Справа № 738/1393/25
№ провадження 2/738/466/2025
Рішення
іменем України
15 вересня 2025 року місто Мена Чернігівської області
Менський районний суд Чернігівської області в складі головуючого судді Парфененко О. Я., за участю секретаря судового засідання Зубкович Н. Ф., розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Менської міської ради про визнання права власності на будинок за набувальною давністю,
встановив:
1.Стислий виклад позиції позивачів, заперечень відповідача.
30 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Менської міської ради про визнання права власності на будинок за набувальною давністю. Позов мотивований тим, що з 19 жовтня 2005 року він зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 . Власником будинку до 2013 року була його бабуся ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкоємцем за заповітом є дядько позивача ОСОБА_3 , який переїхав до Російської Федерації на постійне місце проживання та оформив там громадянство, у спадщину не вступив, тому позивач вважає за можливе визнати за ним право власності за набувальною давністю. Позивач після смерті бабусі утримує будинок та прибудинкову ділянку, сплачує комунальні послуги, здійснює капітальний та поточний ремонт. Позивач, посилаючись на положення статтей 15, 16, 328, 335, 344 ЦК України, просить визнати за ним право власності на будинок та прибудинкову ділянку по АДРЕСА_1 .
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
2.Позиції учасників справи під час розгляду справи по суті.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причину своєї неявки суд не повідомив.
Представник відповідача подав заяву про розгляд справи без його участі, при ухваленні рішення покладається на розсуд суду.
3.Фактичні обставини справи, встановлені судом, зміст спірних правовідносин.
Згідно із Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 28 квітня 1998 року, ОСОБА_2 є власником житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_2 (арк. с. 41).
Згідно із Державним актом на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 (арк. с. 33).
ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Мена Чернігівської області померла ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть (арк. с. 10), після смерті якої відкрилась спадщина на житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 та інше майно. Спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 є ОСОБА_3 , що підтверджується Заповітом (арк. с. 72).
З матеріалів спадкової справи, заведеної щодо майна ОСОБА_2 приватним нотаріусом Менського районного нотаріального округу Новик В. П. вбачається, що ОСОБА_3 своєчасно звернувся до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини. У матеріалах спадкової справи заяви інших спадкоємців про прийняття спадщини відсутні. 12 серпня 2015 року ОСОБА_3 видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на грошові заощадження (арк. с. 67-76).
Згідно із Витягом з Реєстру територіальної громади від 01 серпня 2024 року, ОСОБА_1 зареєстрований по АДРЕСА_1 (арк. с. 9).
ОСОБА_1 сплачує комунальні послуги, які надаються по АДРЕСА_1 , що підтверджується випискою по картковому рахунку, чеками (арк. с. 12-18).
4.Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до статті 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю ґрунтується на положеннях статтей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Згідно зі статтею 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно із частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справах № № 552/91/18, 554/9144/17).
Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому залучається до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Відповідно до роз'яснень, викладених в абз. 5 п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права, які тягнуть за собою безумовне скасування рішення суду.
Відповідно до частин першої четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
За змістом вказаної норми з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред'явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Таким чином, якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно зі специфікою спірних правовідносин), суд відмовляє в задоволенні позову.
У постанові Верховного Суду від 17 травня 2021 року у справі №309/2340/15 (провадження № 61-16776св20) касаційний суд виснував, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за цим позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача. […] Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Отже, належним суб'єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.
Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №910/17792/17 (провадження № 12-280гс18), Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі №757/31237/18.
Так, згідно зі статтею 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Згідно з Постановою Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК).
Враховуючи положення статтей 335, 344 ЦК України право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №924/925/17 та від 22 травня 2018 року у справі №922/1574/17).
Предметом позову в цій справі є матеріально-правова вимога позивача, заявлена до Менської міської ради, про визнання за позивачем права власності в порядку набувальної давності на житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 , власником яких є ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та згідно із матеріалами спадкової справи її спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_3 , який своєчасно прийняв спадщину та на частину спадкового майна отримав свідоцтво про право на спадщину.
Отже належним відповідачем у цій справі є ОСОБА_3 , як спадкоємець за заповітом власника спірного майна.
Під час розгляду справи позивач не скористався правами, визначеними у статті 51 ЦПК України, не подав клопотання про залучення до участі у справі відповідача чи про заміну неналежного відповідача.
При цьому, суд зазначає, що позивач не брав участі у судовому засіданні, яким закінчилось підготовче провадження, також не брав участі у судовому засіданні під час розгляду справи по суті, що позбавило суд можливості роз'яснити позивачу право заявити клопотання про залучення у справі відповідача чи про заміну належного відповідача.
Якщо предмет позову стосується іншої особи, окрім визначеного стороною відповідача, то незалучення останнього та/або розгляд справи та прийняття судового рішення, яке зачіпає права та інтереси іншої зацікавленої особи є процесуальною підставою для відмови в позові та/або скасування судового рішення без дослідження правильності та аргументованості його прийняття.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити у зв'язку із пред'явленням позову до неналежного відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтямии 263 - 265, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Менської міської ради про визнання права власності на будинок за набувальною власністю - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: Менська міська рада, місцезнаходження місто Мена, вулиця Титаренка Сергія, 7 Чернігівської області, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04061777.
Суддя О.Я. Парфененко