10.09.25
22-ц/812/1602/25
Єдиний унікальний номер судової справи: 490/11575/24
Номер провадження 22-ц/812/1602/25 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.
10 вересня 2025 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів - Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,
із секретарем судового засідання - Шурмою Є.М.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 його представника - адвоката Веріковської Т.А., відповідачки - ОСОБА_2 її представника - адвоката Свистун Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_2 ,
подану в її інтересах адвокатом Свистун Людмилою Василівною
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2025 року, ухваленого під головуванням судді - Шолох Л.М., в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участю третьої особи - Органу опіки та піклування виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області про визначення місця проживання дитини,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв адвокат Веріковська Т.А. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.
Позов обґрунтовано тим, що з 28 вересня 2013 року перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 03 жовтня 2017 року розірвано.
У період шлюбу у подружжя народився - син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу залишився проживати разом з матір'ю.
На початку повномасштабного вторгнення російської федерації 24 лютого 2022 року в Україну і захоплення міста Херсона військовослужбовцями збройних сил російської федерації і знаходження його під окупацією держави агресора, позивач ОСОБА_1 , неодноразово вмовляв колишню дружину, відповідача по справі, ОСОБА_2 , виїхати з ним та семирічною дитиною до неокупованої території України. Однак, вона відмовилась та ховала сина від нього. Тому, позивач був вимушений сам виїхати з міста Херсон в підконтрольну Україні територію, а саме: в місто Ірпінь Бучанського району Київської області, де проживає до теперішнього часу.
В період перебування міста Херсона та Херсонської області в окупації, в тому числі перебування в окупації дитини, відповідачка лишила позивача можливості підтримувати з сином будь-який зв'язок, заблокувала всі номери телефонів з України, змінила свій номер телефону, чим позбавила позивача можливості спілкування з сином і взагалі знати про його долю.
Після звільнення, 11 листопада 2022 року міста Херсон з-під окупації, відповідачка перестала належним чином займатись вихованням дитини, спільно проживати з ним та забезпечувати його матеріально. За неналежне виховання дев'ятирічного сина ОСОБА_4 та невиконання нею обов'язків щодо виховання та утримання дитини, ОСОБА_2 притягувалась у 2023 році до адміністративної відповідальності Херсонським міським судом Херсонської області (справа № 766/7618/23).
Пізніше позивачу стало відомо, що відповідачка ОСОБА_2 підтримувала окупаційну владу та підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України у кримінальному проваджені, внесеному до ЄДР за № 22023230000000259, слідство триває.
Так, 18 вересня 2023 року ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва за клопотанням слідчого СВ УСБУ в Херсонській області, погодженого заступником керівника Скадовської окружної прокуратури Херсонської області було постановлено: «Застосувати до підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111 -1 КК України ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді триманням під вартою в ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» без визначення розміру застави, у зв'язку з тим, що підозрювана добровільно прийняла пропозицію окупаційної адміністрації держави агресора та з серпня 2022 по листопад 2022 року обіймала посаду начальника відділу нарахувань Управління праці і соціальної політики м. Херсона, тобто у незаконно створеному на тимчасово окупованій території органів влади, діючи умисно, виконуючи організаційно-розпорядчі функції.
04 січня 2024 року ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва по справи № 490/6921/23, зобов'язано прокурора та орган опіки і піклування вжити невідкладних заходів щодо тимчасового влаштування дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишеного без батьківського піклування у зв'язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно його матері ОСОБА_2 .
Однак, ні прокурором ні органом опіки і піклування не було з'ясовано про місце перебування іншого із батьків, а саме батька - позивача по справі, а було відразу прийнято рішення про передачу дитини прабабусі ОСОБА_5 ,1935 року народження.
І тому, 11 січня 2024 року Наказом №1 Служби у справах дітей виконкому Корабельного району у м. Херсоні, було вирішено влаштувати на спільне проживання до родини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , малолітнього онука ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , Контроль за виконанням цього наказу залишити за начальником Службу у справах дітей виконкому Корабельного району у м. Херсоні.
Як тільки позивачу стали відомі такі обставинах, він терміново виїхав в місто Херсон з метою вирішення питання щодо подальшого проживання сина з ним, оскільки на той час син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкав з прабабкою ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , бабусею відповідачки, яка не мала можливості належним чином утримувати онука за станом свого здоров'я та віку (89 років).
Позивач забрав дитину у ОСОБА_5 та разом з сином переїхав жити в орендовану квартиру в м. Ірпінь, що знаходилась за адресою: АДРЕСА_2 .
Після цього, позивач офіційно звернувся з заявою від 27 травня 2024 року до Служби у справах дітей виконавчого комітету Корабельного району у м. Херсоні про вирішення питання та прийняття рішення про передачу дитини від прабабусі ОСОБА_5 до позивача.
28 травня 2024 року Службою у справах дітей виконавчого комітету Корабельного району у м. Херсоні листом № 101-03-25 позивачу була надана відповідь про те, що його малолітнього сина ОСОБА_4 тимчасово було влаштовано на проживання спільно з прабабусею ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки колишня дружина ОСОБА_2 та мати їх спільного сина ОСОБА_4 , згідно ухвали Центрального районного суду міста Миколаєва від 04 січня 2024 року (справа № 490/6921/23) перебуває у ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор» і він, як батько, відповідно до п.1 ст. 242 ЦК країни, ст. 150 СК України, є законним представником свого малолітнього сина та зобов'язаний утримувати, виховувати і піклуватися про стан його здоров'я.
При таких обставинах, органом опіки і піклування була надана згода на постійне проживання малолітнього сина з рідним батьком, ОСОБА_1 .
Також, 28 травня 2024 року Службою у справах дітей виконкому Корабельного району у м. Херсоні, листом за № 100-05-25, було повідомлено Херсонський ліцей № 1 Херсонської міської ради про те, що учень ліцею ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який раніш мешкав з прабабусею ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , на даний час перебуває в родині рідного батька ОСОБА_1 , який проживає за адресою АДРЕСА_2 .
Згодом, позивачу було надано соціальне житло від місцевої влади, де позивач разом з сином ОСОБА_6 та своєю матір'ю ОСОБА_7 проживають в модульному будинку, і до теперішнього часу, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Позивач разом із сином ОСОБА_6 , зареєструвались та стали на облік, як внутрішньо переміщені особи за місцем їх проживання та реєстрації, а саме: АДРЕСА_3 , що підтверджується довідками від 29.05.2024 за № 3251-5003306148 та № 3251- 5003306141.
Службою у справах дітей та сім'ї Ірпінської міської ради 21 травня 2024 року були перевірені умови проживання дитини з батьком, а також умови виховання і розвитку дитини. За результатами перевірки Службою складений відповідний акт обстеження умов проживання. Із складеного акту, вбачається, що позивачем забезпечені всі необхідні умови для виховання, розвитку та проживання дитини ОСОБА_4 .
Слід зазначити, що на час проживання дитини з відповідачкою на тимчасово окупованій території м. Херсон, дитина вчилась у школі, в якій було запроваджено навчання за програмою російської федерації. Відповідачка нав'язувала сину свої погляди і цінності окупаційної влади, свідомо впливала на психіку дитини, пригнічуючи його особисті думки, що є небезпечним для психологічного здоров'я дитини.
Як тільки позивач забрав сина до себе, він за рекомендацією Служби у справах дітей виконавчого комітету Корабельного району у м. Херсоні звернувся до психолога за допомогою для сина, так як дитина потребувала психологічної допомоги.
На даний час психологічний та емоційний стан дитини покращився, дитина доглянута, нормально розвивається, виявляє прихильність до батька. Син ОСОБА_6 вчиться в Ірпінському академічному ліцею «Мрія», вчителя ставляться до нього з повагою, дитина вчиться добре, відвідує гуртки та спілкується з однолітками. Позивач постійно здійснює контроль та допомогу сину при вивчені домашніх завдань, відвідує навчальний заклад, відвідує батьківські збори.
Позивач працевлаштований, має сталий заробіток, працює на посаді керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Айсберг 2.0» з 03 січня 2023 року по теперішній час (копії виписки з ЄДРЮОФОПтаГФ, та довідки з місця роботи додаються).
Тобто обставини життя батька і дитини змінилися найкраще, як вони стали проживати разом. Позивач самостійно утримує дитину, займається його вихованням, навчанням, піклується про його емоційний, психологічний і фізичний стан здоров'я. Для підтвердження викладеним фактам позивач надає фотозйомки, які зроблені в колі сім'ї. На фотозйомках відображені події щодо дозвілля позивача з сином, бабусею ОСОБА_7 ( мати Позивача) та тіткою - ОСОБА_8 (рідною сестрою позивача), дозвілля позивача з сином, бабусею та тіткою.
Мати дитини до теперішнього часу продовжує перебувати під вартою, сином не цікавиться.
При цьому у позивача виникають занепокоєння, що відповідачка не змінила своє ставлення до його спіклування з їх сином. Після розлучення з позивачем відповідачка чинила позивачу перешкоди у спілкуванні з дитиною, вчиняла сварки, блокувала номери телефону та не надавала можливості батьку спілкуватися із дитиною. Тому позивач занепокоєний, що в подальшому, відповідачка може забрати дитину та вивезти її закордон, і позбавити його будь-якого спілкування з сином.
Таким чином, викладені вище фактичні обставини, є об'єктивною причиною для ухвалення судом рішення щодо визначення постійного місця проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з рідним батьком ОСОБА_1 . Факт постійного проживання на даний час та піклування за малолітньою дитиною ОСОБА_4 рідним батьком ОСОБА_1 підтверджено всіма належними доказами.
Посилаючись на викладене позивач просив суд визначити місця проживанням малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2025 року позов задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1211, 20 грн суму судового збору.
Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами існує спір про визначення місця проживання дитини, який має бути розглянутий судом. На даний час позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є внутрішньо переміщеними особами, місце проживання яких зареєстровано за адресою: АДРЕСА_4 ., яке є модульним містечком «Ластівка», де фактично мешкає позивач, дитина ОСОБА_6 та мати позивача ОСОБА_7 , а також де створені необхідні умови для проживання дитини.
Батько дитини ОСОБА_1 є директором ТОВ «Айсберг 2.0» та має самостійний дохід. ОСОБА_6 навчається в Ірпінському академічному ліцеї у 4-В класі, де характеризується позитивно (старанний, здібний, відповідальний). Пам'ять розвинена, увага стійка, проявляє високий інтерес до навчання.
Орган опіки та піклування у висновку від 25 лютого 2025 року № 13/3 зазначав, що батько дитини забезпечує необхідні умови для проживання та розвитку дитини, займається його вихованням. Психічний стан дитини, після того як почала проживати разом із батьком та після відвідування психолога покращився (під час проживання з матір'ю дитина навчалася у школі за російською програмою навчання, мати нав'язувала свої погляди та цінності щодо прихильності до окупаційної влади). З урахуванням встановленого та думки дитини ОСОБА_6 , який виявив бажання проживати з батьком, відсутність позовних вимог матері про визначення місця проживання дитини з нею, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог та визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки таке рішення буде відповідати найкращим інтересам дитини.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Свистун Л.В. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції були оцінені лише ті докази та аргументи, які були надані позивачем.
В ході розгляду справи позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів того, що між ним та відповідачкою існує будь-який спір щодо того, з ким має проживати спільний син.
Крім того, суд не взяв до уваги той факт, що позивач взагалі не міг чітко пояснити, яка мета подання позову, та отримання рішення суду про визначення місця проживання дитини з ним. Також вважає за необхідне прийняти до уваги, що позов про визначення місця проживання малолітньої дитини у цій справі пред'явлений особою, яка перебуває на військовому обліку, є військовозобов'язаним. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався і наразі триває. Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» було оголошено загальну мобілізацію, строк проведення якої неодноразово продовжувався і наразі триває. Враховуючи вказане не виключається те, що даний позов пред'явлений позивачем з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Враховуючи дану обставину, є достатні підстави вважати, що позивач намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою ухилення від виконання військового обов'язку (призову на військову службу).
Звертає увагу на те, що судом першої інстанції акцентовано увагу на наявність кримінального провадження відносно відповідачки, яке наразі перебуває на стадії досудового розслідування, жодного рішення по даній справи, в тому числі обвинувального вироку, який набрав законної сили немає, тому в силу презумпції невинуватості дану обставину не можна брати за основу під час ухвалення рішення по цивільній справі.
Судом першої інстанції також неправильно трактовано положення Цивільного кодексу України. Так, в оскаржуваному рішенні зазначено: «Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Із наведеної норми слідує, що спір про місце проживання дитини у віці від десяти до чотирнадцяти років вирішується у суді.».
При цьому судом не взяті до уваги норми ст. 161 Сімейного кодексу України, згідно з якою визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Веріковська Т.А. просила рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.
З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 28 вересня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 03 жовтня 2017 року розірвано.
За період подружнього життя у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 10 січня 2018 року з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки усіх видів доходу (заробітку), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 29 травня 2017 року, до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Після розлучення між сторонами склалися неприязні відносини, про що свідчить ухвала Апеляційного суду Херсонської області від 05 лютого 2018 року про звільнення ОСОБА_10 від покарання, призначеного вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 16 листопада 2017 року) та існує спір про визначення місця проживання дитини, який має бути розглянутий судом.
Відносно відповідачки ОСОБА_2 органами до судового розслідування здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №220024230000000075 від 12 лютого 2024 року за частиною п'ятою статті 111 КК України, у зв'язку з чим до 04 квітня 2025 року було обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З 04 квітня 2025 року ОСОБА_2 змінено міру запобіжного заходу на внесення застави та покладено на неї особисті зобов'язання, зокрема, обов'язок не залишати місце свого проживання ( АДРЕСА_5 ).
У зв'язку з перебуванням ОСОБА_2 під вартою, Службою у справах дітей виконкому Корабельного району у м. Херсоні, прийнято наказ № від 11 січня 2024 року, яким малолітнього ОСОБА_4 було тимчасово прилаштовано до родини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою АДРЕСА_1 .
Однак, як встановлено і про це не заперечують сторони з травня 2024 року і по теперішній час дитина проживає разом з батьком за зареєстрованою адресою: АДРЕСА_4 та є внутрішньо переміщеними особами.
Зазначена адреса є модульним містечком «Ластівка», де фактично мешкає позивач разом із сином ОСОБА_6 та бабусею ОСОБА_7 , матір'ю позивача, де створені необхідні умови для проживання дитини.
Батько дитини ОСОБА_1 є директором ТОВ «Ацсберг 2.0» та має самостійний дохід. ОСОБА_6 навчається у Ірпінському академічному ліцеї у 4-В класі, де характеризується позитивно (старанний, здібний, відповідальний). Пам'ять розвинена, увага стійка, проявляє високий інтерес до навчання.
Органом опіки та піклування Ірпінської міської ради Київської області затверджено висновок від 25 лютого 2025 року № 13/3 про те, що орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 .
Орган опіки та піклування виходив з того, що батько дитини забезпечує необхідні умови для проживання та розвитку дитини, займається його вихованням. Також органом опіки встановлено, що після того як дитина почала проживати разом із батьком та після відвідування психолога її психічний стан покращився (під час проживання з матір'ю дитина навчалася у школі за російською програмою навчання, мати нав'язувала свої погляди та цінності щодо прихильності до окупаційної влади).
З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції, дійшов висновку, що позивачем ОСОБА_1 створені належні умови для проживання та гармонійного розвитку дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відтак задовольнивши позовні вимоги, вважав їх обґрунтованими та доведеними.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується виходячи з наступного.
У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, й першочергово повинні бути визначені і враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин, відповідної сімейної ситуації в їх сукупності (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17).
При вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини суди враховують спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; стосунки між дитиною і батьками в минулому; бажання батьків бути опікунами; збереження стабільності в оточенні дитини (йдеться про місце проживання, школу, друзів); бажання дитини; безпекові питання. Органам державної влади слід враховувати, чи страждатиме дитина через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки одного з батьків.
У статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Відповідно до частини першої статті 171 Сімейного кодексу України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.
Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.
Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіо матеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.
Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (див. постанову Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі №404/3499/17).
Так, під час розгляду справи судом першої інстанції в режимі відеоконференції було з'ясовано думку дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у присутності органу опіки та піклування, який зазначив, що бажає проживати разом з батьком. Також він пояснив, що мати йому телефонує, і говорить про своє бажання проживати разом із ним.
Суд першої інстанції надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, що підтверджують ставлення сторін до виконання своїх батьківських обов'язків, врахував обставини за яких малолітня дитина проживає разом з батьком, а також висновок органу опіки та піклування, думку самої дитини, яка на час розгляду справи виявила бажання проживати з батьком та дійшов обґрунтованого висновку, що визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком відповідає інтересам дитини.
Колегія суддів погоджується з тим, що на момент розгляду справи, з огляду на встановлені судом першої інстанції обставини щодо проживання дитини з батьком, вік дитини, створення позивачем усіх умов для повноцінного та гармонійного розвитку дитини відповідного віку, а також ураховуючи обставини за яких дитина проживає разом з батьком, визначення місця проживання малолітньої дитини разом з батьком відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.
Мати безсумнівно відіграє найважливішу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про її здоров'я, розвиток, проводити з сином необхідну кількість часу, незалежно від того, з ким він буде проживати більшість часу. Визначення місця проживання дітей з одним з батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків, що мають усвідомлювати обоє з батьків.
Більше того, колегія суддів наголошує, що батьки мають співпрацювати у забезпеченні належного контакту між кожним з них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу.
Суд першої інстанції, повно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин та, надавши належну правову оцінку фактичним обставинам справи і поданим сторонами доказам, дійшов мотивованого висновку, що визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком на час розгляду справи найбільше відповідає забезпеченню її найкращих інтересів.
Посилання в апеляційній скарзі на відсутність спору між сторонами не заслуговують на увагу, оскільки заперечення ОСОБА_2 проти позову свідчить про її незгоду щодо визначення місця проживання дитини разом з батьком, у зв'язку з чим була заслухана думка дитини.
Доводи апеляційної скарги про наявність підстав вважати, що позивач намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою ухилення від виконання військового обов'язку (призову на військову службу) не можуть бути прийняті до уваги з огляду на обставини, за яких дитина проживає з батьком.
Інші в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану в її інтересах адвокатом Свистун Людмилою Василівною - залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Крамаренко
Судді: О.В. Локтіонова
О.О. Ямкова
Повний текст постанови складено 15 вересня 2025 року.