15.09.25
22-ц/812/1588/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 486/197/25 Головуючий суду першої інстанції Волощук О.О.
Провадження номер 22-ц/812/1588/25 Доповідач суду апеляційної інстанції Самчишина Н.В.
Постанова
Іменем України
15 вересня 2025 року м. Миколаїв справа №486/197/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - судді Самчишиної Н.В.,
суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою його представником - адвокатом Коробковою Оленою Олександрівною, на рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 24 червня 2025 року, ухвалене у складі головуючого - судді Волощук О.О. у приміщенні суду в м. Південноукраїнськ, повний текст якого складено 30 червня 2025 року, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що 06 січня 2025 року близько о 13:00 год. його сусід ОСОБА_1 пошкодив ножем належний йому транспортний засіб VOLKSWAGEN PASSAT 2007 року випуску, номерний знак: НОМЕР_1 . Ця подія була зафіксована у ВП №3 Вознесенського РУП.
За день до вказаної події відповідач намагався пошкодити його автомобіль, кидаючи зі свого вікна стороні предмети.
В день події, яка відбулася 06 січня 2025 року, позивач разом із своєю сім'єю поверталися на автомобілі додому, перебуваючи в транспортному засобі. Відповідач вибіг із під'їзду з ножем та почав кидатися на автомобіль. Під час цієї події в автомобілі знаходилася малолітня донька, котра дуже перелякалася. На наступний день, позивач звернувся до лікарні, у зв'язку з тим, що його дитина перенесла емоційний стрес, її оглянули та призначили лікування. Дитина має неспокійний сон, тривожність та боїться виходити на вулицю.
Внаслідок протиправних дій, а саме пошкодження автомобіля йому було завдано матеріальний збиток у розмірі 34 125 грн, що підтверджується звітом про оцінку майна, та моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 5000 грн.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача у відшкодування матеріальних збитків внаслідок пошкодження автомобіля 34 125 грн, у відшкодування моральної шкоди 5 000 грн, та понесені судові витрати 1 211,20 грн.
Позиція відповідача в суді першої інстанції
Заперечуючи проти позову, представник відповідача ОСОБА_3 зазначала, що позивач сам спровокував на такі дії відповідача, що він вдарив його автомобіль один раз ножем, який зламався, тому вважала, що матеріальна шкода є завищеною. Вказувала, що позивачем не надано жодних доказів, які б доводили завдання йому відповідачем моральної шкоди та просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Крім того, просила суд врахувати, що відповідач є інвалідом 2 групи (загальне захворювання), яким опікується його батько, отримує лише соціальні виплати, тому заявлений позивачем розмір позовних вимог для нього є непомірним.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 24 червня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду 34 125 грн та моральну шкоду в розмірі 1500 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок протиправних дій відповідача майну позивача заподіяно шкоду, а саме шляхом пошкодження ОСОБА_1 автомобіля, який належить позивачу, чим заподіяно матеріальну шкоду у розмірі 34 125 грн, який відповідачем не спростований, отже, підлягає стягненню на користь позивача.
Що стосується відшкодування моральної шкоди, то суд першої інстанції виходив з того, що очевидним є той факт, що в наслідок вказаних неправомірних дій відповідача, які полягали у пошкодженні майна (автомобіля) позивача, а також з урахування тієї обставини, що в момент нанесення удару ножем по автомобілю, в ньому знаходилася малолітня дитина позивача, останньому завдано моральну шкоду, яка підлягає стягненню з відповідача.
Врахувавши характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, наслідки протиправних дій відповідача (з вини відповідача був пошкоджений належний позивачу автомобіль), зважаючи на особу відповідача, який є особою з інвалідністю 2 групи, його фінансовий стан, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 1500 гривень в якості відшкодування моральної шкоди.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Коробкову О.О., подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована ігноруванням судом першої інстанції його доводів та заперечень проти позову.
Крім цього, звертав увагу на те, що відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» він звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, як особа з інвалідністю 2 групи.
Узагальнені доводи та заперечення осіб, які подали відзиви на апеляційну скаргу
ОСОБА_2 , діючи через свого представника - адвоката Дмітрішину О.В., подав відзив на апеляційну скаргу, у якому наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.
Фактичні обставини справи
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , транспортний засіб VOLKSWAGEN PASSAT, 2007 року випуску, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , належить ОСОБА_2 /а.с.26/.
Позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.6/.
ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 /а.с.42/.
Згідно з повідомлення ВП №3 Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області від 06 січня 2025 року вбачається, що ОСОБА_2 звернувся до поліції з заявою про те, що 06 січня 2025 року приблизно 13:00 год. гр. ОСОБА_1 було пошкоджено ножем транспортний засіб VOLKSWAGEN PASSAT (д.н.: НОМЕР_1 ) за адресою: АДРЕСА_2 .
По даному факту не вдалося притягнути ОСОБА_1 до відповідальності, оскільки останній являється безстроковим інвалідом другої групи (відповідно до довідки акта огляду медико-соціальною експертною комісією). Проведено профілактичну бесіду з піклувальником зазначеної особи, а саме з ОСОБА_4 /а.с. 47, 48/.
Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 10 грудня 2019 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності безстроково за загальним захворюванням /а.с.103/.
Дані про те, що ОСОБА_1 визнано недієздатною особою або є особою, дієздатність якої обмежена, матеріали справи не містять.
З копії запису з медичної картки від 07 січня 2025 року та з інформації НКП «ЮУ МЦПМСД» від 27 січня 2025 року №01-201/169 вбачається, що 07 січня 2025 року на прийом до лікаря-педіатра звернулася мама з донькою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за скаргами на тривожність, неспокійний сон, боязнь виходити на вулицю біля будинку. Дані симптоми з'явилися після погроз чоловіка з ножем біля їхнього під'їзду 06 січня 2025 року близько 13:00 годин. Після огляду лікарем поставлено діагноз «Гостра реакція на стрес» та останній призначено лікування /а.с. 8, 9/.
Згідно звіту ФОП ОСОБА_6 від 06 січня 2025 року про незалежну оцінку майна (автомобіля), власником якого є ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 17 лютого 2023 року, дійсна ринкова вартість матеріального збитку, нанесеного автомобілю VOLKSWAGEN PASSAT, 2007 року випуску, державний номерний знак: НОМЕР_1 , на дату оцінки становить 34 125 гривень /а.с. 11-28/.
У судовому засіданні суду першої інстанції було досліджено відеозапис з флеш-накопичувача, з якого вбачається, що 06 січня 2025 року о 13:03:07 год. чоловік переслідуючи в дворі автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, за кермом якого перебував позивач, а на задньому сидінні перебували його дочка з дружиною, наносив удари по автомобілю.
Представник відповідача в судовому засіданні при огляді відеозапису підтвердила, що на відео переслідує автомобіль та наносить удар по машині відповідач ОСОБА_1 .
Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування
За приписами частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга в частині вирішення спору по суті не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно із статтею 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а отже підставою цивільно-правової відповідальності як обов'язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Згідно частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.
Суд, згідно частини першої статті 13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.
Відповідач, зі свого боку, зобов'язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
За частинами 1-3 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначено у статті 1166 ЦК України, частиною першої якої передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Отже, причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.
При цьому причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв'язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).
Враховуючи вищевикладені вимоги закону та встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що всі умови, що є необхідними для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування завданої позивачу шкоди знайшли своє підтвердження. Оскільки іншого відповідачем не було доведено, то суд першої інстанції правильно визначив матеріальну шкоду, заподіяну пошкодженням автомобіля згідно звіту ФОП ОСОБА_6 від 06 січня 2025 року, у розмірі 34 125 грн.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач сам спровокував відповідача на пошкодження ним його транспортного засобу, а тому такі заперечення відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки є недоведеними. Наявність неприязних стосунків, якщо таке і має місце між сторонами, не є підставою для звільнення відповідача від відшкодування заподіяної ним шкоди.
Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди слід зазначити наступне.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в України, у тому числі частиною другою статті 1166 ЦК України, згідно з якою особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпції моральної шкоди. Тобто, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року по справі № 761/24143/19.
Обґрунтовуючи розмір грошової компенсації моральної шкоди, позивач посилався на перенесені душевні страждання у зв'язку з пошкодженням його транспортного засобу та знаходження в ньому під час такої події його малолітньої доньки, яка відчула емоційний стрес.
За наведених обставин, судом правильно встановлено наявність моральної шкоди, яку заподіяно позивачу, у зв'язку з протиправною поведінкою ОСОБА_1 та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, а також наявність вини відповідача.
Заперечуючи проти розміру грошової компенсації моральної шкоди, відповідач посилався на те, що він є особою з інвалідністю 2 групи, яким опікується його батько, і отримання ним лише соціальної виплати, що в повній мірі враховано судом першої інстанції при визначенні розміру компенсації моральної шкоди, виходячи із засад розумності та справедливості.
Тому посилання відповідача на недостатність врахування судом усіх обставин справи, що призвело до визначення ним розміру грошової компенсації моральної шкоди, який відповідач вважає завищеним, не є слушними.
Усі обставини справи, про які сторони належним чином повідомили суд першої інстанції ним враховані, а надані на їх підтвердження докази належним чином досліджені.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду по суті спору, а тому апеляційна скарга на підставі статті 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду по суті спору, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з розподілом судом судового збору, а погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача, з огляду на таке.
За правилами частин першої, другої, шостої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 1, частиною 1 статті 3, частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат. Судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, та розподіляється між сторонами при вирішенні справи по суті.
За наслідками розгляду даної цивільної справи судом ухвалено рішення, яким з відповідача стягнуті судові витрати у виді судового збору, який позивач сплатив при зверненні до суду з позовом.
Разом з тим, зі змісту наданої суду першої інстанції довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ №404394 слідує, що відповідач ОСОБА_1 на час подання позову мав інвалідність ІІ групи безстроково, загальне захворювання, а тому не є суб'єктом сплати судового збору.
Так, пунктом 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначається, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
За такого, судові витрати позивача слід компенсувати за рахунок держави у розмірі сплаченого ним судового збору в сумі 1 211,20 грн, оскільки відповідач є особою з інвалідністю 2-ої групи та звільнений від сплати судових витрат.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду в частині розподілу судових витрат слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким компенсувати позивачу сплачений ним судовий збір за рахунок держави, виходячи з підстав, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України. В іншій частині судове рішення залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 376, 382 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Коробковою Оленою Олександрівною, задовольнити частково.
Рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 24 червня 2025 року в частині розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким компенсувати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок держави сплачений ним судовий збір на підставі платіжної інструкції №0.0.4159879238.1 від 28 січня 2025 року за розгляд справи у суді першої інстанції на суму 1 211 грн 20 коп. у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В іншій частині судове рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: В.В. Коломієць
Т.В. Серебрякова
Повна постанова складена 15 вересня 2025 року.