10 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 644/3763/23
провадження № 61-4967сd25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Комунальне некомерційне підприємство «Міський клінічний пологовий будинок № 6» Харківської міської ради,
третя особа- Харківська міська рада
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Міський клінічний пологовий будинок № 6» Харківської міської ради на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2024 року у складі судді Ізмайлова І. К. та постанову Харківського апеляційного суду від 18 березня 2025 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства «Міський клінічний пологовий будинок № 6» (далі -КНП «Міський клінічний пологовий будинок № 6») Харківської міської ради, третя особа - Харківська міська рада, про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я та смертю фізичної особи, внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 07 січня 2016 року, перебуваючи на 38 тижні вагітності, вона була госпіталізована до КНП «Міський клінічний пологовий будинок № 6» Харківської міської ради, де лікар акушер-гінеколог ОСОБА_2 , яка надала згоду на допомогу у розродженні і письмово гарантувала виконання своїх обов'язків зі своєчасного лікування, не визначила групу ризику пренатальних та акушерських ускладнень при визначенні додаткових факторів ризику у пологах і прийняла рішення про проведення пологів крізь природні пологові шляхи. Під час пологів виникли ускладнення, у зв'язку з чим ОСОБА_2 прийняла рішення про проведення операції вакуум-екстракції плоду, яка не дала результатів, і тільки після декількох спроб лікар прийняла рішення про проведення операції «кесарів розтин». Унаслідок проведеного з запізненням оперативного втручання народилась дитина у стані асфіксії важкого ступеню, синдром поліорганної недостатності.
ІНФОРМАЦІЯ_1 , незважаючи на проведений комплекс реанімаційних та лікувальних заходів, новонароджена дитина померла. Причиною смерті стала інтранатальна асфіксія, що виникла внаслідок несвоєчасно проведеного ОСОБА_2 оперативного втручання.
В подальшому Орджонікідзевський районний відділ Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (далі - РВ ХМУ ГУМВС України) в Харківській області вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомості про вчинення кримінального правопорушення за ознаками частини другої статті 140 КК України, і вона, як матір померлої дитини та породілля, якій спричинені тяжкі тілесні ушкодження, визнана потерпілою.
При досудовому розслідуванні проведено медичні експертизи і 22 травня 2020 року слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції (далі - СУ ГУНП) в Харківській області лікарю акушеру-гінекологу ОСОБА_2. повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених частиною першою статті 140, частиною другою статті 140 КК України. Підозра обґрунтована висновком комісійної судово-медичної експертизи від 28 жовтня 2018 року № 08/324/2018, проведеної експертами відділу комісійних судово-медичних експертиз Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації (далі - ХОДА), яким встановлено причинно-наслідковий зв'язок між неналежним наданням медичної допомоги ОСОБА_2 і настанням тяжких наслідків у вигляді смерті новонародженої дитини та тяжкими тілесними ушкодженнями у породіллі ОСОБА_1 .
Постановою прокурора відділу прокуратури Харківської області від 31 липня 2020 року кримінальне провадження стосовно лікаря акушера-гінеколога ОСОБА_2 , за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 140, частиною другою статті 140 КК України, закрито у зв'язку зі смертю підозрюваної ОСОБА_2 .
Відповідно до змісту постанови лікар акушер-гінеколог ОСОБА_2 , перебуваючи на посаді завідуючої акушерсько-фізіологічним відділенням, будучи медичним працівником зі спеціальною освітою, маючи завдання та обов'язки із забезпечення, організації та участі в наданні якісної кваліфікованої медичної допомоги породіллям, неналежно виконала свої професійні обов'язки, внаслідок несумлінного до них ставлення, а саме: не визначила найбільш безпечний для матері ОСОБА_1 й плода метод розродження, не переглянула план ведення пологів на користь кесарева розтину, невчасно встановила правильний клінічний діагноз «дистрес плоду», не вжила заходів для термінового розродження ОСОБА_1 шляхом кесарева розтину, що спричинило тяжкі наслідки для новонародженого. Крім того, лікар акушер-гінеколог ОСОБА_2 у наданні медичної допомоги ОСОБА_1 допустила дефекти як діагностичні, тактичні - недооцінка ризику ускладнень, несвоєчасність оперативного втручання при наданні допомоги жінці, так i технічні - помилки при накладанні гемостазу, неспроможність швів, встановлення нефункціонуючого дренажу, мети повторного xipypгiчнoгo втручання (релапаротомії) досягнуто не було (тобто кровотеча продовжувалась), що спричинило тяжкі наслідки для здоров'я ОСОБА_1 , тим самим вчинила кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я.
Вказувала, що у зв'язку з неналежним виконанням своїх професійних обов'язків лікарем акушером-гінекологом ОСОБА_2 , які призвели до тяжких наслідків, а саме смерті новонародженої дитини, та тяжким ушкодженням її (позивачки) здоров'я, їй заподіяно моральну шкоду, розмір якої оцінила у 1 800 000,00 грн.
Виходячи з характеру вчиненого лікарем злочину, характеру, обсягу та глибини душевних страждань, яких вона зазнала, як матір, у зв'язку зі смертю своєї новонародженої дитини, та породіллі, яка отримала тяжкі тілесні ушкодження у пологах, їх тривалості, що становили 4 роки, просила стягнути на відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю дитини, 900 000,00 грн та на відшкодування моральної шкоди, спричиненої їй ушкодженням здоров'я, 900 000,00 грн.
Оскільки моральну шкоду завдано лікарем акушером-гінекологом ОСОБА_2 , яка перебувала у трудових відносинах з КНП «Міський клінічний пологовий будинок № 6» Харківської міської ради, і зазначені події відбулися під час виконання ОСОБА_2 професійних обов'язків при пологах, тому просила відшкодувати шкоду за рахунок КНП «Міський клінічний пологовий будинок № 6» Харківської міської ради.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з КНП «Міський клінічний пологовий будинок № 6» Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я, 500 000,00 грн та на відшкодування моральної шкоди, спричиненої смертю фізичної особи 500 000,00 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
При частковому задоволенні позову суд першої інстанції виходив із доведеності позивачкою факту заподіяння їй діями відповідача (який не є безпосереднім завдавачем шкоди, але зобов'язаний її відшкодувати в силу вимог закону, як роботодавець винуватця) моральної шкоди; між такими діями та заподіяною шкодою, смертю її дитини, є безпосередній причинний зв'язок; відповідач не спростував відсутність протиправності дій та вини в завданні такої моральної шкоди.
Визначаючи до відшкодування моральну шкоду, спричинену ушкодженням здоров'я позивачки та смертю її новонародженої дитини, у розмірі 1 000 000 грн, суд урахував характер, тривалість, обсяг та зміст душевних страждань позивачки внаслідок втрати сина та ушкодженням її здоров'я, неможливості повного відновлення попереднього стану, а також її психоемоційний стан, пов'язаний зі смертю сина через неналежне виконання лікарем професійних обов'язків, що вплинув на погіршення її здоров'я та призвів до невідворотних для неї наслідків.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 18 березня 2025 року, за наслідками розгляду апеляційних скарг КНП «Міський клінічний пологовий будинок № 6» Харківської міської ради та Харківської міської ради рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16 квітня 2025 року представник КНП «Міський клінічний пологовий будинок № 6» Харківської міської ради - Рибак Я. В. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Суди, приймаючи як належний доказ висновок комісійної судово-медичної експертизи від 28 жовтня 2018 року, отриманий у кримінальній справі, та, відповідно, визнаючи його допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, не врахували, що у вказаному висновку містяться припущення, без вказівки на порушення лікарем акушером-гінекологом ОСОБА_2 чинних медичних нормативів.
Визнання судами цього висновку належним, допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, без урахування висновків Комісії про дотримання медичними працівниками КНП «Міський клінічний пологовий будинок № 6» Харківської міської ради, порушує норми права, передбачені статтями 77, 78, 79, 80 та частиною 6 статті 81 ЦПК України.
Доводи інших учасників справи
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Індустріального районного суду м. Харкова цивільну справу № 644/3763/23 за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міський клінічний пологовий будинок № 6» Харківської міської ради, третя особа - Харківська міська рада, про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я та смертю фізичної особи, внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2025 року зупинено виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2024 року та постанови Харківського апеляційного суду від 18 березня 2025 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
У серпні 2025 року матеріали справи № 207/408/22 надійшли до Верховного Суду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що відповідно до копії медичного свідоцтва про народження № 37, виданого 08 січня 2016 року лікарем-акушером КНП «Міський клінічний пологовий будинок № 6» Харківської міської ради Тарусіною О.В., ІНФОРМАЦІЯ_1 о 22:24 год у ОСОБА_1 народився хлопчик.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер у віці 2 днів, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
22 травня 2020 року старшим слідчим СУ ГУ НП в Харківській області Шиловою Ю. А., за погодженням із прокурором відділу прокуратури Харківської області М. Мозговим, за матеріалами кримінального провадження відомості за яким внесено до ЄРДР за № 12014220460001328, складено повідомлення про підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених частиною першою статті 140 КК України, а саме: неналежному виконанні медичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, та частиною другою статті 140 КК України, а саме: неналежному виконанні медичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому.
Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи від 04 вересня 2017 року № 395,396/19, проведеної Державною установою «Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України» на основі матеріалів справи, медичної документації на ім'я ОСОБА_1 та її новонародженої дитини чоловічої статі, встановлено, що в наданих матеріалах відсутні судово-медичні дані про наявність патологічних порушень «...плода під час виношування вагітності». У жінки ОСОБА_1 мали місце: тривале безпліддя (5 років), вагітність настала в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, безсимптомна бактеріурія в 31 тиждень гестації, ниркова недостатність вагітної, різкий набір маси тіла на останніх тижнях вагітності, багатоводдя (полігідроамніон), прееклампсія. Це свідчить про те, що вона відносилась до групи жінок із підвищеним ризиком розвитку ускладнень вагітності та пологів.
Кожна, із вказаної, патологій, сама по собі, не є абсолютним показом до розродження шляхом Кесаревого розтину. Однак, враховуючи сукупність наявної патології та дані за очікування крупного плода, були підстави для винесення рішення про розродження ОСОБА_1 саме шляхом планового Кесаревого розтину, що в свою чергу, не виключено, сприяло б збереженню життя дитини.
За висновком комісійної судово-медичної експертизи від 28 жовтня 2019 року № 08-384/2018, проведеної у рамках кримінального провадження, причиною смерті новонародженого ОСОБА_3 стала важка інтранальна асфіксія, що супроводжувалась меконієвою аспірацією, яка ускладнилася розвитком гіпоксично-ішемiчного ураження центральної нервової системи та розвитком синдрому поліорганної недостатності. При своєчасно проведеному оперативному втручанні шляхом кесарева розтину наприкінці першого періоду пологів життя дитини могло бути збережено. Із урахуванням установленого ризику виникнення ускладнень у породіллі ОСОБА_1 та несвоєчасно проведеного кесаревого розтину (лише у ІІ періоді пологів) вбачаються прямий причинний зв'язок з настанням смерті дитини.
У висновку комісійної судово-медичної експертизи від 28 жовтня 2018 року зкрема зазначено, що відповідно до пункту 1.3 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, у ОСОБА_1 встановлені тілесні ушкодження, які за критерієм загрози для життя мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень. При наданні медичної допомоги ОСОБА_1 07 січня 2016 року було допущено дефекти у наданні медичної допомоги, які діагностично тактичні - недооцінка ризику ускладнень, несвоєчасність оперативного втручання (релапаротомії, не проведення гiстеректомії) при наданні допомоги жінці, так i технічні - помилки при накладанні гемостазу, неспроможність швів, встановлення нефункціонуючого дренажу, тощо, мети повторного хірургічного втручання (релапаротомії) досягнуто не було (тобто кровотеча продовжувалась), що спричинило тяжкі наслідки для здоров'я ОСОБА_1 .
Також у висновку вказано, що ургентний кесарев розтин був проведений із запізненням, а з урахуванням наявності абсолютно короткої пуповини плода, у даній ситуації розвинулася важка гіпоксія плода, яка і обумовила смерть новонародженого.
Технічно оперативне втручання було проведено правильно відповідно до вимог клінічного протоколу із акушерської допомоги «Кесарев розтин», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27 грудня 2011 року № 977 «Про внесення змін до Наказу МОЗ України від 15 грудня 2003 року № 582 «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги»»
Втрата часу та додатковий негативний вплив вакуум-екстракції на прогресування дистресу плода та народження дитини у стані важкої гіпоксії сприяли негативному виходу.
Експертна комісія зазначила, що у разі своєчасної діагностики дистресу плода наприкінці першого періоду пологів родорозрішення можна було б завершити кесаревим розтином та уникнути вакуум-екстракції плода, що могло б зберегти життя дитині.
ІНФОРМАЦІЯ_2 лікар ОСОБА_2 померла, у зв'язку з чим 31 липня 2020 року постановою прокурора закрито кримінальне провадження № 12014220460001328 з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 284 КПК України, у зв'язку із смертю підозрюваної.
Відповідно до змісту вказаної постанови лікар акушер-гінеколог ОСОБА_2 , перебуваючи на посаді завідуючої акушерсько-фізіологічним відділенням, будучи медичним працівником зі спеціальною освітою, маючи завдання та обов'язки з забезпечення, організації та участі в наданні якісної кваліфікованої медичної допомоги породіллям, неналежно виконала свої професійні обов'язки внаслідок несумлінного до них ставлення, а саме не визначила найбільш безпечний для матері й плода метод розродження ОСОБА_1 , не переглянула план ведення пологів на користь кесарева розтину, невчасно встановила правильний клінічний діагноз «дистрес плоду», не вжила заходів для термінового розродження ОСОБА_1 шляхом кесарева розтину, що спричинило тяжкі наслідки для новонародженого. Крім того, лікар акушер-гінеколог ОСОБА_2 у наданні медичної допомоги ОСОБА_1 допустила дефекти як діагностичні, тактичні - недооцінка ризику ускладнень, несвоечасність оперативного втручання при наданні допомоги жінці, так i технічні - помилки при накладанні гемостазу, неспроможність швів, встановлення нефункціонуючого дренажу, мети повторного xipypгiчxoгo втручання (релапаротомії) досягнуто не було (тобто кровотеча продовжувалась), що спричинило тяжкі наслідки для здоров'я ОСОБА_1 , тим самим вчинила кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я.
Також суди встановили, що з 01 вересня 2011 року ОСОБА_4 обіймала посаду завідувачки акушерського фізіологічного відділення, лікаря акушера-гінеколога Комунального закладу охорони здоров'я «Харківський міський клінічний пологовий будинок № 6».
Відповідно до копії Статуту КНП «Міський клінічний пологовий будинок № 6» Харківської міської ради створений рішенням 19 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 18 квітня 2018 року № 1072/18 «Про припинення комунальних закладів охорони здоров'я міста Харкова шляхом реорганізації (перетворення) в комунальні некомерційні підприємства Харківської міської ради» шляхом перетворення комунального закладу охорони здоров'я «Харківській міський клінічний пологовий будинок №6», є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків Комунальної установи охорони здоров'я міського поголовного будинку № 6, Комунального закладу охорони здоров'я «Харківській міський клінічний пологовий будинок № 6». Підприємство є юридичною особою, що має самостійний баланс, поточні рахунки, може бути відповідачем у судах.
Позивачка зверталась до відповідача з питання відшкодування моральної шкоди у добровільному порядку, але отримала відмову, у зв'язку з невстановленням вини лікаря ОСОБА_4 та відсутності обвинувального вироку суду.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження оскарженого судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)..
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У цій справі позивачка заявила вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням безпосередньо її здоров'я та смертю новонародженої дитини внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вимоги позивачки щодо відшкодування моральної шкоди задовольнив частково, виходячи із доведеності позивачкою факту заподіяння їй діями відповідача (який не є безпосереднім завдавачем шкоди, але зобов'язаний її відшкодувати в силу вимог закону, як роботодавець винуватця) моральної шкоди.
Верховний Суд погоджується з висновками судів, із таких підстав.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 284 ЦК України фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування відповідних норм права у правовідносинах про відшкодування моральної шкоди, що враховується у цих правовідносинах відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанови Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб'єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров'я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров'я та нормативним локальним актам.
Відповідно до статті 33 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадянам України надається лікувально-профілактична допомога поліклініками, лікарнями, диспансерами, клініками науково-дослідних інститутів та іншими акредитованими закладами охорони здоров'я, службою швидкої медичної допомоги, а також окремими медичними працівниками, які мають відповідну ліцензію.
Лікуючий лікар може обиратися безпосередньо пацієнтом або призначатися керівником закладу охорони здоров'я чи його підрозділу. Обов'язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження і лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря (стаття 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»).
Надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправним.
Подібних висновків дійшов Верховних Суд у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 661/2894/16-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18, від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, від 09 квітня 2024 року у справі № 584/947/20.
Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21 звернув увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг, вказавши, що «мають пред'являтися пропорційні вимоги до ступеня деталізації обставин справи, які надаються пацієнтами. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу та надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв'язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров'ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін».
Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
З урахуванням наведених вище вимог закону та встановлених обставин справи, на підставі досліджених письмових доказів, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка довела наявність факту заподіяння їй діями відповідача (який не є безпосереднім завдавачем шкоди, але зобов'язаний її відшкодувати в силу вимог закону як роботодавець винуватців - заподіювачів шкоди) моральної шкоди, та те, що між такими діями та заподіяною шкодою (смертю її новонародженої дитини та ушкодження її здоров'я) є безпосередній причинний зв'язок, а відповідачем не спростовано відсутність протиправності дій та вини в завданні такої моральної шкоди.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування завданої шкоди, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
З огляду на те, що настала смерть новонародженої дитини позивачки внаслідок недбалого ставлення лікаря до своїх професійних обов'язків, оцінивши тяжкі наслідки такої втрати для позивачки як матері, що негативно позначилися на її моральному стані, тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, обсяг фізичних та душевних страждань, їх тривалість, неможливість поновити попереднє становище внаслідок смерті дитини, а також з огляду, внаслідок непрофесійних дій лікаря, з огляду на ушкодження здоров'я самої позивачки, яка отримала тяжкі тілесні ушкодження у пологах, суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись вимогами розумності, виваженості та справедливості, правильно визнали розумною і допустимою суму відшкодування моральної шкоди 1 000 000,00 грн, із яких 500 000,00 грн - за спричинення смерті дитини та 500 000,00 грн - за ушкодження здоров'я самої позивачки.
Висновок судів також узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 361/5334/18 (провадження № 61-12136св24), від 09 квітня 2025 року у справі № 344/10156/23 (провадження № 61-2312св24), від 21 травня 2025 року у справі № 205/7725/23 (провадження № 61-16884св24),.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» від 12 липня 2007 року).
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо визначеного розміру грошової компенсації завданої позивачці моральної шкоди, вважає їх мотивованими та обґрунтованими. Факт смерті новонародженого сина, що є невідновлюваною втратою, є безумовним свідченням спричинення позивачці глибоких моральних страждань.
До того ж, сам факт допущення недоліків у лікуванні, внаслідок чого ОСОБА_1 отримала тяжкі тілесні ушкодження, свідчить про наявність підстав для відшкодування медичною установою моральної шкоди, спричиненої позивачці.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 661/2894/16-ц, в якій касаційний суд, навіть незважаючи на закриття кримінального провадження щодо медичних працівників обласної клінічної лікарні за відсутністю складу злочину, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу смертю дружини, яка була обумовлена сукупністю факторів, зокрема і недоліками у лікуванні.
Зазначену моральну шкоду суди правильно стягнули з КНП «Міський клінічний пологовий будинок № 6» Харківської міської ради, оскільки вона завдана їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових/службових обов'язків. Суб'єктом відповідальності за шкоду, завдану працівниками під час виконання трудових обов'язків, відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України є юридична особа. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 липня 2023 року у справі № 149/1125/20 (провадження № 61-6089св23).
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
Щодо наданого позивачкою висновку експертів, за результатами проведення експертизи в рамках кримінального провадження, то Верховний Суд зауважує, що він є належними доказами, оскільки стосуються обставин, що входять до предмету доказування в межах цієї цивільної справи. До того ж, із тексту зазначених висновків експерти бути обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, що відповідає вимогам статті 4 Закону України «Про судову експертизу». Крім того, чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо можливості використання під час розгляду справи доказів, отриманих в межах інших проваджень.
Вказане узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 302/422/21, від 27 червня 2024 року у справі № 2-4125/11 (провадження № 61-12798св23).
Можливість використання в якості доказів (одного з доказів) при розгляді іншої справи, виконаних у кримінальному провадженні висновків експертиз також підтверджено Верховним Судом у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі № 678/364/15, від 05 лютого 2020 року у справі №461/3675/17, від 10 березня 2020 року у справі № 9901/740/18.
Доводи касаційної скарги з приводу того, що суди визнали належним доказом у цій справі висновок експертизи, проведеної у кримінальній справі, та не врахували висновків Комісії про дотримання медичними працівниками КНП «Міський клінічний пологовий будинок № 6» Харківської міської ради, який виправдовує ОСОБА_2 , колегія суддів відхиляє, оскільки судами вірно надано оцінку цьому висновку експерта у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, протиправність дій ОСОБА_2 , яка перебувала у трудових відносинах із закладами охорони здоров'я та виконувала свої посадові обов'язки, підтверджено у тому числі й матеріалами кримінального провадження.
У постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц (провадження № 61-32980св18) та від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 (провадження № 61-10929св20) зазначено, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.
Статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Якщо експертиза, яка проведена у кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, то незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений така експертиза може бути допустимим доказом.
Висновок, підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, відповідає положенням статті 102 ЦПК України.
Верховний Суд неодноразово робив висновок про допустимість висновку експерта, який проведений в рамках кримінального провадження.
Зокрема, такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18.
Крім того, у цій справі суди оцінили надані сторонами докази у їх сукупності у визначений процесуальним законом спосіб, та не ухвалювали оскаржувані судові рішення виключно на підставі висновку експерта від 28 жовтня 2018 року.
Посилання в касаційній скарзі на те, що матеріали справи не містять доказів про порушення лікарем акушером-гінекологом ОСОБА_2 чинних медичних нормативів, колегія відхиляє, оскільки зазначене спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, які оцінені судами у встановленому процесуальним законом порядку, зміст яких свідчить про те, що смерть дитини та отримання тяжких тілесних ушкоджень позивачкою настала внаслідок ненадання належної медичної допомоги .
Інші, наведені в касаційній скарзі, доводи за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки, зокрема, надання переваги поданим стороною позивача доказам та відхилення доказів, наданих відповідачем, які за доводами заявника є неналежними і недопустимими.
Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки в силу вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не може вдаватись до встановлення або до оцінки обставин, що не були встановлені в оскаржуваних рішеннях, не вирішує питання про достовірність або недостовірність доказів чи про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - залишити без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Частиною третьою статті 436 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанцій у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2025 року зупинено виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2024 року та постанови Харківського апеляційного суду від 18 березня 2025 року до закінчення касаційного провадження, касаційне провадження у справі закінчено, тому виконання вказаних судових рішень підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400,401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства «Міський клінічний пологовий будинок № 6» Харківської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 18 березня 2025 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2024 року та постанови Харківського апеляційного суду від 18 березня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун