05 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 208/2405/15
провадження № 61-15116св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Калараша А. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майна Кам'янської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 січня 2021 року в складі судді Похвалітої С. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року в складі колегії суддів Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про витребування майна від добросовісного набувача, скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та поновлення державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Позов, з урахуванням уточнень, мотивовано тим, що в березні 2005 року він на підставі договору купівлі-продажу придбав дві квартири за АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . У травні 2011 року йому стало відомо, що право власності на квартири зареєстровано за ОСОБА_3 , який на підставі договорів купівлі-продажу придбав спірне майно у ОСОБА_5 , право власності на спірні квартири за якою визнано на підставі заочних рішень Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, ухвалених у 2009 році, які надалі були скасовані. У листопаді 2011 року позовні заяви ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , Товарної біржі «Автомобілі і нерухомість» про визнання договорів купівлі-продажу дійсними та визнання права власності на придбане майно, залишено без розгляду.
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 серпня 2014 року у справі № 208/78/13-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та визнано недійсним договір купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 на АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на Товарній біржі «Автомобілі і нерухомість», та договір купівлі-продажу вказаних квартир, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2015 року у справі № 208/78/13-ц рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 13 серпня 2014 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсними правочинів та відмовлено в цій частині позову.
Тобто договори купівлі-продажу, за якими спірне майно вперше вибуло з власності законного власника ( ОСОБА_1 ), визнані недійсними судовими рішеннями, які набрали законної сили.
Під час розгляду зазначеного спору у суді ОСОБА_3 отримав дозвіл на виведення спірних квартир із житлового фонду у нежитлові приміщення та свідоцтва про право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд:
витребувати від ОСОБА_3 нежитлові приміщення № АДРЕСА_1,14 у будинку АДРЕСА_2 ;
скасувати запис про державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення АДРЕСА_1, 14 у будинку АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 ;
поновити державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення № АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 .
Справа розглядалася судами неодноразово.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення судів мотивовані тим, що відсутні підстави для витребування спірного майна від добросовісного набувача, оскільки право власності позивача на спірне майно відсутнє, факт вибуття майна з володіння позивача і знаходження його у відповідача підтверджується договорами купівлі-продажу нерухомого майна, які на теперішній час є чинними. Свідоцтва про право власності нежитлових приміщень АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 спростовують посилання позивача на незаконність володіння відповідачем майном. Крім того, оскільки позивач ніколи не був власником нежитлових приміщень АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог про поновлення державної реєстрації права власності на вказане майно за позивачем.
Постановою Верховного Суду від 21 березня 2018 року рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що суди не звернули уваги на те, що спірні квартири були придбані ОСОБА_3 за договором в особи, яка не мала права їх відчужувати ( ОСОБА_5 ). Крім того, суди залишили поза увагою те, що квартири виключені з житлового фонду для подальшого використання їх під магазин непродовольчих товарів, тобто не відбулося створення нових окремих об'єктів у розумінні статей 331, 332 ЦК України. Фактично відповідач свої дії спрямовував на зміну цільового призначення спірних об'єктів з метою утруднити для позивача або ж зробити неможливим захист його права власності в судовому порядку і повернення йому спірного майна, яке вибуло з його володіння поза його волею. Тому суди дійшли помилкового висновку щодо відсутності натепер індивідуально-визначеного спірного майна, яке було предметом договорів купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
Під час нового розгляду цієї справи у суді першої інстанції позивачем було уточнено позов та змінено склад відповідачів.
Позивач пояснював, що спірне майно було відчужене ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 (приміщення колишньої квартири АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_4 (приміщення колишньої квартири АДРЕСА_1 ).
Позивач, з урахуванням остаточних уточнень, пояснював, що згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності на приміщення АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 09 серпня 2017 року.
Враховуючи викладене, позивач просив суд:
витребувати у ОСОБА_2 нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , та за адресою: АДРЕСА_1 ;
скасувати запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , та за адресою: АДРЕСА_1 ;
поновити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , та за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;
стягнути з ОСОБА_2 на його користь судові витрати.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області рішенням від 18 січня 2021 року позов задовольнив.
Витребував у ОСОБА_2 нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , та за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасував запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нерухоме майно розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , та за адресою: АДРЕСА_1 .
Поновив державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , та за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні квартири виключені з житлового фонду для подальшого використання їх під магазин непродовольчих товарів і при цьому не відбулося створення нових окремих об'єктів в розумінні статей 331, 332 ЦК України. Фактично ОСОБА_3 свої дії спрямовував на зміну цільового призначення спірних об'єктів, з метою утруднити для позивача або ж зробити неможливим захист його права власності в судовому порядку і повернення йому спірного майна, яке вибуло з його володіння поза його волею.
Відповідачка ОСОБА_2 придбала спірне майно за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, у зв'язку із чим спірне майно має бути витребувано на користь первісного власника цього майна ОСОБА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 через адвоката Швець М. В., подав апеляційну скаргу.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 19 вересня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 адвоката Швець М. В., залишив без задоволення, рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 січня 2021 року залишив без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що судове рішення місцевого суду відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала
18 жовтня 2023 року ОСОБА_3 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні помилково застосував положення статті 388 ЦК України до спірних правовідносин та ухвалив рішення без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20(провадження № 61-15705св21), від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).
ОСОБА_3 указує на те, що відповідачка ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного майна і задоволення позову до неї у цій справі має наслідком покладення на неї індивідуального і надмірного тягаря, а саме змусить шукати способи захисту своїх майнових прав. Тоді як дійсно винна особа ( ОСОБА_5 ) не несе ніяких негативних наслідків від вчинення дій щодо незаконного відчуження спірного майна.
Заявник вважає, що позивачу слід захищати свої права за рахунок винної особи, а не за рахунок добросовісного набувача майна.
Інші учасники справи не скористалися правом подання відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.
У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Протоколом передачі справи раніше визначеному складу суду від 15 січня 2024 року цю справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Фаловська І. М.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду О. Грицик від 02 вересня 2025 року у зв'язку з перебуванням у відпустці суддів Карпенко С. О., Фаловської І. М. призначено повторний автоматизований розподіл, зокрема цієї справи. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 вересня 2025 року справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Калараш А. А.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 18 березня 2005 року між ОСОБА_1 як покупцем та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , як продавцями укладений договір купівлі-продажу квартири, розташованої у АДРЕСА_2 . Вказаний договір нотаріально посвідчений, зареєстрований у бюро технічної інвентаризації 08 квітня 2005 року.
23 березня 2005 року між позивачем ОСОБА_1 як покупцем та ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 як продавцями укладений договір купівлі-продажу квартири, розташованої у АДРЕСА_1 . В бюро технічної інвентаризації право власності на ім'я ОСОБА_1 було зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 22 квітня 2005 року.
Указані договори про набуття ОСОБА_1 у власність спірного майна з часу їх укладання та до часу розгляду спору ніким не оспорювались та не були визнані недійсними.
У травні 2011 року ОСОБА_1 стало відомо, що право власності на квартири зареєстровано за ОСОБА_3 , який на підставі договорів купівлі-продажу придбав спірне майно у ОСОБА_5 .
Рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради від 23 серпня 2012 року № 334 «Про виключення з житлового фонду міста житлових приміщень за адресами: квартира АДРЕСА_1 та квартира АДРЕСА_2 , за заявою ОСОБА_3 були виключені з житлового фонду та переведені в нежитловий для використання під магазин.
На підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22 січня 2013 року та від 23 січня 2013 року ОСОБА_3 був власником нежитлових приміщень АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 13 серпня 2014 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2015 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на Товарній біржі «Автомобілі і нерухомість» від 23 травня 2005 року; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на товарній біржі «Автомобілі і нерухомість» від 17 травня 2005 року. У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про визнання недійсними договору купівлі-продажу від 05 січня 2009 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 зазначеної нерухомості відмовлено з тих підстав, що майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину шляхом подання віндикаційного позову, а не позову про визнання договору недійсним.
Судовими рішеннями, які набрали законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 не підписував договори купівлі-продажу, на підставі яких спірне майно вибуло з його власності.
За висновком № 643/12-15 судово-будівельно-технічної експертизи від 18 січня 2016 року станом на 11 січня 2016 року такий нерухомий об'єкт як квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 не існують, крім того ці приміщення є нежитловими.
Постановою Верховного Суду від 21 березня 2018 року у цій справі касаційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Волошиної-Марголер К. Е. задоволено, рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 28 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності на приміщення АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 зареєстровані за ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 09 серпня 2017 року, що посвідчені приватним нотаріусом Кам'янського міського нотаріального округу Сухопаровою С. Г.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржені судові рішення відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є неприйнятними з огляду на таке.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною другою статті 16 ЦК України, до яких віднесено, зокрема, витребування майна.
Виходячи із змісту статей 15, 16 ЦК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Враховуючи викладене, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.
Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужено особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України).
Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК України.
У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.
Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
Такий висновок про застосування норм права викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року (провадження № 61-1662св18) у цій справі.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі споруди тощо) відповідно до частин 2, 3 статті 331 ЦК України виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.
Як установлено судами спірні квартири були придбані відповідачкою за договором в особи, яка не мала права його відчужувати.
Установлено також, що спірне майно вибуло з володіння власника (позивача) не з його волі, а саме шляхом підроблення його підпису на договорах купівлі-продажу, які згодом визнані недійсними судовими рішеннями, які набрали законної сили.
Окрім цього, спірні квартири були виключені з житлового фонду для подальшого використання їх під магазин непродовольчих товарів, однак при цьому не відбулось створення нових окремих об'єктів в розумінні статей 331, 332 ЦК України. Фактично ОСОБА_3 свої дії спрямовував на зміну цільового призначення спірних об'єктів, з метою утруднити для позивача або ж зробити неможливим захист його права власності в судовому порядку і повернення йому спірного майна, яке вибуло з його володіння поза його волею.
Наведені висновки також містяться у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року (провадження № 61-1662св18) у цій справі.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи під час нового розгляду справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що спірне майно вибуло з володіння власника (позивача) не з його волі, а відповідачка набула права власності на спірне майно за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову у цій справі.
З таким висновком судів колегія суддів погоджується.
Єдиним доводом касаційної скаргитретьої особи ОСОБА_3 є неможливість покладення на відповідачку ОСОБА_2 індивідуального і надмірного тягаря - необхідності шукати способи захисту її майнових прав.
Такий довід заявника не містить підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки за встановлених обставин у цій справі спір виник через порушення прав власника спірного майна ОСОБА_1 і правовий механізм статті 388 ЦК України передбачає витребування майна саме від останнього набувача, тобто ОСОБА_2 .
При цьому особа, в якої витребовується майно з незаконного володіння, не позбавлена можливості захисту своїх прав у належний передбачений законом спосіб, зокрема шляхом пред'явлення відповідних вимог до особи, діями якої здійснено таке порушення.
Відповідачка ОСОБА_2 у цій справі погодилася із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки апеляційну скаргу, касаційну скаргу не подавала. Крім того, до поданих третьою особою ОСОБА_3 апеляційної та касаційної скарг не приєднувалася.
Тобто особа, в якої безпосередньо оскарженими судовими рішеннями витребовується майно з незаконного володіння, незгоду з указаними судовими рішеннями не висловлювала.
Інших доводів, зокрема, про належність способу захисту порушеного права позивача в частині вимог про скасування запису про державну реєстрацію права власності та поновлення державної реєстрації права власності на нерухоме майно касаційна скарга не містить.
Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд констатує, що для вирішення спорів, які виникають у правовідносинах із витребування майна з чужого незаконного володіння достатнім і належним способом захисту порушеного права позивача є задоволення відповідної вимоги про витребування майна на користь позивача. У цьому випадку не є необхідним вирішення судом питання щодо скасування державної реєстрації права власності незаконного володільця та поновлення державної реєстрації права власності позивача.
Разом із тим, колегія суддів вважає необхідним врахувати, що позов у цій справі подано у 2015 році, справа розглядалася судами різних інстанцій неодноразово, однак сторони не обґрунтовують порушення своїх прав саме застосуванням судами неналежного способу захисту прав (скасування державної реєстрації права власності незаконного володільця та поновлення державної реєстрації права власності позивача).
За таких обставин, скасування оскаржених судових рішень виключно з тих підстав, що суди у цій справі поряд із належним способом захисту порушеного права (витребування майна з чужого незаконного володіння) додатково указали про скасування державної реєстрації права власності незаконного володільця та поновлення державної реєстрації права власності позивача, є недоцільним.
Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішеннях Sutyazhnik v. russia від 29 липня 2009 року (заява № 8269/02), Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року (заява № 50208/06) зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму. Аналогічні за своєю суттю висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження АДРЕСА_2-11цс18).
Щодо доводів про неврахування судами висновків Верховного Суду
Перевіряючи доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20 (провадження № 61-15705св21), від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19), колегія суддів враховує таке.
У справі № 725/1824/20 (провадження № 61-15705св21) розглядався спір фізичних осіб до фізичних осіб про визнання нерухомого майна спільною частковою власністю подружжя (по 1/2 частці за кожним з позивачів) та витребування майна з чужого незаконного володіння відповідачів. Підставою позову в цій справі було те, що нежитлові приміщення вибули з власності позивачів унаслідок волевиявлення одного з них (один із подружжя) без отримання згоди другого (другий із подружжя), тобто, спільна воля позивачів на вибуття з їх власності спірного майна була відсутня.
У справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22) розглядався спір фізичної особи до фізичних осіб та ТОВ «Тур-Сервіс-Одеса» про скасування рішень про державну реєстрацію прав, припинення права власності та витребування майна. Підставою позову в цій справі було те, що позивач був власником спірного майна за наслідками звернення стягнення на таке майно, однак згодом це майно вибуло з його власності, зокрема, шляхом передання цього майна до статутного капіталу юридичної особи з наступним відчуженням його у власність іншим фізичним особам.
У справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19) розглядався спір про визнання недійсними торгів, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Підставою позову в цій справі було те, що оскаржувані електронні торги проведені з порушенням приписів Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5 та всупереч ухвалі суду про накладення заборони відчуження нежитлового приміщення.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження АДРЕСА_2-43цс22).
Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а тому колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі. Посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження АДРЕСА_2-446цс18).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіВ. В. Сердюк
В. М. Ігнатенко
А. А. Калараш