Справа № 947/33341/25
Провадження № 2/947/5736/25
про залишення позовної заяви без руху
15.09.2025 року м. Одеса
Суддя Київського районного суду м. Одеси Скриль Ю.А., розглянувши матеріали справи за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської міської ради, третя особа: ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування за законом, виділ в натурі частини житлового будинку, визнання права власності,
08 вересня 2025 року позивачі звернулися до Київського районного суду м. Одеси з позовом до Одеської міської ради, третя особа: ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування за законом, виділ в натурі частини житлового будинку, визнання права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках за кожною право власності на самостійний об'єкт нерухомого майна - домоволодіння в АДРЕСА_1 , загальною площею 339,2 кв.м., житловою 160,1 кв.м., що в цілому складається з житлового будинку літ «А», загальною площею 54 кв.м., житловою площею 20,9 кв.м., житлового будинку літ «А1», загальною площею 135 кв.м., житловою площею 81 кв.м., житлового будинку літ «А2», загальною площею 149,1 кв.м., житловою площею 58,2 кв.м., погрібу літ «Б», навіс літ «В», навіс літ «Г», гаражу літ «Д», №1,3,6 - ворота, 2,4,5,7- огорожа.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Однією із закріплених у наведеній нормі гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Забезпечення такого права в національному законодавстві випливає із положень Конституції України.
Поряд з цим, звернення до суду в порядку цивільного судочинства здійснюється з дотриманням вимог ЦПК України.
Згідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцем знаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Враховуючи те, що спір по справі стосується нерухомого майна, яке територіально відноситься до Київського районну м. Одеси, тому вказана цивільна справа підсудна Київському районному суду м. Одеси.
Однак, суддя, дослідивши матеріали справи вважає, що позовну заяву слід залишити без руху, так як вона не відповідає вимогам частини 4 статті 177 ЦПК України згідно якої: до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити ціну позову.
Постановою Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права власності» № 20 від 22.12.1995 р. зі змінами та доповненнями від 25.05.1998 р. визначено, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору.
Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.
Суд зазначає, що дійсна вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
В якості доказу вартості майна (з метою вірного визначення ціни позову і розміру судового збору, що підлягає сплаті) суду можуть бути подані звіт про оцінку саме ринкової вартості майна.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. У позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
Згідно п. а ч.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.
Пунктами 3, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. № 1440 « Про затвердження Національного стандарту N 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» визначені поняття дійсної та ринкової вартості, принципу попиту та пропонування при оцінці майна. Так, дійсна вартість майна визначена лише для цілей страхування та характеризується, як вартість відтворення (вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно до умов договору страхування; ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Принцип попиту та пропонування відображає співвідношення пропонування та попиту на подібне майно. Відповідно до цього принципу під час проведення оцінки враховуються ринкові коливання цін на подібне майно та інші фактори, що можуть призвести до змін у співвідношенні пропонування та попиту на подібне майно.
За приписами п. 16 Постанови КМУ № 1440, - визначення ринкової вартості об'єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об'єкта оцінки. За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об'єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування.
У відповідності до п. 38 Постанови для проведення оцінки майна застосовуються такі основні методичні підходи: витратний (майновий - для оцінки об'єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів); дохідний; порівняльний.
Згідно із п. 47 Постанови порівняльний підхід ґрунтується на врахуванні принципів заміщення та попиту і пропонування. Порівняльний підхід передбачає аналіз цін продажу та пропонування подібного майна з відповідним коригуванням відмінностей між об'єктами порівняння та об'єктом оцінки.
Проаналізувавши тлумачення змісту всіх видів вартості, передбачених пунктом 3 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», можна дійти висновку, що наявне в судовій практиці поняття «дійсна вартість» є практично тотожним за своїм значенням до закріпленого у вітчизняних національних стандартах поняття «ринкова вартість», під яким розуміється вартість майна, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.
На день подання позову неможливо встановити точну ціну спірного майна, тому розмір судового збору за позовну вимогу майнового характеру попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.
Так, відповідно до ч.1ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до Закону України «Про судовий збір» передбачені розміри ставок судового збору, так за подання до суду позовної заяви майнового характеру передбачена сплата судового збору у розмірі 1відсоток ціни позову, але неменше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 15140 гривень.
Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» у 2025 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 у розмірі 3 028 грн.
Згідно з ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» - за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб,що дорівнює 1 211,20 грн.
Відповідно до ч. 7ст. 6 ЗУ «Про судовий збір» встановлено, що у разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.
Тобто, у разі заявлення вимог немайнового характеру кількома позивачами, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим документом за ставками визначеними Законом України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру.
Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява подана двома позивачами: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , при цьому до позову долучено квитанцію №0.0.4031583707.1 від 26.11.2024 про сплату судового лише одним позивачем ОСОБА_1 у розмірі 6000,00 грн., за три позовні вимоги, дві вимоги майнового характеру та одну вимогу не майнового характеру, у зв'язку з чим, судовий збір сплачено не в повному обсязі.
Втім, у позовній заяві позивачі просять суд визнати за ними право власності у рівних частках на самостійний об'єкт нерухомого майна - домоволодіння в АДРЕСА_1 , загальною площею 339,2 кв.м., житловою 160,1 кв.м., що в цілому складається з житлового будинку літ «А», загальною площею 54 кв.м., житловою площею 20,9 кв.м., житлового будинку літ «А1», загальною площею 135 кв.м., житловою площею 81 кв.м., житлового будинку літ «А2», загальною площею 149,1 кв.м., житловою площею 58,2 кв.м., погрібу літ «Б», навіс літ «В», навіс літ «Г», гаражу літ «Д», №1,3,6 - ворота, 2,4,5,7- огорожа.
Отже, за позовну вимогу майнового характеру визнання права власності на виділений самостійний об'єкт нерухомого майна враховуючи те, що позивачі не надали належних доказів щодо вартості спірного майна на дату звернення до суду, їм необхідно сплатити 15140 гривень, та з урахуванням сплаченого судового збору, слід доплатити судовий збір у розмірі 9140,0 гривень за позовну вимогу майнового характеру.
Судовий збір повинен бути сплачений за реквізитами Київського районного суду міста Одеси, а саме: Отримувач коштів - ГУК в Од.обл./Київський р-н/22030101;Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37607526;Банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.); Рахунок отримувача - UA758999980313171206000015756;Код класифікації доходів бюджету: 22030101;Призначення платежу; *;101;__________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом ___________(ПІБ чи назва установи, організації позивача), Київський районний суд м. Одеси(назва суду, де розглядається справа).
Також необхідно звернути увагу позивачів на наступне.
Відповідно до статей 183, 358, 364 ЦК України - виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.
Припинення права особи на частку в спільному майні поза її волею за рішенням суду на підставі позову інших співвласників (співвласника) можливе за наявності хоча б однієї з чотирьох передбачених частиною першою статті 365 ЦК України підстав, проте таке припинення в усякому випадку не повинно завдати істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, і за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Згідно з ч.1 ст.365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Окрім того слід зазначити, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.
У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Існують умови здійснення виділу у натурі частки із спільного майна. Виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням Висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна або Висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна.
Виділення в натурі частки нерухомого майна можливе в разі дотримання наступних умов: поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна повинен відповідати умовам, що передбачені чинними будівельними нормами; виділення в натурі частки об'єкта нерухомого майна, що є спільною власністю, можливе, якщо кожному співвласнику може бути виділено відокремлене приміщення з власним входом; наявність реєстрації земельної ділянки на якій розташований об'єкт нерухомого майна в Державному земельному кадастрі та реєстрації права власності на неї в установленому законом порядку.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (майно є неподільним), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Право на частку управі спільної власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Розрахунок часток у спільній власності на об'єкти нерухомого майна виконується за заявами всіх співвласників об'єктів нерухомого майна. У разі невідповідності розмірів часток, указаних у правовстановлюючих документах, реальним часткам за згодою всіх співвласників здійснюється розрахунок відповідних часток нерухомого майна з метою отримання відповідних правовстановлюючих документів.
Право кожного співвласника в спільній частковій власності визначається часткою, яка виражається в простих правильних дробах. При цьому вказані в правовстановлюючих документах розміри часток співвласників на об'єкт нерухомого майна в сумі повинні становити одиницю. Для визначення можливості виділення в натурі частки нерухомого майна необхідно звернутися до суб'єкта господарювання, який здійснює технічну інвентаризацію об'єктів нерухомого майна (суб'єкти господарювання, у складі яких працює один або більше відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури, які пройшли професійну атестацію та отримали кваліфікаційний сертифікат для отримання висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки об'єкта нерухомого майна) та укласти договір про проведення технічної інвентаризації.
Для отримання висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки об'єкта нерухомого майна слід подати наступні документи: заяви всіх співвласників, справжність підпису на яких засвідчена нотаріально, нотаріально посвідчений договір чи рішення суду, щодо порядку користування нерухомим майном; правовстановлюючі документи на об'єкт нерухомого майна, документ, що підтверджує право власності (користування) земельною ділянкою, технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна. Після отримання вище зазначеного висновку співвласникам необхідно звернутись до нотаріуса для укладення договору про виділення в натурі частки з об'єкта нерухомого майна та його нотаріального посвідчення. Договори про виділ частки в натурі майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються нотаріусом на підставі документів, що посвідчують право власності на таке майно, або на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якщо державну реєстрацію права власності на нерухоме майно проведено без видачі документа, що посвідчує таке право. Одночасно з посвідченням договору про виділ частки в натурі (поділ) житлового будинку, будівлі або споруди нотаріусом посвідчується договір про виділ частки в натурі на місцевості земельної ділянки. Для посвідчення останнього разом з іншими документами нотаріусу подається нотаріально посвідчений договір про спільну часткову власність на земельну ділянку. Укладення договору про виділ частки в натурі припиняє спільну часткову власність для особи, частка якої виділяється за цим договором. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
Для державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що створюється шляхом виділу в натурі частки майна, що перебуває у спільній власності, необхідно надати: договір про виділ у натурі частки із спільного майна , технічний паспорт на новостворений об'єкт нерухомого майна, документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Для присвоєння поштової адреси новоутвореному об'єкту нерухомого майна власнику необхідно звернутись до органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням цього майна із заявою про присвоєння об'єкту нерухомості, який виник в результаті виділу, поштової адреси.
У випадку якщо між учасниками спільної власності виникають спори щодо виділу частки спільного майна в натурі, співвласник, який бажає такого виділу має право звернутись до суду з позовом про виділення в натурі частки нерухомого майна, що перебуває у спільній власності.
Однак, позивачами до позовної заяви не додано висновку щодо технічної можливості виділу у натурі часток (поділ) спірного нерухомого майна.
Відповідно до ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно частини частини 2 статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно до статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Одночасно суд зазначає, що ст. 129 Конституції України гарантовано,що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений законом.
Процесуальні дії судді чітко врегульовані нормами ЦПК, які повинні правильно розумітися сторонами і застосовуватися, починаючи з моменту пред'явлення позову до суду.
Отже, процесуальні вимоги визначені Законом є рівними для усіх учасників судового процесу, а відтак зазначене не свідчить про занадто формальне ставлення до передбачених законом вимог та в жодному разі не робить суд недоступним для позивача, оскільки в контексті п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи вищенаведене, позовну заяву слід залишити без руху і надати позивачам строк п'ять днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків, а саме звернутися до суду із позовною заявою, яка відповідає вимогам статей 175 і 177 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, якщо позивачі не усунули недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачам.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.30, 175, 176, 177, 185 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської міської ради, третя особа: ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування за законом, виділ в натурі частини житлового будинку, визнання права власності, залишити без руху.
Надати позивачам десятиденний строк з моменту отримання цієї ухвали на усунення недоліків в позовній заяві, а саме:
- доплатити та сплатити судовий збір відповідно звіту про оцінку майна, надати висновок щодо технічної можливості виділу у натурі часток (поділ) спірного нерухомого майн.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню окремо. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Ю. А. Скриль