Номер провадження: 22-ц/813/5733/25
Справа № 947/35328/23
Головуючий у першій інстанції Бескровний Я.В.
Доповідач Сегеда С. М.
09.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Драгомерецького М.М.,
Комлевої О.С.,
за участю:
секретаря Козлової В.А.,
представника ОСОБА_1 - адвоката Ворошилової Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 08 травня 2025 року, постановленої під головуванням судді Бескровного Я.В., у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність старшого державного виконавця Київського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
встановив:
07.04.2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії/бездіяльність старшого державного виконавця Київського відділу ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), та просила суд визнати протиправними дії державного виконавця Київського ВДВС м.Одеси Тихоненко А.О. щодо самостійної зміни порядку виконання Постанови Одеського апеляційного суду від 08.04.2024 року у справі №947/35328/23 та скасувати повідомлення від 26.03.2025 року, визначити протиправною бездіяльність державного виконавця в частині нескладання акту про доведення до відома боржника резолютивної частини вказаної Постанови суду і зобов'язати закрити виконавче провадження.
Скарга була обґрунтована наступним.
В провадженні Київського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа №947/35328/23 за позовом ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення порядку участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою дитиною.
В ході розгляду даної справи, позивач просив забезпечити позов, шляхом:
- зобов'язання ОСОБА_1 на час розгляду справи судом до моменту набрання рішення по означеній цивільній справі законної сили, не чинити перешкоди у спілкуванні та забезпечити можливість спілкування батька ОСОБА_3 шляхом застосування будь-яких доступних каналів телекомунікаційного зв'язку: Viber, Telegram, WhatsApp, Zoom тощо, кожну середу, п'ятницю та суботу протягом однієї години з урахуванням графіку та режиму дня дочки, із врахуванням думки та бажання дочки;
- визначення на час розгляду справи судом до моменту набрання рішення по означеній цивільній справі законної сили, часу спілкування малолітньої дитини ОСОБА_4 , з батьком ОСОБА_3 кожні перші та треті вихідні місяця (субота та неділя) з 09:00 годин суботи до 21:00 годин відповідної неділі, та зобов'язати матір дитини ОСОБА_1 передавати малолітню дочку ОСОБА_5 , її батьку ОСОБА_3 за місцем її проживання згідно визначеного судом часу спілкування;
- зобов'язання ОСОБА_1 забезпечення побачення і проводження часу дитини ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_3 в будь-які дні, коли ОСОБА_3 буде знаходитись у відрядженні, відпустці, лікуванні, реабілітації, до закінчення воєнного стану на території України протягом двох годин з урахуванням бажання дочки та режиму її дня.
Спочатку в задоволенні даної заяви про забезпечення позову ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01.12.2023 року було відмовлено.
Однак, постановою Одеського апеляційного суду від 08.04.2024 року вищевказану ухвалу суду першої інстанції було скасовано і заяву у справі №947/35328/23 ОСОБА_3 про вжиття заходів забезпечення позову було задоволено частково.
До набрання законної сили рішенням суду у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення порядку участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою дитиною - зобов'язано матір дитини ОСОБА_1 не чинити перешкоди у спілкуванні батька ОСОБА_6 з дочкою ОСОБА_5 шляхом застосування будь-яких доступних каналів телекомунікаційного зв'язку: Viber, Telegram, WhatsApp, Zoom тощо, кожну середу, п'ятницю та суботу протягом однієї години з урахуванням графіку та режиму дня дочки, із врахуванням думки та бажання дочки.
У зв'язку з цим, 19.09.2024 року старшим державним виконавцем Київського ВДВС у м.Одесі Тихоненко А.О. було відкрито виконавче провадження №76085013.
29.03.2025 року ОСОБА_1 отримано повідомлення №44220 державного виконавця, датоване 26.03.2025, згідно якого він вимагав від боржника бути присутнім при проведенні виконавчих дій 07.04.2025 о 17 год.30 хв. шляхом застосування будь-яких доступних каналів телекомунікаційного зв'язку: Viber, Telegram, WhatsApp, Zoom тощо, кожну середу, п'ятницю та суботу протягом однієї години з урахуванням графіку та режиму дня дочки, із врахуванням думки та бажання дочки.
Заявник вказала, що таке повідомлення та вимоги державного виконавця є протиправними, оскільки 07.04.2025 року є понеділком, а тому таке повідомлення підлягає скасуванню. Також вказує, що державним виконавцем порушено вимогу ч. 4 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження», в частині неповідомлення резолютивної частини вказаної постанови Одеського апеляційного суду та просить зобов'язати закрити виконавче провадження.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08.05.2025 року скаргу ОСОБА_7 було задоволено частково.
Визнано протиправними дії державного виконавця Київського ВДВС м.Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Тихоненко А.О. щодо самостійної зміни порядку виконання постанови Одеського апеляційного суду від 08.04.2024 у справі №947/35328/23 та скасовано повідомлення від 26.03.2025 №442220 у виконавчому провадженні №76085013.
Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Київського ВДВС м.Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Тихоненко А.О., в частині нескладання акту про доведення до відома боржника резолютивної частини вказаної постанови суду, відповідно до вимог ч. 4 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.133-136).
В апеляційній скарзі Київський ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ставить питання про скасування ухвали Київського районного суду м. Одеси від 08.05.2025 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні скарги, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.143-145).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Ворошилової Д.Ю., просить оскаржувану ухвалу суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість (а.с.175-179).
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, в провадженні Київського районного суду м. Одеси знаходиться цивільна справа №947/35328/23 за позовом ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення порядку участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою дитиною.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01.12.2023 року було відмовлено в задоволенні заяви позивача ОСОБА_3 про забезпечення позову
Однак, постановою Одеського апеляційного суду від 08.04.2024 заяву у справі №947/35328/23 заяву ОСОБА_9 , в інтересах якого діяла адвокат Петрушко І.С., про вжиття заходів забезпечення позову було задоволено частково. До набрання законної сили рішенням суду у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та встановлення порядку участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою дитиною - зобов'язано матір дитини ОСОБА_1 не чинити перешкоди у спілкуванні батька ОСОБА_3 з дочкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом застосування будь-яких доступних каналів телекомунікаційного зв'язку: Viber, Telegram, WhatsApp, Zoom тощо, кожну середу, п'ятницю та суботу протягом однієї години з урахуванням графіку та режиму дня дочки, із врахуванням думки та бажання дочки.
На під ставі цього, 19.09.2024 старшим державним виконавцем Київського ВДВС у м.Одесі Тихоненко А.О. було відкрито виконавче провадження №76085013.
На стадії примусового виконання судового рішення, а саме: 29.03.2025 ОСОБА_1 було отримано повідомлення №44220 державного виконавця від 26.03.2025, згідно якого він вимагав боржника бути присутнім при проведенні виконавчих дій 07.04.2025 о 17 год. 30 хв., шляхом застосування будь-яких доступних каналів телекомунікаційного зв'язку: Viber, Telegram, WhatsApp, Zoom тощо, кожну середу, п'ятницю та суботу протягом однієї години з урахуванням графіку та режиму дня дочки, із врахуванням думки та бажання дочки.
Звертаючись до суду із даною скаргою, її заявник вказала, що таке повідомлення та вимоги державного виконавця є протиправними, оскільки 07.04.2025 є понеділком, а тому таке повідомлення підлягає скасуванню. Також вказала, що державним виконавцем порушено вимогу ч.4 ст.63 Закону України (далі - ЗУ) «Про виконавче провадження», в частині неповідомлення резолютивної частини вищевказаної постанови Одеського апеляційного суду від 08.04.2024 року та просила суд зобов'язати державного виконавця закрити виконавче провадження.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив із того, що ст. 447-1 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до ст.13 ЗУ «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно п.1 ч.2 ст.18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Суд зазначив, що відповідно до ч.4 63 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії, або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акту виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Пунктом 9 Інструкції з організації примусового виконання рішень зазначено, що вимога виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених ЗУ «Про виконавче провадження» та є обов'язковою для виконання органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення.
Вимога підписується виконавцем та надсилається поштою чи іншими засобами зв'язку або вручається виконавцем особі, яка зобов'язана вчинити дії.
З огляду на викладені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про те, що скарга, в частині визнання протиправними дій державного виконавця Київського ВДВС м.Одеси Тихоненко А.О. щодо самостійної зміни порядку виконання постанови Одеського апеляційного суду від 08.04.2024 у справі №947/35328/23 та скасування повідомлення від 26.03.2025 року, підлягає задоволенню, оскільки 07.04.2025 є понеділком, а не днем визначеним у вказаній Постанові суду.
Крім того, суд також дійшов правильного і обґрунтованого висновку про доведення доводів скаржника, в частині визнання протиправною бездіяльність державного виконавця щодо нескладання акту про доведення до відома боржника резолютивної частини вищевказаної постанови Одеського апеляційного суду від 087.04.2024 року, оскільки ч.4 ст.63 ЗУ «Про виконавче провадження», на яку посилається скаржник, регламентує дії виконавця під час виконання судового рішення про утримання від вчинення певних дій.
В іншій частині ухвала Київського районного суду м. Одеси від 08.05.2025 року в апеляційному порядку не оскаржується.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, доводи апеляційної скарги її не спростовують, ухвалу прийнято у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу суду - залишити без змін.
Що стосується доводів апелянта про незаконне застосування судом першої інстанції вимог ч. 4 ст. 63 ЗУ «Про виконавче провадження», в той час як спірні правовідносини мають керуватись ст. 64-1 ЗУ «Про виконавче провадження», то вони є безпідставними, так як відповідно до ч.7 ст. 64-1 ЗУ «Про виконавче провадження», рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною встановлюється в порядку, встановленому ст. 63 ЗУ «Про виконавче провадження».
Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року по справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) зазначено, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Тому, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389- 391 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 08 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 15.09.2025 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
М.М. Драгомерецький
О.С. Комлева