Справа № 308/9593/25
(заочне)
15 вересня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючої судді Голяни О.В., за участю секретаря судового засідання Газій А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ужгороді цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення заборгованості за договором про надання фінансових послуг №3549682 від 18.09.2021.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.09.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансових послуг №3549682 від 18.09.2021, відповідно до умов якого кредитодавець надав відповідачу кредит у розмірі 10000.00 грн на 15 днів.
Відповідачем належним чином взяті на себе зобов'язання, які визначені вказаним договором, не виконуються, що є підставою для стягнення заборгованості у сумі 78 750,00 грн, в тому числі заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) в розмірі 10000,00 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 67 750,00 грн, заборгованість за комісіями 1000,00 грн.
При цьому, первинним кредитором ТОВ «МІЛОАН» було відступлено право вимоги за вказаним кредитним договором ТОВ «Вердикт Капітал» (далі ТОВ «Вердикт Капітал»), а ТОВ «Вердикт Капітал», в свою чергу, відступило право вимоги ТОВ «Коллект Центр», яке набуло право вимоги на підставі договору про відступлення права вимоги.
Відповідач відзиву на позов не надав.
Заяви (клопотання) учасників справи.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Інші процесуальні дії у справі.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03.07.2025 вказану справу передано на розгляд судді Голяни О.В.
Ухвалою суду від 04.07.2025 постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Оскільки відповідач був належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання (стаття 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК)), в судове засідання повторно не з'явився без поважних причин, а представник позивача не заперечував проти проведення заочного розгляду справи, судом було постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, що відповідає вимогам статей 280-281 ЦПК.
Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК у зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Судом встановлено, що 18.09.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №3549682, за умовами якого кредитодавець надав відповідачу 10 000 грн строком на 15 днів, до 03.10.2021, зі сплатою комісії 1 000 грн та процентів 2 250 грн. Загальні витрати позичальника за договором становлять 3 250 грн, орієнтовна реальна річна процентна ставка - 94,072 %, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника - 13 250 грн.
У пункті 2.2.1 договору визначено, що позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п.1.5.1-1.5.2 договору, в термін (дату), вказаний в п.1.4. У випадку, якщо позичальник продовжує строк кредитування, вказаний в п.1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою, визначеною п.1.5.2, або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п.1.6 договору, в сумі та на умовах, визначених п.2.3 договору.
За змістом п.3.4.2 договору позичальник має право здійснювати пролонгацію на умовах, передбачених цим договором.
У пункті 2.3 договору визначено, що пролонгація може відбуватися на пільгових умовах (п.2.3.1.1) або на стандартних (базових) умовах.
За умовами п.2.3.1.2. Договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту).
Згідно з п. 4.2. Договору у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору кредитодавець, починаючи з дня, наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов'язок позичальника із сплати таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.
В Паспорті споживчого кредиту, підписаному електронним підписом одноразовим ідентифікатором, також зазначена інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткова інформація та інші важливі правові аспекти.
ТОВ «МІЛОАН» свої зобов'язання перед відповідачем ОСОБА_1 за договором №3549682 від 18.09.2021 виконало та надало йому кредит в сумі 10 000,00 гривень шляхом зарахування 18.09.2021 кредитних коштів на картку № НОМЕР_1 , що підтверджується квитанцією LIQPAY.
15.12.2021 було укладено договір №15/12-2021-22, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3549682. 10.01.2023 було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3549682.
Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 3549682.
Оцінка суду.
Між сторонами виникли зобов'язальні правовідносини на основі кредитного договору.
Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).
Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
В силу частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Договір був вчинений сторонами в електронній формі, тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Статтею 11 цього ж Закону передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Укладення кредитного договору, отримання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується матеріалами справи, зокрема наданими позивачем доказами. У зв'язку з цим суд вважає доведеними обставини щодо надання відповідачу грошових коштів за договором кредитування, а тому позов у частині стягнення основної суми боргу (тіла кредиту) є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості за відсотками, суд зазначає наступне.
Згідно з матеріалами справи, між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №3549682 від 18.09.2021, за умовами якого останній отримав кредитні кошти, строк повернення яких був визначений до 03.10.2021.
Після спливу зазначеного строку кредит не був повернутий, а відповідач продовжив користування отриманими коштами. Як вбачається з наданих позивачем відомостей про щоденні нарахування та погашення, користування кредитом тривало і після завершення пільгового строку, що згідно з пунктом 2.3.1.2 договору є підставою для пролонгації кредитного договору на стандартних умовах, передбачених договором.
Таким чином, невиконання відповідачем своїх зобов'язань з повернення коштів за тілом кредитів у строк, визначений договором,фактичне користування відповідачем кредитними коштами після спливу пільгового строку свідчить про автоматичне продовження строку дії договору відповідно до положень п.п. 1.5.2, 2.3.1.2 кредитного договору.
Разом з тим, системний аналіз положень п.п. 1.1-1.4 кредитних договорів щодо порядку та строку кредитування (15 днів), п.п. 2.2-2.4 щодо пролонгації (60 днів) дають підстави для висновку, що термін користування кредитними грошима розпочався 18.09.2021 та мав закінчитися 02.12.2021, скільки за вищевказаними погодженими сторонами умовами кредитного договору не передбачено можливість його подальшої пролонгації.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18) наголошується, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
А тому, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача відсотки за користування кредитом в розмірі 32 250, 00 грн за період з 18.09.2021 по 02.12.2021, а за період з 15.12.2021 по 23.02.2022 правові підстави для стягнення заборгованості по відсотках відсутні.
Щодо стягнення комісії за надання кредиту в сумі 1000 грн, суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Розподіл судових витрат між сторонами.
За приписами ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
У ч. 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що однією з основних засад (принципів) судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді та захиститися у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до врегулювання спору в досудовому порядку. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу; 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта - шоста статті 137 ЦПК України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
У розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.
Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23.
Позивачем заявлено витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25 000 грн, що підтверджується договором №01-07/2024 від 01.07.2024, укладеним з АО «Лігал Ассістанс», та актом №10 від 30.05.2025 про надання юридичної допомоги.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам підлягали б стягненню 54,98 % витрат на правничу допомогу, що становить 13 745 грн.
Разом з тим, суд встановив, що розмір заявлених витрат на правничу допомогу навіть у сумі 13 745 грн є неспівмірним зі складністю справи, її характером та обсягом фактично виконаних робіт.
Зокрема, справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання не відбулося у зв'язку з неявкою сторін.
Крім того, суд бере до уваги фінансове становище відповідача, який укладав кредитний договір на суму 10 000 грн, що свідчить про обмеженість його матеріальних можливостей та робить надмірним покладення на нього обов'язку компенсувати витрати у повному розрахованому розмірі.
З огляду на це, суд вважає обґрунтованим і таким, що відповідає дійсним та необхідним витратам, покласти на відповідача обов'язок компенсувати позивачу витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000 грн.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, який відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України підлягає розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто у сумі 1 332 грн.
З цих підстав, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 81, 258-259, 263-265, 280-283 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором про надання фінансових послуг №3549682 від 18.09.2021 в розмірі 43 250,00 грн, в тому числі: 10 000, 00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 32 250, 00 грн - заборгованість за відсотками за період з 18.09.2021 по 02.12.2021, 1000, 00 грн - комісія.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» 1 332 грн судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільного процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Сторони по справі:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд.3, оф.306, код ЄДРПОУ 44276926.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Суддя О.В. ГОЛЯНА