"15" вересня 2025 р. Справа № 363/3903/25
(ЗАОЧНЕ)
15 вересня 2025 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області у складі:
Головуючого судді - Рукас О.В.;
за участю секретаря судових засідань - Пчолкіна М.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження позовну заяву ТОВ «Споживчий центр» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А; код ЄДРПОУ: 37356833) до ОСОБА_1 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
До Вишгородського районного суду Київської області надійшла вищезазначена позовна заява.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що 20.08.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи товариства та системи ідентифікації BankID НБУ в електронній формі було укладено кредитний договір № 20.08.2024-100001084, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 20 000 грн. 00 коп. строком на 98 днів. Умовами договору встановлено процентну ставку «Економ» у розмірі 0,5% за один день користування кредитом протягом первинного періоду, а також процентну ставку «Стандарт» у розмірі 1% за один день користування кредитом протягом всього строку кредитування. Способом перерахування ОСОБА_1 коштів у рахунок кредиту було визначено банківський рахунок споживача у виді електронного платіжного засобу споживача 4441-1144-5415-4848.
ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за кредитним договором виконало належним чином, перерахувавши на електронний платіжний засіб ОСОБА_1 визначену суму кредиту. У свою чергу, ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 45 600 грн. 00 коп., з яких: 20000 грн. 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 12 600 грн. 00 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 3 000 грн. 00 коп. - заборгованість за додатковою комісією, 10 000 грн. 00 коп. - неустойка.
З урахуванням вищевикладеного, ТОВ «Споживчий центр» просило стягнути з ОСОБА_1 вказану суму заборгованості за кредитним договором, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею по справі було визначено суддю Рукас О.В.
Ухвалою суду від 18.08.2025 року провадження у справі відкрито у порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання, встановлено строк для реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, зокрема, на подачу заяв по суті справи.
У судові засідання представник позивача не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання. Разом з позовною заявою представником позивача заявлено клопотання, в якому позовні вимоги було підтримано у повному обсязі, висловлено прохання щодо проведення судового розгляду за відсутності сторони позивача, а також надано згоду на ухвалення заочного рішення суду. На момент ухвалення судового рішення від сторони позивача жодних заяв, клопотань не надходило.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце судових засідань ОСОБА_1 повідомлявся шляхом направлення судової повістки про виклик до суду за її зареєстрованою адресою проживання, шляхом направлення SMS-повідомлення про виклик до суду на його номер мобільного телефону, вказаний у матеріалах позовної заяви.
До початку судового засідання від відповідача надійшло повідомлення про неможливість прибуття у судове засідання у зв'язку з перебуванням на службі в ЗСУ. Письмовий відзив на позов відповідач не подав, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи, що учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не з'явилися, зважаючи на наявність клопотання сторони позивача про проведення судового розгляду за відсутності представника позивача, зважаючи на відсутність клопотань про відкладення судового розгляду, суд вважає за можливе проводити судове засідання за відсутності учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Судом встановлено, що позивачем було висловлено згоду на проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення, засвідчено обізнаність щодо наслідків ухвалення заочного рішення суду.
З урахуванням вищевикладеного, оскільки ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не надав, а позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, то суд відповідно до ст. 280, 281 ЦПК України вважає за необхідне провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів з наступним ухваленням заочного рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники справи у судове засідання не з'явилися, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У Постанові КЦС ВС від 16.12.2020 року у справі № 561/77/19 зроблено висновок, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт).
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 6, 8 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У Постанові КЦС ВС від 12.01.2021 року у справі № 524/5556/19 зроблено висновок, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Отже пеня, як і штраф, є різновидом неустойки, обчислення яких різниться і встановлюється умовами договору.
Разом з тим, п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України унормовано, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
За результатами дослідження пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) від 20.08.2024 року (а.с. 17-20), заявки кредитного договору № 20.08.2024-100001084 (а.с. 20-21), відповіді позичальника про прийняття пропозиції кредитного договору № 20.08.2024-100001084 (а.с. 21-22) судом встановлено, що 20.08.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 20.08.2024-100001084.
Укладання кредитного договору здійснювалося в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи товариства шляхом направлення в електронний кабінет ОСОБА_1 відповідного електронного повідомлення про пропозицію укласти кредитний договір на запропонованих умовах. Авторизація ОСОБА_1 в електронному кабінеті інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, а також ідентифікація її особи здійснювалися за допомогою системи ідентифікації BankID НБУ.
Аналіз змісту укладеного кредитного договору № 20.08.2024-100001084 від 20.08.2024 року дає можливість зробити висновок, що з боку ТОВ «Споживчий центр» договір підписано уповноваженою особою шляхом накладення електронного підпису. У свою чергу, з боку ОСОБА_1 кредитний договір підписаний шляхом введення одноразового ідентифікатора електронного підпису Е275, що був направлений товариством на його номер телефону, вказаний в анкеті позичальника.
Надані суду документи підтверджують факт авторизації ОСОБА_1 в особистому кабінеті в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, факт ідентифікації її особи, факт ознайомлення з пропозицією щодо укладення кредитного договору та її повного і безумовного прийняття, а також факт отримання та введення одноразового ідентифікатора в якості накладення електронного підпису на кредитний договір.
Таким чином, 20.08.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено кредитний договір № 20.08.2024-100001084.
Пропозиція щодо укладення кредитного договору, заявка кредитного договору № 20.08.2024-100001084 (а.с.17-23), які становлять частини кредитного договору, містять вичерпну інформацію щодо розміру реальної процентної ставки, реальних витрат за кредитом, реальної вартості наданого кредиту та іншу інформацію щодо специфікації кредитного продукту, який надається ОСОБА_1 .
Відповідно до умов кредитного договору № 20.08.2024-100001084 від 20.08.2024 року (а.с. 17-20) ТОВ «Споживчий центр» взяло на себе зобов'язання з надання ОСОБА_1 кредиту у розмірі 20 000 грн. 00 коп. шляхом перерахування вказаної суми грошових коштів на електронний платіжний засіб ОСОБА_1 - НОМЕР_2 . Датою надання кредиту визначено 20.08.2024 року, а датою повернення - 25.11.2024 року, строк кредитування визначено в 98 днів з дати його надання. Проценту ставку сторонами погоджено двох типів: процентна ставка «Стандарт» у розмірі 1% за один день протягом перших 4 чергових періодів користування кредитом; процентна ставка «Економ» у розмірі 0,5% за один день користування кредитом після закінчення первинного періоду.
З листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 52-0807 від 08.07.2025 року (а.с. 10) судом встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» на виконання умов кредитного договору здійснило переказ грошових коштів у сумі 20 000 грн. 00 коп. на електронний платіжний засіб ОСОБА_1 - 4441-11ХХ-ХХХХ-4848, що був вказаний ним при укладенні кредитного договору. З листа вбачається, що призначенням переказу грошових коштів у сумі 20 000 грн. 00 коп. зазначається видача кредиту за договором № 20.08.2024-100001084 від 20.08.2024 року.
Таким чином, судом встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за кредитним договором виконало належним чином, надавши у розпорядження ОСОБА_1 погоджену суму грошових коштів у якості кредиту.
У свою чергу, з довідки-розрахунку заборгованості про стан заборгованості за кредитним договором № 20.08.2024-100001084 від 20.08.2024 року (а.с. 12) судом встановлено, що ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором щодо повернення наданого кредиту, сплати процентів за користування ним не виконав у повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість за тілом кредиту у розмірі 20 000 грн. 00 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом - 12 600 грн. 00 коп. При цьому з розрахунку заборгованості вбачається, що розрахунок заборгованості з процентів за користування кредитом здійснювався в межах погодженого строку кредитування.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, судом встановлено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов'язання з повернення заборгованості за кредитним договором.
Аналізуючи обґрунтованість розміру заборгованості відповідача за кредитним договором, суд звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунку заборгованості за кредитним договором, перевірити його та оцінити в сукупності і взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 року у справі № 219/7527/16-ц).
Кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 року у справі № 234/3840/15-ц).
Зважаючи на умови кредитування, визначені в кредитному договорі № 20.08.2024-100001084 від 20.08.2024 року, враховуючи погоджений строк кредитування, тип та розмір процентної ставки і порядок її застосування, суд погоджується з наданим стороною позивача розрахунком заборгованості в частині тіла кредиту та відсотків за кредитом, вважає його правильним та обґрунтованим.
Водночас судом не встановлено підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованості за неустойкою у розмірі 10 000,00 грн, та додаткової комісії в розмірі 3000, 00 грн з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі за № 343/557/15-ц зроблено висновок, що за змістом частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції, чинній станом на 08 травня 2007 року) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Відповідно до ч. 8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Згідно зі ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Частиною третьою вищезазначеної статті (в редакції на час укладення кредитного договору) передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Згідно із ч. 3 ст.13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику».
Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь позивача винагороди за надання фінансового інструменту, тобто за дії, які позивач здійснює на власну користь є несправедливим, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Відтак, суд доходить висновку щодо відмови у задоволені вимоги про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі
№ 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
Щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості за неустойкою, суд вважає зазначити наступне.
З розрахунку заборгованості за кредитним договором № 20.08.2024-100001084 від 20.08.2024 не вбачається, який саме порядок обчислення та строк прострочення були застосовані позивачем при розрахунку неустойки в сумі 10 000,00 грн.
Водночас, з огляду на імперативні приписи п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, зважаючи на воєнний стан в Україні, неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, як захід відповідальності, за період включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, не нараховуються за кредитними договорами (договорами позики) і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, вимоги про стягнення із відповідача неустойки за кредитним договором № 20.08.2024-100001084 від 20.08.2024 задоволенню не підлягають.
Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов'язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору або отримання права вимоги за цим договором та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов?язань, а на відповідача - обов'язок спростувати розмір існуючої заборгованості.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Таким чином, враховуючи вищевикладене, з огляду та на підставі ст. 16 ЦК України, згідно з якою суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, а також зважаючи на приписи ч. 8 ст. 279 ЦПК України, судом досліджені докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті, в даному випадку пояснення, викладені в позовній заяві, а також докази, надані разом із нею.
За результатами, суд, оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи все вищевикладене, прийшов до переконання, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 20.08.2024-100001084 від 20.08.2024 в сумі 32 600,00 грн, з яких: 20 000,00 грн. - основний борг, 12 600,00 грн.- проценти.
У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в сумі 10000, 00 грн та додаткової комісії в сумі 3 000 грн. 00 коп. за кредитним договором слід відмовити, оскільки такі вимоги, з огляду на вищевикладені висновки суду, є необґрунтованими.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
З позовної заяви вбачається, що судові витрата позивача по справі складаються з: витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви (2 422 грн. 40 коп.).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Судом встановлено, що відповідач, як військовослужбовець, відповідно до закону звільнений від сплати судового збору.
Отже, враховуючи, що позов задоволено частково, суд вважає за необхідне компенсувати позивачу частину сплаченого при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1731 грн. 80 коп. за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями ст.ст. 11, 526, 610, 612, 626, 1046-1056-1, 1077, 1079 ЦК України, ст. ст.12, 81, 133, 141, 265 ЦПК України, суд, -
Позов ТОВ «Споживчий центр» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А; код ЄДРПОУ: 37356833) до ОСОБА_1 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) суму заборгованості за кредитним договором № 20.08.2024-100001084 від 20.08.2024 року у загальному розмірі 32 600 (тридцять дві тисячі шістсот) гривень 00 копійок, з яких: 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок - заборгованість за тілом кредиту, 12 600 (дванадцять тисяч шістсот) гривень 00 копійок - заборгованість за процентами за користування кредитом.
У задоволенні іншої частини вимог позову - відмовити.
Повернути ТОВ «Споживчий центр» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А; код ЄДРПОУ: 37356833) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1731(одна тисяча сімсот тридцять одна гривня) гривні 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач:
ТОВ «Споживчий центр» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А; код ЄДРПОУ: 37356833).
Відповідач:
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Головуючий суддя О.В. Рукас