11 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 911/1974/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,
розглянув у порядку письмового провадження
заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром»
про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції
у справі № 911/1974/24
за позовом заступника Генерального прокурора (далі - прокурор, скаржник) в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України (далі - МОЗ України, позивач)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» (далі - ТОВ «Автоспецпром», відповідач)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство «Медичні закупівлі України» (далі - ДП «Медичні закупівлі України», третя особа на стороні позивача)
про стягнення 10 426 594,74 грн.
Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі МОЗ України до ТОВ «Автоспецпром» про стягнення 10 426 594,74 грн, з яких: 4 587 701,80 грн - пеня та 5 838 892,94 грн - штраф.
Рішенням Господарського суду Київської області від 03.02.2025 у справі № 911/1974/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Додатковою постановою Північний апеляційний господарський суд від 10.07.2025 заяву відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, задовольнив частково. Стягнув з Офісу Генерального прокурора на користь відповідача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Постановою Верховний Суд від 28.08.2025: касаційне провадження у справі № 911/1974/24 за касаційною скаргою прокурора в частині підстави, касаційного оскарження передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (далі - ГПК України), закрив; касаційну скаргу заступника прокурора в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, залишив без задоволення; касаційну скаргу прокурора на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2025 у справі № 911/1974/24 залишив без задоволення; рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2025, постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.07.2025 у справі № 911/1974/24 залишив без змін.
ТОВ «Автоспецпром» у відзиві на касаційні скарги заявило, що відповідач поніс та очікує понести у зв'язку з розглядом спору в суді касаційної інстанції судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. При цьому у відзиві відповідач просив покласти судові витрати на прокуратуру (пункт 3 прохальної частини відзиву).
Верховний Суд звертає увагу на заборону формалізму як одну із вимог принципу пропорційності та принцип господарського судочинства, який полягає у відшкодуванні судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Отже, суд касаційної інстанції оцінив подану ТОВ «Автоспецпром» (у відзиві на касаційну скаргу) відповідно як заяву про розподіл судових витрат.
У судовому засіданні 28.08.2025 представник ТОВ «Автоспецпром» адвокат Поцелов А.О., надаючи пояснення щодо касаційної скарги зробив усну заяву про подання додаткових доказів на підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, які будуть подані у порядку частини восьмої статті 129 ГПК України.
Через підсистему «Електронний Суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (далі - ЄСІКС) 29.08.2025 (у межах п'ятиденного строку після ухвалення постанови Верховним Судом) від ТОВ «Автоспецпром» надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення у справі про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ТОВ «Автоспецпром» витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000 грн.
Заява (до якої долучені копії: договору про надання правової допомоги від 23.02.2020 № 23/02-20; додаток № 28 до договору про надання правової допомоги від 23.02.2020 № 23/02-20; акт приймання-передачі наданих послуг від 29.08.2025 з детальним описом робіт; рахунок на оплату від 29.08.2025; ордер серії ВК № 1138799, виданий на ім'я адвоката Поцелова А.О. Адвокатським об'єднанням «Унілекс» (далі - АО «Унілекс») на надання правової допомоги ТОВ «Автоспецпром» у Верховному Суді (долучений до матеріалів справи перед судовим засіданням 28.08.2025), - обґрунтована вимогами статей 123, 126, 129 ГПК України. При цьому копія договору про надання правової допомоги від 23.02.2020 № 23/02-20 долучена відповідачем як до зазначеної заяви, так і міститься у матеріалах справи № 911/1974/24 (долучена до таких разом із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі № 911/1974/24, яка подана ухвалення рішення місцевим господарським судом по суті справи № 911/1974/24 - а.с. 221-224 т.2).
Прокурор 08.09.2025 безпосередньо звернувся до Суду із запереченням на заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, в обґрунтування яких прокурор вказує на непідтвердження відповідачем належним чином витрат на правничу допомогу та просить відмовити у задоволенні таких. При цьому прокурор зазначає, що заявлений розмір витрат у сумі 20 000 грн є не співмірним із фактично наданим обсягом правничої допомоги, із зазначеним переліком послуг у заяві представника, зі складністю та об'ємом справи, не відповідає критеріям реальності, розумності розміру витрат, що є підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката або взагалі в їх стягненні має бути відмовлено. Крім того, прокурор зазначає, що спір виник унаслідок неправильних дій відповідача, тому Суд має право покласти на нього судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Розглянувши заяву ТОВ «Автоспецпром» з доданими до неї документами та матеріалами справи, а також заперечення прокурора на заяву про винесення додаткового рішення у справі, Верховний Суд вважає, що вказана заява підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається відповідно до таких етапів: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Частинами першою та другою статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у т.ч. гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті у порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Окрім наведеного, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
Водночас прокурор, зазначаючи у своїх запереченнях про те, що заявлений розмір витрат у сумі 20 000 грн є неспівмірним із фактично наданим обсягом правничої допомоги, із зазначеним переліком послуг у заяві представника, зі складністю та об'ємом справи, не відповідає критеріям реальності, розумності розміру витрат, не надає Суду жодних доказів такої неспівмірності, чи обґрунтованості витрат в іншому розмірі для цього випадку, фактично декларативно заперечуючи заявлений обсяг.
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Водночас при визначенні суми відшкодування Суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, про що йдеться у додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у т.ч. чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 в справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому можливість здійснення судом касаційної інстанції розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката після закриття касаційного провадження (повністю або частково) підтверджена висновком Верховного Суду, викладеним у додатковій ухвалі Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20.
У зазначеній додатковій ухвалі Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку, зокрема про те, що для забезпечення принципу господарського судочинства щодо відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, та забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову (необґрунтованої касаційної скарги), витрати на професійну правничу допомогу при закритті касаційного провадження мають покладатися на сторону, яка допустила необґрунтоване подання касаційної скарги.
Згідно з наданим відповідачем (клієнтом) договором про надання правової допомоги від 23.02.2020 № 23/02-20: - клієнт доручає, а об'єднання зобов'язується надавати за винагороду клієнту чи вказаним ним особам правничу допомогу в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, його додатками (пункт 1.1.); - завдання на надання правничої допомоги, її обсяги, строки надання визначаються за домовленістю сторін, виходячи з потреб клієнта; сторони погодили, що у випадку необхідності завдання на надання правничої допомоги може визначатися сторонами в додатках до договору, які є його невід'ємною частиною (пункт 2.2.); - протягом 3-х календарних днів після закінчення виконання завдання, передбаченого відповідним додатком до договору, об'єднання надає клієнту підписані уповноваженою особою та завірені печаткою два примірники акта прийому-передачі наданих послуг, якщо інше не передбачено відповідним додатком до договору (пункт 2.7.); - клієнт сплачує об'єднанню гонорар за фактично надану правничу допомогу згідно із завданням, а також відшкодовує додаткові витрати, пов'язані із забезпеченням належного виконання завдання (пункт 5.1.); - клієнт сплачує об'єднанню гонорар, розмір якого встановлюється за домовленістю сторін у відповідному додатку до договору, та компенсує додаткові витрати шляхом перерахування грошових коштів протягом 35-ти календарних днів після надання рахунку на оплату і акта приймання-передачі наданих послуг на поточний рахунок об'єднання; сторони можуть погодити інший порядок розрахунків у відповідному додатку до договору (пункт 5.3.); - договір вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє до фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором (пункт 8.1.).
Додатком № 28 до договору АО «Унілекс» та ТОВ «Автоспецпром» погодили обсяги правової допомоги (завдання на надання правової допомоги) у межах господарського спору у справі № 911/1974/24 в суді касаційної інстанції та визначили розмір винагороди - 20 000 грн.
29.08.2025 між АО «Унілекс» та ТОВ «Автоспецпром» підписано Акт приймання-передачі наданих послуг, згідно з яким загальна вартість наданих послуг відповідно до Додатку 28 до договору склала 20 000 грн, а клієнту надано такі послуги: 1. Аналіз касаційної скарги Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Позивача - Міністерства охорони здоров'я України. 2. Підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії правового захисту. 3. Підготовка та подача до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу в судовій справі №911/1974/24. 4. Участь адвоката в судових засіданнях в суді касаційної інстанції у справі № 911/1974/24.
Копії акта приймання-передачі наданих послуг від 29.08.2025, додатку № 28 до договору та рахунку на оплату від 29.08.2025 датуються після ухвалення постанови у справі № 911/1974/24 (28.08.2025) та, відповідно, не могли бути подані раніше, Верховний Суд вважає за можливе здійснити перевірку цих доказів і надати їм відповідну оцінку.
Згідно з протоколом судового засідання від 28.08.2025 та постановою Верховного Суду від 28.08.2025 у судовому засіданні інтереси ТОВ «Автоспецпром» у справі № 911/1974/24 представляв адвокат Поцелов А.О. (ордер серії ордер серії ВК № 1138799, виданий на ім'я адвоката Поцелова А.О. АО «Унілекс» на надання правової допомоги ТОВ «Автоспецпром» у Верховному Суді).
З тексту відзиву на касаційну скаргу ТОВ «Автоспецпром» вбачається, що цей документ підписано з накладанням електронного цифрового підпису та направлено до Суду через ЄСІКС Курченко Світланою Миколаївною (керівником відповідача), діючої у порядку самопредставництва у строк, встановлений Судом для його подачі, отже, був прийнятий та доводи якого враховані при розгляді касаційної скарги прокуратури у цій справі.
Водночас у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок, відповідно до якого суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
Суд, у контексті оцінки доказів, поданих ТОВ «Автоспецпром» на обґрунтування заяви, звертається до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, зокрема:
«Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у т.ч., але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».
Суд також звертає увагу на сталу і послідовну практику Верховного суду, відповідно до якої витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачена (правові висновки, викладені у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 03.10.2019 у справі № 922/445/19; від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 зі справи № 925/1137/19).
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
Так, виходячи з критерію необхідності, розумності та виправданості розміру витрат на правову допомогу, понесених позивачем, Верховний Суд, з огляду на міркування, викладені у цій додатковій постанові, дійшов висновку про часткове задоволення ТОВ «Автоспецпром», з огляду на таке.
Аналіз касаційної скарги, підбір нормативно-правової бази та аналіз судової практики, що визначені пунктами 1, 2 акта приймання-передачі, з огляду на їх характер є складовими з підготовки відзиву (пункт 3 акта приймання-передачі). Натомість відзив створено, підписано ЕЦП та подано до Суду керівником підприємства відповідача - Курченко С.М., діючої у порядку самопредставництва, що зважаючи на положення статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» свідчить про створення та подання зазначеного електронного документа вказаною особою та не може ідентифікувати зазначений документ, як складову правничої допомоги, наданою адвокатом.
Окремо Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується представництво в судовому засіданні 28.08.2025 адвокатом Поцеловим А.О., що у сукупності процесуальної поведінки представника свідчить про підготовку вказаної особи, шляхом аналізу судової практики та підбору нормативно-правової бази для спірних правовідносин з метою захисту інтересів клієнта (відповідача) у Верховному Суді.
У розгляді заяви Суд, зокрема, враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потребувалося адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежна сторона у справі обґрунтувала свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).
Матеріали справи та зміст судових рішень попередніх інстанцій свідчать про те, що правова позиція відповідача була сталою, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося.
У контексті зазначеного Суд враховує, що належно обґрунтованих доводів прокурором стосовно неспівмірності та непропорційності заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу Суду не надано, зазначений аналіз касаційною інстанцією зроблено самостійно на підставі наданих заявником доказів про відшкодування правової допомоги.
Щодо доводів прокуратури про те, що спір виник унаслідок неправильних дій відповідача, тому суд має право покласти на нього судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, колегія суддів зазначає таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 923/199/21, зазначила, що положення статей 123, 129 ГПК України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на засаді обов'язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.
За змістом статей 42, 46, 53, 56 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом він має ті ж права та обов'язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.
Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб'єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов'язки, пов'язані з розподілом судових витрат.
З огляду на висновок Верховного Суду у цій справі (№ 911/1974/24) про залишення касаційної скарги прокурора без задоволення, а спірних судових рішень - без змін, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на прокурора.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначила, що процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. При цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим. Суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.
У мотивувальних частинах рішення Господарського суду Київської області від 03.02.2025 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 у справі № 911/1974/24 відсутні висновки, що спір у справі виник саме з неправильних дій відповідача.
Предметом спору у справі, що переглядалася (№ 911/1974/24), було стягнення з відповідача штрафних санкцій до Державного бюджету України. У постанові від 28.08.2025 Верховний Суд наголосив: - у договірних відносинах обов'язок зі сплати пені та штрафу стороною, яка порушила умови договору, має бути встановлений договором або законом. За обставинами справи, що переглядається, пунктом 9.2 та/або іншими умовами договору не передбачено сплату постачальником (відповідачем) неустойки до Державного бюджету України, натомість сторони узгодили, що її сплата здійснюється на користь замовника (третьої особи); - одностороння зміна порядку стягнення пені, визначеного у договорі, не допускається, у т.ч якщо оплата за ним здійснювалася за рахунок коштів Державного бюджету України. Така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 ЦК України принципам свободи договору, обов'язковості договору та презумпції правомірності правочину.
Зазначеним спростовуються доводи прокурора про те, що спір виник унаслідок неправильних дій відповідача, тому суд має право покласти на нього (а не на прокурора) судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Отже, дослідивши заяву про ухвалення додаткового рішення та додані до неї документи, враховуючи їх складання та подання у сукупності, колегія суддів вважає, що розмір заявлених витрат на правову допомогу про стягнення на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000 грн, не відповідає критерію необхідності, дійсності та розумності адвокатських витрат, їх розмір не має характеру співмірності зі складністю справи і необхідним обсягом правничих послуг.
За наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених ТОВ «Автоспецпром» на правову допомогу у зв'язку з розглядом справи, через призму критеріїв, встановлених частиною п'ятою статті 129 ГПК України, керуючись статтями 2, 80, 123, 126, 129 ГПК України, враховуючи обсяг виконаних робіт, часткове поглинання певних видів послуг, з урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, беручи до уваги критерії необхідності, розумності, пропорційності, справедливості розміру таких витрат, та заперечення прокуратури, Суд дійшов висновку про часткове покладення на прокуратуру судових витрат на професійну правову допомогу, понесених ТОВ «Автоспецпром» у суді касаційної інстанції, у розмірі 10 000 грн, які є співрозмірними з виконаною правничою допомогою у справі № 911/1974/24.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 221, 244 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правову допомогу у суді касаційної інстанції у справі № 911/1974/24 задовольнити частково.
2. Стягнути з Офісу Генерального прокурора 10 000 грн витрат на правову допомогу у суді касаційної інстанції у справі № 911/1974/24.
3. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Київської області.
Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Малашенкова