Постанова від 11.09.2025 по справі 910/3350/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/3350/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Власова Ю.Л., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

представників учасників справи:

позивача - Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" - не з'явився,

відповідача - Антимонопольного комітету України - Чернюшок М.І., (самопредставництво),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 (головуючий - суддя Мандриченко О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 (головуюча - суддя Сітайло Л.Г., судді: Буравльова С.І., Шапран В.В.)

у справі №910/3350/21

за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" (далі - АТ "Київоблгаз", Товариство, позивач, скаржник)

до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач)

про визнання недійсним та скасування рішення в частині.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

АТ "Київоблгаз" звернулося до суду з позовом до АМК про визнання недійсним та скасування пункта 1 рішення АМК "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" від 24.12.2020 № 810-р (далі - рішення №810-р) в частині, що стосується АТ "Київоблгаз"; визнання недійсним та скасування пункту 2 рішення АМК від 24.12.2020 №810-р в частині, що стосується АТ "Київоблгаз"; визнання недійсним та скасування пункту 8 рішення АМК від 24.12.2020 №810-р, згідно з яким за порушення, визначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, на АТ "Київоблгаз" накладено штраф у розмірі 41 449 278 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення є незаконним та необґрунтованим внаслідок неповного з'ясування та доведення обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд міста Києва рішенням від 11.02.2025, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 28.05.2025 у справі №910/3350/21, у задоволенні позову відмовив повністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

АТ "Київоблгаз" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 у справі №910/3350/21 скасувати, постановити нове рішення, яким позовні вимоги АТ "Київоблгаз" задовольнити в повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

АТ "Київоблгаз" у касаційній скарзі з посиланням на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає таке.

Суд апеляційної інстанції та суд першої інстанції в оскаржуваних рішеннях застосували норми права, зокрема, абзац 8 статті 1, частину другу статті 12, частину першу та частину другу статті 13, статтю 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", пункт 2.1 розділу 2, пункти 3.1, 3.3, 3.4 розділу 3, пункти 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 розділу 4, пункт 5.1 розділу 5, пункти 6.1, 6.2, 6.3 розділу 6, пункт 7.1 розділу 7, пункти 8.1 - 8.6 розділу 8, пункти 9.1, 9.2 розділу 9, пункти 10.1 - 10.3 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку затвердженої розпорядженням АМК від 05.03.2002 №49-р, пункт 11 частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №910/2320/20, від 10.09.2020 у справі №910/23375/17, від 01.10.2020 у справі №908/540/19, від 05.07.2022 у справі №910/15541/19, від 05.03.2020 у справі №910/2921/19, постанові Вищого господарського суду України від 21.01.2012 у справі №25/2019, а також скаржник зазначає на неврахуванні постанов Верховного Суду від 15.07.2021 у справі №910/14493/18, від 28.10.2020 у справі №640/4170/19 та від 09.07.2020 №640/16030/19.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 11 розділу 2.3 "Засоби контролю" Методичних рекомендацій щодо застосування поняття контролю, затверджених рішенням АМК від 01.11.2018.

Позиція іншого учасника справи

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив:

- провадження за касаційної скаргою закрити;

- у разі розгляду справи №910/3350/21 по суті, касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

АМК, розглянувши матеріали справи №128-26.13/104-19 про порушення Групою суб'єктів господарювання в особі АТ "Вінницягаз", АТ "Волиньгаз", АТ "Житомиргаз", АТ "Закарпатгаз", АТ "Запоріжгаз", АТ "Київоблгаз", АТ "Дніпрогаз", АТ "Дніпропетровськгаз", АТ "Криворіжгаз", АТ "Львівгаз", АТ "Миколаївгаз", АТ "Рівнегаз", АТ "Сумигаз", АТ "Івано-Франківськгаз", АТ "Харківгаз", АТ "Харківміськгаз", АТ "Хмельницькгаз", АТ "Чернівцігаз", АТ "Чернігівгаз" законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50 та частиною 1 статті 13 Закону №2210 та подання Департаменту досліджень і розслідувань ринків паливно-енергетичного комплексу та житлово-комунального господарства від 26.11.2020 №128-26.13/104-19/561-спр, постановив рішення №810-р, яким: визнано, що Група суб'єктів господарювання в особі АТ "Вінницягаз", АТ "Волиньгаз", АТ "Житомиргаз", АТ "Закарпатгаз", АТ "Запоріжгаз", АТ "Київоблгаз", АТ "Дніпрогаз", АТ "Дніпропетровськгаз", АТ "Криворіжгаз", АТ "Миколаївгаз", АТ "Рівнегаз", АТ "Сумигаз", АТ "Івано-Франківськгаз", АТ "Харківгаз", АТ "Харківміськгаз", АТ "Хмельницькгаз", АТ "Чернівцігаз", АТ "Чернігівгаз" протягом 2016-2018 років займала монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги з розподілу природного газу в межах територій міста Вінниця та Вінницької області, міста Гайворон Гайворонського району Кіровоградської області [з 19.06.2017 - Вінницької області (крім сіл Якушенці, Зарванці Вінницького району, смт Браїлів, сіл Сьомаки, Біликівці, Тартак, Кармалюкове, Курилівці, Дубова, Новоселиця, Василівка, Слобода Почапинецька, Почапинці, Зоринці, Лисогірка, Людавка Жмеринського району, смт Кирнасівка, сіл Одая, Нестерварка, Федьківка, Дранка, Тиманівка, Клебань, Копіївка, хутора Маркове Тульчинського району, сіл Пилипи Борівські, Калинка Томашпільського району, сіл Сокіл, Моївка, Борівка, хутора Грабовець Чернівецького району, села Махаринці Козятинського району, сіл Бухни, Морозівка Погребищенського району), а також території міста Гайворон Кіровоградської області]; Волинської області; міста Житомир та Житомирської області (крім міста Коростишів та Коростишівського району), а також територій сіл Бухни та Морозівка Погребищанського району та села Махаринці Козятинського району Вінницької області; Закарпатської області; міста Запоріжжя та Запорізької області (крім міста Мелітополь, Мелітопольського, Веселівського, Приазовського районів та села Темирівка Гуляйпільського району); Київської області; міста Дніпро та Дніпропетровського району (крім сіл Любимівка, Перше травня, Балівка, Зоря, Маївка, Степове, Партизанське, Чумаки, радгоспу "Дзержинець") Дніпропетровської області; Дніпропетровської області (крім міст Дніпро і Кривий Ріг та Дніпровського і Криворізького районів), а також сіл Любимівка, Перше Травня, Степове, Чумаки, Маївка, Зоря, Балівка, Партизанське Дніпровського району, житлового масиву Інгулець Інгулецького району в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, села Темирівка Гуляйпільського району Запорізької області та села Придніпрянське Кобиляцького району Полтавської області; міста Кривий Ріг (крім житлового масиву Інгулець Інгулецького району в місті Кривий Ріг) та Криворізького району Дніпропетровської області; міста Миколаїв та Миколаївської області; міста Рівне та Рівненської області; міста Суми та Сумської області; міста Івано-Франківськ та Івано-Франківської області (крім міст Тисмениця і Тисменицького району Івано- Франківської області), а також територій сіл Черніїв, Чукалівка, Підлісся, Загвіздя, Угринів, Павлівка, Ямниця, Підлужжя, Клузів Тисменицького району Івано-Франківської області та вулиці Зелена, Ямна та Висока (будинки з №23 по №32) села Діброва Монастириського району Тернопільської області; Харківської області (крім міста Харкова, Харківського та Дергачівського районів Харківської області); міста Харкова, сіл Горбані, Заїки, Затишшя, Логачівка, Мищенки, Нестеренки, Горіхове, Павленки, Перемога, Ржавець, Санжари, Радгоспне, Ударне, Хроли, Циркуни, селищ міського типу Безлюдівка, Кулиничі, Манченки та садових товариств Акація, Казка Харківського району, а також територій сіл Лісне, Родичі, Сіряки, Чайковка, Черкаська Лозова-2, Черкаська Лозова та селища міського типу Мала Данилівка Дергачівського району Харківської області; міста Хмельницький та Хмельницької області (крім міста Шепетівка та Шепетівського району); Чернівецької області; міста Чернігів та Чернігівської області, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації, із часткою 100%.

Дії Групи суб'єктів господарювання в особі АТ "Вінницягаз", АТ "Волиньгаз", АТ "Житомиргаз", АТ "Закарпатгаз", АТ "Запоріжгаз", АТ "Київоблгаз", АТ "Дніпрогаз", АТ "Дніпропетровськгаз", АТ "Криворіжгаз", АТ "Миколаївгаз", АТ "Рівнегаз", АТ "Сумигаз", АТ "Івано-Франківськгаз", АТ "Харківгаз", АТ "Харківміськгаз", АТ "Хмельницькгаз", АТ "Чернівцігаз", АТ "Чернігівгаз", що полягали у висуванні в період з 11.11.2016 до 10.07.2018 додаткових необґрунтованих вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи "ProZorro", що призвели до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання та були б неможливими за умов існування значної конкуренції, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною 1 статті 13 Закону №2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з розподілу природного газу в межах територій міста Вінниця та Вінницької області, міста Гайворон Гайворонського району Кіровоградської області [з 19.06.2017 - Вінницької області (крім сіл Якушенці, Зарванці Вінницького району, смт Браїлів, сіл Сьомаки, Біликівці, Тартак, Кармалюкове, Курилівці, Дубова, Новоселиця, Василівка, Слобода Почапинецька, Почапинці, Зоринці, Лисогірка, Людавка Жмеринського району, смт Кирнасівка, сіл Одая, Нестерварка, Федьківка, Дранка, Тиманівка, Клебань, Копіївка, хутора Маркове Тульчинського району, сіл Пилипи Борівські, Калинка Томашпільського району, сіл Сокіл, Моївка, Борівка, хутора Грабовець Чернівецького району, села Махаринці Козятинського району, сіл Бухни, Морозівка Погребищенського району), а також території міста Гайворон Кіровоградської області]; Волинської області; міста Житомир та Житомирської області (крім міста Коростишів та Коростишівського району), а також територій сіл Бухни та Морозівка Погребищанського району та села Махаринці Козятинського району Вінницької області; Закарпатської області; міста Запоріжжя та Запорізької області (крім міста Мелітополь, Мелітопольського, Веселівського, Приазовського районів та села Темирівка Гуляйпільського району); Київської області; міста Дніпро та Дніпропетровського району (крім сіл Любимівка, Перше травня, Балівка, Зоря, Маївка, Степове, Партизанське, Чумаки, радгоспу "Дзержинець") Дніпропетровської області; Дніпропетровської області (крім міст Дніпро і Кривий Ріг та Дніпровського і Криворізького районів), а також сіл Любимівка, Перше Травня, Степове, Чумаки, Маївка, Зоря, Балівка, Партизанське Дніпровського району, житлового масиву Інгулець Інгулецького району в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області, села Темирівка Гуляйпільського району Запорізької області та села Придніпрянське Кобиляцького району Полтавської області; міста Кривий Ріг (крім житлового масиву Інгулець Інгулецького району в місті Кривий Ріг) та Криворізького району Дніпропетровської області; міста Миколаїв та Миколаївської області; міста Рівне та Рівненської області; міста Суми та Сумської області; міста Івано-Франківськ та Івано-Франківської області (крім міст Тисмениця і Тисменицького району Івано-Франківської області), а також територій сіл Черніїв, Чукалівка, Підлісся, Загвіздя, Угринів, Павлівка, Ямниця, Підлужжя, Клузів Тисменицького району Івано-Франківської області та вулиці Зелена, Ямна та Висока (будинки з №23 по №32) села Діброва Монастириського району Тернопільської області; Харківської області (крім міста Харкова, Харківського та Дергачівського районів Харківської області); міста Харкова, сіл Горбані, Заїки, Затишшя, Логачівка, Мищенки, Нестеренки, Горіхове, Павленки, Перемога, Ржавець, Санжари, Радгоспне, Ударне, Хроли, Циркуни, селищ міського типу Безлюдівка, Кулиничі, Манченки та садових товариств Акація, Казка Харківського району, а також територій сіл Лісне, Родичі, Сіряки, Чайковка, Черкаська Лозова-2, Черкаська Лозова та селища міського типу Мала Данилівка Дергачівського району Харківської області; міста Хмельницький та Хмельницької області (крім міста Шепетівка та Шепетівського району); Чернівецької області; міста Чернігів та Чернігівської області, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації.

За порушення, визначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, накладено на АТ "Київоблгаз" штраф у розмірі 41 449 278,00 грн.

В обґрунтування прийняття вказаного рішення АМК зазначено, що Група суб'єктів господарювання в особі АТ "Вінницягаз", АТ "Волиньгаз", АТ "Житомиргаз", АТ "Закарпатгаз", АТ "Запоріжгаз", АТ "Київоблгаз", АТ "Дніпрогаз", АТ "Дніпропетровська", АТ "Криворіжгаз", АТ "Миколаївгаз", АТ "Рівнегаз", АТ "Сумигаз", АТ "Івано-Франківськгаз", АТ "Харківгаз", АТ "Харківміськгаз", АТ "Хмельницькгаз", АТ "Чернівцігаз", АТ "Чернігівгаз" (далі - Група РГК) протягом 2016-2018 років займала монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги з розподілу природного газу в межах територій, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації. Наявність у споживачів природного газу приладів обліку є необхідною умовою для отримання послуги з розподілу природного газу з метою визначення достовірних даних щодо обсягу та вартості наданої послуги. Забезпечення комерційного обліку природного газу, у тому числі встановлення лічильників природного газу для населення, є обов'язком оператора газорозподільної системи, функції якого виконують, зокрема, суб'єкти господарювання, які входять до складу Групи РГК, при наданні послуги з розподілу природного газу. Група РГК протягом 2016-2018 років була значним покупцем побутових лічильників природного газу. У період з 2016 року до 2018 року Групою РГК у тендерній документації на проведення процедури закупівлі побутових лічильників природного газу однією з вимог до учасників торгів була наявність протоколу випробування за програмою РМ 081/39.434-2014 з позитивним висновком. При цьому, програма РМ 081/39.434-2014 не є обов'язковим документом згідно з законодавством України. Отже, висування Групою РГК необґрунтованих вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за РМ 081/39.434-2014 для участі у закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи "ProZorro" призвело до ущемлення інтересів виробників, лічильники яких не пройшли випробування за вказаною програмою РМ 081/39.434-2014, що було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку послуги з розподілу природного газу. За результатами розгляду справи №128-26.13/104-19 дії Групи суб'єктів господарювання в особі АТ "Вінницягаз", АТ "Волиньгаз", АТ "Житомиргаз", АТ "Закарпатгаз", АТ "Запоріжгаз", АТ "Київоблгаз", АТ "Дніпрогаз", АТ "Дніпропетровськгаз", АТ "Криворіжгаз", АТ "Миколаївгаз", АТ "Рівнегаз", АТ "Сумигаз", АТ "Івано-Франківськгаз", АТ "Харківгаз", АТ "Харківміськгаз", АТ "Хмельницькгаз", АТ "Чернівцігаз", АТ "Чернігівгаз", що полягали у висуванні, в період з 11.11.2016 по 10.07.2018, додаткових необґрунтованих вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи "ProZorro", визнано зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з розподілу природного газу в межах територій, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації.

АТ "Київоблгаз" є юридичною особою, здійснює свою діяльність відповідно до статуту, затвердженого загальними зборами акціонерів Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" від 28.03.2019.

Рішенням річних загальних зборів акціонерів ПАТ "Київоблгаз" (протокол №24 від 28.03.2019): - тип акціонерного товариства змінено з публічного акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство; - найменування Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз" змінено на Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз".

АТ "Київоблгаз" є правонаступником всіх прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Київоблгаз".

Таким чином, всі укладені правочини, у тому числі договори/угоди, від імені ПАТ "Київоблгаз" залишаються дійсними та чинними, і зміна найменування ПАТ "Київоблгаз" на АТ "Київоблгаз" не припиняє та не змінює прав та обов'язків сторін за укладеними правочинами.

Відповідно до статуту, предметом діяльності АТ "Київоблгаз" є розподіл та/або постачання газу, зокрема надання населенню, бюджетним організаціям, промисловим та комунальним підприємствам, а також іншим суб'єктам підприємницької діяльності послуг з розподілу природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ та постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ і скрапленого газу.

АМК встановлено, що: AT "Дніпрогаз", AT "Криворіжгаз", AT "Харківміськгаз", AT "Харківгаз" опосередковано пов'язані відносинами контролю та входять до складу однієї групи суб'єктів господарювання (Група 1); AT "Вінницягаз", АТ "Волиньгаз", АТ "Житомиргаз", AT "Закарпатгаз", AT "Запоріжгаз", AT "Київоблгаз", AT "Дніпропетровськгаз", AT "Львівгаз", AT "Миколаївгаз", AT "Рівнегаз", АТ "Сумигаз", AT "Івано-Франківськгаз", AT "Хмельницькгаз", AT "Чернівцігаз", AT "Чернігівгаз", AT "Луганськгаз", AT "Тисменицягаз" опосередковано пов'язані відносинами контролю та входять до складу однієї групи суб'єктів господарювання (Група 2).

При цьому, АМК також встановлено, що протягом 2016-2019 років більше половини членів спостережної ради акціонерних товариств Групи 1 та акціонерних товариств Групи 2 були одні і ті ж самі фізичні особи а саме: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 . При цьому, посаду голови наглядових рад протягом 2016 та 2017 років, у зазначених суб'єктах господарювання, обіймала фізична особа - громадянин Великої Британії ОСОБА_2.

Судами встановлено, що у рішенні АМК зазначено, що відповідно до статутів Товариств (в редакції станом на 2016 рік) до виключної компетенції Наглядової ради належить, зокрема:

- прийняття рішення про продаж раніше викуплених Товариством акцій;

- обрання та прийняття (відкликання) повноважень Голови та членів Правління Товариства;

- прийняття рішення про відсторонення Голови Правління від здійснення повноважень або члена Правління від здійснення повноважень та обрання особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження Голови Правління;

- прийняття рішення про участь Товариства в інших юридичних особах, рішень про вихід Товариства з інших юридичних осіб, рішень про придбання Товариством корпоративних прав інших юридичних осіб та їх продаж;

- визначення поточних напрямів діяльності Товариства, затвердження річних планів розвитку Товариства;

- здійснення контролю за діяльністю Правління з метою забезпечення відповідності господарської діяльності Товариства чинному законодавству;

- визначати види (типи, предмети) правочинів (у т. ч. контрактів, договорів, угод, попередніх договорів та інших правочинів), укладення яких для Товариства потребує затвердження Наглядовою радою, та встановлювати обмеження щодо істотних умов таких правочинів.

Наглядова рада є колегіальним органом, до складу якого входять особи, які здійснюють захист прав акціонерів товариства, контролюють та регулюють діяльність виконавчого органу (Правління) та визначають поточні напрями діяльності товариства.

Суди попередніх інстанцій погодились з висновками АМК, що зважаючи на компетенцію та повноваження Наглядових рад у Товариствах Групи РГК, обіймання одними й тими ж фізичними особами посад голови та членів Наглядових рад у зазначених Товариствах свідчить на наявність відносин контролю між цими Товариствами.

Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Не погоджуючись з рішенням №810-р, та судовими рішеннями попередніх інстанцій позивач звернувся з даною касаційною скаргою до Верховного Суду про скасування рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 у справі №910/3350/21, та просить постановити нове рішення, яким позовні вимоги АТ "Київоблгаз" про скасування рішення №810-р в частині АТ "Київоблгаз" задовольнити.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаного мотиву може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до пунктів 25, 26, 32 правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Скаржник посилається на низку судових рішень Верховного Суду, , зазначаючи про те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Предметом розгляду у цій справі є визнання недійсними та скасування пунктів резолютивної частини рішення АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу в частині, що стосується АТ "Київоблгаз".

Дії АТ "Київоблгаз" визнані порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживанням монопольним (домінуючим) становищем.

Зокрема, у пункті 2 резолютивної частини рішення №810-р зазначено, що дії в тому числі АТ "Київоблгаз", що полягали у висуванні в період з 11.11.2016 до 10.07.2018 додаткових необґрунтованих вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи "ProZorro", що призвели до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання та були б неможливими за умов існування значної конкуренції, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з розподілу природного газу, в межах територій, зазначених у пункті 1 резолютивної частини рішення №810-р, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації (пункт 2 резолютивної частини рішенням №810-р).

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішення №810-р є незаконним та необґрунтованим оскільки прийняте внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення і неправильного застосування норм матеріального та процесуального права. АТ "Київоблгаз" вважає, що у його власних діях та в діях у визначених АМК одним суб'єктом господарювання Групи відповідач хибно встановив склад порушення, передбаченого частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону №2210, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Предметом розгляду справи №910/2320/20 було визнання недійсним і скасування рішення АМК, в частині що стосувалася позивача, та відповідно до якого, зокрема, визнано, що:

- група в особі позивача та іншого відповідача у антимонопольній справі за результатами діяльності в період із грудня 2015 року по серпень 2019 року займала монопольне (домінуюче) становище на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензійної діяльності позивача;

- визнано дії групи в особі позивача та іншого відповідача у антимонопольній справі, які полягають у донарахуванні об'ємів використаного побутовими споживачами природного газу понад обсяги, визначені лічильниками, при здійсненні комерційних розрахунків, при різному застосуванні норм законодавства учасниками й регулятором цих відносин, із жовтня 2018 року по серпень 2019 року, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону України, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензійної діяльності позивача, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення відповідно до статті 59 Закону, оскільки АМК прийняв це рішення неповно з'ясувавши обставини, що мають значення для справи, не довів обставин, які мають значення для справи і які він визнав встановленими, зробив висновки, що суперечать обставинам справи, та неправильно застосував норми матеріального права.

Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не застосовано правовий висновок, викладений у постанові від 23.12.2021 у справі №910/2320/20, такого змісту:

" 7.13. Колегія суддів виходить з того, що господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм, зокрема, Методики. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.

7.14. Методика №49-р встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках;

7.27. Так, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі, крім того, що покладено обов'язок з доведення у суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку також покладено обов'язок доведення наявності у діях суб'єкта господарювання зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, оскільки саме по собі займання монопольного (домінуючого) становища суб'єктом господарювання на ринку не підтверджує його зловживання та не може бути підставою для притягнення до відповідальності, зокрема, у вигляді накладення штрафу відповідно до статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції.

7.28. Таким чином, під час вирішення спорів про скасування рішень АМК щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого статтями 12 та 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", та накладення штрафу за відповідне порушення, господарським судам необхідно здійснити перевірку та надати належну оцінку доводам кожної зі сторін у справі не лише щодо наявності чи відсутності монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку, а й наявності чи відсутності факту зловживання ним таким становищем.

7.29. При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що рішення АМК має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинно розкривати заявникові мотиви його ухвалення.

7.30. Крім того, Верховний Суд зазначає, що підхід до визначення меж обґрунтованості рішення АМК має бути аналогічним тому, який застосовується, зокрема, самими судами у прийнятті судових рішень. Близька за змістом позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.09.2020 у справі №910/23375/17 та від 01.10.2020 у справі №908/540/19.

7.31. Таким чином, не доведення АМК або його територіальним відділенням, яке є стороною у справі, факту зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, навіть у разі доведення зайняття цим суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища є підставою для визнання частково недійсним рішення АМК у частині визнання дій такого суб'єкта господарювання зловживанням монопольним (домінуючим) становищем та накладення штрафу".

Предметом розгляду справи №910/23375/17 було визнання немотивованою відповіді державного уповноваженого АМК про відмову у розгляді справи за заявою товариства про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що викладена у листі АМК відмова державного уповноваженого у розгляді справи за заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції є незаконною та такою, що не відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", оскільки є невмотивованою. Так, за твердженням позивача, під час розгляду АМК його заяви не дотримано повного, всебічного та об'єктивного дослідження порушених у заяві питань та, в порушення приписів пункту 1 частини першої статті 16 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", державним уповноваженим не надано мотивованої відповіді про відмову у розгляді справи за заявою позивача про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яка б обґрунтувала відсутність в діях товариства ознак порушень, передбачених пунктами 1, 4 статті 19, статтею 20, пунктом 8 частини першої статті 50 Закону (обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із частиною другою статті 18, статтями 19 і 20 цього Закону), на які позивач посилався у заяві.

Предметом розгляду справи №908/540/19 було визнання недійсними низки пунктів рішення територіального відділення АМК.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення АМК є необґрунтованим, оскільки, прийняте з порушенням вимог статей 12, 13 Закону, територіальним відділенням АМК не досліджено належним чином питання взаємозамінності товару; помилково визначені товарні межі ринку послуг, пов'язаних з використанням опор повітряних ліній електропередач 0,4- 10 кВ місцевих (локальних) електромереж для улаштування (сумісного підвішування) телекомунікаційних мереж, як такі, що не мають замінників; помилково визначено бар'єри для вступу на ринок; не відповідає фактичним обставинам справи висновок територіального відділення АМК про те, що дії позивача, які полягають у встановленні економічно необґрунтованої вартості послуги з доступу до об'єктів електроенергетики, а саме до опор повітряних ліній електропередач, є порушенням Закону.

Предметом розгляду справи №910/15541/19 було визнання недійсним рішення АМК, яким, зокрема, визнано, що суб'єкт господарювання у складі низки товариств займав монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку первинної реалізації азотних мінеральних добрив; дії суб'єкта господарювання, які полягають у:

- внутрішньогруповому маніпулюванні цінами на природний газ, що могло призвести до встановлення необґрунтованого рівня цін реалізації азотних мінеральних добрив унаслідок штучного завищення собівартості виробництва цих добрив і, як, наслідок, до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (покупців), що було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку, визнано порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону;

- зупиненні виробництва азотних мінеральних добрив під час сезону весняно-польових робіт та його невідновлені, що призвело до недопоставки азотних мінеральних добрив суб'єктам господарювання-покупцям, визнано порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 13 Закону, у вигляді обмеження виробництва, що може завдати шкоди покупцям.

Позовні вимоги з посиланням на приписи статті 59 Закону мотивовані неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, недоведенням обставин, які мають значення для справи і які АМК визнано встановленими, невідповідністю висновків, викладених у рішенні АМК, обставинам справи та порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Товариство зазначає, що судами попередніх інстанцій не застосовано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.07.2022 у справі №910/15541/19, такого змісту:

"6.6. Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №2210 державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

Частиною першою та пунктом 4 частини другої статті 13 Закону №2210 передбачено, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку; зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону №2210 порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема, зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Згідно з статтею 59 Закону №2210 підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права".

" 6.8. Водночас в іншій частині попередні судові інстанції, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дали необхідну оцінку, з дотриманням приписів зазначених ними норм матеріального і процесуального права та з наведенням в оскаржуваних судових рішеннях необхідного мотивування, встановивши невідповідність висновків АМК, викладених у Рішенні АМК фактичним обставинам справи, неповне з'ясування АМК обставин, які мають значення для справи та недоведення обставин, які мають значення для справи і які АМК визнав встановленими стосовно територіальних, часових і товарних меж згаданого ринку, внутрішньогрупового маніпулювання цінами на природний газ протягом 2014- 2015 років та обмеження виробництва у вигляді зупинення в березні 2017 року виробництва азотних мінеральних добрив під час сезону весняно-польових робіт і його невідновлення в період із березня до червня 2017 року (включно), - дійшли обґрунтованих висновків стосовно наявності підстав для визнання Рішення АМК недійсним та правомірно задовольнили позови".

Предметом розгляду справи №910/2921/19 було визнання недійсним рішення АМК, яким, зокрема, визнано, що відповідач антимонопольної справи займав монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку оптової реалізації спирту етилового ректифікованого відповідно до частини першої статті 12 Закону та визнано дії позивача, які полягають у безсистемному встановленні протягом 2017 - першого півріччя 2018 року дискримінаційних цін для покупців спирту етилового ректифікованого сорту "Люкс", незалежно від обсягів придбання спирту чи будь-яких інших об'єктивних критеріїв, порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону, у вигляді вчинення дій, що можуть призвести до обмеження конкуренції та ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (покупців), які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення є незаконним та необґрунтованим у зв'язку із: неповним з'ясуванням та недоведеністю обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні АМК, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.

Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не було застосовано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05.03.2019 у справі №910/2921/19, такого змісту :

"Як унормовано пунктом 11 частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він (суб'єкт господарювання) не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

Обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі.

Водночас за змістом приписів статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.

Господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.

Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 910/6999/17, від 19.06.2018 у справі № 910/3047/17".

Предметом розгляду справи №910/14493/18 було визнання недійсним рішення АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення АМК є необґрунтованим, оскільки, прийняте з порушенням вимог статей 12, 13 Закону, положень Методики №49-р. Під час прийняття рішення АМК не з'ясував обставин, що мають істотне значення для правильного визначення меж товарного ринку та становища позивача на такому ринку та не довів обставин, що покладені в основу висновків про зловживання товариством монопольним (домінуючим) становищем у вигляді створення несприятливих умов надання послуги страхування.

Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не було застосовано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15.07.2021 у справі №910/14493/18, такого змісту :

"7.5. За змістом положень статей 1, 12 Закону №2210-III монополізація - це досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища. Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

7.6. Частиною другою статті 12 Закону №2210-III визначено, що монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він (суб'єкт господарювання) не доведе, що зазнає значної конкуренції.

7.7. Установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

7.8. Обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі".

Предметом розгляду справи №640/4170/19 були вимоги про визнання протиправним та скасувати рішення Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель № 1289-р/пк-пз від 06 лютого 2019 року у частині:

- визнання дискримінаційними умовами вимог Додатку 3 Тендерної документації до машин для охолодження повітря, джерел безперебійного живлення (ДБЖ) та батарейних шаф, динамічного ротаційного джерела безперебійного живлення, дизель-генераторної установки з каталізатором до неї та встановлення Національному банку України зобов'язання внести зміни до Тендерної документації у цій частині;

- визнання дискримінаційними умовами вимог пункту 6 розділу «Інструкція з підготовки тендерної пропозиції» Тендерної документації стосовно надання учасниками документів, які видані або засвідчені виробниками обладнання, та встановлення Національному банку України зобов'язання внести зміни до Тендерної документації у цій частині;

- визнання дискримінаційними умовами вимог підпункту 6 пункту 6 розділу «Інструкція з підготовки тендерної пропозиції» Тендерної документації стосовно надання учасниками документів, в яких повинні міститись посилання на сторінки офіційного сайту виробника обладнання, де розміщена технічна документація англійською/українською/російською мовою на відповідне обладнання, та встановлення Національному банку України зобов'язання внести зміни до Тендерної документації у цій частині.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, відповідач дійшов хибного висновку про встановлення позивачем у тендерній документації дискримінаційних умов.

Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.10.2020 у справі №640/4170/19, такого змісту :

"126. У цій справі, як установлено судами попередніх інстанцій, замовник обґрунтував встановлення спірних критеріїв до предмету закупівлі виходячи з коштовності та важливості проекту, специфіки необхідного обладнання, яке б відповідало сучасним вимогам щодо оснащення та могло взаємодіяти із іншими інженерними системами ЦОД, а також не передбачало у зв'язку з певними невідповідностями пропонованих товарів вносити коригування до проектної документації. Крім цього, замовник означеними критеріями прагнув унеможливити ввезення за цією публічною закупівлею неавторизованого обладнання, а також обладнання, яке не має підтримки від виробника, або обладнання, що ввезене незаконним шляхом.

136. На переконання Верховного Суду, суд першої інстанції, помилку якого не виправив суд апеляційної інстанції, необґрунтовано та помилково визначили ознаки, за яких в спірних правовідносинах можна ідентифікувати поняття «дискримінація».

139. Крім цього, Верховний Суд враховує, що суди під час розгляду цієї справи фактично встановили відсутність ознак дискримінації у спірних правовідносинах, оскільки Антимонопольний комітет України, констатуючи дискримінаційний характер оспорюваних вимоги тендерної документації, виходив не з приписів пункту 3 частини другої статті 22 Закону України «Про публічні закупівлі», а обґрунтував своє рішення виключно неможливістю взяти участь у закупівлі скаржником та іншими ймовірними учасниками.

140. З огляду на це Верховний Суд додатково звертає увагу, що невідповідність продукції виробника умовам конкурсної документації не є підставою для визнання таких вимог дискримінаційними.

141. Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 05 березня 2020 року у справі №826/14444/16."

Предметом розгляду справи №640/16030/19 були вимоги про визнання протиправним та скасувати рішення Постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель від 26.07.2019 № 10176-р/пк-пз щодо зобов'язання Комунальної установи "Міська лікарня № 5" внести відповідні зміни до тендерної документації за процедурою закупівлі - ДК 021:2015:85110000-3 "Послуги лікувальних закладів та супутні послуги", оголошення про проведення якої оприлюднено на веб-порталі Уповноваженого органу за № UA-2019-06-27-000373-с, з метою усунення порушень, зазначених у мотивувальній частині рішення.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що підставою для прийняття спірного рішення став висновок відповідача про порушення позивачем вимог статті 28 Закону України "Про публічні закупівлі". Звернув увагу, що предмет закупівлі має складний та спеціалізований характер за своєю природою та складністю проведення та жодна з комунальних установ м. Одеси не має фізичної можливості надавати такі медичні послуги, більшість з зазначених медичних послуг взагалі ніколи не закуповувались за бюджетні кошти на території м. Одеси, відтак твердження відповідача про наявність постійно діючого ринку щодо надання подібних послуг не є обґрунтованими та не підтверджується жодним документом. Стверджує, що віднесення предмету закупівлі до такої, яка має складний або спеціалізований характер здійснюється замовником самостійно у кожному конкретному випадку. Зауважує, що умови тендерної документації не обмежують права учасників щодо обрання матеріально-технічної бази для надання замовнику медичних послуг, оскільки документація прямо не передбачає наявність саме у власності учасників обладнання, достатньо наявності обладнання у користуванні у учасників процедури закупівлі, головне - забезпечення учасником виконання кваліфікаційних вимог замовника, які наведені в тендерній документації. Стверджує, що відповідач в оспорюваному рішенні не зазначає чітких причин визнання умов документації дискримінаційними та яким чином умови тендерної документації порушують права та законні інтереси інших учасників закупівлі щодо забезпечення наявності автомобіля швидкої медичної допомоги, який не буде задіяний в жодних інших проектах/закупівлях учасника, зобов'язаннях учасника за будь-якими іншими договорами у поточній діяльності учасника, що в свою чергу є порушенням регулятором приписів частини одинадцятої статті 18 Закону України "Про публічні закупівлі" в частині наявності підстав та належного обґрунтування прийнятого рішення.

Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09.07.2020 у справі №640/16030/19, такого змісту :

"39. Верховний Суд констатує, що замовник має право вибору конкретної специфікації предмета закупівлі та не обмежений у можливості встановлювати вимоги, які спрямовані на забезпечення задоволення його потреб у продукції з відповідними технічними, якісними та кількісними характеристиками."

З огляду на вищевикладене, у результаті аналізу змісту судових рішень у цій справі та у справах №910/2320/20, №908/540/19, №910/15541/19, №910/2921/19, №910/14493/18, Суд дійшов висновку, що у контексті спірних правовідносин у вказаних справах, з урахуванням предмета оскарження, яким є рішення АМК, нормативно-правове регулювання в контексті кваліфікації дій як правопорушення, що полягає у зловживанні монопольним (домінуючим) становищем (стаття 13 Закону), то правовідносини у вказаних справах є схожими.

Стосовно справи №910/23375/17 слід заначити, що у контексті спірних правовідносин, ураховуючи те, що предметом оскарження у ній було рішення АМК, яким відмовлено у розгляді справи за заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктами 1, 4 статті 19, статтею 20, пунктом 8 частини першої статті 50 Закону (обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із частиною другою статті 18, статтями 19 і 20 цього Закону), то правовідносини у справах №910/3350/21 та №910/23375/17 не є подібними, з огляду на предмет, нормативно-правове регулювання у частині застосованого права та інкримінованого АМК правопорушення.

Стосовно справ №640/4170/19 та №640/16030/19 слід зазначити, що у контексті спірних правовідносин, ураховуючи те, що предметом оскарження у них було рішення АМК з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, та визнання умов Тендерної документації дискримінуючими, то правовідносини у справах №640/4170/19 та №640/16030/19 та №910/3350/21 не є подібними, з огляду на предмет, нормативно-правове регулювання у частині застосованого права та інкримінованого АМК правопорушення.

Що ж до посилань скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 21.01.2012 у справі №25/2019 та постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2001 №15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства", то слід зазначити таке.

Верховний Суд наголошує, що за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, які викладені саме в постановах Верховного Суду (Верховного Суду України). Постанови Вищого господарського суду України та постанови Пленуму Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми. Тому Верховний Суд відхиляє покликання Товариства на зазначену постанову Вищого господарського суду України та постанову Пленуму Вищого господарського суду України. Вказана позиція щодо тлумачення частини четвертої статті 236 ГПК України у контексті постанов Вищого господарського суду України та постанов Пленуму Вищого господарського суду України як джерела права, є сталою та послідовною.

Верховний Суд зазначає, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.

Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

З огляду на те, що у справах №910/2320/20, №908/540/19, №910/15541/19, №910/2921/19, №910/14493/18 і у справі №910/3350/21 спірні правовідносин в частині предмета оскарження, яким є рішення АМК та нормативно-правове регулювання в контексті кваліфікації дій як правопорушення, що полягає у зловживанні монопольним (домінуючим) становищем (стаття 13 Закону) є аналогічними, то відсутні підстави для закриття касаційного провадження в силу приписів пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, а тому прохання АМК щодо закриття провадження у справі не підлягає задоволенню.

Водночас, Верховний Суд наголошує, що кожна справа є індивідуальною, що обумовлено, окрім правової кваліфікації дій, яку здійснює АМК, у тому числі, різним правовим регулюванням правовідносин певного ринку, особливостей товару, так і на підставі тих обставин, фактів, доказів, які АМК досліджує та оцінює у своєму рішенні, і які в подальшому досліджуються та оцінюються судом через призму статті 59 Закону.

Оскільки, касаційне провадження у цій справі також відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, а тому слід розглядати доводи касаційної скарги з посиланням на пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України у їх логічному взаємозв'язку та з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову АТ "Київоблгаз", вказавши на відсутність підстав для визнання недійсним та скасування пунктів рішення АМК у частині, що стосується позивача.

Верховний Суд виходить з того, що в силу приписів Закону, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин:

- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом (стаття 13);

- порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем (пункт 2 статті 50);

- монополізація - досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища (стаття 1);

- суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини четвертої цієї статті (стаття 12).

У силу приписів Методики:

- Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках (пункт 1.2);

- товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого (пункт 5.1);

- територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним (пункт 6.1);

- часові межі ринку визначаються як проміжок часу (як правило - рік), протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою (пункт 7.1);

- бар'єрами для вступу потенційних конкурентів на відповідний ринок є: обмеження за попитом, пов'язані з високою насиченістю ринку товарами (товарними групами) та низькою платоспроможністю покупців; адміністративні обмеження; економічні та організаційні обмеження; екологічні обмеження; нерозвиненість ринкової інфраструктури; інші обмеження, що спричиняють суттєві витрати, необхідні для вступу на певний ринок товару (товарної групи) [пункт 9.2];

- наявність хоча б одного бар'єру вступу на ринок, що не може бути подоланий суб'єктом господарювання протягом 1 - 2 років унаслідок неможливості компенсації за цей час витрат, необхідних для вступу на ринок, розглядається як ознака того, що суб'єкт господарювання не є потенційним конкурентом (пункт 9.3);

Як послідовно наголошує Суд, на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі, крім того, що покладено обов'язок з доведення у суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку також покладено обов'язок доведення наявності у діях суб'єкта господарювання зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, оскільки саме по собі займання монопольного (домінуючого) становища суб'єктом господарювання на ринку не підтверджує його зловживання та не може бути підставою для притягнення до відповідальності, зокрема, у вигляді накладення штрафу відповідно до статті 52 Закону.

Отже, під час вирішення спорів про скасування рішень АМК щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого статтею 13 Закону, та накладення штрафу за відповідне порушення, господарським судам необхідно здійснити перевірку та надати належну оцінку доводам кожної зі сторін у справі не лише щодо наявності чи відсутності монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку, а й наявності чи відсутності факту зловживання відповідачем антимонопольної справи таким становищем.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій встановили, зокрема таке:

- Комітет у Рішенні АМК визначив: товарні межі ринку якими є послуга з розподілу природного газу і таке визначення здійснено АМК відповідно до фактичних обставин справи та відповідно до вимог чинного законодавства, і така послуга не є взаємозамінною у споживанні з іншими товарами (послугами); територіальні (географічні) межі ринку послуги з розподілу природного газу є межі територій, де розташовані газорозподільні системи товариств, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації;

- зокрема, Товариство, у часових межах 2016 - 2018 років виступало суб'єктом природної монополії та було єдиними суб'єктами господарювання, що здійснювали діяльність з розподілу природного газу в межах територій ліцензійної діяльності, визначених відповідними постановами НКРЕКП. Тобто, інші Оператори ГРМ не є конкурентами Групи РГК на ринку послуг з розподілу природного газу в межах території, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації товариств. Відтак Група РГК є єдиним суб'єктом господарювання, який може надавати послугу з розподілу природного газу в межах території, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації названих товариств;

- бар'єрами для вступу потенційних конкурентів на ринок послуг з розподілу природного газу є, зокрема, адміністративні обмеження, пов'язані з необхідністю отримання ліцензії на розподіл природного газу, організаційні обмеження, пов'язані з необхідністю наявності в потенційного конкурента у власності чи користуванні газорозподільної системи, економічні обмеження, пов'язані з необхідністю значних капіталовкладень у будівництво газорозподільної системи, бар'єри, що пов'язані з ефектом масштабу внаслідок технологічних особливостей надання послуги з розподілу природного газу;

- висування необґрунтованих вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за РМ 081/39.434- 2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи "ProZorro" в період з 2016 по 2018 роки, що призвело до ущемлення інтересів виробників, лічильники яких не пройшли випробування за вказаною програмою, а проведення такого випробування лічильників є не обов'язковим за законодавством України;

- враховуючи, що дії, які є предметом розгляду справи, вчинені групою РГК у складі товариств, період порушення визнавався датою першого тендера на закупівлю побутових лічильників газу, в якому встановлено вимогу про надання протоколу за РМ 081/39.434- 2014;

- наявність такої вимоги в тендерній документації створювало перешкоди для участі потенційних учасників у оголошених тендерах на закупівлю побутових лічильників газу;

- у ході розгляду справи АМК встановлено, що програма РМ 081/39.434-2014 розроблена у 2014 році ДП "Укрметртестстандарт" на замовлення AT "Дніпрогаз". При цьому, вказана програма не є обов'язковим документом, згідно з законодавством України та розроблена виключно для добровільного застосування;

- випробування лічильників згідно з РМ 081/39.434-2014 проводяться протягом року;

- неможливо ознайомитись з самою Програмою без відповідного дозволу її власника (AT "Дніпрогаз"), тому інші суб'єкти господарювання, зокрема, заявники, були обмежені в можливості провести випробування за Програмою РМ 081/39.434-2014 та отримати позитивний висновок;

- висування Групою РГК необґрунтованих вимог щодо обов'язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи "ProZorro" призвело до ущемлення інтересів виробників, лічильники яких не пройшли випробування за вказаною Програмою;

- хоч і відсутність протоколу за програмою випробування РМ 081/39.434-2014 не була в усіх випадках єдиною умовою відхилення тендерних пропозицій учасників, проте наявність такої вимоги в тендерній документації створювало перешкоди для участі потенційних учасників у оголошених Групою РГК тендерах на закупівлю побутових лічильників газу.

У контексті доводів скаржника стосовно неправильного визначення АМК товарних, географічних і часових меж ринку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, яка неодноразово висловлювалася у низці постанов (зокрема у постанові від 13.08.2024 у справі №922/4858/23) про те, що господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку. АМК самостійно в межах своїх дискреційних повноважень встановлює товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків.

З огляду на встановлені, зокрема, судами попередніх інстанцій обставини, ураховуючи доводи Товариства, наведені у касаційній скарзі, суди першої та апеляційної інстанцій здійснюючи перевірку оскаржуваного рішення АМК через призму статті 59 Закону не встановили порушення Комітетом норм матеріального права, а саме статті 1, 12 та 13 Закону та Методики при встановленні товарних, географічних і часових меж ринку з огляду на законодавство, що регламентує діяльність з розподілу природного газу та умови його здійснення.

Верховний Суд виходить з того, що різниця у результаті розгляду справ (цієї та №910/2320/20, №908/540/19, №910/15541/19, №910/2921/19, №910/14493/18) не зумовлена іншим, не таким чи в інший спосіб витлумаченням норм права, а обумовлена різними обставинами справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, що оцінені судами попередніх інстанцій за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, з наданням їм оцінки всім аргументам учасників справи, тому підстава касаційного оскарження передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження.

Стосовно доводів скаржника з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування Методичних рекомендацій щодо застосування поняття контролю, затверджених рішенням АМК від 01.11.2018, а саме пункту 11 розділу 2.3 "Засоби контролю" Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Суди попередніх інстанцій інстанції з огляду на зміст оскаржуваного рішення АМК, дійшли висновку, що встановлені АМК обставини свідчать про наявність відносин контролю між товариствами у розумінні статті 1 Закону №2210.

Верховний Суд виходить з того, що відповідно до статті 1 Закону №2210, у редакції на час ухвалення оскаржуваного Рішення АМК, контроль - це вирішальний вплив однієї чи декількох пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб, зокрема завдяки: праву володіння чи користування всіма активами чи їх значною частиною; праву, яке забезпечує вирішальний вплив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління суб'єкта господарювання; укладенню договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління суб'єкта господарювання; заміщенню посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особою, яка вже обіймає одну чи кілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання; обійманню більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів суб'єкта господарювання особами, які вже обіймають одну чи кілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання. Пов'язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, які спільно або узгоджено здійснюють господарську діяльність, у тому числі спільно або узгоджено чинять вплив на господарську діяльність суб'єкта господарювання. Зокрема, пов'язаними фізичними особами вважаються такі, які є подружжям, батьками та дітьми, братами та (або) сестрами.

Верховний Суд виходить з того, що до складу групи в розумінні статті 1 Закону №2210 входять лише особи, причетні саме до неправомірної антиконкурентної поведінки (які або безпосередньо вчиняли порушення, або сприяли його вчиненню).

Відповідно до пункту 1 Методичних рекомендацій щодо застосування поняття контролю:

"Ці методичні рекомендації розроблені Антимонопольним комітетом України відповідно до Законів України "Про Антимонопольний комітет України" та "Про захист економічної конкуренції".

Методичні рекомендації мають на меті забезпечити єдність підходів у застосуванні поняття контролю, що міститься в абзаці четвертому статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Правильне та однозначне застосування цього поняття є необхідним для визначення складу суб'єкта господарювання - групи юридичних та/або фізичних осіб під час визначення становища суб'єкта господарювання на товарному ринку, розслідувань у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, надання дозволів на концентрацію, узгодженні дії суб'єктів господарювання, дослідження ринків.

Методичні рекомендації не містять норм права та мають рекомендаційний характер".

Таким чином, вказані методичні рекомендації не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини четвертої статті 236 ГПК України. Зазначений акт розроблений відповідачем і ним же прийнятий, і не може змінювати чи доповнювати законодавчі приписи. Верховний Суд не здійснює, з огляду на повноваження, визначені у ГПК України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів", надання висновку щодо їх застосування. Такий же підхід щодо правової природи рекомендацій визначено у постанові Верховного Суду у постанові від 07.02.2023 у справі №910/14633/21 (пункт 18), і дослідження доказів на предмет їх належності та достатності і встановлення обставин справи не може мати місце на стадії касаційного перегляду судових рішень, оскільки виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції в силу імперативних приписів статті 300 ГПК України, що не підлягають розширеному тлумаченню.

За наведених доводів у касаційній скарзі, у цьому контексті, Суд не вбачає підстав через приписи статті 59 Закону вважати, що АМК в цій частині неправильно застосував статтю 1 Закону щодо суб'єкта господарювання.

Отже, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження, що виключає скасування судових рішень попередніх інстанцій з такої підстави.

Верховний Суд зазначає, що в загальному наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, судами першої та апеляційної інстанцій надано оцінку поданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не є узагальненими, а містять належні висновки щодо дослідження, оцінки та перевірки відповідності змісту рішення АМК викладеним вимогам в контексті інкримінованого, зокрема, позивачу порушення антимонопольного законодавства, що відповідає статті 86, 237, 238 ГПК України, судами попередніх інстанцій не з'ясовані обставини існування підстав для визнання недійсним рішення АМК через призму статті 59 Закону.

Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі (пункт 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України), у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що сторона надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.

Судові витрати

Судовий збір сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Київоблгаз" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 у справі №910/3350/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Ю. Власов

Суддя І. Колос