11 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/13288/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Шевченко І.Є., в порядку самопредставництва,
відповідача-1 - державного підприємства «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» - Пелих О.Д., адвокат (дов. від 16.06.2022),
відповідача-2 - товариства з обмеженою відповідальністю «Газова будівельна компанія» - Дробот Д.О., адвокат (ордер від 26.08.2025), Ракітін С.П., адвокат (ордер від 20.05.2021),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - товариства з обмеженою відповідальністю «Данфорт» - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
на рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2025 (суддя Удалова О.Г.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 (головуючий суддя: Коротун О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.)
у справі № 910/13288/24
за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації; далі - Департамент)
до державного підприємства «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» (далі - ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв») та товариства з обмеженою відповідальністю «Газова будівельна компанія» (далі - ТОВ «Газова будівельна компанія»),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - товариство з обмеженою відповідальністю «Данфорт» (далі - ТОВ «Данфорт»),
про солідарне стягнення 2 426 429,89 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Департамент звернувся до суду з позовом до ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» та ТОВ «Газова будівельна компанія» про солідарне стягнення з відповідачів (з урахуванням клопотання про зменшення розміру позовних вимог) до міського бюджету 2 426 429,89 грн безпідставно збережених грошових коштів пайової участі.
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що ТОВ «Газова будівельна компанія» не виконало свій обов'язок щодо сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, у зв'язку з чим згідно з пунктом 6.2 договору від 20.05.2014 № 64/14 про забудову земельної ділянки, який укладений ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» та ТОВ «Газова будівельна компанія», відповідачі несуть солідарну відповідальність з фінансових питань, і зобов'язані сплатити на користь позивача безпідставно збережені грошові кошти.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.11.2024 залучено до участі у справі № 910/13288/24 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ТОВ «Данфорт».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.03.2025 у справі № 910/13288/24 у задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду обґрунтоване з посиланням на те, що як поданий Департаментом розрахунок до позову, так і наведений у клопотанні про зменшення розміру позовних вимог, не містить належного обґрунтування. Також суд виходив з того, що підстави для солідарного стягнення заборгованості з відповідачів відсутні, оскільки сплата пайового внеску не підпадає під вирішення правових і фінансових питань з третіми особи, що передбачено пунктом 6.2 договору від 20.05.2014 № 64/14 про забудову земельної ділянки.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 зі справи рішення суду першої інстанції скасовано, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову до ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» із стягненням з відповідача-1 497 789,97 грн безпідставно збережених грошових коштів пайової участі. У решті - в задоволенні позовних вимог відмовлено. Здійснено новий розподіл судових витрат.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано з посиланням на те, що обов'язок перерахувати до відповідного місцевого бюджету кошти пайової участі законодавство покладає виключно на замовника будівництва, правовий статус якого пов'язується з правом забудови належної на відповідному речовому праві земельної ділянки. Таке зобов'язання існує у ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» як замовника будівництва на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). В частині визначеної до задоволення суми стягнення, суд апеляційної інстанції врахував у розрахунку: загальну площу готельно-житлового комплексу; площу, за яку вже сплачено пайовий внесок забудовником ТОВ «Данфорт», а також площу паркінгу, за який пайова участь не сплачується.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Департамент, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 1 928 639,92 грн безпідставно збережених грошових коштів пайової участі, ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині позовних вимог.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» у подібних правовідносинах, який (висновок) викладений у постанові Верховного Суду від 04.09.2024 зі справи № 910/5997/23 щодо стягнення пайового внеску з особи, яка не зазначена в дозволі на будівництво та сертифікаті про готовність об'єкта будівництва до експлуатації, проте фактично здійснювала будівництво такого об'єкта.
Крім того, з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про неправильне тлумачення судами статті 541 ЦК України, пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» щодо солідарного стягнення із замовників будівництва безпідставно збережених грошових коштів пайової участі, незастосування пункту 6.5 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, що затверджений рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 (у редакції, що діяла на момент введення об'єкта будівництва в експлуатацію) щодо зменшення розміру пайової участі у разі зміни замовника або поновлення будівництва/реконструкції виключно на суму коштів, сплачених попереднім замовником та відсутність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах з приводу застосування у своїй сукупності наведених норм права.
Доводи інших учасників справи
ТОВ «Газова будівельна компанія» у відзиві на касаційну скаргу просило Суд закрити касаційне провадження у справі з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, з посиланням на пункт 5 частини першої статті 296 ГПК України; касаційну скаргу з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, - залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Газова будівельна компанія» також наведений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач-2 поніс або очікує понести у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, а саме витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн. Як зазначено у відзиві, підтвердження витрат буде надано в установленому законом порядку після завершення розгляду справи та складання акта наданих послуг.
ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» у відзиві на касаційну скаргу просило Суд залишити останню без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. При цьому відповідач-1 посилається на законність та обґрунтованість ухваленого рішення судом апеляційної інстанції.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Головним управлінням економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації, ТОВ «Данфорт» (забудовник) і Генеральною дирекцією з обслуговування іноземних представництв (замовник) 11.09.2006 укладено договір № 807 про сплату пайової участі у зв'язку із будівництвом готельно-житлового комплексу «Дипломат», загальною площею 12 937,61 кв.м (у тому числі, апартаменти - квартири - 7 086,37 кв.м, готельна частина - 1 061,00 кв.м, офісна частина - 548,99 кв.м, підземний паркінг - 1 452,95 кв.м) на вул. Гоголівській, 44-46 у Шевченківському районі міста Києва (далі - Договір № 807). Погоджений розмір пайового внеску, який мав сплатити забудовник, склав 1972,01 тис. грн.
Головним управлінням економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації 10.06.2008 видано довідку № 049-18/4873, якою підтверджується, що ТОВ «Данфорт» (забудовник) відповідно до Договору № 807 перераховано пайові кошти у сумі 2 129,25 тис. грн (у тому числі, відповідно до пункту 3.1 за прострочення строків сплати пайових внесків - 157,24 тис. грн без ПДВ) на відповідний бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.
Відповідно до пункту 4.1 Договору № 807 у разі збільшення вказаної загальної площі споруди ТОВ «Данфорт» (забудовник) повинно укласти договір з Головним управлінням економіки та інвестицій та перерахувати на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету пайові кошти на створення інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва за додатково створені площі.
ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» (замовник, який є користувачем земельної ділянки і реалізовує право на її забудову) та товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест» (виконавець, який забезпечує інвестування грошових коштів, матеріальних цінностей, робіт та послуг в будівництво об'єкта та виконання всього комплексу будівельних робіт) 20.05.2014 укладено договір № 64/14 про забудову земельної ділянки на вул. Гоголівській, 44-46 в м. Києві (далі - Договір № 64/14), відповідно до якого об'єктом будівництва є готельно-житловий комплекс «Дипломат».
Відповідно до пункту 3.11 Договору № 64/14 зобов'язання зі сплати пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури, пов'язані з будівництвом об'єкта, а також всі інші зобов'язання перед третіми особами, що є або можуть виникнути в майбутньому, виконуються (сплачуються) товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест» самостійно у повному обсязі за рахунок власних чи залучених коштів.
Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві 26.11.2018 зареєстрував повідомлення про зміну даних № КВ122183301365 у дозволі на будівельні роботи № КВ124170530440.
Вказаним повідомленням визначено, що замовником будівництва є ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв», об'єктом - будівництво готельно-житлового комплексу за адресою: вул. Гоголівська, 44-46 у Шевченківському районі м. Києва (Коригування).
ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв», товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест» і ТОВ «Газова будівельна компанія» 01.08.2019 укладено додаткову угоду № 6 до Договору № 64/14, відповідно до якої відповідач-2 (ТОВ «Газова будівельна компанія») приймає на себе та набуває на майбутнє всі права та обов'язки, які належали товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськбудінвест» (виконавець).
ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» 23.09.2021 подано акт готовності об'єкта до експлуатації, відповідно до якого загальною площею об'єкта є 14 592 кв.м.
Департамент 27.10.2021 видав ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» (замовнику) сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів № КВ122211013138 (далі - сертифікат про прийняття об'єктів в експлуатацію), відповідно до якого об'єктом є будівництво готельно-житлового комплексу «Дипломат» на вул. Гоголівській, 44-46 у Шевченківському районі м. Києва.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для солідарного стягнення з відповідачів безпідставно збережених грошових коштів пайової участі.
Департамент просить Верховний Суд скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 1 928 639,92 грн безпідставно збережених грошових коштів та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» у подібних правовідносинах, який (висновок) викладений у постанові Верховного Суду від 04.09.2024 зі справи № 910/5997/23 щодо стягнення пайового внеску з особи, яка не зазначена в дозволі на будівництво та сертифікаті про готовність об'єкта будівництва до експлуатації, проте фактично здійснювала будівництво такого об'єкта.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Суд зауважує, що ГПК України та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів слід звертатися до правових висновків, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду.
З метою визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття «подібні правовідносини», що полягає в тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, щодо якого вони вступають у правовідносини, у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні ознаки з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність ознак слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їх оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, й надалі порівнювати права та обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) та за потреби, зумовленої цим регулюванням, - визначити суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо. Обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.
Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку, який викладений у наведеній скаржником постанові Верховного Суду щодо застосування норм права, з огляду на таке.
Верховний Суд, у постанові від 04.09.2024 зі справи № 910/5997/23 про визнання неправомірним та скасування рішення про укладення договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Крюківщина, визнання недійсним договору про пайову участь, зокрема зазначив таке:
« 5.6. Отже, відповідно до визначення замовника, яке наведене у статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», та інших вищенаведених норм цього Закону, такою особою є саме та, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, та виявила бажання вступити у відносини з органом місцевого самоврядування щодо участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у зв'язку з будівництвом конкретного об'єкту, про що подала відповідну заяву. При цьому, у наведених нормах не встановлено жодних критеріїв, яким особа, яка має намір укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, має відповідати, а органу місцевого самоврядування для укладення договору та визначення розміру пайової участі нею додаються до заявки лише документи, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками. Істотні умови договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту також не залежать від того, чи є замовник власником земельної ділянки або її орендарем, а також чи є він її забудовником чи замовником, зазначеним у дозволі на виконання будівельних робіт…
5.16. … умови договору (про спільну діяльність) свідчать про безпосередню участь позивача у забудові земельної ділянки у статусі замовника (а не особи, яка виконує його функції, про що скаржник помилково зазначає у касаційній скарзі), тобто наявність у нього повноважень щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) та обов'язку сплатити пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту в порядку та на умовах, що визначені цим договором, про що позивач, виконуючи умови договору, подав в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
5.17. З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивач, діючи свідомо, уклав з відповідачем спірний договір на підставі договору про спільну діяльність саме у статусі замовника забудови території, на підставі поданої ним заяви, що не суперечить пункту 4 статті 1, статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», адже він мав як намір, так і обов'язок забудови земельної ділянки разом з особами, яким належали права володіння та користування такою ділянкою, а також обов'язок сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
5.18. При цьому, вищенаведені норми, про що вже зазначалось у пункті 5.6 цієї постанови, не пов'язують статус замовника з наявністю у останнього дозволу на будівництво, виданого саме на його ім'я як особи, яка подала заяву на укладення договору про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, або з наявністю у нього права власності/користування щодо земельної ділянки під будівництвом, статусу забудовника чи з наявністю інших обставин, окрім легітимного наміру забудови земельної ділянки щодо якої особа подала відповідну заяву.
5.19. Колегія суддів зазначає, що сплата пайової участі має безпосередній і нерозривний зв'язок з будівництвом певного об'єкту будівництва і незалежно від особи, яка уклала відповідний договір про пайову участь (яка подала заяву і засвідчила намір забудови), саме будівництво об'єкту породжує обов'язок як укладення договору так і сплату пайового внеску.
5.20. Отже, наведене виключає наявність достатніх підстав для визнання недійсним правомірно укладеного спірного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, як органом місцевого самоврядування, так і позивачем як замовником будівництва.
5.21. Крім того, згідно зі статтею 528 ЦК виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов'язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.
5.22. З аналізу положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не вбачається заборони власнику або користувачу земельної ділянки передавати обов'язок замовника будівництва іншій особі.
5.23. З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що в діях відповідача відсутні ознаки неправомірності, оскільки позивач сам подав заяву та прийняв на себе функції та обов'язки замовника будівництва, що виключає наявність підстав для визнання незаконним та скасування рішення про укладення договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури с. Крюківщина, яке було свідомо реалізоване сторонами спору…
5.25. Застосовуючи принцип добросовісності щодо поведінки позивача у спірних правовідносинах, колегія суддів зазначає, що позивач, який подав заяву для укладення з ним договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту як із замовником будівництва, уклав такий договір, реалізував намір забудови земельної ділянки спільно з іншими особами, з якими він попередньо уклав договір про спільну діяльність та взяв на себе зобов'язання замовника будівництва, який має сплатити пайову участь на розвиток інфраструктури населеного пункту, не може в подальшому (через шість років) заперечувати існування у нього статусу замовника та обґрунтовувати цим недійсність оспорюваних рішення ради та договору, при цьому навіть не зазначаючи про те, що мали місце протиправні дії представників позивача щодо укладення договору про спільну діяльність та подання відповідної заяви до органу місцевого самоврядування».
Однак, касаційним судом відхиляються посилання скаржника на зазначену судову практику Верховного Суду, з огляду на неподібність спірних правовідносин у зазначеній справі зі справою, судові рішення в якій переглядаються, за змістовим та об'єктним критеріями.
Верховний Суд зазначає, що наведена скаржником постанова Верховного Суду у справі № 910/5997/23 хоч і містить окремі висновки на підтвердження позиції скаржника про те, що правовий статус замовника будівництва може мати не лише та особа, яка є власником або користувачем земельної ділянки, щодо якого вона має намір забудови, однак вони (висновки) зроблені з урахування встановлення обставин конкретної справи, зокрема: звернення позивача у справі № 910/5997/23 до органу місцевого самоврядування та укладення з ним відповідного договору пайової участі на виконання повноважень, обумовлених сторонами у договорі про спільну діяльність; наявності у позивача статусу замовника, а не виконавця у будівництві об'єкта, та наявності прямого обов'язку щодо сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Натомість у справі № 910/13288/24, судові рішення в якій є предметом касаційного оскарження, судом апеляційної інстанції встановлено, що статус замовника будівництва належить відповідачу-1 (який мав намір і реалізовував право на забудову земельної ділянки) та на якого, відповідно, і покладається обов'язок перерахувати до місцевого бюджету кошти пайової участі. При цьому, підстави для солідарного стягнення заборгованості з відповідачів відсутні, оскільки сплата пайового внеску не підпадає під вирішення правових і фінансових питань з третіми особи, що передбачено пунктом 6.2 Договору № 64/14 про забудову земельної ділянки, і які (питання) можуть виникнути при реалізації даного договору.
Суд зазначає, що сплата пайової участі має безпосередній і нерозривний зв'язок з будівництвом певного об'єкта будівництва. Саме будівництво об'єкта породжує обов'язок як щодо укладення договору, так і щодо сплати пайового внеску.
Участь замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, або внесення його грошового еквіваленту, як обов'язок замовника, пов'язувався не лише з укладенням договору, але й виникав в силу вимог містобудівного законодавства (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Також Суд звертає увагу на те, що Департамент не є стороною Договору № 64/14 про забудову земельної ділянки, і не має повноважень вимагати виконання договірних зобов'язань стороною такого договору (які погоджені виключно між відповідачем-1 як замовником будівництва та відповідачем-2 як виконавцем), учасником якого (договору) Департамент не є.
Верховний Суд зазначає, що з огляду на принцип диспозитивності виключно скаржником визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Департаменту в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник також посилається на неправильне тлумачення судами статті 541 ЦК України, пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» щодо солідарного стягнення із замовників будівництва безпідставно збережених грошових коштів пайової участі, незастосування пункту 6.5 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, що затверджений рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 (у редакції, що діяла на момент введення об'єкта будівництва в експлуатацію) щодо зменшення розміру пайової участі у разі зміни замовника або поновлення будівництва/реконструкції виключно на суму коштів, сплачених попереднім замовником та відсутність висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах з приводу застосування у своїй сукупності наведених норм права (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Отже, по-перше, слід з'ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм матеріального права, які зазначені скаржником, у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, відсутні.
Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з'ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).
У цій справі судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач-1 має статус замовника будівництва, тобто повноваження щодо забудови території та обов'язок у силу положень розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» сплатити пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
При цьому як місцевим, так і апеляційним господарськими судами встановлено, що солідарний обов'язок відповідачів у цій справі (замовника та виконавця) відсутній, оскільки згідно з пунктом 6.2 Договору № 64/14 передбачено, що замовник та виконавець несуть солідарну відповідальність за вирішення правових і фінансових питань із третіми особами, які можуть виникнути з приводу реалізації умов даного договору, водночас у даному аспекті сплата пайового внеску не підпадає під вирішення фінансових питань з третіми особами, які можуть виникнути з приводу реалізації умов вказаного договору.
Як зазначено вище, Департамент не є стороною Договору № 64/14 про забудову земельної ділянки, і не має повноважень вимагати виконання договірних зобов'язань стороною такого договору (які погоджені виключно між відповідачем-1 як замовником будівництва та відповідачем-2 як виконавцем).
Формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
З огляду на встановлені судами обставини, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів статті 541 ЦК України (якою визначені умови виникнення солідарного зобов'язання), а також для надання Верховним Судом висновку щодо застосування приписів статті 541 ЦК України у сукупності з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (яким встановлений як такий обов'язок зі сплати коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту замовниками будівництва на земельній ділянці у населеному пункті протягом 2020 року) у подібних правовідносинах.
Також скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 6.5 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, що затверджений рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 (у редакції, що діяла на момент введення об'єкта будівництва в експлуатацію) щодо зменшення розміру пайової участі у разі зміни замовника або поновлення будівництва/реконструкції виключно на суму коштів, сплачених попереднім замовником.
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
Зміст пункту 6.5 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, що затверджений рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 № 411/1415 (у редакції, що діяла на момент введення об'єкта будівництва в експлуатацію), на який посилається скаржник, визначає механізм зменшення розміру пайової участі нового замовника/замовника у разі зміни замовника будівництва або поновлення будівництва/реконструкції після розірвання договору про пайову участь на суму коштів, сплачених попереднім замовником/замовником за розірваним договором про пайову участь.
Проте за встановленими у цій справі обставинами, забудовник (ТОВ «Данфорт») виконав умови Договору № 807 про сплату пайової участі, яким було визначено загальну площу об'єкта - 12 937,61 кв.м (у тому числі, апартаменти - квартири - 7 086,37 кв.м, готельна частина - 1 061,00 кв.м, офісна частина - 548,99 кв.м, підземний паркінг - 1 452,95 кв.м) на вул. Гоголівській, 44-46 у Шевченківському районі міста Києва, а також погоджено розмір пайового внеску - 1972,01 тис. грн, сплативши визначений цим договором пайовий внесок у повному обсязі, що підтверджується довідкою від 10.06.2008 № 049-18/4873 Головного управління економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації.
З огляду на те, що як встановлено судами, загальна площа об'єкта, який прийнятий в експлуатацію склала 14 592 кв.м, що без урахування площі паркінгу 1 641,7 кв.м, за який пайова участь не сплачується (пункт 4.2 наведеного вище Порядку), становить 12 950,3 кв.м, з яких вже сплачено пайовий внесок за площу 11 484,66 кв.м, загальна площа, за яку додатково підлягає сплаті пайовий внесок складає 1 465,64 кв.м (про що обґрунтовано зазначено у розрахунку судом попередньої інстанції).
При цьому, обставин зміни замовника будівництва та/або розірвання договору № 807 про сплату пайової участі у цій справі судами попередніх інстанцій не встановлено.
Відповідно Департамент безпідставно здійснив новий розрахунок пайового внеску із розрахунку усієї площі будівництва після введення об'єкта в експлуатацію, не врахувавши те, що Договір № 807 про сплату пайової участі виконаний забудовником (ТОВ «Данфорт») у повному обсязі шляхом сплати пайового внеску у встановленому в цьому договорі розмірі з урахуванням визначеної площі будівництва 12 937,61 кв.м (у тому числі, апартаменти - квартири - 7 086,37 кв.м, готельна частина - 1 061,00 кв.м, офісна частина - 548,99 кв.м, підземний паркінг - 1 452,95 кв.м). У результаті реалізації об'єкта додатково створені площі склали 1 465,64 кв.м, з урахуванням яких і підлягав визначенню пайовий внесок замовника будівництва.
Отже, підстави для застосування до спірних правовідносин положень пункту 6.5 Порядку, як і для надання висновків Верховного Суду щодо застосування наведеної норми права у подібних правовідносинах, відсутні.
Верховний Суд зазначає про те, що доводи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судами, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів.
При цьому міра та обсяг, якими обґрунтовує суд свої мотиви, залежить від характеру рішення і перебуває поза межами перевірки Верховним Судом з огляду на приписи статей 300, 310 та частини другої статті 311 ГПК України.
З огляду на викладене Суд зазначає про відсутність підстав для формування висновків у даній справі щодо зазначених скаржником у касаційній скарзі норм права, адже під час розгляду справи судами не встановлено обставини, про які стверджує Департамент.
Отже, підстава касаційного оскарження, обґрунтована з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
За таких обставин, Суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції про відмову в позові до відповідача-1 з ухваленням нового рішення про задоволення позову до ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» про стягнення 497 789,97 грн безпідставно збережених коштів пайової участі.
Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві ТОВ «Газова будівельна компанія» та у відзиві ДП «Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв» на касаційну скаргу у тій частині, в якій вони не суперечать викладеному у цій постанові.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги Департаменту не знайшли свого підтвердження.
З огляду на викладене, визначених процесуальним законом підстав для скасування/зміни судового рішення попередньої інстанції не вбачається.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, - касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Судові витрати
Судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги скаржником у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на Департамент, оскільки Суд касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судове рішення попередньої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення господарського суду міста Києва від 03.03.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 у справі № 910/13288/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.
2. В іншій частині касаційну скаргу Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.
3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 у справі № 910/13288/24, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов