Дата документу 15.09.2025 Справа № 322/1847/24
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 322/1847/24 Пр. № 22-ц/807/916/25Головуючий у 1 інстанції: Гасанбеков С.С. Суддя-доповідач Гончар М.С.
15 вересня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Кухаря С.В., Онищенка Е.А.
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 24 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди
У жовтні 2024 року ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Ковтун В.І. звернулася до суду з вищезазначеним позовом (а.с.1-3), в якому просила суд стягнути з відповідача на свою користь суму моральної шкоди в розмірі 15000,00 грн., суму матеріальної шкоди в розмірі 6921,32 грн., суму понесених судових витрат.
В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що вона 12.05.2024 року вийшла до себе на подвір'я поратись по домашньому господарству та побачила, що на неї біжить сусідський алабай, що належить відповідачу ОСОБА_1 . Сусідський алабай «Берта» покусала позивача ОСОБА_3 , у позивача були покусані руки та шия. Цей напад алабая на позивача побачив сусід, який узяв рушницю та знешкодив алабая «Берту», яка перебувала у подвір'ї позивача та кусала господарів, давила качок, індичок та нищила вольєри для них. Після вищезазначеного нападу собаки позивач отримала травми та була вимушена лікуватися. За твердженням позивача, після вищезазначеної події відповідач не вибачилася та не надавала позивачу будь-якої допомоги. У зв'язку з лікуванням позивач понесла матеріальні витрати на придбання ліків та пального, оскільки була змушена їздити до лікувального закладу, на суму 6921,32 грн. Також, позивач стверджує про спричинення їй моральної шкоди, завданої нападом собаки. Моральні страждання полягають у тому, що після пережитих подій позивач не може спокійно реагувати на собак, відчуває страх при їх виді та знову переживає обставини нападу на неї. Такі спогади продовжують травмувати позивача та доставляють багато незручностей, оскільки вона проживає у селі, де навколо є багато собак. Крім цього, позивач зазначала, що завдана їй моральна шкода у тому числі олягає і у знищенні її майна - домашньої птиці та вольєрів для неї. Завдану моральну шкоду позивач оцінює у 15000,00 грн.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Гасанбекова С.С. (а.с.27). Ухвалою суду першої інстанції (а.с.28) відкрито провадження у цій справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 24 лютого 2025 року (а.с.36-38) позов позивача у цій справі задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 4939,53 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, та 15000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В задоволенні решти позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.
Сторона позивача із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, у тому числі в частині відмови у задоволенні позовних вимог, погодилась, останнє в апеляційному порядку не оскаржувала.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі (фактично в частині задоволення позовних вимог позивача), посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_1 в особі представника Солтіс І.В. у своїй апеляційній скарзі (а.с.70-82) просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, стягнути з позивача на її користь судові витрати у розмірі 11849,50 грн., в тому числі судовий збір сплачений за подачу апеляційної скарги у розмірі 1849,50 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката під час розгляду справи Запорізьким апеляційним судом у розмірі 10000,00 грн.
В автоматизованому порядку 28.03.2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Онищенка Е.А. та Трофимову Д.А. (а.с.109). Ухвалою апеляційного суду від 31.03.2025 року (а.с.110) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 11.04.2025 року (а.с.113). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 11.04.2025 року (а.с.114), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (а.с.115).
Оскільки, відповідно до ст. 369 ч. 1 ЦПК України в редакції ЗУ від 19.06.2024 року № 3831-ІХ, якій набрав чинності з 19.07.2024 року, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (розрахунок: 3028,00 грн. * 30 = 90840,00 грн., у цій справі ціна позову 21921,32 грн. - а.с. 1), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Позивач ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подала апеляційному судувідзив на вищезазначену апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 у цій справі (а.с.120-126) та заперечення на заяву сторони відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у цій справі (а.с. 178-182).
Відповідач ОСОБА_1 в особі представника Солтіс І.В. подала апеляційному суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу у цій справі (а.с. 133-152) та клопотання про стягнення судових витрат (а.с. 153-177).
В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Проте, має місце відповідне навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, та відповідний штат суддів Запорізького апеляційного суду (10) взагалі, перебування судді-доповідача у відпустці у період з 07.07.2025 року по 14.08.2025 року включно (довідка - а.с.183).
В автоматизованому порядку 12.09.2025 року суддею Кухар С.В. у цій справі замінено суддю Трофимову Д.А. у зв'язку з тривалою відпусткою останньої (а.с.184-185).
Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 у цій справі підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судовими рішеннями є: … рішення, постанови… (ст. 258 ч. 1 п.2,3 ЦПК України).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача у цій справі частково, керувався ст.ст. 258-259, 263-265, 268, 273 ЦПК України та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі в частині їх задоволення.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене із додержанням вимог закону, є правильним та законним.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.
Так, суд першої інстанції при вирішенні цієї справи правильно виходив із такого.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Алабай відноситься до переліку небезпечних порід собак, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1164. Таким чином, відповідачу належала собака, яка характеризується підвищеною агресією та потенційною небезпекою, а сама собака має такі властивості, які обумовлюють неможливість повного контролю за нею з боку людини, а тому відповідач мала забезпечити належні умови її утримання, що унеможливлюють вільний вигул такої собаки, відповідно до вимог Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» від 21.02.2006 №3447-IV (далі - Закон № 3447-IV).
Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону № 3447-IV шкода, заподіяна особі або майну фізичної особи, а також шкода, заподіяна майну юридичної особи твариною, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її утримує. Пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив, що саме відповідач має нести відповідальність за майнову та моральну шкоду, завдану позивачу собакою.
В обґрунтування понесених витрат на лікування позивач посилалась у суді першої інстанції на чеки, додані до позовної заяви, а саме: № БН від 13.05.2024 на суму 309,00 грн., № 2009160094410 від 15.05.2024 на суму 686,34 грн., № 001353926654 від 26.05.2024 на суму 260,00 грн., № 001353926654 від 15.05.2024 на суму 500,00 грн., № 001353996654 від 30.06.2024 на суму 499,86 грн., № 001353926654 від 19.05.2024 на суму 514,00 грн., № 001353926654 від 14.05.2024 на суму 260,00 грн., № 001353926654 від 17.05.2024 на суму 260,00 грн., № 001353926654 від 28.05.2024 на суму 499,95 грн., № 2007059027840 від 25.05.2024 на суму 125,28 грн., № 232856308278 від 13.05.2024 на суму 149,50 грн., № 0013539226654 від 29.05.2024 на суму 299,64 грн., № 0013539226654 від 23.05.2024 на суму 499,62 грн., № 2008304034300 на суму 321,30 грн., № 0000023496 від 17.05.2024 на суму 520,02 грн., № 0000023139 від 15.05.2024 на суму 686,34 грн., № 0000023334 від 16.05.2024 на суму 534,47 грн., на загальну суму - 6925,32 грн. (копії а.с. 21-25).
Водночас, суд першої інстанції правильно не повністю погодився з доводами позивача про розмір витрат на лікування, з огляду на таке.
Епікризом № 216 від 27.05.2024 із медичної картки стаціонарного хворого хірургічного відділення комунального некомерційного підприємства «Новомиколаївська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування» Новомиколаївської селищної ради (копія а.с. 7) підтверджується те, що позивач перебувала на лікуванні з 12.05.2024 по 27.05.2024. Отже чеки ПАТ «Укрнафта» від 30.06.2024 на суму 499,86 грн., від 28.05.2024 на суму 499,95 грн., від 29.05.2024 на суму 299,64 грн. (копії а.с. 21-22), якими підтверджуються витрати на придбання пального, не охоплюються періодом лікування позивача в закладі охорони здоров'я. Водночас в обґрунтування цих витрат позивач посилався саме на необхідність їздити до медичного закладу. Відтак, понесені позивачем витрати, що підтверджуються цими чеками, суд першої інстанції правильно не визнав такими, що пов'язані з лікуванням позивача.
Крім зазначеного, чек № 2009160094410 від 15.05.2024 на суму 686,34 грн. (копія а.с. 21) та №0000023139 від 15.05.2024 на суму 686,34 грн. (копія а.с.24) є дублікатами, оскільки стосуються придбання одних і тих саме лікарських препаратів у того самого продавця - ФОП ОСОБА_5 .
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткову необґрунтованість вимог про відшкодування матеріальної шкоди на суму: 499,86 + 499,95 + 299,64 + 686,34 = 1985,79 грн., а відтак в цій частині вимог позов підлягає задоволенню на суму: 6925,32 - 1985,79 = 4939,53 грн.
Моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (п. 1 ч. 2 ст. 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч. 4 ст. 23 ЦК України).
Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (ч. 1 ст. 1168 ЦК України).
Отже, виходячи з вимог розумності і справедливості, враховуючи глибину фізичних та душевних страждань позивача, суд першої інстанції правильно у цій справі визнав заявлений розмір відшкодування моральної шкоди - 15000,00 грн. обґрунтованим, а позов у цій частині таким, що підлягає задоволенню у цій справі.
Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію відповідача, яку вона та її представник вважають такою, що є єдино правильною та єдино можливою.
Дійсно, в силу вимог ст. 82 ч. ч. 6 ЦПК України ...постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрали законної сили, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена ця постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Проте, апеляційним судом встановлено, що постанова Новомиколаївського районного суду Запорізької області в іншій справі ЄУН 322/853/24 відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 154 КУпАП України саме по суті вирішення питання притягнення чи звільнення останньої від адміністративної відповідальності (порушення правила утримання тварин у м. Запоріжжі № 513 від 28.01.2011 року, а саме: допустила перебування собаки породи «Алабай» за межами помешкання без намордника, чим заподіяв шкоду здоров'ю гр. ОСОБА_3 , завдала рвані рани та порваний одяг ОСОБА_6 , садина, подряпини, рани) станом на час постановлення оскаржуваного рішення суду першої інстанції у цій справі 24.02.2025 року була відсутня.
За таких обставин, суд першої інстанції не зобов'язаний був чекати на таку постанову суду відносно відповідача у вищезазначеній іншій справі про адміністративне правопорушення, а мав - розглядати дану цивільну справу у передбачені ст. 210 ЦПК України строки та самостійно встановлювати наявність (відсутність) вини відповідача, обставини наявності (відсутності) шкоди, завданої саме джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК України), наявності (відсутності) непереборної сили чи умислу потерпілого, і, відповідно, наявність (відсутність) підстав для задоволення позову позивача у цій справі на підставі наявних у цій справі матеріалів та доказів сторін, надавати відповідну оцінку останнім з додержанням вимог ст. 89 ЦПК України.
Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
Суд першої інстанції правильно у цій справі, з дотриманням вимог ч.13 ст.7, ч.5 ст.279 ЦПК України, дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання) за наявними у справі матеріалами. Так, ухвала суду першої інстанції про прийняття вищезазначеної позовної заяви позивача у цій справі до розгляду та відкриття провадження у цій справі була постановлена 22.10.2024 року (а.с.28), в якій, окрім іншого, судом першої інстанції було правильно роз'яснено відповідачу про її право подати відзив в порядку, передбаченому ст.178 ЦПК України, протягом 15 днів із дня вручення цієї ухвали (а.с.28-зворот).
При цьому, апеляційним судом встановлено, що 24.10.2024 року копія цієї ухвали була направлена на адресу сторін у справі, в тому числі і ОСОБА_1 (а.с.30), яку остання отримала до 05.11.2024 року - дата повернення повідомлення про вручення відповідачу копії ухвали про відкриття провадження у цій справі, позовної заяви з додатками (а.с.32). Оскаржуване рішення у цій справі було ухвалено судом першої інстанції у цій справі лише 24.02.2025 року (а.с. 36-38). При цьому, апеляційним судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 на свій власний розсуд (ст. 20 ч. 1 ЦК України) не скористалась своїм правом на подачу відзиву на вищезазначений позов позивача у цій справі у встановлений судом першої інстанції строку та взагалі станом на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення у цій справі.
Хоча, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування відповідача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Проте, відповідач та представник останньої не надавали суду першої інстанції взагалі будь-яких заперечень проти позову позивача у цій справі і будь-яких доказів в обґрунтування цих заперечень та, відповідно, у спростування позову позивача у цій справі, та зокрема в частині його задоволення судом першої інстанції.
Також, апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги сторони відповідача. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні та зокрема стороною відповідача апеляційному суду не надані.
Не можуть бути доказами, передбаченими ст. 367 ч. 3 ЦПК України, для перегляду законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 24.02.2025року у цій справі (а.с. 36), надані стороною відповідача - апелянта вперше у цій справі лише апеляційному суду до її вищезазначеної апеляційної скарги у цій справі докази, які хоча й датовані датами до ухвалення цього рішення, а саме:
- постанова Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 22.07.2024 року в іншій справі ЄУН 322/872/24 відносно Особа 1 за ст. 174 КУпАП України, якою було закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 174 КУпАП України у зв'язку із вчиненням дії в стані крайньої необхідності (витяг з Єдиного державного реєстру судових рішень - а.с. 89-90);
- постанова Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 21.05.2024 року в іншій справі ЄУН 322/853/24 відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 154 КУпАП України, якою протокол про адміністративне правопорушення від 12.05.2024 року серії ВАВ №906570 відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 154 КпАп України повернуто відділенню поліції № 3 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій обласі для належного оформлення та подальшого надіслання органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення (витяг з Єдиного державного реєстру судових рішень - а.с. 99-100 із додатками а.с. 101-107),
проте, які сторона відповідача, яка була достовірно обізнана про розгляд цієї справи судом першої інстанції (поштове повідомлення про вручення відповідачу копії ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у цій справі та копії позову позивача із додатками - а.с. 32), не подавала на свій власний розсуд (ст. 20 ч. 1 ЦК України) суду першої інстанції без поважних причин, тобто з причин, що об'єктивно не залежали від сторони відповідача (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні та стороною відповідача апеляційному суду не надані).
Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення по суті цієї справи.
Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. ст. 133,137, 141 ЦПК України було вирішено питання про розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги сторони відповідача не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції у цій справі.
Також, в силу вимог ст. ст. 133, 137, 141 ЦПК України у разі відмови відповідачу у задоволенні її вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, остання не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 24 лютого 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова апеляційним судом складена 15.09.2025 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Кухар С.В.Онищенко Е.А.