Справа № 369/8534/25
Провадження № 2-о/369/434/25
27.08.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Козак І. А.,
при секретарі Кавун Є.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Боярський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, -
15 травня 2025 року представник заявника ОСОБА_1 - Самодерженкова Т.О. звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області суду із заявою про встановлення факту смерті.
В обґрунтування заяви представник заявника вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Маріуполь Донецької області помер батько ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до довідки про причину смерті від ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер від геморагічного інсульту головного мозку, гіпертонічної хвороби серця.
Станом на дату подачі заяви у ОСОБА_1 відсутні документи, які дозволять зареєструвати смерть згідно вимог національного господарства та отримати свідоцтво про смерть, встановленого Україною зразка.
На підставі вищевикладеного, представник заявника ОСОБА_1 - Самодерженкова Т.О. просить встановити факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Маріуполь Донецької області.
У судове засідання заяник та її прежставник не з'явилися. При цьому адвокат Самодерженкова Т.О. подала до суду заяву про розгляд справи за їх відсутністю, заявлені вимоги підтримують та просять їх задовольнити.
Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явилася, про дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином.
Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних документів.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 293 ЦПК України в порядку окремого провадження судом розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових або майнових прав підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, зокрема про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» , заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.
У відповідності до ч. ч. 3, 4 ст. 49 ЦК України, державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», підставою для про ведення державної реєстрації смерті є рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.
При розгляді справи судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 19 листопада 2016 року Центральним районним у м. Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області.
Встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Маріуполь Донецької області, що підтверджується довідкою про смерть № С-02479 від 25 квітня 2025 року та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 25 квітня 2025 року.
Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» № 309 від 22.12.2022 року зареєстрованого у Міністерстві юстиції України за № 1668/39004 від 23 грудня 2022 року, уся територія Мелітопольської міської територіальної громади на якій знаходиться м. Мелітополь включена до переліку, як тимчасово окупована Російською Федерацією території України з 05.03.2022 року.
Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Закон закріплює за державою обов'язок вживати всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-який акт (рішення, документ), виданий незаконними органами та/або посадовими особами, є недійсним і таким, що не створює правових наслідків.
Окрім цього, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або посадові особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів. Зокрема, належними відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватись положенням ч. 2 ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території міста Маріуполь Донецької області, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими ч. 2 цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження та смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки Європейського суду з прав людини у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної сторони.
Такий висновок Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог ст. 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у їх сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справ у порядку ст. 317 ЦПК України.
Виходячи із вищевикладеного, взявши до уваги практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що надані в якості доказів копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 25 квітня 2025 року, копія довідки про смерть № С-02479 від 25 квітня 2025 року, видані органами Російської Федерації на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, хоча і не є документами встановленої форми про смерть, водночас вважаються доказами, які достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин, а саме у міста Маріуполь Донецької області, що знаходиться на тимчасово окупованій території України, оскільки судом не встановлено іншого.
Відповідно до ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, назначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
За таких обставин, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених допустимими та належними доказами, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення заяви.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 5, 12, 76-81, 247, 258-259, 263-265, 268, 317 ЦПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Боярський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України - задовольнити.
Встановити факт смерті громадянина України - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Маріуполь Донецької області, Україна.
Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Ірина КОЗАК