10 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 907/523/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 (з урахуванням ухвали від 27.05.2025) (у складі колегії суддів: Матущак О.І. (головуючий), Кравчук Н.М., Скрипчук О.С.)
за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод №1"
про визнання договору оренди укладеним,
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради (надалі - Департамент, Позивач, Скаржник) звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод №1" (надалі - ТОВ "Цегельний завод №1", Відповідач) з позовними вимогами визнання укладеним договору оренди земельної ділянки площею 1,4500 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в м. Ужгороді, вул. Закарпатська, 33 (надалі - договір оренди) у запропонованій редакції.
1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання пункту 1.11 рішення 27 сесії Ужгородської міської ради 8 скликання від 25.01.2024 № 986, яким передбачено поновлення ТОВ "Цегельний завод № 1" договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 210100000:51:001:0737, площею 1,4500 га, розташованої по вул. Закарпатській, 33 у м. Ужгород, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, Позивач звернувся до Відповідача з листом-пропозицією від 26.03.2024 № 814593 про укладення договору оренди землі.
У зв'язку з наявністю розбіжностей між сторонами щодо редакції умов відповідного договору, Позивач, вважаючи запропонований ним текст договору таким, що відповідає вимогам чинного законодавства та рішення органу місцевого самоврядування, звернувся до суду з позовом про визнання договору оренди укладеним у запропонованій ним редакції.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024 позовні вимоги задоволено частково.
Визнано укладеним з дня набрання чинності рішенням суду договір оренди земельної ділянки зі зміненими судом умовами абзацу 1 пункту 14, абзацу 1 пункту 27 та абзацу 1 пункту 33 такого договору в редакції, запропонованій Позивачем.
2.2. Зокрема, у затвердженій судом редакції абзацу 1 пункту 14 договору оренди передбачено накладення штрафу у розмірі 2% від суми річної орендної плати на орендаря у випадку несвоєчасного внесення орендної плати, оскільки тим же пунктом договору передбачено стягнення з орендаря пені за таке саме порушення - невчасну сплату орендної плати, що є достатньою мірою відповідальності. При цьому, запропонована пропорція штрафу у проекті договору позивача, складала 100%.
У абзаці 1 пункту 27 договору оренди, судом відхилено запропоновану Позивачем можливість орендодавця в односторонньому порядку вносити зміни до договору оренди при зміні розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, оскільки згідно з приписами статті 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено договором або законом.
У зв'язку з чим відмовлено й в задоволенні позову про визнання укладеним в редакції Позивача абзацу 1 пункту 33 договору оренди.
2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 у справі № 907/523/24 рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024 у справі №907/523/24 в частині абзацу 1 пункту 14, абзацу 1 пункту 27 та абзацу 1 пункту 33 визнання укладеним договору оренди землі скасовано, у цій частині прийнято нове рішення, яким пункти 14, 27 та 33 договору оренди землі, викладено в новій редакції, а саме: "
абзац 1 пункту 14: "У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-тиденний строк сплачується штраф у розмірі 50 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором";
абзац 1 пункту 27: "В односторонньому порядку вносити зміни до даного договору при зміні розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, коефіцієнтів інфляції (визначених у відповідності до вимог чинного законодавства), ставок земельного податку та ставок орендної плати відповідно до змін чинного законодавства шляхом надсилання відповідних повідомлень";
абзац 1 пункту 33: "Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін, крім випадків, передбачених абз.1 п. 27 даного договору. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку";
в іншій частині рішення залишено без змін, а також ухвалено розподілити витрати за подання апеляційної скарги без зазначення суми стягнення.
2.4. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про наявність у суду права на розсуд (дискрецію) при оцінці абзацу 1 пункту 14 проєкту договору щодо відповідності визначеного сторонами розміру штрафу принципам справедливості та співмірності. Водночас апеляційний суд дійшов висновку, що встановлений оспорюваним рішенням розмір штрафу у 2% є непропорційний, а тому має бути визначений у договорі на рівні 50%.
Разом з цим апеляційний суд визнав правомірною редакцію пунктів 27 та 33 договору, запропоновану Позивачем. Суд виходив з того, що зміна розміру орендної плати безпосередньо пов'язана з нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки, яка визначається на підставі приписів закону, і таким чином не залежить від волевиявлення сторін договору, зокрема Відповідача.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі Позивач просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 виключно в частині, що стосується абзацу 1 пункту 14 договору оренди, у цій частині ухвалити нове рішення, яким абзац 1 пункту 14 договору оренди викласти в запропонованій ним редакції.
3.2. Ухвалою Суду від 11.08.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту на постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 у справі № 907/523/24 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. В обґрунтуванні касаційної скарги Департамент посилається на неправильне застосування статей 3, 6, 626, 628, 630 Цивільного кодексу України, статті 14 Закону України "Про оренду землі", змісту Типового договору оренди, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2024 №220 без врахування висновків щодо застосування даних норм, викладених у постанові Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 910/16771/19.
3.4. 27.08.2025 Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 у справі № 907/523/24 і передати справу повністю на новий розгляд.
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. 10.12.2001 між сторонами було укладено договір на право тимчасового користування землею (на умовах оренди).
4.2. Згідно з пунктом 1.1. відповідного договору, Позивач надає, а Відповідач приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 1.45 га.
4.3. Земельна ділянка надається на умовах в тимчасове користування строком на 10 років під цегельним заводом по вул. Закарпатській, 33 у м. Ужгороді (пункт 1.2. договору).
4.4. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.02.2014 у справі №907/38/14 визнано поновленим і продовженим термін дії договору оренди земельної ділянки від 10.12.2001 на такий самий строк і на тих самих умовах, а саме до 10.12.2021. Зобов'язано позивача укласти з відповідачем додатковий договір до договору оренди земельної ділянки від 10.12.2001.
4.5. На виконання вказаного вище рішення, додатковою угодою №1 від 19.02.2014 договору на право тимчасового користування земельною ділянкою від 10.12.2001 визначено поновленим і продовжено термін дії договору оренди земельної ділянки від 10.12.2011 до 10.12.2021.
4.6. Рішенням Ужгородської міської ради 6 сесії 7 скликання №356 від 30.08.2016 "Про тимчасове положення про порядок надання земельних ділянок, що знаходяться в розпорядженні Ужгородської міської ради, в оренду фізичним та юридичним особам" затверджено таке положення. Вказано, що договори оренди землі, укладені до набрання чинності таким рішенням, є діючими до завершення вказаного у них терміну. Переукладання діючих договорів оренди землі здійснюється з урахуванням вимог цього рішення.
4.7. Відповідач звернувся до Позивача в листопаді 2021 із заявою, в якій зазначив, що у зв'язку із закінченням строку оренди земельної ділянки, визначеного рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.02.2014 у справі № 907/38/14 з кадастровим номером 2110100000:51:0737 за адресою: м. Ужгород, вул. Закарпатська, 33, тому просив продовжити дію даного договору на той самий строк і на тих самих умовах.
4.8. Рішенням Ужгородської міської ради 27 сесії 8 скликання №986 від 10.11.2022 "Про поновлення та відмову у поновленні дії договорів оренди земельних ділянок" було вирішено поновити договір оренди земельної ділянки ТОВ "Цегельний завод №1" земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:51:001:0737) площею 1,45 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Закарпатській, 33 та передати її в оренду строком на 10 років.
4.9. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.11.2022, за адресою: м. Ужгород, вул. Закарпатська, буд. 33, знаходяться будівлі, які належать на праві приватної власності ТОВ "Геєвський Цегельний Завод", який листом (клопотанням), адресованим Позивачу 09.11.2022 за вих. № 0611/2022 дав згоду ТОВ "Цегельний завод №1" на оформлення документації щодо укладення додаткової угоди про поновлення дії договору на право тимчасового користування землею (на умовах оренди) б/н від 10.12.2001 щодо земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:51:001:0737, площею 1.45 га, за адресою: м. Ужгород, вул. Закарпатська, 33.
4.10. Витягом №НВ-2100052072024 від 30.01.2024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок підтверджується нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:51:001:0737 у розмірі 20 766 755 грн.
4.11. Надалі, Позивач направив Відповідачу пропозицію про укладення договору оренди землі №814593 від 26.03.2024, до якої були долучені проєкти договору оренди зазначеної ділянки для їх підписання та прохання у 20-денний термін повернення одного примірника Департаменту.
У вказаному проєкті договору оренди землі № 2376 від 26.03.2024, підписаним Позивачем, окрім інших істотних умов, які сторонами не заперечуються, було сформовано окремі його пункти, які заперечуються Відповідачем.
Зокрема:
- абзацами 1, 2 пункту 14 проєкту договору оренди передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором: "у 10 -ти денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором; справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення;
- абзац 1 пункту 27 проєкту договору передбачає, що в односторонньому порядку вносити зміни до даного договору при зміні розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, коефіцієнтів інфляції (визначених у відповідності до вимог чинного законодавства), ставок земельного податку та ставок орендної плати відповідно до змін чинного законодавства шляхом надсилання відповідних повідомлень;
- абзац 1 пункту 33 проєкту договору визначає, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін, крім випадків, передбачених абз.1 п. 27 даного договору. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядкую
4.12. Відповідний лист - пропозиція з проєктом договору направлялась Відповідачу Позивачем за його юридичною адресою, що підтверджується зокрема описом вкладення до цінного листа від 26.03.2024, копіями поштових квитанцій від 26.03.2024.
Проте, згідно з даними на офіційному сайті ПАТ "Укрпошта", поштове відправлення за номером №8800021646712 з листом-пропозицією та проєктами договору не було отримано відповідачем за його юридичною адресою та було повернуто позивачу за зворотною адресою із зазначенням причин невручення поштового відправлення "закінчення встановленого терміну зберігання".
4.13. З огляду на відсутність між сторонами згоди щодо окремих істотних умов договору та наявність розбіжностей у запропонованій редакції, Позивач, реалізуючи своє право на судовий захист, звернувся до суду з позовом про визнання договору оренди укладеним у тій редакції, яку він вважає такою, що відповідає вимогам закону та рішенню органу місцевого самоврядування.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Департаменту підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Предметом касаційного перегляду у даній справі є постанова Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 у справі № 907/523/24 у тій частині, в якій вирішено позовну вимогу про затвердження редакції абзацу 1 пункту 14 договору оренди землі. Таким чином, межі касаційного розгляду зумовлені необхідністю перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права саме при визначенні належної редакції спірної умови договору.
5.4. При зверненні з позовом Департамент заявив вимогу про викладення абзацу 1 пункту 14 договору оренди землі у редакції, що передбачає накладення на орендаря штрафу у розмірі 100% від суми річної орендної плати у випадку прострочення внесення орендної плати. На переконання Позивача, саме така редакція відповідає змісту та меті Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2024 № 220, та забезпечує належний баланс інтересів сторін, оскільки гарантує захист майнових прав територіальної громади як власника земельної ділянки.
5.5. Незгода Відповідача із запропонованою Позивачем редакцією абзацу 1 пункту 14 договору зумовлена тим, що цим же пунктом передбачено застосування до орендаря пені у разі несвоєчасного внесення орендної плати. На переконання Відповідача, встановлення додаткової санкції у вигляді штрафу в розмірі 100% річної орендної плати за те саме порушення призводить до подвійної відповідальності за одне й те саме діяння та не відповідає принципу співмірності заходів відповідальності характеру допущеного порушення.
5.6. Розглядаючи правомірність затвердження абзацу 1 пункту 14 договору у редакції, запропонованій Позивачем, суд першої інстанції не погодився з визначенням штрафу у розмірі 100% річної орендної плати у випадку прострочення її внесення. Місцевий господарський суд виходив із того, що цим же пунктом договору передбачено стягнення з орендаря пені за те саме порушення - несвоєчасне внесення орендної плати, яка сама по собі є достатньою мірою відповідальності. У зв'язку з цим суд визнав правомірним затвердження редакції договору, що передбачає застосування штрафу у розмірі 2% від річної орендної плати у разі порушення строків її сплати.
Апеляційний господарський суд, погодившись із позицією місцевого суду про наявність у суду дискреції щодо оцінки належності розміру штрафу за абзацом 1 пункту 14 проєкту договору, водночас зазначив, що встановлений оспорюваним рішенням розмір штрафу у 2 % не відповідає принципу пропорційності, а тому має бути визначений у такому договорі на рівні 50 %.
5.7. Звертаючись із касаційною скаргою, Департамент заперечує висновки судів попередніх інстанцій про можливість встановлення у договорі розміру штрафу, меншого за 100 % від річної орендної плати у випадку несвоєчасного внесення орендних платежів. На думку Скаржника, така позиція не відповідає вимогам закону, оскільки розмір штрафу не є предметом договірної конкретизації, а визначений безпосередньо Типовим договором оренди землі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2024 № 220, і підлягає застосуванню в установленому розмірі.
Посилаючись на неправильне застосування статей 3, 6, 626, 628, 630 Цивільного кодексу України, статті 14 Закону України "Про оренду землі", а також положень Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2024 № 220, Скаржник вказує на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.11.2020 у справі № 910/16771/19.
5.8. Аналізуючи дотримання судами попередніх інстанцій зазначених норм у контексті можливості конкретизації (уточнення, зміни) судом спірного договірного положення, Суд вважає за необхідне зазначити таке.
5.9. Відповідно до статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватися у найм разом із насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, розташованими на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
5.10. Частиною першою статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
5.11. За змістом статей 1 і 13 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
5.12. Згідно з частинами першою, другою статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
5.13. За таких обставин відповідальність за несплату орендної плати є істотною умовою договору оренди землі, яку його сторони зобов'язані погодити.
5.14. Розкриваючи зміст засади свободи договору у статтях 6, 627 Цивільного кодексу України, законодавець визначає, що свобода договору полягає у праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів і погодженні умов договору.
5.15. Однак, закріпивши принцип свободи договору в Цивільному кодексі України, законодавець разом із тим передбачив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства (висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 10.10.2012 у справі № 6-110цс12).
5.16. Згідно з частиною першою статті 187 Господарського кодексу України спори, які виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Схожі за змістом правові норми містяться в статтях 648, 649 Цивільного кодексу України, до яких прямо відсилали положення статті 181 Господарського кодексу України та частина перша статті 2 Закону України "Про оренду землі" в контексті правового регулювання відносин, пов'язаних з орендою землі.
5.17. Відповідно до частини другої статті 179 Господарського кодексу України Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
5.18. Згідно з частиною другою статті 14 Закону України "Про оренду землі" типовий договір оренди землі та типовий договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом затверджуються Кабінетом Міністрів України.
5.19. На виконання вимог частини другої статті 14 Закону України "Про оренду землі" 03.03.2004 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 220, якою затвердив Типовий договір оренди землі (надалі - Типовий договір оренди землі).
5.20. Відповідно до пункту 14 Типового договору оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, у 10-денний строк сплачується штраф у розмірі 100 % річної орендної плати, встановленої цим договором.
5.21. Досліджуючи питання можливості відступлення судом від змісту Типового договору оренди землі в частині пункту 14, зокрема щодо затвердження редакції договору, яка передбачає зменшення визначеного у ньому розміру, Верховний Суд висловив правові висновки у постанові від 03.11.2020 у справі № 910/16771/19, на яку посилається скаржник, а також у постанові від 16.04.2024 у справі № 916/3669/23.
5.22. У постанові від 03.11.2020 у справі № 910/16771/19 Верховний Суд, аналізуючи правомірність затвердження судом редакції договору із зменшенням такого розміру, зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково відступили від змісту Типового договору оренди землі, не врахувавши того, що:
1) зменшення розміру визначеного законодавством штрафу не підпадає під ознаки конкретизації сторонами цієї умови договору в розумінні частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України;
2) за змістом пункту 14 Типового договору оренди землі зазначений штраф застосовується щодо орендаря не у випадках будь-якого прострочення внесення орендної плати, а саме у разі її невнесення в повному обсязі;
3) питання зменшення розміру стягуваних штрафних санкцій з мотивів їх надмірності у порівнянні зі збитками кредитора, розглядається безпосередньо під час вирішення спору про стягнення штрафних санкцій, а не на стадії укладення договору оренди землі;
4) Типовий договір оренди землі є чинним та підлягає застосуванню особами.
5.23. У постанові від 16.04.2024 у справі № 916/3669/23 Верховний Суд зазначив, що передбачений Типовим договором оренди землі штраф у розмірі 100 % річної орендної плати має фіксований характер, що виключає можливість його конкретизації.
5.24. З огляду на наведене, правова позиція Верховного Суду щодо можливості конкретизації пункту 14 Типового договору оренди землі шляхом затвердження судом редакції договору, яка передбачає інший, ніж визначений у цьому пункті (менший за 100 % річної орендної плати), розмір штрафу, є чіткою та усталеною. Вона зводиться до висновку про відсутність можливості на таку конкретизацію, а відтак і неправомірності відступу від закріпленого у пункті 14 Типового договору оренди землі розміру штрафу на рівні 100 % річної орендної плати.
5.25. Зазначені правові висновки Верховного Суду не були належним чином враховані судами попередніх інстанцій, які, приймаючи до уваги позицію ТОВ "Цегельний завод № 1" у цій справі, дійшли висновку про доцільність зменшення встановленого Типовим договором оренди землі розміру штрафу.
5.26. З огляду на наведене, Суд вважає обґрунтованими доводи Скаржника щодо неврахування судом правових висновків в частині правильного застосування судами попередніх інстанцій відповідних норм матеріального права та наявності правових підстав для затвердження абзацу 1 пункту 14 договору оренди у редакції, запропонованій Позивачем, яка відповідає вимогам законодавства та узгоджується з положеннями Типового договору оренди землі.
5.27. Наведеним підтверджується обґрунтованість аргументів Скаржника, заявлених в порядку пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
6.3. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодекс України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.
6.4. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційну скаргу Департаменту слід задовольнити частково, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 у справі № 907/523/24 змінити виклавши абзац 1 пункту 14 договору, який міститься у пункті 2 оскаржуваної постанови у такій редакції: "абз. 1 п. 14: "У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-тиденний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором".
7. Розподіл судових витрат
7.1. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
7.2. За приписами частини чотирнадцятої цієї ж статті якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
7.3. Зважаючи на викладене, Суд відповідно до частини дев'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає судові витрати за подання касаційної скарги на Відповідача.
Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
1. Касаційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради задовольнити частково.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 у справі № 907/523/24 змінити, виклавши абзац 1 пункту 14 договору, який міститься у пункті 2 оскаржуваної постанови у такій редакції:
"абз. 1 п. 14: "У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: у 10-тиденний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором".
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод № 1" (88000, м. Ужгород, вул.Закарпатська, 33, код ЄДРПОУ 31402817) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (88000, м. Ужгород пл. Поштова, 3, код ЄДРПОУ 36541712) судові витрати за подання касаційної скарги в розмірі 6 056,00 грн.
4. Доручити Господарському суду Закарпатської області видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко