8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"08" вересня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2379/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Буракової А.М.
при секретарі судового засідання Ломакіній О. В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного підприємства "Галактика", м. Кременчук
до Приватної фірми "Роксолана", смт. Білий Колодязь, Вовчанський район, Харківська область
про стягнення 53945,39 грн.
за участю представників:
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
Приватне підприємство "Галактика" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватної фірми "Роксолана" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по Договору поставки від 22.01.2018 № 1235, основного боргу у розмірі 18971,00 грн., 3% річних у розмірі 1908,93 грн., пені у розмірі 22889,12 грн., витрат від інфляції у розмірі 10176,34 грн., всього - 53945,39 грн. Також, позивач просить суд покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.07.2025 позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено розгляд справи в судовому засіданні.
Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.
Позивач про розгляд справи був повідомлений належним чином, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронних листів до його електронного кабінету, який зареєстрований в підсистемі “Електронний Суд» ЄСІТС.
Відповідач про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 62540, Харківська область, Вовчанський район, смт. Білий Колодязь, вул. Калинова (Жовтнева), буд. 15. Проте, копія ухвали про відкриття провадження у справі від 11.07.2025 та копія ухвали суду від 31.07.2025 адресовані відповідачу були повернуті Укрпоштою на адресу суду із зазначенням причини повернення - "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У відповідності до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Згідно ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки позивач та відповідач своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористалися, повноважних представників для участі у судовому засіданні не направили, відзиву на позовну заяву відповідач у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від учасників справи не надходило, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представників позивача та відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що учасники справи не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Також, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
22 січня 2018 року між Приватним підприємством "Галактика" (Постачальник) та Приватною фірмою "Роксолана" (Покупець) було укладено Договір поставки № 1235 (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник зобов'язується поставити Покупцю товар, а Покупець - зобов'язується прийняти й оплатити товар у розмірі на умовах та в порядку, визначених цим Договором.
Згідно п. 3.1. Договору загальна орієнтовна ціна цього Договору на момент його укладання за погодженням сторін складає по факту згідно накладних.
У відповідності до п. 3.2. Договору орієнтовна ціна Договору означає, що Постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) Покупцеві товар зазначений у пункті 1 цього Договору, а Покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього відповідну грошову суму загальний розмір якої не перевищує розмір, вказаний у пункті 3.1. цього ж Договору.
У відповідності до п. 7.11. Договору днем фактичної поставки товару (товарів) сторони погодились вважати день підписання видаткової накладної, за якою здійснюється передача товару Покупцю.
Згідно пунктів 9.1., 9.2., 9.3. Договору, Сторони, кожна рівною мірою, відповідають за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, прийнятих по Договору. Збитки, що виникли з вини однієї зі Сторін, відшкодовуються винною Стороною. У випадку порушення Покупцем строків оплати отриманого товару, Покупець сплачує Постачальнику незалікову пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від загальної суми заборгованості за весь період прострочення та до дня фактичного надходження коштів на розрахунковий рахунок або надходження в касу Постачальника. Сторони також несуть відповідальність в інших випадках, передбачених цим Договором.
Також, між Приватним підприємством "Галактика" (Постачальник) та Приватною фірмою "Роксолана" (Покупець) було укладено Додаткову угоду від 21.01.2018 до Договору, згідно з якою визначений окремий строк оплати по переліку товарів: пиво, енергетичні напої ПАТ "САН Інбев Україна" в 14 - 21 календарних днів з моменту поставки товару.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 18971,00 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № 22R00-0092417 від 01.02.2022 на суму 613,80 грн.; № 22R00-0092402 від 01.02.2022 на суму 829,80 грн.; № 21R00-0987745 від 14.12.2021 на суму 4639,70 грн.; № 22R00-0021182 від 11.01.2022 на суму 11537,70 грн.; № 22R00-0069173 від 25.01.2022 на суму 1350,00 грн.
Згідно позову позивач вказує, що відповідач за поставлений ним товар не розрахувався, що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.
При цьому суд зазначає, що докази оплати відповідачем позивачу вартості товару за Договором в матеріалах справи відсутні.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Положеннями ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а тому обов'язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару складає зміст основних його зобов'язань відповідно до ст. 692 ЦК України.
Змістом ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України).
Приписами ст. 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 689 ЦК України, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Згідно ст. 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до положень ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Приписами ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
З урахуванням вищезазначеного, проаналізувавши правовідносини, які склались між сторонами на підставі укладеного між ними Договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір відповідає вимогам чинного законодавства України, сторонами досягнуто всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому, з огляду на положення ст. 629 ЦК України, зазначений договір є обов'язковим для виконання обома сторонами.
Відповідач підписав Договір та Додаткову угоду до Договору, погодивши всі умови, передбачені зазначеним договором, тобто взяв на себе зобов'язання належним чином виконувати всі умови договору, зокрема щодо здійснення оплати за поставлений товар в терміни, які передбачені цим договором.
Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 18971,00 грн., що підтверджується зазначеними вище видатковими накладними.
Отже, належними і допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи, підтверджується поставка позивачем відповідачу товару, а також наявність непогашеної заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 18971,00 грн. за Договором.
Ураховуючи викладене, основна суму боргу за Договором у розмірі 18971,00 грн., підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання за Договором позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 1908,93 грн., пеню у розмірі 22889,12 грн., витрати від інфляції у розмірі 10176,34 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто право на звернення з позовними вимогами про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Отже, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть якщо умовами договору це не передбачено.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України входять до складу грошового зобов'язання та не являються штрафними санкціями, оскільки носять компенсаційний характер та виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
На підставі викладеного, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що надані позивачем розрахунки відповідають умовам Договору та виконані з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1908,93 грн. та витрат від інфляції у розмірі 10176,34 грн. є правомірними та обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми пені у розмірі 22889,12 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, ураховуючи положення пунктів 9.1., 9.2. Договору, суд дійшов висновку, що даний розрахунок пені є вірним та таким, що відповідає умовам договору та нормам законодавства.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20)).
При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов'язання (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Також суду необхідно зважати на співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
У даній справі позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 22889,12 грн. При цьому основна сума боргу за Договором становить 18971,00 грн. Тобто розмір нарахованої пені є більшим ніж сума основного боргу за Договором.
Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій та всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення у господарській діяльності позивача чи завдання останньому збитків саме в результаті порушення відповідачем умов спірного договору, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме: справедливості, добросовісності, розумності, суд вважає за доцільне зменшити розмір нарахованої позивачем суми пені на 50 %.
Відповідно сума пені, яка підлягає до стягнення становить 11444,56 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог про стягнення пені суд відмовляє через зменшення розміру пені з власної ініціативи. Також, на думку суду застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки.
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Однак, судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами. Аналогічна правова позиція щодо розподілу судових витрат викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 у справі № 917/1006/16, від 03.04.2018 у справі № 902/339/16.
Таким чином, витрати по оплаті судового збору у цій справі покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76-80, 86, 91, 123, 129, 165, 178, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватної фірми "Роксолана" (62540, Харківська область, Вовчанський район, смт. Білий Колодязь, вул. Калинова (Жовтнева), буд. 15, код ЄДРПОУ 22702122) на користь Приватного підприємства "Галактика" (39627, Полтавська область, м. Кременчук, проспект Полтавський, буд. 281, код ЄДРПОУ 32860442) основну суму боргу за Договором поставки від 22.01.2018 № 1235 у розмірі 18971,00 грн., 3% річних у розмірі 1908,93 грн., пеню у розмірі 11444,56 грн., витрати від інфляції у розмірі 10176,34 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Позивач: Приватне підприємство "Галактика" (39627, Полтавська область, м. Кременчук, проспект Полтавський, буд. 281, код ЄДРПОУ 32860442).
Відповідач: Приватна фірма "Роксолана" (62540, Харківська область, Вовчанський район, смт. Білий Колодязь, вул. Калинова (Жовтнева), буд. 15, код ЄДРПОУ 22702122).
Повне рішення складено "15" вересня 2025 р.
Суддя А.М. Буракова