Рішення від 15.09.2025 по справі 335/9403/24

1Справа № 335/9403/24 2/335/234/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2025 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Романько О.О., за участю секретаря судового засідання Корсунової Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» в особі представника Киричук Галини Миколаївни до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2024 року Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - АТ «ПУМБ») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що 09.04.2021 між сторонами було укладено кредитний договір № 1001854196001, згідно з яким відповідач отримав кредит у сумі 50 000,00 грн. та 08.02.2021 кредитний договір № 1001810425101, за яким відповідач отримав кредит в сумі 50 000,00 грн..

Однак відповідач не виконує свої кредитні зобов'язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем станом на 04.06.2024 склала: 1) По кредитному договору від 08.02.2021 № 1001810425101 - 58 291 (п'ятдесят вісім тисяч двісті дев'яносто одна) гривня 60 копійок, з яких: 33 318,09 грн. - заборгованість за кредитом; 7,08 грн. - заборгованість процентами; 24 966,43 грн. - заборгованість за комісією; 2) По кредитному договору від 09.04.2021 № 1001854196001 - 61 022 (шістдесят одна тисяча двадцять дві) гривні 18 копійок, з яких: 36 094,82 грн. - заборгованість за кредитом; 7,76 грн. - заборгованість процентами; 24 916,60 грн. - заборгованість за комісією.

Тобто загальна сума заборгованості по вищевказаним кредитним договорам станом на 04.06.2024 склала 119 313,78 (сто дев'ятнадцять тисяч триста тринадцять) гривень 78 копійок. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитними договорами та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 04.06.2024 має заборгованість за кредитним договором № 1001810425101 від 08.02.2021 - 58 291 (п'ятдесят вісім тисяч двісті дев'яносто одна) гривня 60 копійок, з яких: 33 318,09 грн. - заборгованість за кредитом; 7,08 грн. - заборгованість процентами; 24 966,43 грн. - заборгованість за комісією та за кредитним договором № 1001854196001 від 09.04.2021 - 61 022 (шістдесят одна тисяча двадцять дві) гривні 18 копійок, з яких: 36 094,82 грн. - заборгованість за кредитом; 7,76 грн. - заборгованість процентами; 24 916,60 грн. - заборгованість за комісією. Судові витрати зі сплати судового збору складають 2 422,40 грн..

А тому просили стягнути з відповідача суму боргу та судові витрати по справі.

Відповідно до ч.4 ст.19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до ч.1 ст.274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя (станом на 01.05.2025 перейменованого на Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя) від 23 серпня 2024 року відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Окрім того, відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

23.12.2024 через канцелярію суду відповідач надав відзив на позовну заяву відповідно до якого зазначив наступне. Ознайомившись з матеріалами справи та із позицією Позивача, що викладена у позовної заяві до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості вважає, що зазначена вимога не може бути задоволена, а факти викладені у позовної заяві, не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства України виходячи з наступного.

Так відповідно до наданих Позивачем умов і правил надання банківських послуг п.1.1. Належним чином заповнену заяву підписується клієнтом, і таким чином, клієнт висловлює свою згоду, що Заява разом з пам'яткою клієнтові, умов і правил надання банківських послуг і Тарифами складає укладений Договір про надання банківських послуг.

Так відповідно до ст. 626 ЦК України Поняття та види договору. 1. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно Постанови Пленуму верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійснені правосуддя) п.10. Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (далі- Конституції України) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо наданні-1 дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав.

Стосовно неналежності доказів, якими Позивач обґрунтував свої позовні вимоги зазначили.

Так відповідно до наданих Позивачем публічних умов АТ «ПУМБ» на укладань договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб 5.1. для надання послуг Банк відкриває клієнту картрахунку, видає клієнтові карти, їх вид і термін дії визначено в заяві та пам'ятці клієнта, підписанням якого Клієнт і Банк укладають договір про надання банківських послуг, датою укладення договору являється дата відкриття рахунку, зазначена в розділі «Відмітка Банку» Заяви.

Частиною 5 Умови надання споживчого кредиту зазначено п.5.1 Споживчий кредит моя бути наданий клієнтам-резидентам України, які у встановленому Договором поряди Акцептували публічну пропозицію банку на укладання цього Договору і обрали дану послуг: Банк після прийняття від клієнта відповідної заяви на приєднання до договору, у тому числі через дистанційні канали обслуговування, за результатами проведення аналізу, відповідно і встановлених в банку процедур, може надавати клієнту кредит у національній валюті Україну формі споживчого кредиту із застосуванням умов, передбачених частино 5 Розділу II договору' клієнт зобов'язується повернути суму наданого споживчого кредиту та сплатити процент комісії та інші платежі з такої суми, передбачені договором/тарифами.

В матеріалах справи ЄУН № 335/9403/24 відсутні мої заяви про укладання будь якого договору.

Також відповідно до частини 7 Обставини непереборної сили (форс-мажор) п.7.1. Банк клієнт звільняється від майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконані зобов'язань за цим договором, якщо воно викликано факторами непереборної сили (фор мажорними обставинами), тобто надзвичайними і невідворотними обставинами, в тому числі стихійними явищами, війною, воєнними діями, воєнними або збройними конфліктами та наслідками, воєнними маневрами, актами органів державної владі, впровадженням карантин санітарно-гігієнічних, санітарно-противоепедемічних правил, правил і норм, встановлених метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним хворобам.

На даний час в України Указом Президента України «Про введення воєнного стану Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року.

У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підста пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 часті4-' першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стан; було введено воєнний стан який був продовжений від 8 серпня 2024 року, Закон № 3891-ІХ "П затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану Україні»" та Закон № 3892-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовжені строку проведення загальної мобілізації».

Закон № 3891-ІХ негайно оголошується через ЗМІ та набрав чинності з дня його опублікування 8 серпня. Тобто на даний час існують Форс-мажорні обставини які звільняють позивача від майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цими договорами- кредитними угодами за факторами непереборної сили (форс мажорними обставинами) тобто надзвичайними і невідворотними обставинами тобто воєнним станом який діє і на даний час. Ніяких інших документів які б підтверджували би факт укладання будь яких угод між Позивачем та Відповідачем, про погодження розмір споживчого кредиту, або на відкриття кредитних ліній або кредитних карток, саме кредитними угодами:о по кредитному договору за № 1001810425101 від 08.02.2021 року о та кредитному договору за № 1001854196001 від 09.04.2021 рокуїх взагалі немає в матеріалах цивільної справи ЄУН № 335/9403/24.

Згідно з ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України: «правочин має вчинятися у фо] встановленій законом». Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України: «у письмовій формі належить вчиняти правочини Між фізичною та юридичною особами, крім правочи передбачених ч. 1 ст.206 цього кодексу». Так відповідно до вимог ст.1054 ЦК України. Кредитний договір: 1. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язуєтеся надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договорі а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.2. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, як інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до вимог ст.1054 ЦК України. Форма кредитного договоруКредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до умов ст. 1056 ЦК України. Проценти за кредитним договором: 1. Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип проценті ставки визначається кредитним договором. 2. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору). Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. 3. Якщо інше не встановлено законом, у разі застосування змінюваної процентної став кредитодавець самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в поряд! встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідоми позичальника, а в разі збільшення процентної ставки - поручителя та інших зобов'язаних договором осіб про зміну процентної ставки протягом 15 календарних днів, що настають за днем з якого застосовується нова ставка.

У разі незгоди позичальника із збільшенням процентної ставки позичальник зобов'язані погасити заборгованість за договором у повному обсязі протягом 30 календарних днів з д отримання повідомлення про збільшення процентної ставки. З дня погашення заборгованості кредитним договором у повному обсязі зобов'язання сторін за таким договором припиняються. При цьому до моменту повного погашення заборгованості, але не більше 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про збільшення процентної ставки, застосовується попередній розмір процентної ставки.

Відповідно до норми ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України: Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд моя визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до норми ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України: 1. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.2.Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового' рішення.3. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх _ вимог або заперечень.4. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до норми ст. 78 Цивільного процесуального кодексу України:

1.Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.2. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до норми ст. 95 Цивільного процесуального кодексу України:

1.Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Також далі зазначив наступне, що відповідно до закону України «Про захист прав споживачів» ст.11. (чинний на момент підписання заяви на отримання кредитної картки Відповідачем).Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахований процентами.Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця;2) кредитні умови, зокрема:а) мету', для якої споживчий кредит може бути витрачений;б) форми його забезпечення;в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;г) тип відсоткової ставки;г) суму, на яку' кредит може бути виданий;д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) зурахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статями 15 і 23 цього Закону.

Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту;детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту;дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;право дострокового повернення кредиту;річна відсоткова ставка за кредитом;умови дострокового розірвання договору;інші умови, визначені законодавством.

Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем тексту детального розпису сукупної вартості споживчого кредиту, зазначеного у договорі про надання споживчого кредиту або у додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його кеглем, меншим за кегль шрифту основного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону.

Якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення.

При цьому кредитодавцю забороняється:4) вимагати стягнення будь-яких сум, не зазначених у договорі про надання споживчого кредиту: 7) вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Відповідно до Постанови НБУ № 49 від 08.06.2017 Про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

В матеріалах справи ЄУН № 335/9403/24 відсутні будь які детальні переліки складових загальної вартості по кредитним угодам у вигляді графіків платежів та розрахунку загальної вартості кредиту для споживача

Таким чином Позивачем перед укладенням кредитних угод були порушенні норми Закону України «Про захист споживачів» та Постанови НБУ № 49 від 08.06.2017 Про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит - не було детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача;переліку складових загальної вартості по кредитим угодам у вигляді графіків платежів;^ розрахунку загальної вартості кредиту;варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; не вказані умови дострокового розірвання договору;

Відповідач також вважає, що Позивачем пропущено строк звернення до суду.

Так Позивач просить стягнути заборгованість по укладеним кредитним угодам; о кредитному договору за № 1001810425101 від 08.02.2021 року заборгованість по якому нібито утворилася за період з 08.02.2021 по 04.06.2024 року включно - на суму 58 291,60 грн..по кредитному договору за № 1001854196001 від 09.04.2021 року заборгованість по якому нібито утворилася за період з 09.04.2022 по 04.06.2024 року включно на суму 61 022,18 грн., разом ця сума складає 119 313,78 грн..

Так відповідно до наданого Позивачем розрахунку заборгованості за кредитнимдоговором за № 1001810425101 починається з дати 08.03.2021 року з цього приводу виходить, що кінцевий термін звернення Позивача по заборгованості до суду за кредитним договором за № 1001810425101 був до 08.03.2024 року.

Так відповідно до наданого Позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором за № 1001854196001 починається з дати 09.05.2021 року з цього приводу виходить, що кінцевий термін звернення Позивача по заборгованості до суду за кредитним договором за № 1001810425101 був до 09.05.2024 року.

Вважаю, що Позивач навмисно намагається ввести суд в оману і стягнути заборгованість за минулі періоди, що потрапляють під дію ст. 256 ЦК України, «Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу».

Додатково зазначив, що Позивач до суду доказів переривання позовної давності не надав. Таким чином перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась чи могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1.ст.261 ЦК). Оскільки згідно з ч.1 ст. 260 ЦК порядок обчислення позовної давності визначається за загальними правилами обчислення строків, передбачених ст.ст. 253-255 ЦК України.Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильне обчислення строку давності, і в кінцевому підсумку- захист порушеного матеріального права. Прохав в позові відмовити в повному обсязі.

08.01.2025 представником позивача надано відповідь на відзив відповідно до якого зазначили, що банк не погоджується з викладеними у відзиві доводами. Щодо правовідносин між Банком і Відповідачем: Відповідач звернувся до Банка з метою отримання кредитів. Підтвердженням надання Відповідачу кредитів є: - Заява на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 1001810425101 від 08.02.2021 (надалі - Заява-1, копія якої додавалася до позовної заяви), яка була підписана Відповідачем; - Заява на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 1001854196001 від 09.04.2021 (надалі - Заява-2, копія якої додавалася до позовної заяви), яка була підписана Відповідачем. /Заява-1 і Заява-2 разом іменуються по тексту відповіді на відзив - Заяви/.

Банк належним чином виконав свої зобов'язання - надав Відповідачу кредитні кошти (споживчі кредити). Відповідач погодився із запропонованими умовами кредитування та фактично отримав кредитні кошти на умовах Заяви-1, Заяви-2. Відносно ДКБО (договір комплексного банківського обслуговування). У Заяві-1, Заяві-2, які підписані Відповідачем передбачено: - Клієнт (Відповідач), підписанням цієї Заяви беззастережно підтверджує, що приймає Публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування (ДКБО), яка розміщена на сайті: pumb.ua в повному обсязі з урахуванням умов надання всіх послуг як обраних безпосередньо при прийнятті ДКБО так і послуг, що можуть бути надані в процес обслуговування; - Відповідач ознайомлений із ДКБО та цілком згоден з ним; - всі умови ДКБО Відповідачу зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення. Згідно ч. 1 ст. 633 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звертається (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, окрім тих, кому законом надані відповідні пільги. Згідно ч. 5 ст. 633 ЦК України актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладені і виконанні публічного договору.

Чинне законодавство України передбачає право встановлення цивільних правовідносин на умовах публічного договору. Ні ЦК України, ні Закон України «Про банки і банківську діяльність», а також інші нормативні акти не встановлюють заборони на взаємодію між контрагентам в рамках публічного договору.

Позивач звернувся до Банку для отримання кредиту; Банк, керуючись ст. 633 ЦК України запропонував Позивачу взаємодію на умовах індивідуальної частини договору (Заява) та публічної частини договору (ДКБО). Додатково зазначили, що Заяви підписані Відповідачем 08.02.2021, 09.04.2021.

Судова практика, яка трактувала публічний договір в банківській сфері як такий, що підлягає особистому підписанню з боку клієнта не може бути прийнята до уваги, враховуючи зміни, які відбулися у законодавстві з приводу публічного договору при надані фінансових послуг. Зміни набрали чинності з 19.01.2020.

На момент підписання Відповідачем Заяви зазначені зміни вже діяли і ці зміни стосувалися наступного: Пунктом 6 частини 1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що надання кредиту є фінансовою послугою.

Законом України від 20.09.2019 N 122-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» були внесені зміни до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зокрема, до частини 2 ст. 6.

Згідно з вказаними змінами було введено новий інститут щодо споживчого договору, який встановив його поділ на публічну та індивідуальну частини.

Так, відповідно до абзацу четвертого п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» у разі, якщо договір укладається шляхом приєднання, договір складається з публічної частини договору та індивідуальної частини договору, підписанням якої клієнт приєднується до договору в цілому.

Публічна частина договору про надання фінансових послуг оприлюднюється та повинна бути доступною для ознайомлення клієнтів на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, і надається клієнту за його вибором у спосіб, що дає змогу встановити дату надання, з використанням контактних даних, зазначених клієнтом. Усі редакції публічної частини договору повинні зберігатися на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, із зазначенням строку їх дії.

Вказані зміни Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» набули чинності 19.01.2020, і згідно з п.2 р. ІІ від 20.09.2019 № 122-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» застосовується до договорів про надання фінансових послуг, укладених після введення його в дію.

Заяви підписані Відповідачем 08.02.2021, 09.04.2021, тобто, вже коли діяла нова норма Закону, яка регулює порядок укладення договорів фінансових послуг шляхом підписання індивідуальної частини та розміщення публічної частини на веб-сайті.

Таким чином, Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (ДКБО) відповідно до ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг» (в редакції Закону України від 20.09.2019) є публічною частиною договору, до якої приєднався Відповідач, підписавши

Заяву, яка є індивідуальною частиною договору. Заяви на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб - Заява-1, Заява-2 (індивідуальна частина) невід'ємно пов'язані із Договором комплексного банківського обслуговування (публічна частина), і

Відповідач своїм підписом підтвердив згоду та розуміння з умовами ДКБО, про що зазначено у Заяві.

З внесенням змін до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» законодавство не вимагає підпису клієнта на публічній частині договору, а лише розміщення її оприлюднення на веб-сайті.

Усі редакції Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб розміщені на офіційному веб-сайті Банка: pumb.ua.

Отже, вимоги для укладення договору споживчого кредиту Банком виконано відповідно до чинного законодавства.

Окрім того, вважають, що відповідач не довів, що його не ознайомили в момент підписання Заяви із ДКБО, проте у кожному відділені є ДКБО у паперовій формі і Банк стверджує, що співробітники виконують обов'язок при оформлені кредиту щодо донесення інформації про ДКБО та надають на ознайомлення ДКБО у паперовому вигляді та повідомляють, що всі редакції ДКБО знаходяться на сайті Банка, як це наведеного у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання фінансових послуг». Кредит наданий, а договір укладений шляхом підписання Заяв, які містять усі суттєві умові, притаманні кредитному договору, згідно ЦК України. Відносно доказів отримання Відповідачем кредиту та користування кредитом. Факт отримання Відповідачем кредитних коштів підтверджується наданими у якості доказів матеріалами - Заявами, розрахунками заборгованості, виписками з особового рахунку Відповідача.

Відповідно до частини першої ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обстави, що мають значення для вирішення справи.

Стосовно розрахунків заборгованості. Розрахунки мають табличну форму та містить детальну інформацію відносно: - графіку повернення тіла кредиту та процентів з розбивкою на суми та конкретні календарні дати; - відомості щодо фактичної суми погашення Відповідачем кредиту з розбивкою на суми та конкретні календарні дати; - залишок непогашеної суми за кожним платежем. Жодним нормативним актом, у тому числі нормативно-правовими актами НБУ не затверджений зразок документу «Розрахунок заборгованості». Розробка такого роду документу віднесена до компетенції кожної банківської установи. Надані Відповідачу та Суду Розрахунки заборгованості є формою, встановленою Банком, мета якого - фіксування кредитної заборгованості клієнта-боржника з метою надання до суду в якості доказів при ініціюванні судового провадження. Відповідач не довів, що розрахунки Банка є невідповідними та не надав власного контр-розрахунку Також Відповідач не надав документальних доказів, які свідчать про погашення заборгованості. Надані Розрахунки заборгованості Банк вважає належним та допустимим доказом із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 14.07.2020 року по справі № 367/4970/13-ц, постанові від 08.07.2020 року по справі №464/4985/15-ц, постанові від 02.07.2020 року по справі №753/16745/15-ц.

Виписка з особового рахунку Відповідача: Виписка по рахунках/картах банка є належним та допустим доказом, що підтверджується Постановою ВГСУ від 13.11.2014 у справі № 908/4154/13 щодо надання Банком кредитних коштів клієнту, отримання і використанням таких кошів клієнтом, нарахування банком відсотків, комісії, пені, а також часткове погашення позичальником заборгованості за кредитним договором. Відповідно до пунктів 57-62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженою постановою Правління НБУ № 75 від 04.07.2018, інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного первинного документа (паперового або електронного). Особові рахунки э регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: 1) номер особового рахунку; 2) дату здійснення останньої (попередньої) операції; 3) дату здійснення поточної операції; 4) код банку, у якому відкрито рахунок; 5) код валюти; 6) суму вхідного залишку за рахунком; 7) код банку-кореспондента; 8) номер рахунку кореспондента; 9) номер документа; 10) суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); 11) суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; 12) суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам та органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.

Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження №61-3689св21):

- належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»; - банківські виписки за рахунками позичальника підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у розрахунку.

Аналогічна позиція наведена у Постанові ВГСУ від 13.11.2014 № 908/4154/13, постанові Верховного Суду у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.12.2020 у справі № 278/2177/15-ц, відповідно до яких Виписка по рахунках банка є належним та допустим доказом, щодо надання Банком кредитних коштів клієнту, отримання і використанням таких кошів клієнтом, нарахування банком відсотків, комісії, пені, а також часткове погашення позичальником заборгованості за кредитним договором.

У постанові ВСУ від 22.04.2024 у справі № 559/1622/19 зазначено: «За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що наданий банком розрахунок заборгованості за Кредитним договором у сукупності з випискою з рахунку позичальника та іншими доказами є належним і допустимим доказом».

Відносно комісії: 10.06.2017 набрав чинності Закон України від 15.11.2016 № 1734-VІІ «Про споживче кредитування». Кредитні договори укладені між Банком і Відповідачем у 2020 році. На момент укладення договору вже діяв Закон України «Про споживче кредитування». Закон України «Про споживче кредитування» є спеціальним законом, який регулює кредитні правовідносини у сфері споживчого кредитування. У пункті третьому частини 3 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону зазначено, що Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Аналогічна норма приведена і у ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», на яку посилається суд першої інстанції, але з іншим текстом цієї норми. Закон України «Про споживче кредитування» на відміну від Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає можливість включення у договір комісійної винагороди кредитодавця. Пунктом 4 частини 1 статті 1 «Визначення термінів» Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що до загальних витрат за споживчим кредитом відносяться: витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Законом України «Про споживче кредитування» (пункт 6 частини 3 статті 9) введені поняття «реальна річна процентна ставка» та «орієнтована загальна вартість кредиту», які повинні повідомлятися позичальнику. Реальна процентна ставка у відсотковому вираженні включає в себе усі плати за кредит (як проценти, так і комісію), а орієнтована загальна вартість кредиту у грошовому вираженні визначає загальну суму коштів, які повинен сплатити позичальник за весь період кредитування. У частині другій статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено наступне: для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: - доходи кредитодавця у вигляді процентів; - комісії кредитодавця, пов'язанні з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Кредитодавець, який виконав умови Закону щодо повідомлення вказаної інформації, вважатися добросовісним.

Пунктом 971 Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою правління Національного банку України від 11.09.2017 № 89, передбачено одержання банками доходів у формі комісійних доходів від кредитного обслуговування клієнтів (зазначена постанова встановлює клас 6 Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України - «Комісійні доходи», «Комісійні витрати»). Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативними актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком. У постанові правління Національного банку України № 49 від 08.06.2017 «Про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит» наведена формула, на підставі якої обраховується сукупна вартість кредиту, а у Додатку № 3 цієї постанови наведене визначення сукупної вартості кредиту та розміру всіх супутніх послуг, де зазначено наступне: Потік - сума коштів, яку споживач сплачує банку за споживчим кредитом.

До Потоку включаються платежі в погашення основного боргу за кредитом, процентів за користування ним, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги банку, які сплачуються відповідно до умов отриманого кредиту та пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. У Додатку № 1 до вищевказаної постанови наведено визначення терміну «ЗВСК» - загальні витрати за споживчим кредитом, яким є витрати споживача, пов'язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за супровідні послуги банку, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту (уключаючи комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення та інші платежі), кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (страхові та податкові платежі, збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів та інших осіб, а також інші обов'язкові платежі), які сплачуються споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (крім платежів, що згідно із законодавством України не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом).

Таким чином зазначили, що умова про комісію була узгоджена між Банком і Відповідачем, що підтверджується згодою Відповідача; - підписавши кредитні договори, Відповідач погодився на умови кредитування; - Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право кредитодавця на встановлення комісії.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості за Споживчим кредитом встановлюється за послуги Банку щодо списання та зарахування коштів з метою повернення Споживчого кредиту, розрахунково-касове обслуговування щодо Споживчого кредиту, надання консультаційних та інформаційних послуг щодо Споживчого кредиту. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості сплачується щомісячно в термін сплати процентів за користування Споживчим кредитом за відповідний розрахунковий період у розмірі, вказаному в Заяві на приєднання до Договору, від початкової (наданої) суми Споживчого кредиту (база розрахунку комісії). Комісія за обслуговування кредитної заборгованості за наданим Споживчим кредитом розраховується за повний місяць у якому відбувається повернення заборгованості. Під повним місяцем, у цій Частині 5 Розділу ІІ цього Договору, розуміється період, який визначається від попереднього до наступного терміну (дати) платежу згідно з Графіком платежів.

Відносно відсутності документів, на які посилається Відповідач, зазначили наступне: Банк ніколи не розроблював, не затверджував і не надавав клієнтам на підпис документи, на які посилається Відповідач у відзиві: Пам'ятка, Умови, Правила надання банківських послуг (сторінка 1 відзиву). Такі документи у банку відсутні і такі документи відповідачу взагалі надавалися на підпис

Правовідносини між Банком і Відповідачем відбувалися на підставі Заяви - індивідуальної частини договору, ДКБО - публічної частини договору і на правову конструкцію такої взаємодії Відповідач погодилася, підписавши Заяву (кредитний договір).

У законодавстві, прийнятим після введення воєнного стану відсутні норми щодо звільнення боржників від виконання грошового зобов'язання на період дії воєнного стану. Звертаємо увагу, що Банк дотримується пункту 3) частини 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15.03.2022, яким внесені зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України», зокрема, розділ доповнено пунктом 18 наступного змісту: "18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Це означає, що на період дії воєнного стану боржники звільняються від відповідальності за прострочення виконання зобов'язання (штраф, пеня), але не звільняються від необхідності виконання самого кредитного зобов'язання - сплати: - основної суми кредиту, -процентів; - комісії. Банк, дотримуючись Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX, не нараховував Відповідачу штрафні санкції. Відповідач не скористався своїм правом, визначеним ч. 1 ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування». Відповідач не був позбавлений можливості відмовитися від договору протягом 14 календарних днів від дати його укладення шляхом повідомлення Банку у письмовій формі з одночасним поверненням грошових кошів, одержаних згідно умов договору та сплати процентів за період з дня одержання коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою договором, як це передбачено ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування». Жодних заперечень щодо змісту договору, порядку взаємодії Відповідач Банку не висловив, що свідчить про його згоду з умовами договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) зазначено: «стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, - у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню».

У законодавстві, прийнятим після введення воєнного стану відсутні норми щодо звільнення боржників від виконання грошового зобов'язання на період дії воєнного стану.

Прохали позовні вимоги банку задовольнити з урахуванням відповіді на відзив.

11.02.2025 від відповідача ОСОБА_1 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що наполягає на тих обставинах, які викладені у відзиві та просить відмовити у задоволенні позовних вимог, зокрема через форс-мажорні обставини.

Представник позивача в судове засідання не з'явилася, звернулася до суду з письмовою заявою, в якій позов підтримує повністю, просить справу розглянути за її відсутність та не заперечує щодо ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений поштовими засобами зв'язку та завчасно. Заяв про відкладення розгляду справи не надавав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено те, що 08.02.2021 відповідач ознайомився з паспортом споживчого кредиту та підписав його.

08.02.2021 між сторонами було укладено кредитний договір № 1001810425101, згідно з яким відповідач отримав кредит у сумі 50 000,00 грн., на поточний рахунок НОМЕР_1 , відсоткова ставка 72,2047% річних, щомісячна комісія обслуговування кредиту 2,99%, строком на 36 місяців, згідно графіку платежів за період з 08.02.2021 по 08.02.2024.

09.04.2021 відповідач ознайомився з паспортом споживчого кредиту та підписав його.

09.04.2021 між сторонами було укладено кредитний договір № 1001854196001, згідно з яким відповідач отримав кредит у сумі 50 000,00 грн. на рахунок НОМЕР_2 , строк дії 36 місяців, затверджено графік платежів з 09.04.2021 по 09.04.2024, реальна річна процентна ставка 72,2743%, щомісячна комісія 2,99 %.

Згідно з рахунком заборгованості за кредитним договором № 1001810425101 від 08.02.2021 за період з 08.03.2021 по 08.08.2024 та за кредитним договором №1001854196001 від 09.04.2021 за період з 09.05.2021 по 09.10.2024 відповідач постійно користувався кредитними коштами та здійснював погашення позики і відсотків (а.с. 50-55).

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Умови договорів приєднання розробляються банком, а тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам банківських послуг та доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Тарифи, Умови і правила надання банківських послуг у Приватбанку, з якими був ознайомлений позичальник.

Матеріали справи містять підтвердження, що саме з доданими банком до позовної заяви документами, ознайомився та погодився відповідач, підписуючи заяву №1001810425101 від 08.02.2021 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування, а також заяву № 1001854196001 від 09.04.2021, що саме зазначені документи містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та комісії за обслуговування кредитної заборгованості, і саме у тих розмірах, які застосовані банком у наданому ним розрахунку заборгованості.

Також, відповідачу до укладення договору було повідомлено про умови кредитування шляхом ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, з яким він ознайомлений, останній підписав два паспорти споживчого кредиту як 08.02.2021, так і 09.04.2021. Потім відповідач визначився з умовами кредитування та підписав дві окремі заяви про приєднання до ДКБО від 08.02.2021 та від 09.04.2021. В зазначених заява був наведений графік платежів, з яким відповідач теж погодився.

З поданих АТ «ПУМБ» розрахунків заборгованості випливає, що станом на 04.06.2024 ОСОБА_1 у зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору № 1001810425101 від 08.02.2021 має заборгованість у розмірі 58 291 (п'ятдесят вісім тисяч двісті дев'яносто одна) гривня 60 копійок, з яких: 33 318,09 грн. - заборгованість за кредитом; 7,08 грн. - заборгованість процентами; 24 966,43 грн. - заборгованість за комісією та за кредитним договором № 1001854196001 від 09.04.2021 - 61 022 (шістдесят одна тисяча двадцять дві) гривні 18 копійок, з яких: 36 094,82 грн. - заборгованість за кредитом; 7,76 грн. - заборгованість процентами; 24 916,6 грн. - заборгованість за комісією.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в цьому випадку - АТ «Перший Український Міжнародний банк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, виходячи із змісту статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Частинами 1, 2 ст.1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

В Кредитних договорах сторонами були обумовлені питання щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами.

Факт отримання кредитних коштів та активного користування ними підтверджується виписками по особових рахунках відповідача, які відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачка також їх не надала, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.

Відповідно до висновків Великої палати Верховного Суду, наданих у постанові від 04.07.2023 у справі №553/1501/15-ц (провадження №14-50цс22), суд при прийнятті рішення повинен належним чином дослідити поданий стороною доказ (розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю або частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести в рішенні свій розрахунок (постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі №204/2217/16, від 11 листопада 2020 року у справі №723/602/17, від 05 серпня 2020 року у справі №367/786/17, від 13 лютого 2019 року у справі №753/23979/15 та від 31 липня 2019 року у справі №753/11963/15).

Так, з наданих до позовної заяви розрахунків заборгованості вбачається, що вони відповідають вимогам Закону, є чіткими, зрозумілими, узгоджуються з умовами кредитних договорів, з них вбачається основний борг, нараховані відсотки, суми погашення заборгованості з датами внесення таких грошових коштів на рахунок банку, залишок нарахованих не погашених відсотків та тіла кредиту.

З огляду на вищевказане, суд приходить, до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором №1001810425101 від 08.02.2021 у сумі 33 325,17 гривень, з яких: заборгованість за кредитом 33 318,09 грн., заборгованість за процентами 7,08 грн., та за кредитним договором №1001854196001 від 09.04.2021 у сумі 36 105,58 гривень, з яких: заборгованість за кредитом 36 097,82 грн., заборгованість за процентами 7,76 грн., підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що ж стосується стягнення з відповідача на користь АТ «ПУМБ» заборгованості за комісією суд приходить до наступних висновків.

10.06.2017 набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10.06.2017 відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10.06.2017 на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 №1734-VIII, який діє з 10.06.2017, (в редакції на час укладення договору) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит.

Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 №1023-XII, цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до ч.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту.

Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 у справі №15-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.ч.1,2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2022 (в редакції на час укладення договору), відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.

Згідно ч.3 ст.13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи наведене, оскільки відповідно до кредитного договору №1001810425101 від 08.02.2021 та кредитним договором № 1001854196001 від 09.04.2021, відповідачці було встановлено щомісячну плату у вигляді комісії у розмірі 2,99%, без зазначення переліку послуг Банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд констатує, що положення вказаного пункту Кредитного договору, щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію в терміни та у розмірах, визначених у Заявах - є нікчемними.

Відповідно до ст.3 ЦК України, принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом ч.3 ст.509 ЦК України. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку, обслуговування кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду викладеними у постанові від 09.12.2019 у справі №524/5152/15-ц, де суд дійшов висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є нікчемними. Встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.

Такого ж висновку дійшла колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 20.03.2019 у справі № 486/1882/15-ц.

Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 19.08.2020 у справі №641/11984/15-ц, дійшов висновку про нікчемність пунктів договору, що передбачають винагороду банку за додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку та сплату винагороди за надання фінансового інструменту. Суд дійшов висновку, що зазначена винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит, тому пункти договору, які передбачають її сплату, є нікчемними.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.06.2020 у справі №264/5957/17 зазначила, що суди повинні досліджувати умови кредитного договору про неправомірність включення плати за обслуговування кредиту до складу послуг зі споживчого кредитування та правомірності покладення її на споживача. Суди мають застосувати висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16, від 06.09.2017 у справі № 6-2071цс16, і висновки Верховного Суду сформульовані у постановах від 09.12.2019 у справі № 524/5152/15-ц, від 18.03.2020 у справі №183/2122/15, та від 10.06.2020 у справі №133/474/15-ц.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (ч.ч.1, 2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до положень ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду висловлену в постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19 щодо наслідків укладення договору споживчого кредиту, який передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 у справі № 194/1387/19.

Проте, у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19), на яку також посилається заявник у касаційній скарзі, Верховний Суд встановив, що оспорюваними пунктами кредитного договору позичальнику фактично встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». За наслідками касаційного перегляду справи Верховний Суд положення частини другої пункту 1.10, а також пункту 6 кредитного договору від 21 листопада 2018 року, щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості визнав недійсними відповідно до положень частин першої-п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів.

У постанові Верховного Суду від 15.03.2021 у справі № 361/392/20, підставою визнання недійсними пунктів кредитного договору від 16.07.2018 щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості вказано ч.ч.1-5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 583/3343/19 та від 15.03.2021 у справі №361/392/20, та зазначив, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч.1,2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Велика Палата Верховного Суду вказала на застосування наслідків виконання нікчемного правочину.

З огляду на вказане, суд вважає на необхідне відмовити позивачу у стягненні з позичальника заборгованості по комісії у сумі 24 966,43 гривень та у сумі 24 916,60 гривень, загальна сума 49 883,03 гривень, а тому загальна заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за кредитними договорами складає 69 430,75 гривень.

За змістом положень ст.12, ст.13, ст.81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Кожна із сторін зобов'язана довести належними і допустимими доказами ті, обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд не може збирати докази, що стосуються спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судоми у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійснені учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Водночас, суд зазначає, що відповідач доводів позивача про таку заборгованість не спростував, контррозрахунку заборгованості не надав, доказів сплати заборгованості за кредитними договорами у відповідності до їх умов, до суду не подавав.

На підставі досліджених судом доказів судом встановлено, що вимоги позивача є обґрунтованими, а отже позов підлягає частковому задоволенню з вищенаведених підстав.

Так, заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь банку складає 69 430,75 гривень, з яких:

заборгованість по договору № 1001810425101 від 08.02.2021 в розмірі 33 325,17 гривень, з яких: заборгованість за кредитом 33 318,09 грн., заборгованість за процентами 7,08 грн., та за кредитним договором №1001854196001 від 09.04.2021 у сумі 36 105,58 гривень, з яких: заборгованість за кредитом 36 097,82 грн., заборгованість за процентами 7,76 грн.

В задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити.

Щодо твердження відповідача про строки позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, слід зазначити, що відповідно до ст.256ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи є порушеним право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Отже, відмова в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2023 року у справі № 207/1892/18 констатував, що згідно з ч. 1, 3 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Разом з тим дії, що свідчать про переривання позовної давності повинні бути вчинені до спливу позовної давності. До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 686/23170/19.

Суд враховує, що пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який набрав чинності з 02 квітня 2020 року, визначено, що під час дії карантину, встановленого КМУ, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, який скасовано на всій території України з 01 липня 2023 року.

У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 з 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан, який триває і на час вирішення цього спору.

Законом України № 2120-ІХ від 15 березня 2022 року, який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ ЦК України «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено п. 19, відповідно до якого у період дії воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк його дії.

Матеріалами справи підтверджено, що кредитні договори укладено 08.02.2021 та 09.04.2021. Позивач звернувся з цим позовом 19.08.2024, отже строк позовної давності не пропустив, оскільки у період з 02 квітня 2020 року по 30 червня 2023 року строк позовної давності законодавцем продовжено на час дії карантину, а з 17 березня 2022 року цей строк продовжено на строк дії воєнного стану, який наразі триває.

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, беручи до уваги те, що відповідачем в добровільному порядку заборгованість не погашено, суд вважає, що позовні вимоги АТ «Перший Український Міжнародний Банк» підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору, що документально підтверджені у розмірі 1409,49 грн. (58,19 %).

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 18, 19, 76-82, 141, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» в особі представника Киричук Галини Миколаївни до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_3 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_4 виданий Орджонікідзевським РВ УМВС України в Запорізькій області від 04.06.1997, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», ЄДРПОУ 14282829, адреса місця знаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4, заборгованість за кредитним договором №1001810425101 від 08.02.2021 станом на 04.06.2024 в розмірі 33 325,17 гривень, з яких: заборгованість за кредитом 33 318,09 гривень, заборгованість за процентами 7,08 гривень, та за кредитним договором №1001854196001 від 09.04.2021 у сумі 36 105,58 гривень, з яких: заборгованість за кредитом 36 097,82 гривень, заборгованість за процентами 7,76 гривень, а всього загальну суму заборгованості по вищевказаним кредитним договорам станом на 04.06.2024 в розмірі 69 430 (шістдесят дев'ять тисяч чотириста тринадцять) гривень 75 копійок, а також судовий збір у розмірі 1 409 (одна тисяча чотириста дев'ять) гривень 59 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення суду складено 15.09.2025.

Копію рішення надіслати сторонам у відповідності до ст. 272 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О. О. Романько