справа № 362/4982/23
провадження № 1-кп/362/251/25
15 вересня 2025 року
Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Василькові клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 лютого 2017 року за № 12017110140000263, щодо
ОСОБА_3 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 186 КК України.
У судове засідання прибули:
прокурор ОСОБА_4 ;
обвинувачений ОСОБА_3 ;
захисник ОСОБА_5 .
Суд установив:
Прокурор заявив клопотання про продовження обраного щодо обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обґрунтоване наявністю передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України ризиків, а саме переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, продовжити злочинну діяльність.
Обвинувачений та захисник заперечували проти клопотання, просили відмовити в задоволенні клопотання прокурора, обґрунтовуючи відсутністю ризиків, просили змінити запобіжний захід обвинуваченим на інший, не пов'язаний із триманням під вартою.
Заслухавши позицію учасників судового провадження, дослідивши матеріали клопотань і наявні матеріали кримінального провадження, суд виходить з такого.
За приписами статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до частини 1 статті 201 КПК України підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.
Згідно з частиною 1 статті 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України суд зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, наявність судимостей у обвинуваченого тощо.
При цьому відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, в кожному випадку, як підкреслює ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Суд також ураховує, що понять ризиків, як і видів доказів, якими вони можуть підтверджуватися, національне законодавство України не містить. Однак, беручи до уваги прецедентну практику Європейського суду з прав людини, ризики не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), та мають підтверджуватися фактичними даними. При цьому такі данні, на думку суду, повинні свідчити про можливість існування певних підозр щодо таких ризиків, тобто вірогідності настання наслідків, запобіжниками яких вони є. А отже, розглядаючи клопотання, судом наведено ті фактичні дані, які, на його думку, є доказами в розумінні положень частини 1 статті 177 КПК України.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь імовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Проаналізувавши аргументи клопотання прокурора, взявши до уваги позицію сторони захисту, суд дійшов висновку про незмінність зазначених ризиків та інших обставин, які стали підставою для обрання щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При цьому на поточній стадії судового провадження саме такий запобіжний захід, як тримання під вартою, відповідає завданням кримінального провадження, визначеного статтею 2 КПК України, меті застосування запобіжного заходу й особі обвинуваченого, встановленим обставинам - усунути ризики, які є запобіжником саме належної процесуальної поведінки та співіснування з суспільством.
Вирішуючи питання про вид заходу забезпечення кримінального провадження, суд враховує тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_3 у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, його особу, вік і стан його здоров'я, сімейний і майновий стан, суд приходить до висновку про те, що є підстави вважати, що застосування йому більш м'якого, окрім виняткового запобіжного заходу, не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, а також його спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Таким чином, враховуючи обставини, визначені статтею 178 КПК України, беручи до уваги обсяг досліджених судом доказів, а також доведеність прокурором під час розгляду клопотання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною 1 статті 176 цього ж Кодексу, не може запобігти доведеним під час розгляду клопотання ризикам, клопотання прокурора належить задовольнити.
Також незмінною є позиція суду щодо можливості визначення ОСОБА_3 розміру застави. При цьому при визначенні розміру застави суд зважає не лише на обсяг пред'явленого обвинувачення, а виходить і з тих позицій Європейського суду з прав людини, відповідно до яких розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі. Органи влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так і під час вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою (рішення «Гафа проти Мальти»).
Отже, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинуваченого від намірів і спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого - не має бути таким, що є завідомо непомірним для цієї особи та призводить до неможливості виконання застави.
На підставі викладеного суд вважає за належне визначити обвинуваченому ОСОБА_3 заставу в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що в достатній мірі буде гарантувати виконання ним покладених на нього обов'язків та не суперечитиме положенням статті 182 КПК України.
З огляду на те, що прокурор уперше бере участь у судовому провадженні та у зв'язку з закінченням процесуального часу у судовому розгляді належить оголосити перерву.
Керуючись статтями 7, 177-178, 182-183, 193-194, 196, 201, 376 КПК України, суд
постановив:
1. Задовольнити клопотання прокурора.
2. Продовжити обраний щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Києві, українець, громадянин України, має базову середню освіту, неодружений, не працює, зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий у силу статті 89 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 15 листопада 2025 року включно.
3. Визначити обвинуваченому заставу в розмірі 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 45 420 (сорок п'ять тисяч чотириста двадцять) гривень 00 копійок, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) у будь-який момент протягом дії цієї ухвали на розрахунковий рахунок для внесення застави (ТУ ДСА України в Київській області, код отримувача/ЄДРПОУ 26268119, банк отримувача: ДКС України, м. Київ, рахунок отримувача UA768201720355259001000018661, справа № 362/4982/23).
4. У разі внесення застави покласти на обвинуваченого обов'язки: не відлучатися з міста Києва та Київської області без суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; носити електронний засіб контролю; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілим у даному кримінальному провадженні.
5. Роз'яснити, що в разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної в даній ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави. З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави особа вважається такою, до якої застосовано запобіжний захід у вигляді застави. У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явиться за викликом до суду без поважних причин, чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до запобіжного заходу у вигляді застави в більшому розмірі або іншого запобіжного заходу, з урахуванням положень частини 7 статті 194 КПК України.
6. Оголосити перерву в судовому розгляді до 15:00 30 вересня 2025 року.
Ухвала підлягає негайному виконанню та може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Суддя ОСОБА_1