15.09.25
22-ц/812/1659/25
Єдиний унікальний номер судової справи 481/1079/25
Номер провадження 22-ц/812/1659/25
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
15 вересня 2025 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,
переглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» ухвалу судді Новобузького районного суду Миколаївської області Васильченко-Дриги Н.О., постановлену 22 липня 2025 року в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію,
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» (далі - ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія») звернулось до Новобузького районного суду Миколаївської області із заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію.
В обґрунтування вимог заяви зазначено, що відповідно до пункту 13 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні» положень Закону України «Про ринок електричної енергії» з 01 січня 2019 року ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» є електропостачальником, який отримав ліцензію на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії (згідно постанови НКРЕКП від 14 червня 2018 року №429) та виконує функції постачальника універсальних послуг на закріпленій території Миколаївської області.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року №312, договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії, або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
Положеннями п.2 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року №312 «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» (надалі - Постанова) визначено, що укладання договорів між споживачами та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії відповідно до вимог Правил здійснюється шляхом приєднання споживачів до публічних договорів на умовах чинних договорів про постачання електричної енергії та про користування електричною енергією, укладених з відповідним постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, шляхом подання заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку до цієї постанови.
Враховуючи положення ст.ст.633,634,641 та 642 ЦК України укладення договору про постачання електричної енергії між постачальником та побутовим споживачем відбувається шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, що розміщений на офіційному веб-сайті Регулятора та Постачальника та не потребує двостороннього підписання письмової форми договору.
Відповідно до п.1.2 Типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Між ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» та ОСОБА_1 укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг за адресою: будинок АДРЕСА_1 .
Станом на 10 липня 2025 року, за особовим рахунком № НОМЕР_1 , який присвоєно за вказаною адресою, виникла заборгованість в сумі 537 грн. за період з серпня 2024 року по червень 2025 року (включно).
Посилаючись на викладені обставини, ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» просило видати судовий наказ, яким стягнути на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за спожиту електричну енергію в сумі 537 грн. та судовий збір в розмірі 242 грн. 24 коп.
Ухвалою судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 22 липня 2025 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія».
Ухвала мотивована тим, що судом неможливо отримати відомості з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 , оскільки у заяві про видачу судового наказу не зазначено ані дати, місяця та року її народження, ані реєстраційного номеру облікової картки платника податків, ані номера і серії паспорта для фізичних осіб - громадян України. Тобто, фактично, суд позбавлений можливості у спосіб, передбачений ч.5 ст.165 ЦПК України, встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просило оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в тексті поданої заяви зазначено повну дату народження боржника та його місце проживання, внаслідок чого висновок судді є помилковим.
При цьому, звернуто увагу на те, що ЦПК України не містить обов'язкової вимоги зазначення в заяві про видачу судового наказу повного набору ідентифікаційних даних боржника, а навпаки вказує на зазначення всіх відомих заявнику даних.
Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За правилами ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення таким вимогам відповідає, виходячи з наступного.
Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Так, за положеннями ч.3 ст.19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Тому судовий наказ відповідно до ч.1 ст.160 ЦПК України є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Тобто наказне провадження - це самостійний і спрощений вид судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках на підставі поданої заяви особою, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника, але на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, що є особливою формою судового рішення.
У ч.1 ст.161 ЦПК України передбачені вимоги, за якими може бути видано судовий наказ. Зокрема, згідно з п.3 ч.1 цієї статті судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, електронних комунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.
За наведеного та враховуючи спрощений вид наказного судового провадження, до форми та змісту заяви про видачу судового наказу пред'являються відповідні вимоги, не дотримання яких тягне за собою відмову у його видачі. В тому числі, відповідно до п.2 ч.2 ст.163 ЦПК України визначається, що у заяві про видачу судового наказу повинно бути зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Якщо ж заява про видачу судового наказу подана з порушення вимог ст.163 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу (п.1 ч.1 ст.165 ЦПК України).
З матеріалів заяви ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» вбачається, що товариством подана письмова заява про видачу судового наказу за вимогою про стягнення боргу з боржника ОСОБА_1 , яка підписана уповноваженим представником підприємства.
У вказаній заяві зазначено адресу боржника та його дату народження.
Втім, інші відомості щодо номеру облікової картки платника податків, її наявності або відсутності, а також серії та номеру паспорта боржника ОСОБА_1 у змісті заяви відсутні.
Отже, під час складання та подачі заяви про видачу судового наказу заявником не зазначено обов'язкового обсягу інформації щодо боржника ОСОБА_1 , яка є обов'язковою для даного виду судового провадження, та яка в подальшому надавала можливість судді районному суду виконати приписи, визначені ч.5 ст.165 ЦПК України, та отримати відомості щодо місця реєстрації боржника.
Тобто заявником подана заява про видачу судового наказу, яка за формою та змістом не відповідає вимогам ст.163 ЦПК України, що є підставою для відмови у його видачі у відповідності до п.1 ч.1 та ч.9 ст.165 ЦПК України.
За таких обставин висновок судді щодо відмови у видачі судового наказу за цими підставами ґрунтується на процесуальному законі.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За такого, доводи апеляційної скарги щодо порушення суддею суду першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, тому оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 22 липня 2025 року - без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» - залишити без задоволення.
Ухвалу судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 22 липня 2025 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: В.В. Коломієць
Н.В. Самчишина
Повний текст судового рішення
складено 15 вересня 2025 року