11 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 902/173/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТК М'ясопродукт» - не з'явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКП «Вербівське» - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКП «Вербівське»
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025
(головуючий суддя: Павлюк І.Ю., судді: Грязнов В.В., Розізнана І.В.) у частині, якою переглянуте
додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 15.05.2025 (суддя Міліціанов Р.В.) щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТК М'ясопродукт»
у справі № 902/173/25
за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТК М'ясопродукт» (далі - ТОВ «ВТК М'ясопродукт»)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКП «Вербівське» (далі - ТОВ «ВКП «Вербівське», скаржник)
про стягнення 2 143 968,95 грн
та зустрічним позовом ТОВ «ВКП «Вербівське»
до ТОВ «ВТК М'ясопродукт»
про стягнення 2 436 688,80 грн
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ «ВТК М'ясопродукт» звернулося до суду з позовом до ТОВ «ВКП «Вербівське» про стягнення 2 143 968,95 грн, з яких: 2 001 143,60 грн основного боргу, 103 548,48 грн пені, 11 260,86 грн 3% річних та 28 016,01 грн інфляційних втрат, за неналежне виконання зобов'язань за договором поставки від 15.05.2024 № 15/05 (далі - договір поставки).
ТОВ «ВКП «Вербівське» звернулося до суду із зустрічним позовом до ТОВ «ВТК М'ясопродукт» про стягнення 2 436 688,80 грн надлишково переплачених коштів за договором поставки.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 29.04.2025 у справі № 902/173/25 (суддя Міліціанов Р.В.) первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «ВКП «Вербівське» на користь ТОВ «ВТК М'ясопродукт» 1 675 463,80 грн основного боргу, 85 905,24 грн пені, 9 340,40 грн 3% річних та 27 946,20 грн інфляційних втрат. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
29.04.2025 ТОВ «ВТК М'ясопродукт» направило клопотання про стягнення судових витрат, в якому останній просить стягнути з ТОВ «ВКП «ВЕРБІВСЬКЕ» 150 264 грн витрат понесених на професійну правничу допомогу.
ТОВ «ВКП «Вербівське» 15.05.2025 звернулося до місцевого господарського суду із запереченням на заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 150 264 грн, обґрунтованим безпідставністю таких та просило суд відмовити в їх задоволенні.
Додатковим рішенням Господарського суду Вінницької області від 15.05.2025 у справі № 902/173/25, зокрема частково задоволено заяву ТОВ «ВТК М'ясопродукт» про ухвалення додаткового рішення: стягнуто з ТОВ «ВКП «Вербівське» на користь ТОВ «ВТК М'ясопродукт» 82 585,53 грн різниці у понесених судових витратах (з яких 63 031,04 грн - витрати на професійну правничу допомогу позивача за первісним позовом).
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 15.05.2025 у справі № 902/173/25 в оскаржуваній частині (щодо часткового задоволення місцевим господарським судом вимог позивача за первісним позовом про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 63 031,04 грн) залишено без змін.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційній скарзі ТОВ «ВКП «Вербівське», з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції постанову апеляційного господарського суду та додаткове рішення місцевого господарського суду у частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивача за первісним позовом у сумі 63 031,04 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу за первісним позовом у задоволенні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
В обґрунтування доводів касаційної скарги ТОВ «ВКП «Вербівське» посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про не врахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених: - у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (у контексті необхідності врахування судом при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, з урахуванням доказів неспівмірності заявлених витрат, поданих іншою стороною та невідповідності таких витрат зазначеним критеріям); - у постановах Верховного Суду: від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18, від 16.02.2021 у справі № 910/14138/18, від 24.03.2021 у справі № 756/2399/18, від 30.06.2022 у справі № 640/1175/20 від 21.09.2022 у справі № 725/1301/21 (стосовно необхідності повернення без розгляду судом клопотання сторони про відшкодування витрат на правничу допомогу в разі ненаправлення на адреси інших учасників справи документів, які підтверджують понесені витрати на правничу допомогу, що позбавило їх можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат).
Доводи інших учасників справи
ТОВ «ВТК М'ясопродукт» не скористалося своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Предметом касаційного перегляду у цій справі є виключно додаткове судове рішення місцевого господарського суду, яким частково задоволено клопотання позивача за первісним позовом про відшкодування судових витрат на правничу допомогу у суді першої інстанцій у сумі 63 031,04 грн та постанова суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін вказане додаткове рішення.
Рішення місцевого господарського суду від 29.04.2025 у цій справі (що набрало законної сили 08.07.2025), яким розглядалися первісні та зустрічні позовні вимоги по суті спору, за результатом розгляду якого первісний позов задоволено частково, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю, - учасники справи до суду апеляційної та касаційної інстанції не оскаржували та відповідно у касаційному порядку рішення в частині розгляду справи по суті спору не переглядається.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України - далі ГПК України, Кодекс).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Отже, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є принципом господарського судочинства, а статті 123, 129 ГПК України - нормами процесуального права, які регламентують види судових витрат, розподіл судових витрат та визначають оптимальний порядок застосування.
При цьому Суд зазначає, що приписи статей 126, 129 ГПК України є універсальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21).
Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону).
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій та другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, відшкодування судових витрат на правову допомогу здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Аналогічні висновки наведені Верховним Судом в ухвалі від 01.02.2023 у справі № 921/262/19 та додатковій постанові від 16.06.2021 у справі № 918/132/20.
При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
У додатковій постанові від 17.12.2021 у справі № 10/5026/290/2011 (925/1502/20) Верховний Суд зазначив, що право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Судами встановлено, що ТОВ «ВТК М'ясопродукт» у позовній заяві (першій заяві по суті спору) зазначило попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правову допомогу у розмірі 80 000 грн та просило стягнути такі витрати з ТОВ «ВКП «Вербівське». При цьому позивач за первісним позовом зазначив, що докази зазначених витрат будуть подані ним на підставі частини восьмої статті 129 ГПК України.
29.04.2025 ТОВ «ВТК М'ясопродукт» звернулося до суду з клопотанням, в якому уточнило попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правову допомогу та просило стягнути з ТОВ «ВКП «Вербівське» 150 264 грн відповідні витрати. До зазначеного клопотання додано докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у копіях: - договору про надання правової (правничої) допомоги від 13.02.2025 № 6/13/2/25; - акта виконаних робіт від 29.04.2025 № 1, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 28.04.2016 серії КС № 5673/10, виданого на ім'я Поповича Р.І.; - посвідчення адвоката України від 28.04.2016, - ордера, виданого Адвокатським об'єднанням «Айлекс» на ім'я Поповича Р.І. на надання правничої допомоги серії від 14.02.2025 АІ № 1823742.
Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми заяви про розподіл судових витрат, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 921/221/21, від 31.05.2022 у справі № 917/304/21).
Отже, в межах визначеного частиною восьмою статті 129 ГПК України ТОВ «ВТК М'ясопродукт» подано докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.
За наведених обставин суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про те, що заявником дотримано вимоги, встановлені у частині восьмій статті 129 ГПК України, та вважали за можливе здійснити перевірку наданих заявником доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу у місцевому господарському суді, та надати їм оцінку.
Згідно зі частинами третьою-п'ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).
Згідно зі частиною п'ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у т.ч. чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).
Верховний Суд, застосовуючи частину шосту статті 126 ГПК України, неодноразово зазначав, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 826/2689/15; від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у т.ч. чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що заявлені ТОВ «ВТК М'ясопродукт» витрати на правничу допомогу є необґрунтованими, а судами попередніх інстанцій при цьому не встановлено реальності адвокатських послуг, не враховано сукупності обставин, що свідчать про не співмірність заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу порівняно зі складністю справи. Так, відповідач за первісним позовом зазначає, що місцевим господарським судом вирішено стягнути витрати на правову допомогу у сумі 63 031,04 грн, однак, на думку скаржника, навіть такий розмір є очевидно завищеним і не співмірним спору, оскільки: - спір є юридично простим, тому що з боку ТОВ «ВТК М'ясопродукт» здійснювалося звичайне стягнення заборгованості за незначний період; - позивачем за первісним позовом з метою подачі позову опрацьовано лише сім документів - договір, дві видаткові накладні, дві податкові накладні з квитанціями про реєстрацію і одна платіжна інструкція, тобто обсяг документів не є значним; - сума стягнення не є значною, а правове обґрунтування позову є класичним (шаблонним) для такого роду спорів; - вартість години роботи адвоката та, відповідно, загальна вартість тієї чи іншої дії адвоката, значно перевищує вартість таких послуг на ринку (середня вартість послуг адвоката втричі нижча, ніж послуги адвоката позивача за первісним позовом)
Натомість скаржник не враховує того, що заявлена позивачем за первісним позовом до суду першої інстанції сума витрат на оплату послуг адвоката, яка спочатку склала 80 000 грн, а з урахуванням клопотання про уточнення її розміру остаточно склала 150 264 грн, судами за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених ТОВ «ВТК М'ясопродукт» на правничу допомогу, через призму критеріїв, встановлених частиною п'ятою статті 129 ГПК України, була зменшена більше ніж у два рази, зважаючи на таке.
Так, суди оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням (згідно зі статтею 86 ГПК України) врахували наступне: заявлений згідно з актом виконаних робіт 29.04.2025 № 1 розмір фактичних витрат понесених позивачем за первісним позовом на професійну правничу допомогу у розмірі 150 264 грн, заявлений у клопотанні від 29.04.2025, істотно перевищує орієнтовний розрахунок, визначений у позові в сумі 80 000 грн. Судами також встановлено, що визначений час участі адвоката у судових засіданнях є завищеним порівняно із часом їх фактичного проведення згідно з протоколами судових засідань. Підготовка заяви про забезпечення позову охоплюється змістом наданих послуг з підготовки та подачі позовної заяви, відзив на зустрічну позовну заяву повністю збігається з підставами визначеними у відповіді на відзив, обсяг відповіді на відзив є незначним та не містить нових доказів. Обґрунтованим часом надання професійної правничої допомоги є 9 год. (позов 4 год., заперечення на заяву про скасування забезпечення позову 1 год., відповідь на відзив 2 год., три судових засідання 2 год.), вартість якої становить 75 132 грн. У зв'язку із частковим задоволенням позову, беручи до уваги принципи справедливості й верховенства права, співмірності й розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, встановлені обставини щодо неспівмірності заявлених витрат, суди дійшли висновку про те, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають віднесенню на відповідача за первісним позовом пропорційно задоволеним позовним вимогам у сумі 63 031,04 грн. Оцінивши перелік наданих адвокатом позивачу за первісним позовом послуг, суди виснували, що заявлений ним до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі не відповідає критеріям, встановленим статтею 126 ГПК України, а саме критеріям реальності (дійсності та необхідності) й розумності.
В аспекті зазначеного, Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що суди попередніх інстанцій інстанції не врахував висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, адже застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права при здійсненні розподілу витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції не суперечить зазначеному скаржником висновку суду касаційної інстанції.
В аспекті доводів скаржника про те, що позивачем за первісним позовом до клопотання про стягнення судових витрат не долучено доказів надіслання вказаної заяви відповідачу за первісним позовом, що є підставою для залишення клопотання без розгляду, Верховний Суд враховує таке.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві (як першій заяві по суті спору) позивач за первісним позовом зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат становить 80 000 грн, що складають витрати на правничу допомогу, підтвердження понесених витрат будуть надані до суду до закінчення розгляду справи по суті.
При цьому до клопотання, в якому уточнено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат про стягнення судових витрат у сумі 150 264 грн не додано доказів надіслання такого клопотання відповідачу за первісним позовом.
Водночас, суд апеляційної інстанції, прослухавши технічну фіксацію судового засідання 29.04.2025, додатково встановив, що у зазначеному судовому засідання під час оголошення вступної та резолютивної частини рішення були присутні представники всіх учасників процесу. Під час оголошення вступної та резолютивної частини рішення судом першої інстанції призначено судове засідання з приводу розподілу судових витрат на 15.05.2025, встановлено сторонам строк на подачу доказів щодо понесених судових витрат, а також заперечень проти їх розміру.
У подальшому, 15.05.2025 від представника ТОВ «ВКП «Вербівське» до суду надійшли заперечення на заяву про стягнення судових витрат (вх. канц. № 01-34/5190/25), в яких останній зазначив про безпідставність заявлених до стягнення судових витрат ТОВ «ВТК М'ясопродукт» на професійну правничу допомогу у сумі 150 264 грн та просив суд відмовити в їх задоволенні.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, переглядаючи додаткове рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині, встановив, що відповідач за первісним позовом був обізнаний про процесуальні дії позивача за первісним позовом щодо подання клопотання про стягнення судових витрат та їх розмір. Крім того, при ухваленні спірного додаткового рішення місцевого господарського суду, враховані заперечення ТОВ «ВКП «Вербівське» щодо суми правничої допомоги, яку відповідач за первісним позовом вважав завищеною, тобто відповідач за первісним позовом скористався своїм правом заявити про неспівмірність розміру витрат, заявлених до стягнення позивачам за первісним позовом (що також враховано судом апеляційної інстанції).
У контексті зазначеного, Верховний Суду, проаналізувавши зміст наведених скаржником доводів та постанов Верховного Суду у справах: № 922/2821/18, № 910/14138/18, № 756/2399/18 № 640/1175/20 № 725/1301/21 (стосовно необхідності повернення без розгляду судом клопотання сторони про відшкодування витрат на правничу допомогу в разі ненаправлення на адреси інших учасників справи документів, які підтверджують понесені витрати на правничу допомогу, що позбавило їх можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат), за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, з огляду на відмінність фактичних обставин справ, доказової бази і доводів сторін щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, хоч і за частково схожого правового регулювання, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками та обставинами справ зі справою, що переглядається, різність процесуальної поведінки сторін та встановлених обставин подання доказів, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду не є релевантними до обставин цієї справи.
При цьому Верховний Суд звертає увагу на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10.10.2024 у справі № 910/12523/18, відповідно до якого, з огляду на те, що склад і розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, підлягають доведенню, то у разі ненадсилання копій відповідних доказів іншій стороні фактично матиме наслідком порушення принципу змагальності та неможливості іншим учасникам судового розгляду бути ознайомленим із їхнім змістом. Вказані обставини, у свою чергу, позбавляють можливості іншу сторону надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку. Подібний висновок викладений у додатковій постанові Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18 та у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 902/844/18, від 15.06.2022 у справі № 910/18646/19, від 02.03.2023 у справі № 5019/1274/11, від 10.08.2023 у справі № 910/16341/21, на які посилається скаржник.
Водночас приписи частини дев'ятої статті 80 ГПК України не можуть бути (у випадку їх недотримання) безумовною підставою відмови у розподілі витрат на правову допомогу, якщо іншій стороні надано можливість спростувати ймовірну неправомірність заявлених витрат на професійну правнику допомогу.
В означеному аспекті, перевіривши доводи скаржника щодо ненадсилання (ненадання) йому заздалегідь клопотання та копій доказів у порушення пункту 4 частини другої статті 42 ГПК України та частини дев'ятої статті 80 ГПК України, Верховний Суд зазначає, що матеріалами справи № 902/173/25 підтверджується надходження вказаного клопотання з уточненим попереднім (орієнтовним) розрахунком суми судових витрат та первісними документами на їх підтвердження в електронний кабінет скаржника, які були доставлені йому у день судового засідання 29.04.2025, що підтверджується довідкою про доставку документів в кабінет «Електронного суду» в автоматизованій системі документообігу Суду (тобто, заздалегідь до ухвалення судом першої інстанції 15.05.2025 додаткового рішення).
При цьому, згідно зі частиною першою статті 6 ГПК України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система (ЄСІКС).
Частини четверта, п'ята вказаної статті передбачають, зокрема, що ЄСІКС відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) ЄСІКС, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів ЄСІКС або її окремих підсистем (модулів), у т.ч. можливість обміну (надсилання та отримання) документами (у т.ч. процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу.
Частина сьома статті 42 ГПК України визначає, якщо цим Кодексом передбачено обов'язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням ЄСІКС або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
Верховний Суд зазначає, що формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії»). При цьому згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).
Верховний Суд при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень не виявив у діях судів попередніх інстанцій порушень приписів статей 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконних рішень, а додатково перевіряти докази з огляду приписи статті 300 ГПК України Верховний Суд не має права. Порушень судами першою та апеляційною інстанціями приписів статей 86 та 210 ГПК України Судом також не встановлено, а доводи скаржника фактично зводяться до заперечень наданої ними оцінки доказам, тобто процесуальних дій судів під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судами попередніх інстанції доказів щодо обставин надання послуг професійної правничої допомоги, зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Сама лише незгода скаржника з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою обставин справи та відповідних доказів не вказує на те, що така оцінка проведена з порушенням норм права.
Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування оскаржуваних судових рішень є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати скаржнику, що він був почутий.
Отже, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.
З урахуванням наведеного, доводи касаційних скарг відхиляються Судом.
Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України» зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанції норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм права.
Судові витрати
Оскільки судовий збір з касаційних скарг на додаткове судове рішення не сплачується, відповідно розподілу не підлягає.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКП «Вербівське» залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025, у частині якою переглянуте додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 15.05.2025 у справі № 902/173/25, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов