печерський районний суд міста києва
Справа № 757/20575/25-к
05 травня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України ОСОБА_5 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,-
старший слідчий в ОВС ГСУ НП України ОСОБА_5 , звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням, погодженим прокурором першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Обґрунтовуючи клопотання слідчий посилається на те, що Головний слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, яке 12.11.2022 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022000000001125 за підозрою ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України та за фактом вчинення кримінального припорошення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України.
24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.
Згідно з п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
31.05.1997 відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 №13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 02.03.1999 № 42 ФЗ). Відповідно до ст. ст. 2-3 зазначеного договору російська федерація зобов'язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно із статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України закріплено, що виключно все українським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Таким чином, згідно міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, дії рф на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків.
Деклараціями Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав а також резолюціями від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), про зміцнення міжнародної безпеки від 21.12.1965 №2131 (ХХ), про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
24.02.2022 російською федерацію здійснено повномасштабне військове вторгнення на територію України, через державні корони України в анексованій Автономній республіці Крим, тимчасово окупованих Донецькій та Луганській областях, Херсонській, Запорізькій, Миколаївській, а також інших областях, та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе господарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частини вказаної території, що продовжується по теперішній час призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
У зв'язку з цим, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24.02.2022, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, строк дії якого продовжується Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 строком на 30 діб, № 259/2022 від 18.04.2022 строком на 30 діб, № 341/2022 від 17.05.2022 строком на 90 діб, № 573/2022 від 12.08.2022 строком на 90 діб, № 757/2022 від 07.11.2022 строком на 90 діб, № 58/2023 від 06.02.2022 строком на 90, та № 254/2023 від 01.05.2023 строком на 90 діб та № 451/2023 від 26.07.2023 строком на 90 діб, № 734/2023 від 06.11.2023 строком на 90 діб, № 49/2024 від 05.02.2024 строком на 90 діб, № 271/2024 від 06.05.2024 строком на 90 діб, № 469/2024 від 23.07.2024 строком на 90 діб, № 740/2024 від 28.10.2024 строком на 90 діб, № 26/2025 від 14.01.2025 строком на 90 діб.
Внаслідок ведення агресивної війни з боку російської федерації проти України 24.02.2022 Якимівська селищна територіальна громада Мелітопольського району Запорізької області захоплено збройними силами російської федерації.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією». Згідно зазначеного переліку Якимівська селищна територіальна громада Мелітопольського району Запорізької області знаходиться у переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованою російською федерацією.
Наказом начальника УДМС України в Запорізькій області № 89-к від 22.08.2012 громадянка України ОСОБА_6 з 22.08.2012 призначена на посаду головного спеціаліста Якимівського сектору Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області та їй присвоєно 6 ранг державного службовця.
На момент фактичної окупації міста Якимівка військами рф ОСОБА_6 продовжувала перебувати на державній службі, займаючи відповідно до наказу начальника УДМС України в Запорізькій області № 89-к від 22.08.2012 посаду головного спеціаліста Якимівського сектору Управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області, а також маючи 6 ранг державного службовця, який їй присвоєно наказом начальника УДМС України в Запорізькій області № 99-к від 02.05.2022.
У зв'язку із перебуванням на державній службі ОСОБА_6 зобов'язана дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; з повагою ставитися до державних символів України; обов'язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення), а також виконувати інші обов'язки, визначені ст. 8 Закону України «Про державну службу».
Крім того, обіймаючи посади в державних органах України, пов'язані з проходженням державної служби, 22.08.2012 ОСОБА_6 прийняла присягу державного службовця, зокрема присягла вірно служити народові України, суворо дотримуватись Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи та законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки тощо.
Незважаючи на це, громадянка України ОСОБА_6 21 липня 2022 року, перебуваючи у м. Якимівка, діючи умисно, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України, в період збройного конфлікту перейшла на службу в незаконно створений окупаційною владою орган - та зайняла посаду «инспектор отдела по вопросам миграции отдела полиции № 3 УВД по г. Мелитополь в Мелитопольскому району ГУВД по Запорожской области» (дислокация пгт. Акимовка).
Відповідно до наказу від 13.12.2019 № 940 міністерства внутрішніх справ російської федерації (положення про головне управління з питань міграції міністерства внутрішніх справ російської федерації) головне управління з питань міграції міністерства внутрішніх справ російської федерації являється самостійним структурним підрозділом центрального апарату міністерства внутрішніх справ російської федерації забезпечуючи та здійснюючим в рамках своєї компетенції функцій міністерства по розробці та реалізації державної політики, а також нормативно-правовому регулюванню міграції.
Вказаний орган виконує функції головного підрозділу міністерства у сфері забезпечення. Веде реєстраційний облік громадян російської федерації за місцем перебування та за місцем проживання в межах російської федерації, контролює виконання громадянами російської федерації, орендарями житлових приміщень, посадовими особами та особами, відповідальними за приймання та передачу в органи реєстраційного контролю документів для реєстрації і зняття з реєстраційного обліку громадян російської федерації за місцем перебування та місцем проживання в межах російської федерації, правил реєстрації і зняття громадян рф з реєстраційного обліку за місцем перебування та за місцем проживання в межах рф. Виконує міграційний облік іноземних громадян та громадян без громадянства рф. Оформлює та видає іноземним громадянам та особам без громадянства документи для в'їзду в російську федерацію, проживання і тимчасове перебування в російській федерації. Виконує федеральний державний контроль у сфері міграції. Виконує координаційну діяльність федеральних органів виконавчої влади та органів виконавчої влади суб'єктів російської федерації, участь в реалізації державної програми по наданню сприянню добровільному переселенню в російську федерацію співвітчизників, проживаючих за кордоном, а також контролю за її реалізацією разом з міжвідомчою комісією з реалізації державної програми.
Своїми умисними діями, які виразилися у переході в період збройного конфлікту на службу в створене всупереч вимогам законодавства України на території України окупаційною владою «отдел по вопросам миграции отдела полиции № 3 УВД по г. Мелитополь в Мелитопольскому району ГУВД по Запорожской области» (дислокация пгт. Акимовка) ОСОБА_6 надала допомогу державі-агресору в організації незаконної діяльності на тимчасово окупованій території України органів, наділених владними повноваженнями, що реалізують політику держави-агресора у сфері міграції, тобто перейшла на бік ворога.
Таким чином, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, яке кваліфікується як вчинення державної зради, а саме: діянні, умисно скоєне громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану.
У судовому засіданні з розгляду клопотання прокурор підтримав клопотання, посилаючись на викладені у ньому обставини.
Захисник в судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання.
Вивчивши клопотання та докази, якими воно обґрунтовується, заслухавши пояснення сторін кримінального провадження, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
24.04.2025 повідомлення про підозру ОСОБА_6 складене, 24.04.2025 опубліковане на сайті Офісу Генерального прокурора, 29.04.2025 - опубліковано в газеті «Урядовий кур'єр», після чого згідно абз. 2 ч. 2 ст. 135 КПК України, повідомлення про підозру, вважається врученим.
24.04.2025 на сайті Офісу Генерального прокурора та 29.04.2025 в газеті «Урядовий кур'єр» розміщено повістки про виклик ОСОБА_6 до слідчого для проведення слідчих дій на 29.04.2025, 30.04.2025, 01.05.2025.
На виклики слідчого підозрювана ОСОБА_6 не являється, про причини неявки не повідомляє.
01.05.2025 підозрювану ОСОБА_6 оголошено в розшук.
Слідчими та розшуковими заходами встановлено, що підозрювана ОСОБА_6 перебуває на тимчасово окупованій території України в Запорізькій області.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Згідно ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Згідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, лише у разі, якщо прокурором, крім наявних підстав, передбачених ст. 177 КПК України, буде доведено, що підозрюваний оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя за участю підозрюваного розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Слідчим у клопотанні та доданих документів доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Вирішуючи клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя, відповідно до ст.ст. 177, 178 КПК України, враховує тяжкість покарання, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, відсутність підозрюваної за місцем свого проживання та реєстрації, у зв'язку з чим вона була оголошена у розшук, та вважає наявними підстави для обрання ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для запобігання її подальшим спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду.
Посилання захисника на необґрунтованість клопотання, повністю та беззаперечно спростовано долученими до клопотання про продовження запобіжного заходу документами та прокурором під час судового засідання.
Таким чином, захисником не було спростовано доводи прокурора та не було доведено наявність обставин, в разі існування яких, слідчий суддя зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як про це ініційовано питання його захисником.
За таких обставин клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підлягає задоволенню.
Питання щодо доведеності вини підозрюваного у вчиненні інкримінованого злочину та правильності кваліфікації його дії слідчим суддею при розгляді клопотання не вирішувались, оскільки підлягають дослідженню при проведенні досудового розслідування та під час розгляду справи по суті.
Керуючись ст. 29 Конституції України, ст.ст. 177, 178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 202, 205, 532, 534 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України ОСОБА_5 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити.
Обрати відносно підозрюваної ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Визначити строк дії ухвали слідчого судді в межах строку досудового розслідування.
Після затримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не пізніше як через 48 годин з часу доставки до місця кримінального провадження забезпечити його доставку до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва для вирішення питання про застосування обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Ухвала в частині обрання міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1