Справа №:755/15873/25
Провадження №: 2-а/755/579/25
"12" вересня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.,
при секретарі - Онопрійчук Д.П.
за участю: представника позивача - Лебедєва В.В.
представника відповідача - Мельника М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, адміністративну справу за позовом громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
Позивач, громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом в якому просить суд: визнати протиправним і скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 30.07.2025 № 8010160100018976 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Азербайджану ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що 30.07.2025 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було винесене рішення № 8010160100018976 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Азербайджану ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 . Примірник рішення ОСОБА_1 врученим не був. Вказаним рішенням було примусово повернуто до країни походження або третьої країни громадянина Азербайджану ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) (позивача), зобов'язано його покинути територію України у строк до 19.08.2025. При цьому рішення про заборону позивачу в'їзду на територію України прийнято не було. Вважає вказане рішення протиправними і таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до змісту оспорюваного рішення, позивач був 30.07.2025 виявлений співробітниками Святошинського УП ГУНП у місті Києві як особа, яка порушила Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме проживав на території України без документів на право на проживання (перебування) в Україні, тобто допустив порушення ст.ст. 4, 9, 15 Закону, що слугувало підставою для прийняття рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни позивача і його зобов'язання покинути територію України у термін до 19.08.2025.
За порушення правил перебування іноземного громадянина на території України, а саме за вчинення адміністративного правопорушення у вигляді проживання без документів на право проживання, відносно позивача 30.07.2025 був складений протокол ПР МКМ № 017384 за ч. 2 ст. 203 КУпАП, а також того ж 30.07.2025 було винесено постанову ПН МКМ 017314 про накладання адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5 100 грн за ч. 2 ст. 203 КУпАП за порушення позивачем положень ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Оскільки примірник рішення, а також протоколу про адміністративне правопорушення і постанови про накладання адміністративного стягнення врученими позивачу не були, то його представник звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області з адвокатським запитом від 01.08.2025 № 37/08-25-01 яким просив, зокрема, повідомити, чи було винесено відносно позивача рішення про його примусове повернення до країни походження або третьої країни, чи було розглянуто відповідну справу про адміністративне правопорушення та видати копії відповідних документів. Вказаний запит був направлений до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області засобами електронного зв'язку 02.08.2025 і був зареєстрований, відповідно до отриманого повідомлення, 04.08.2025 за № 27027/1/8010-25.
Листом від 08.08.2025 № 8010.8.2-38011/80.1-25, отриманим засобами електронного зв'язку 12.08.2025, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області повідомило про оформлення рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни, а також надало копії відповідних документів. При цьому вказані в тексті оскаржуваного рішення обставини та відповідні висновки суперечать фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства.
06.08.2025 позивач уклав шлюб із громадянкою України ОСОБА_3 . Шлюб був зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Немирівського районного управління юстиції у Вінницькій області, про що було видано свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 . Від вказаного шлюбу позивач має доньку, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що Відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області було видано свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 . При цьому позивач звертався до органів Державної міграційної служби як за оформленням посвідки на тимчасове проживання, так і за продовженням строку перебування в Україні, що спростовує висновки за текстом оскаржуваного рішення і складеного протоколу про адміністративне правопорушення про те, що позивач не звертався за оформленням посвідки на тимчасове проживання та за продовженням строку перебування в Україні.
Щодо обставин отримання позивачем документів на право проживання в Україні представником позивача був направлений до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області адвокатський запит від 01.08.2025 № 37/08-25-02, у якому ставились питання щодо оформлення позивачем документів на право проживання в Україні та продовження строку перебування в Україні. Листом від 06.08.2025 № 8010.6.2-37609/80.4-25 ЦИУ ДМС в м. Києві та Київській області повідомило, що позивач з питань оформлення, обміну посвідки на тимчасове проживання в Україні, продовження строку перебування в Україні не звертався, що суперечить фактичним обставинам, оскільки наявні у позивача документи як раз свідчать про те, що він отримував відповідні документи на право проживання в Україні і звертався за продовженням строку перебування в Україні. До посилання у тексті листа на те, що позивач не звертався за отриманням документів саме до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області слід поставитись критично, оскільки органи Державної міграційної служби України користуються єдиним зведеним інформаційним ресурсом, який обліковує дані відносно іноземців та осіб без громадянства незалежно від місця отримання документів. Таким чином висновок за текстом оскаржуваного рішення про те, що позивач проживав на території України без документів на право на проживання (перебування) в Україні не є вірним.
Позивач мав право на обмін посвідки на тимчасове проживання і цей строк тривав після 24.02.2022, то твердження про те, що він проживав на території України без документів на право проживання і з такої точки зору є сумнівним. Отримати відносно позивача додаткові дані, зокрема від органів Національної поліції України, не вдалося, оскільки на відповідний адвокатський запит від 01.08.2025 № 37/08-25-04 станом на даний час відповіді не отримано. При цьому на направлений до Державної прикордонної служби України адвокатський запит від 01.08.2025 № 37/08-25-03 був отриманий лист від 06.08.2025 № 19/63564-25-Вих, відповідно до якого рішень про видворення або заборону в'їзду позивачу в Україну не обліковується, а за останні 8 років він за межі України не виїжджав.
Окремо звертає увагу на недостовірність відомостей в оформлених відносно позивача документах та відверту фальсифікацію відповідних матеріалів.
Під час оформлення відносно позивача документів у приміщенні ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області по вул. Академіка Ромоданова, 17 у місті Києві (як вказано в оскаржуваному рішенні) начебто був присутній перекладач Ібрагімов Буніят, відомості про якого внесені до тексту рішення від 30.07.2025, пояснення від 30.07.2025, протоколу від 30.07.2025. При цьому в тексті протоколу від 30.07.2025 зазначені паспортні дані перекладача, який, начебто, має паспорт громадянина України від 07 березня 2025 року № НОМЕР_3 , а також вказаний номер телефону перекладача НОМЕР_4 . Відповідно до дійсних обставин оформлення вказаних документів, то вони були складені без участі перекладача, а позивача змусили підписати папери, погрожуючи йому невідкладною депортацією і тим, що його неповнолітня донька, яка при цьому також перебувала в приміщенні ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, залишиться без батька. Відповідно, оформлені документи позивачу врученими не були. Відомості про перекладача Ібрагімова Буніята з'явились у документах вже після їх витребування представником позивача відповідним адвокатським запитом і перевірка викладених даних показала, що перекладача за такими анкетними даними не існує. У відкритих джерелах даних міститься інформація виключно про єдину особу з таким іменем і прізвищем, якій був фізичною особою-підприємцем, директором ТОВ «Далкіран» та являється учасником ТОВ «Компанія «Святошин-Інвест». Відомостей про те, що Ібрагімов Буніят являється перекладачем, тобто має відповідні освіту та диплом, не виявлено. Вказаний в матеріалах номер телефону НОМЕР_4 перекладачу Ібрагімову Буніяту не належить. Між тим за даними Єдиного державного реєстрі судових рішень вдалося встановити, що в період з 25.07.2025 по 01.08.2025 Ібрагімов Буніят брав участь в якості перекладача в судових засіданнях по справах про затримання з метою ідентифікації для забезпечення видворення № 158/2168/25, 158/2236/25, 158/2237/25, які розглядались Ківерцівським районним судом Волинської області. Ібрагімов Буніят і раніше неодноразово брав участь у справах, які розглядались вказаним судом, а саме у травні 2025 року (справи 158/1482/25, 1585/1484/25) і у жовтні 2023 року (справи 158/3280/23, 158/3280/23), що вказує на те, що він постійно проживає у Волинській області, 30.07.2025 не міг перебувати у місті Києві від час оформлення документів щодо примусового повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни і, відповідно, підпис перекладача з'явився у відповідних документах значно пізніше, що свідчить про те, що перекладу документів при їх оформленні він не здійснював.
Вказане свідчить про порушення прав позивача, гарантованих йому чинним законодавством України, а також про фальсифікацію оформлених документів, що, сукупно з неправильним визначенням допущеного позивачем порушення міграційного законодавства, має наслідком необхідність скасування прийнятого відповідачем рішення.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 04.09.2025 відкрито провадження у даній справі, справа призначена до судового розгляду на 12.09.2025 та роз'яснено відповідачу право подати письмовий відзив на позовну заяву з докази, якими вони обґрунтовуються не пізніше дати розгляду справи.
Копія ухвали суду від 04.09.2025 надіслана на офіційні електронні адреси учасників справи.
11.09.2025 до суду надійшло клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи письмових доказів.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позові, просив суд його задовольнити. Додатково зазначив, що позивач тривалий час проживає на території України, одружений із громадянкою України та самостійно виховує доньку, що надає йому право на проживання в Україні. Позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні строк дії якої був продовжений до 2018 року. Після спливу цього строку позивач не звертався до органів ДМС щодо продовження терміну перебування в Україні, а також із заявами щодо отримання посвідки на постійне проживання в України, надання статусу біженця та інше. Позивач вважав, що має законні права на перебування в Україні. Також. Йому відомо, що раніше щодо позивача приймалось рішення про затримання з метою примусового видворення, у зв'язку з чим позивач перебував у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства. Також вказав, що документи складені відповідачем є сфальсифікованими, оскільки перекладача під час опитування позивача та вчинення інших дій не було, а викладена інформація у поясненнях позивача отримана відповідачем із його джерел, а не з пояснень позивача, оскільки він повідомляв про те, що самостійно утримує дитину і йому неодноразово продовжували строк перебування в Україні.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні. Пояснив суду, що працівниками поліції був виявлений громадянин Азербайджану ОСОБА_1 , який проживав на території України без законних на те підстав. Даний громадянин був доставлений до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області де з'ясовано, що позивач документувався посвідкою на тимчасове проживання в України у 2014 році, строк дії якої закінчився 24.09.2015 та за відомостями наявними у відповідача, відсутні дані щодо продовження строку перебування позивача на території України. Таким чином, позивач з 2015 року перебуває на території України без законних на те підстав. Також вказав, що у 2019 році відносно позивача приймалось рішення про примусове видворення, затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, однак позов у справі № 473/3170/20 був залишений без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. Таким чином відповідач вважає, що позивач систематично порушує вимоги чинного законодавства, а тому прийняте щодо нього рішення про примусове повернення не може бути скасоване.
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 30.07.2025 працівниками Святошинського УП ГУНП в м. Києві по пр-ту Берестейському, 103 в м. Києві був виявлений громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживав на території України з порушенням термінів перебування та який був доставлений до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області.
Згідно пояснень громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 30.07.2025 наданих головному спеціалісту відділу протидії нелегальній міграції, забезпечення видворення та реадмісії управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області М.Паньків, зазначив, що в Україну прибув 2011 році через ПП «Могилів-Подільський» з приватною метою. Протягом перебування на території України в нього та громадянки України, з якою він у 2014 році одружився, народилась дитина (свідоцтво про народження Серія НОМЕР_5 ). В подальшому отримав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_6 терміном дії від 06.10.2014 до 24.09.2015 на підставі шлюбу з громадянкою України (свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_7 ). Після закінчення законного терміну перебування, територію України не покинув. На території України «офіційно» трудову діяльність не здійснює. З питань оформлення посвідки на тимчасове проживання не звертався. З питань продовження терміну перебування в Україні, та дозволу на імміграцію в Україну, набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів - не звертався.
30.07.2025 головним спеціалістом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Мардановим Р.Я. огли відносно громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення згідно якого 30.07.2025 о 11:00 за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 який порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на території України, а саме: проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. Місце скоєння правопорушення: АДРЕСА_2 .
Постановою заступника начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Тимощук О.В. від 30.07.2025, громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5 100 грн.
30.07.2025 головному спеціалісту відділу протидії нелегальній міграції, забезпечення видворення та реадмісії управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області М.Паньків, винесено рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Азербайджан, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно вказаного рішення встановлено, що 30.07.2025 працівниками Святошинського УП ГУНП м. Києва виявлено громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , який порушив законодавство України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: проживання на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. У ході опитування, зі слів іноземця, стало відомо, що він, у 2011 році, прибув в Україну через ПП «Могилів-Подільський». На території України в громадянина Азербайджану ОСОБА_1 та громадянки України народилась дитина (свідоцтво про народження Серія НОМЕР_5 ). В подальшому громадянин Азербайджану ОСОБА_1 отримав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_8 терміном дії від 06.10.2014 до 24.09.2015 на підставі шлюбу з громадянкою України (свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_9 ). Після закінчення законного терміну перебування, територію України не покинув, усвідомлюючи, що цим самим порушує міграційне законодавство України. На території України «офіційно» трудову діяльність не здійсню. З питань оформлення посвідки на тимчасове проживання не зверталась. З питань продовження терміну перебування в Україні, та дозволу на імміграцію в Україну, набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів - не звертався. За порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на території України, працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно громадянина Азербайджану ОСОБА_1 складено адміністративний протокол за ч. 2 ст. 203 КУпАП (ПР МКМ 017384 від 30.07.2025). За таких обставин громадянин Азербайджану ОСОБА_1 , порушив вимоги ст. ст. 4, 9, 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Також, судом встановлено, що громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 06.08.2014 перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянкою України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2
06.10.2014 позивачу, громадянину Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , видана посвідка на тимчасове проживання №. НОМЕР_8 , з терміном дії до 24.09.2015, яка також містить відмітки про продовження терміну перебування до 14.09.2016, 12.09.2017, 10.09.2018 та анулювання посвідки.
Судом також встановлено, що після 10.09.2018 позивач, громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів не звертався. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживав.
Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно з Протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб (пункти 1-3 статті 2).
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі Закон №3773-VI), у частині третій статті 3 якого закріплено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Статтею четвертою вказаного Закону визначені підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України та підстави для видачі посвідки на тимчасове проживання, які також визначаються відповідно до ст. 5 вказаного Закону.
В той же час, матеріали справи не містять відомостей які б підтверджували продовження строку дії посвідки після 10.09.2018 або видачі нової посвідки на тимчасове або постійне проживання. Таким чином, після спливу строку дії посвідки на тимчасове проживання та її анулювання органами ДМС, правових підстав, визначених ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», для перебування на території України, позивач не мав. Після анулювання посвідки на тимчасове проживання позивач для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів не звертався. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Як встановлено судом громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виконане рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 30.07.2025 про примусове повернення до країни походження або третьої країни.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.
Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в'їзд в Україну строком на п'ять років. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в'їзду в Україну, який особа мала до цього.
Рішення про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.
За вимог частини восьмої цієї ж статті, положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» Іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Судом встановлено, що позивач, громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг 18-річного віку, статус біженця йому не надано, в процедурі отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні не перебуває, тобто відсутні підстави, за яких примусове видворення не може бути застосоване.
Наведені вище обставини у їх сукупності свідчать про те, що відповідач ухвалюючи 30.07.2025 рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діяв у межах наданих повноважень та у спосіб передбачений законами.
Суд вважає, що право на обмеження доступу до території держави та проживання на її території для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і обґрунтовуючи застосування такого права, відповідач діяв в межах наданих повноважень.
Згідно правової позиції ЄСПЛ, що неодноразово відображалася у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі ABUHMAID v. UKRAINE (заява №31183/13) від 12.01.17р., необхідно наголосити, що держави користуються певною свободою розсуду, коли йде мова про встановлення умов потрапляння іноземців на її територію та їх проживання там (див. Osman v. Denmark, no. 38058/09, § 54, 14 червня 2011), і відсутні підстави для висновку про те, що відповідні умови в Україні очевидно необґрунтовані або свавільні. З цього приводу Суд зазначає, що Конвенція не гарантує право іноземців потрапити або мешкати у конкретній країні. Також нею не гарантуються право отримати певний вид дозволу на проживання (див. Aristimuno Mendizabal v. France, no 51431/99, §§ 65-66, 17 січня 2006), п. 121, http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-170285).
Україна як держава зобов'язана забезпечити взяті на себе зобов'язання щодо запровадження обмежень на в'їзд іноземців на її територію виключно з тих підстав і в тому порядку, які передбачені законодавством України.
Судом встановлено, що оскаржене рішення оформлено та прийнято у відповідності до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу положень ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 90 КАС України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, за результатом дослідження наявних у справі матеріалів, а також аналізу повідомлених сторонами обставин, судом встановлено відсутність належних та достовірних доказів на спростування зазначених у оскаржуваному рішенні обставин, які свідчать про існування достатніх підстав для примусового повернення до країни походження або третьої країни громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Щодо твердження представника позивача про відсутність перекладача під час прийняття рішення про примусове повернення з України, суд виходить з такого.
Пунктом 2 розділу ІІ Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23.04.2012 №353/271/150 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України 22.01.2018 № 38/77), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.05.2012 за № 806/21119, передбачено, що рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства (додаток 3). У разі відмови іноземця від особистого підпису в рішенні про примусове повернення посадова особа робить про це запис у рішенні про примусове повернення в присутності двох свідків.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.07.2025 під час надання громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 пояснень головному спеціалісту відділу протидії нелегальній міграції, забезпечення видворення та реадмісії управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, складанні головним спеціалістом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області протоколу про адміністративне правопорушення та винесення головним спеціалістом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, був присутній перекладач Ібрагімовим Буніят, що засвідчено його підписами у вказаних документах. З огляду на що, твердження представника позивача щодо особи перекладача та неможливості його участі під час проведення вказаних дій є безпідставними та необґрунтованими.
Між тим, в контексті спірних правовідносин доцільно зазначити, що вирішуючи будь-які питання, наслідком яких може стати втручання у права людини або обмеження існуючого права, держава повинна дотримуватись балансу інтересів, який у вигляді сформованого принципу відображений у практиці Європейського суду з прав людини.
У рішенні по справі «Тетяна Жданок проти Латвії» (case of Zdanoka v. Latvia) встановлено, що «для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні інколи бути готові обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип «демократії, здатної себе захистити» для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, а також те, чи дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого» (рішення Великої палати, 2006 р.).
Аналізуючи усі вищевикладені доводи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення прийнято уповноваженою особою за наявності підстав визначених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до норм згадуваного Закону, що вказує на відсутність підстав для задоволення позову та відповідно відсутність підстав для скасування рішення від 30.07.2025.
У відповідності до ст. 94 КАС України, у зв'язку з відомою у задоволенні позову, відсутні підстави для стягнення на користь позивача судових витрат.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст. 2, 5, 6-11, 13-15, 72-79, 90, 139 241-246, 268-271, 288 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (код ЄДРПОУ: 42552598, вул. Березняківська, 4-А, м. Київ), про визнання протиправним та скасування рішення- відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі його оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Суддя: