Справа № 710/836/25
Провадження № 2/710/511/25
15.09.2025 м. Шпола
Шполянський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Побережної Н.П.,
за участю секретарів судового засідання Гегельської І.В., Коваленка В.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
третьої особи органу опіки та піклування Шполянської об'єднаної територіальної громади - Кучерявої В.М.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійної вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача орган опіки та піклування виконавчого комітету Шполянської об'єднаної територіальної громади, про позбавлення батьківських прав,
1. Описова частина.
Короткий зміст позовних вимог. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
03.02.2025 до Шполянського районного суду Черкаської області надійшов даний позов, в якому позивач просить позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову зазначено, що під час спільного проживання без реєстрації шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народилась донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Починаючи з 2018 ОСОБА_3 не виконує свої батьківські обов'язки, з дитиною не спілкується, не надає матеріальної допомоги, не піклується про її фізичний, і духовний розвиток, таким чином свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків. Тому позивач звернувся з цим позовом до суду.
У судове засідання представник позивача та позивач з'явилися, вказали, що позов підтримують повністю.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Третя особа, яка не заявляє самостійної вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача у судове засідання з'явилася, позовні вимоги підтримала повністю.
Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Шполянського районного суду Черкаської області від 17.06.2025 було позов залишено без руху.
Ухвалою судді Шполянського районного суду Черкаської області від 24.06.2025 було відкрито провадження у справі, учасників справи повідомлено, що розгляд даної цивільної справи здійснюється за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 11.08.2025 було закрите підготовче засідання та призначений розгляд справи по суті.
Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 15.09.2025 було вирішено розглянути справу заочно у відсутність відповідача.
Відповідач у встановлений судом строк, відзив до суду на позов, не надав, про причини неподання суду відзиву не повідомив, зустрічного позову не пред'являв, а тому враховуючи ч.8 ст.178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на викладене суд провів заочний розгляд позову відповідно до положень ст.ст.280, 281 ЦПК України.
2. Мотивувальна частина:
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
У суді встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 виданого Шполянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10).
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Лебедин, Шполянського району Черкаської області, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_2 виданий Шполянським РВ УМВС України в Черкаській області від 04.06.2001 (а.с. 8-9).
Згідно характеристики ОСОБА_4 , 2014 року народження, дитина навчається у 4 класі, програмний матеріал засвоює тяжко, письмові роботи виконує повільно, підтримує дружні стосунки з багатьма учнями, батько приділяє належну увагу доньці (а.с. 11, 88).
Відповідно до довідки №60 від 06.08.2024 ОСОБА_4 навчається в Лебединському ліцеї №2 Шполянської міської ради об'єднаної територіальної громади Черкаської області в 2024-2025 навчальний рік (а.с. 12).
Згідно рішення №902 від 19.12.2024 та висновку виконавчого комітету Шполянської міської ради ОТГ встановлено доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно її малолітньої дитини ОСОБА_4 (а.с. 13-15).
В судовому засіданні з'ясована думка дитини ОСОБА_4 , яка повідомила, що коли вона проживала з мамою, то мама зловживала алкоголем і дуже часто вони змінювали місце проживання, переїжджаючи від одного до іншого чоловіка мами. З десяти років, тобто з березня 2024 року, мати залишила ОСОБА_5 проживати із старшою сестрою спочатку покинула на виховання старшій сестрі ОСОБА_5 , потім ОСОБА_5 завезли до батька та бабусі в с.Лебедин Звенигородського району, де вона проживає та відвідує школу. Мама не спілкується з дівчинкою та не цікавиться її життям, навіть на день народження ІНФОРМАЦІЯ_4 не телефонувала. ОСОБА_5 вважає, що мамі вона не потрібна і матір можливо позбавити батьківських прав. Про ОСОБА_5 дбає батько.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Згідно ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з ч. 1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», ч. 2, 3 ст. 150 та ст. 180 Сімейного кодексу України передбачено, що кожна дитина має право на піклування батьків, а батьки мають право та зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, створювати належні умови для розвитку її здібностей та несуть відповідальність за невиконання батьківських обов'язків.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України правовою підставою позбавлення батьківських прав матері, батька є ухилення їх від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Статтею 165 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Як роз'яснив Верховний Суд України в п. 15 постанови Пленуму від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно з п.п.15, 16 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частин першої та другої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
В рішенні по справі «Хант проти України» від 07.12.2006 (заява № 31111/04), Європейський суд з прав людини висловлює таку правову позицію, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35 - 36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини «Савіни проти України» від 18.12.2008 ( заява №39948/06) право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі "Мак Майкл проти Сполученого Королівства" від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі Мак Майкла, п. 87).
Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер проти Німеччини", N 46544/99, п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини", [GC], N 31871/96, п. 66, ЄС/7/72003-VIII).
Суд також акцентує увагу на тому, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (див., наприклад, справу "Ньяоре проти Франції", N 40031/98, п. 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (див., наприклад, справу "Скоццарі та Дж'юнта проти Італії" [GC], NN 39221/98 і 41963/98, п. 148, ЄСПЛ 2000-VIII).
Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (див., mutatis mutandis, справу "Хазе проти Німеччини", N 11057/02, п. 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я (див. справи "Валлова і Валла проти Чеської Республіки", N 23848/04, п. 72, від 26 жовтня 2006 року; і "Гавелка та інші проти Чеської Республіки", N 23499/06, N 57, від 21 червня 2007 року).
З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (див., наприклад, справу "К. А. проти Фінляндії", N 27751 /95, п. 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (див., наприклад, справу "Мозер проти Австрії", N 12643/02, п. 68, від 21 вересня 2006 року; згадані вище рішення у справі "Валлова і Валла проти Чеської Республіки", пп. 73 - 76, та у справі Гавелка та інші, п. 61).
Крім того, оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки), і чи мали заінтересовані сторони, зокрема батьки, достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання (див., mutatis mutandis, ухвали у справах: "Шульц проти Польщі", N 50510/99, від 8 січня 2002 року; "Реммо і Узункая проти Німеччини", N 5496/04, від 20 березня 2007 року; та "Полашек проти Чеської Республіки", N 31885/05, від 8 січня 2007 року). Суд також повинен врахувати, чи самим дітям було надано можливість висловити свою думку, коли цього вимагали обставини (див., наприклад, згадані вище рішення у справах Гавелка та інші, п. 62, і Хазе, п. 97).
Відповідно до ч. 4, 5, 6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Так, відповідно до висновку «Про доцільність позбавлення батьківських прав», вирішено доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 відносно її малолітньої дитини ОСОБА_4 (а.с.).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2020 у справі № 371/693/18.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. При цьому в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах: від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18 (провадження № 61-19550св19), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 (провадження № 61-12144св20) та ін.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц зазначено, що «позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У постанові Верховного Суду від 23.04.2025 у справі №541/939/22 зазначено наступне. Очевидно що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв'язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері (батька), то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька (матері) батьківських прав. Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов'язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов'язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною. Вочевидь право дитини на висловлення своєї думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без проведення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів […](див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).
Відповідно до ст. 180 СК України, ч.3 ст.181 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Таким чином, відповідач у справі, ОСОБА_3 не піклується про здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток малолітньої дитини ОСОБА_4 не створює належних умов для розвитку її здібностей та не виконує свого обов'язку по утриманню.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
З урахуванням установлених обставин, суд доходить до висновку про необхідність в задоволенні позову.
Відповідно до ч.3 ст. 166 СК України при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.
Згідно з вимогами ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів », за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно.
Згідно з ч.1ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст.182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини (ч. 1 ст. 179 СК України).
Враховуючи зазначене, суд стягує з ОСОБА_3 на утримання доньки: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі однієї чверті доходів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на особовий рахунок дитини, починаючи з моменту надходження позовної заяви до суду та до повноліття дитини.
З урахуванням обставин справи суд вважає, що присуджена сума буде достатньою для нормального виховання і забезпечення дітей.
Згідно з ч.1 ст.190 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Заходи забезпечення позову не застосовувались.
Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено повністю, а позивач звільнений від сплати судового збору, суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Рішення в частині стягнення аліментів з відповідача за один місяць підлягає негайному виконанню, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України.
На підставі ст. 55, 60, 63, 242 ЦК України, ст. 19, 164, 165, 166, 171, 179, 180 -183, 190, 191, 243 СК України, ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 211, 263-265, ч.1 ст. 354, 430 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити повністю.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Стягнення аліментів розпочати з часу звернення позивача до суду, тобто з 10.06.2025.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1211, 20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) судового збору.
Рішення в частині стягнення з відповідача аліментів за один місяць допустити до негайного виконання, в іншій частині рішення підлягає виконанню після набрання ним законної сили.
Заочне рішення може бути переглянуте Шполянським районним судом Черкаської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , паспорт серії НОМЕР_2 виданий Шполянським РВ УМВС України в Черкаській області 04.06.2001, інші дані про особу суду невідомі.
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований по АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - невідомий, паспорт серії НОМЕР_4 виданий Шполянським РВ УМВС України в Черкаській області 08.04.2005, інші дані про особу суду невідомі.
Третя особа, яка не заявляє самостійної вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача: орган опіки та піклування виконавчого комітету Шполянської об'єднаної територіальної громади, місцезнаходження за адресою: вул Лозуватська, 60, м. Шпола, Звенигородського району, Черкаської області, інші дані про особу суду невідомі.
Суддя Н.П. Побережна