Номер провадження: 22-ц/813/5842/25
Справа № 509/1526/25
Головуючий у першій інстанції Спічак В.О.
Доповідач Комлева О. С.
15.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Комлевої О.С.,
суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 квітня 2025 року про повернення позовної заяви, постановлену під головуванням судді Спічака В.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів, -
У березні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 квітня 2025 року позовна заява ОСОБА_2 визнана неподаною та повернута позивачу на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України.
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції,посилаючись на порушення норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, суд першої інстанції безпідставно посилався на те, що позивачем не усунуті недоліки зазначені в ухвалі суду від 04 квітня 2025 року про залишення позовної заяви без руху.
Апелянт вважає, що судом не була надана належна оцінка обставинам справи, не наведені мотиви стосовно заявлених доводів та доказів.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції у цій справі входить до переліку ухвал, які розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд приходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Визнаючи позовну заяву неподаною та повертаючи її позивачеві, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не усунуті недоліки позовної заяви.
Проте, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 26 березня 2025 року ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 за довіреністю звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів, в якому просив:
- винести рішення про задоволення позовної заяви у повному обсязі, відносно умисного порушення строків виплати аліментів, ОСОБА_3 за рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 жовтня 2018 року по справі №590/1501/17 за період з 05 жовтня 2018 року по 23 грудня 2023 року;
- винести рішення про задоволення позовної заяви у повному обсязі, відносно стягнення з ОСОБА_3 / неустойку (пеню) за несвоєчасно сплачені аліменти з 01 липня 2023 року по 28 лютого 2025 року у розмірі 73105 грн.
Одночасно, позивачем були подані документи (докази) на підтвердження обставин (фактів), які були вказані у позовній заяві.
Залишаючи позовну заяву ОСОБА_2 без руху, суд першої інстанції зазначив, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог докази не засвідчені належним чином у відповідності до приписів ст. 95 ЦПК України та п. 5.26 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020» «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів».
Також суд зазначив, що позовна заява не містить відомі адреси електронної пошти, відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету, поштові індекси, реєстраційні номери облікової картки платника податків інших учасників справи, також не зазначена наявність у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Окрім іншого суд посилався на відсутність відомостей про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
14 квітня 2025 року ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 подав до суду додаткові документи (докази) на підтвердження обставин (фактів) зазначених у позовній заяві, які були засвідчені ОСОБА_1
23 квітня 2025 року ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про усунення недоліків, вказаних в ухвалі суду від 04 квітня 2025 року, в якій зазначив, що оригінали додатків будуть надані до суду в ході судового засідання, що розрахунок відносно стягнення з відповідача неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів підписаний представником, стосовно не зазначення електронної пошти, електронного кабінету позивач посилався на неможливість їх зазначення, щодо відомостей про понесені поштові витрати посилався на те, що вони будуть надані пізніше. У зв'язку з чим просив суд взяти до уваги викладені обставини у заяві про усунення недоліків та відкрити провадження у справі.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).
Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.
Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону, в даному випадку - норм ЦПК України.
За змістом п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.
Згідно з ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Частиною 4 ст. 95 ЦПК України встановлено, що копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно з ч. 5 ст. 95 ЦПК України учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч. 6 ст. 95 ЦПК України).
Частиною 3 ст. 185 ЦПК України встановлено, що якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
При цьому, ст. 175 і 177 ЦПК України не містять вимоги до позовної заяви щодо надання належних доказів, копій документів, засвідчених належним чином відповідно до ч. 5 ст. 95 ЦПК України, ненадання відомостей про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат та відповідно не усунення вказаних недоліків не може бути підставою для повернення позовної заяви.
Колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу на те, що виходячи з вимог процесуального закону, оцінка наданих позивачем доказів у справі, в тому числі з підстав їх належності, допустимості і достовірності проводиться судом за результатами розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження у справі.
Колегія суддів також враховує, що визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів є завданням підготовчого провадження (п. 3 ч. 1 ст. 189 ЦПК України).
Зокрема, згідно з п. 7 ч. 2 ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше;
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод державою гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини при розгляді справ виходить із того, що, реалізуючи положення Конвенції необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.
Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, колегія суддів вважає, що підстави для залишення позовної заяви без руху та в наступному її повернення були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених ст. 185 ЦПК України.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що повернення позовної заяви з підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції. При поверненні позовної заяви, суд першої інстанції виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами (повернення позовної заяви) та поставленою метою (реалізацією особою права на судовий захист).
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа без достатніх та розумних причин не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це становитиме порушення права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
Крім того, виходячи з принципу верховенства права, положень статей 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень статті 6 Конвенції, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом та положень статті 15 ЦК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів, у тому числі в спірних правовідносинах.
Отже, у суду першої інстанції не було обґрунтованих підстав повертати позовну заяву ОСОБА_2 , так як позивачу належним чином не було забезпечено реалізацію права на доступ до правосуддя, а тому оскаржуване судове рішення не може вважатися законним та обґрунтованим.
За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а висновок суду щодо повернення позовної заяви є необґрунтованим та не відповідає нормам діючого законодавства, тому відповідно до положень статті 379 ЦПК України ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки, судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції з передачею справи для продовження розгляду до цього ж суду, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 квітня 2025 року про повернення позовної заяви - скасувати, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст судового рішення складений 15 вересня 2025 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Р.Д. Громік
______________________________________ М.М. Драгомерецький