валентинович, про визнання договору купівлі-продажу недійсним - задовольнити у повному обсязі.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського округу Пономарьовою Д.В., зареєстрований в реєстрі за номером 3223, укладений від 20.12.2021 між ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою:АДРЕСА_4 ) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою:АДРЕСА_5 ).
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 20.12.2021 року за індексним номером 62417106 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 (ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою:АДРЕСА_5 ) на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вчинену приватним нотаріусом Київського міського округу Пономарьовою Д.В., номер запису про право власності 45777408;
Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою:АДРЕСА_4 ) та ОСОБА_3 (ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою:АДРЕСА_5 ) солідарно судовий збір у розмірі 2 147, 20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Ю. Г. Головко