Справа № 175/1646/23
Провадження № 2/175/389/23
Іменем України
"15" вересня 2025 р. с-ще Слобожанське
Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Білоусової О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Яшиної М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Слобожанське в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-
Позивач звернувся до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 24 грудня 2019 року між ним та відповідачем було укладено договір позики за умовами якого ОСОБА_2 взяв у позику у ОСОБА_1 гроші в сумі 530 000 гривень з зобов'язанням повернути у березні 2020 року. На підтвердження факту укладення договору та отримання коштів відповідачем була складена та підписана відповідна розписка про отримання позики.
Зазначав, що дане зобов'язання належним чином не виконувалось, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
Також вказував на те, що в якості міри відповідальності за порушення зобов'язання на підставі ст. 625 ЦК України з відповідача необхідно, на його думку, стягнути 3 відсотки річних на суму 45 957, 53 грн. та інфляційні втрати у розмірі 239 676, 07 грн.
На підставі вище викладеного, посилаючись на норми матеріального права, просив стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 815 633,64 гривень за договором позики від 24 грудня 2019 року, які складаються з 530 000, 00 гривень заборгованості за тілом позики, 239 676, 07 грн. інфляційних втрат та 45 957, 53 грн. трьох відсотків річних.
Представник позивача про розгляд справи повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, заяв не надавав.
В минулих судових засіданнях сторона відповідача позов не визнавала, просили призначити по справі судову почеркознавчу експертизу, оскільки заперечували підписання відповідачем позики.
Вислухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню за наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляді вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як вбачається зі змісту ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до вимог ст.ст. 627, 628, 638 ЦК України, договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір - це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки. Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості. наданій сторонам, визначати умови такого договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Судом встановлено, що 24 грудня 2019 року відповідач ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 530 000, 00 гривень з зобов'язанням повернути у березні 2020 року, що підтверджується розпискою від 24 грудня 2019 року (оригінал якої міститься в матеріалах справи).
За змістом ст. 1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Системний аналіз норм ст. 1047 ЦК України дає підстави вважати, що розписка або інший борговий документ, який посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми є лише документом, який підтверджує укладання договору позики.
Як вбачається з правової позиції Верховного суду України, викладеного у постанові №6-1967цс 15 від 11.11.2015 року, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Так, у тексті розписки міститься посилання, відповідно до якого відповідач підтвердив факт отримання 24.12.2019 від позивача грошових коштів в сумі 530 000 грн. та зобов'язувався їх повернути березень 2020.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення боргу за договором позики Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року розглянув справу № 6-63 цс 13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
З аналізу вище викладеного вбачається, що у разі пред'явлення позову про стягнення боргу, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України слід встановити наявність між позивачем та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору і його умов.
У відповідності до правового висновку Верховного суду України, сформованого у постанові №6-50цс16 від 24.02.2016 року, договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Отже, написавши відповідну розписку, відповідач підтвердив отримання грошових коштів від позивача та зобов'язувався їх повернути у вказані строки.
Так, ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, тощо.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно повному обсязі позикодавці проставляють на даному договорі відмітку про повний розрахунок підлягає виконанню у цей строк.
Як вбачається з положень ст.ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Натомість, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів виконання відповідачем зобов'язання та повернення позивачу отриманих у позику коштів у строки передбачені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до вимог ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З системного аналізу положень ст. 625 ЦК України вбачається, що за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження 254цс 19).
Отже до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати у розмірі 239 676, 07 грн. розрахунок яких, міститься в матеріалах справи та не оспорювався відповідачем. Інфляційне збільшення загалом становить 530 000,00 х 1.452219 - 530 000,00 = 239 676, 07 грн.
Оскільки відповідачем сума позики в розмірі 530 000, 00 грн. не повернута до березня 2020 року згідно розписки, тобто вчасно, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 % річних в порядку визначеному ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Згідно долученого до матеріалів справи розрахунку за період з квітня 2020 року по лютий 2023 року розмір 3% річних за неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання становить 45 957, 53 грн. та доказів, які б поставили такий розрахунок під розумний сумнів матеріали справи не містять.
Також суд зазначає, що ухвалою від 05 лютого 2025 року у справі була призначена судова почеркознавча експертиза за клопотанням відповідача, в розпорядження експертів надано матеріали цивільної справи 175/1646/23, в якій міститься оригінал розписки, а також матеріали з вільними та експериментальними зразками підпису та почерку ОСОБА_2 , а також документи у пакеті до справи за переліком відповідно до заяви від 28.06.2024. Оплату експертизи покладено на відповідача - ОСОБА_2 .
Матеріали справи повернуті до Дніпровського районного суду з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз 16.07.2025 року без виконання, у зв'язку з несплатою вартості експертизи, тоді як відповідач отримав на адресу його електронної пошти рахунок на оплату експертизи.
Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім документально підтвердженні судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 8 157, 00 грн.
На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 526, 530, 545, 610, 612, 625, 1046-1049 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 1, 12, 76-89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 заборгованість за договором позики від 24 грудня 2019 року у розмірі 530 000 гривень (п'ятсот тридцять тисяч грн. 00 коп.).
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 інфляційні втрати в розмірі 239 676, 07 грн. (двісті тридцять дев'ять тисяч шістсот сімдесят шість грн. 07 коп.) та три відсотки річних в розмірі 45 957, 53 грн. (сорок п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім грн. 53 коп.).
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 судовий збір в сумі 8 157, 00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення судового рішення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. М. Білоусова