вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"15" вересня 2025 р. м. Рівне Справа № 918/1354/23(918/1048/24)
Господарський суд Рівненської області у складі судді О. Андрійчук, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до відповідача ОСОБА_2
про стягнення в сумі 5 616 721,42 грн,
без виклику представників сторін,
У січні 2024 року фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Ухвалою від 17.01.2024 (суддя Н. Церковна), зокрема відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника та оприлюднено на офіційному вебсайті повідомлення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .
Розпорядженням керівника апарата суду від 01.05.2024 № 03-04/10/2024 у зв'язку із перебуванням судді Н. Церковної з 01.05.2024 по 17.05.2024 у щорічній відпустці згідно з наказом голови суду № 04-41/94/24 від 01.04.2024, у відповідності до п 7.1 Засад автоматизованої системи документообігу Господарського суду Рівненської області, затверджених рішенням зборів суддів від 06.02.2020 № 1, відповідно до п. 2.3.49-2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 918/1354/23 та пов'язаних з нею матеріалів, за результатами якого справу № 918/1354/23 передано на розгляд судді О. Андрійчук.
Ухвалою суду від 02.05.2024 справу № 918/1354/23 прийнято до свого провадження суддею ОСОБА_3 .
Під час розгляду вказаної справи судом установлено обставини, які дають підстави для поставлення окремої ухвали.
Зокрема, як установлено судом, ОСОБА_1 у період з 07.10.2016 по 27.07.2019 був зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Відповідна реєстрація відбулася, за твердженням ОСОБА_1 , у зв'язку з тим, що останній станом на дату її проведення був безробітним та перебував у пошуках роботи та заробітку. У свою чергу, учасником юридичних осіб, серед яких, зокрема ТОВ «Глянс», ТОВ «Деревовиріб», з пояснень сторін та витягів з ЄДРЮОФОПГФ - ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 , який був їхнім керівником, було запропоновано ОСОБА_1 зареєструватися фізичною особою-підприємцем.
При цьому засновником ТОВ "Синеон" була спочатку ОСОБА_5 , а пізніше ОСОБА_6 , вочевидь, родички/близькі особи ОСОБА_2 .
Необхідність у підконтрольній фізичній особі-підприємцю була зумовлена, у першу чергу, бажанням виводити грошові кошти з підконтрольних юридичних осіб на рахунки такої фізичної особи-підприємця для їх безперешкодного зняття та розпорядження на власний розсуд.
Тобто основною метою реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця було не здійснення підприємницької діяльності, а переведення в готівку грошових коштів підконтрольних юридичних осіб.
У ході розгляд справи вказані обставини були підтверджені з боку ОСОБА_1 та не заперечувалися ОСОБА_2 .
Зважаючи на фактичні обставини справи, безпосередніми виконавцями вказаної схеми були ОСОБА_1 (роль якого, за встановленими обставинами, була мінімальною та зводилася лише до реєстрації фізичної особи-підприємцем) та ОСОБА_2 (який водночас був керівником частини товариств, з рахунків яких перераховувалися кошти на рахунки ФОПа, так і особою, відповідальною за ведення бухгалтерії ОСОБА_1 , зняття готівки та розпорядження нею).
Так, 17.10.2016 ОСОБА_1 видано на ім'я ОСОБА_2 нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважено останнього, зокрема представляти інтереси ОСОБА_1 при відкритті рахунків в банківських установах на його ім'я; розпоряджатися поточними рахунками та коштами, розміщеними на цих рахунках; поповнювати та отримувати кошти за цими рахунками як на дату видачі, так і за час дії цієї довіреності. У зв'язку з цим ОСОБА_2 надано право, у тому числі у разі потреби вчиняти відповідні дії, пов'язані з відкриттям/закриттям рахунків, для яких не є обов'язковою присутність ОСОБА_1 ; одержувати через касу банку грошові кошти без обмеження їх розміру; розрахункові документи; розписуватись від імені ОСОБА_1 ; укладати відповідні договори, визначаючи умови на власний розсуд, тощо.
Як установлено судом, ТОВ «Глянс» на банківський рахунок ОСОБА_1 перерахувало грошові кошти в розмірі 3 187 196,30 грн, ТОВ "Синеон" - 431 000,00 грн, ТОВ «Деревовиріб - 327 026,00 грн.
Отже, у період 2017-2018 років ТОВ «Глянс», ТОВ "Синеон", ТОВ «Деревовиріб» перерахували на банківський рахунок ОСОБА_1 3 945 222,30 грн. Жодних договір на переказ вказаних коштів не укладалося, призначеннями платежів у платіжних дорученнях зазначалися оплата за послуги згідно з договором або оплата згідно з договором тощо (що унеможливлює ідентифікацію змісту господарських правовідносин між сторонами).
Також, як установлено судом, через каси відділень АТ Кредобанк з листопада 2016 по червень 2018 роки ОСОБА_2 на підставі чекової книжки зняв кошти із банківського рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 ) у загальній сумі 2 948 050,00 грн. Цілями витрат у вказаних грошових чеках зазначено госп. витрати.
Окрім того, ОСОБА_2 за 2017-2018 роки зняв через касу банку та безконтактну платіжну картку з банківського рахунку ОСОБА_1 3 792 338,56 грн, про що свідчать чеки та виписка по рахунку.
Подальше використання вказаних коштів у підприємницькій діяльності ОСОБА_1 (зокрема, переказ їх на рахунки контрагентів з метою закупівлі товару тощо) не установлено.
При цьому з банківських виписок також не установленого того, що ОСОБА_1 безпосередньо як суб'єкт підприємницької діяльності, на ім'я якого відкрито рахунок, знімав кошти з такого рахунку.
Навпаки, як зазначалося, єдиним розпорядником грошових коштів був ОСОБА_2 (у розпорядженні якого були нотаріально посвідчена довіреність, чекові книжки, банківська картка), який відносився до них як до власних, витрачаючи їх, у тому числі на власні потреби, жодним чином не пов'язані із підприємницькою діяльністю ОСОБА_1 .
Як стверджує ОСОБА_2 , у правовідносинах з ОСОБА_1 він діяв виключно як найманий працівник - бухгалтер (посилаючись на рішення Подільського районного суду м. Києва від 20.01.2023 у справі № 758/16421/21), укладаючи правочини, здійснюючи розрахунки та забезпечуючи ведення бухгалтерського обліку.
Заразом установлені фактичні обставини не є типовими у взаємовідносинах між суб'єктом підприємницької діяльності, який від власного імені та на власний ризик здійснює господарську діяльність, та найманим працівником (бухгалтером) чи довіреною особою (на підставі довіреності), зважаючи на необмежений обсяг повноважень останнього (останньої).
Вказана ситуація, як зазначалося, швидше за все свідчить про використання грошей від бізнесу для власних потреб, тобто їх виведення з рахунків юридичних осіб на рахунок ФОПа та подальше безперешкодне зняття та використання у власних цілях.
Видається також доволі дивною ситуація, за якої ОСОБА_2 , як керівник юридичних осіб, перерахувавши значні суми грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 , маючи безперешкодну можливість спрямувати їх за цільовим призначенням (придбати та поставити товар, повернути позику абощо), діючи як бухгалтер чи довірена особа ОСОБА_1 , вказаних дій упродовж декількох років не вчиняв, про інтереси товариств, які спочатку очолював, а потім власником яких став, не дбав, так само як і не дбав про інтереси ОСОБА_1 (з огляду на надані йому повноваження згідно з довіреністю).
Неправдивою виглядає також ситуація, за якої ОСОБА_2 , будучи виключно бухгалтером, здійснював відрахування до Пенсійного фонду, однак жодного разу не нарахував та не вплатив собі заробітної плати за виконану роботу, за відсутності для цього будь-яких перешкод (наприклад, ОСОБА_2 з картки, виданої на ім'я ОСОБА_1 , без проблем розраховувався за речі та продукти, які купував для власних потреб, що було поза межами його функціональних обов'язків, однак не спромігся нарахувати заробітну плату, що входило до його обов'язків як бухгалтера, тощо).
Натомість, для стягнення заборгованості із заробітної плати він звернувся до суду через майже три роки після припинення стосунків з ОСОБА_1 .
Про те, що у спірних правовідносинах йдеться саме про виведення готівки з юридичних осіб через ФОПа, свідчить той факт, що єдиними кредиторами ОСОБА_1 виявилися пов'язані між собою товариства: ТОВ «Глянс», ТОВ «Деревовиріб», власником яких за дивних обставин став саме ОСОБА_2 .
Щодо придбання часток у ТОВ «Глянс», ТОВ «Деревовиріб», то як пояснив ОСОБА_2 , він прагнув їх викупити у ОСОБА_7 , однак той відмовився їх відчужити. Через деякий час частки у вказаних товариств були відчужені ОСОБА_8 (м. Запоріжжя), яка, як стверджує ОСОБА_2 , випадково, фактично відразу після їх придбання, зателефонувала саме йому і запропонувала їх викупити (учасницею вказаних товариств остання була у період з 03.03.2021 по 13.04.2021). Тобто, єдиною метою придбання Ніною Львовою часток ТОВ «Глянс», ТОВ «Деревовиріб» був їх перепродаж ОСОБА_2 , що може свідчити про те, що ОСОБА_9 у вказаних правовідносинах від самого початку діяла на прохання та в інтересах ОСОБА_2 .
У подальшому ОСОБА_2 , отримавши повний контроль над ТОВ «Глянс», ТОВ «Деревовиріб», та від самого початку маючи контроль над ТОВ "Синеон", повністю володіючи ситуацією щодо порядку здійснення господарської діяльності вказаними товариствами та фізичною особою-підприємцем Козариком Анатолієм Петровичем (оскільки очолював частину вказаних товариств та вів бухгалтерських облік і був довіреною особою ОСОБА_1 ), звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовами до ОСОБА_1 .
Так, рішенням Господарського суду Рівненської області від 14.09.2023 у справі № 918/645/23, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2023, позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Деревовиріб» 327 026,11 грн безпідставно набутих коштів, 63 454,54 грн інфляційних втрат, 11 316,00 грн 3 % річних та 4 821,56 грн судового збору.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22.11.2023 у справі № 918/649/23, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2024, позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Глянс" 2 632 210,64 грн безпідставно набутих коштів та 39 167,29 грн судового збору.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 17.01.2024 у справі № 918/646/23, яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2024, позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Синеон" 431 000,00 грн безпідставно набутих коштів та 5 172,00 грн судового збору.
Накази, видані на примусове виконання рішень у вказаних справах, передані ОСОБА_2 на примусове виконання в органи ДВС.
Отже, ураховуючи встановлені фактичні обставини, ОСОБА_2 скористався з ситуації, достеменно знаючи про те, що ОСОБА_1 не зможе підтвердити ні повернення грошових коштів, перерахованих на його рахунок ТОВ «Глянс», ТОВ "Синеон", ТОВ «Деревовиріб», ні надати доказів поставки товару тощо, оскільки, як зазначалося, вказані кошти перераховувалися на рахунок ФОПа не задля здійснення господарської діяльності, а виключно для їх зняття та використання у власних цілях.
При цьому суд зазначає, що ОСОБА_2 увів суд в оману щодо фактичних обставин справи, подавши завідомо безпідставні позови, посилаючись на формально належне ТОВ «Глянс», ТОВ "Синеон", ТОВ «Деревовиріб» право вимоги до ОСОБА_1 , внаслідок чого завдано шкоди правосуддю, оскільки ухвалення відповідних рішень відбулося всупереч завданню та меті правосуддя.
Слід також зазначити, що в кожному окремому провадженні, без комплексного аналізу правовідносин сторін, суд був позбавлений можливості вжити необхідних заходів, аби запобігти ситуації, що склалася.
Отже, отримавши рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів та передавши їх на примусове виконання, ОСОБА_2 фактично вчинив дії, спрямовані на незаконне заволодіння майном ОСОБА_1 , оскільки попри формальну наявність рішень Господарського суду Рівненської області у справах № 918/645/23, № 918/649/23, № 918/646/23 реальної заборгованості останнього перед ТОВ «Глянс», ТОВ "Синеон", ТОВ «Деревовиріб» не було (за відсутності факту реальної господарської діяльності), оскільки грошові кошти навмисно, за попередньої домовленості між учасниками вказаної схеми, виводилися з юридичних осіб та, вочевидь, розподілялися між ними залежно від ролі кожного, про що ОСОБА_2 достеменно знав.
Також, оцінюючи порядок здійснення ОСОБА_2 господарської діяльності, суд уважає за необхідне звернути увагу на такі факти.
ОСОБА_2 володів частками у: ТОВ «Вервольф» у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 1 000,00 грн, ТОВ «Синеон» у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 1 000,00 грн, ТОВ «Версія-Р» у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 500,00 грн, ТОВ «Синеон-Трейд» у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 500,00 грн, ТОВ «Деревовиріб» у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 2 500,00 грн, ТОВ «Глянс» у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 1 000,00 грн, ТОВ «Есфаер-Трейд» у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 100,00 грн, ТОВ «Лебедик-Південь» у розмірі 100% статутного капіталу, номінальною вартістю 5 000,00 грн та був кінцевим бенефіціарним власником усіх перелічених компаній. При тому власником ТОВ «Арді Вест» є ТОВ «Арді Захід», ТОВ "Арді Захід» є ТОВ «Вервольф», а ТОВ «Фінансова компанія «Синеон» є "Вервольф», кінцевим бенефіціарним власником яких є ОСОБА_10 .
Вказані компанії фактично не ведуть жодної господарської діяльності. Потреба у такій кількості компаній не установлена.
Після ухвалення рішення Господарського суду Рівненської області від 30.07.2024 у справі № 918/1354/23(918/433/24), яким позов ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 2 948 050,00 грн основного боргу, 557 937,65 грн 3% річних та 2 214 624,88 грн інфляційних, останній свої корпоративні права у вказаних юридичних особах відчужив, однак залишається їхнім директором.
Також адресою місця своєї реєстрації ОСОБА_2 зазначає АДРЕСА_1 , де, очевидно, давно не проживає, заразом реєстрації не змінює, місця фактичного проживання не вказує, що з позиції розсудливої сторонньої особи може свідчити про те, що ОСОБА_2 є що приховувати, оскільки його взаємини ні з судом, ні з контрагентами не ґрунтуються на відкритості.
Окрім того, ОСОБА_2 під час розгляду справи про неплатоспроможність ОСОБА_1 , після озвучення сторонам висновків, до яких дійшов суд та які викладені у цій окремій ухвалі, подав проєкт мирової угоди, умовами якої передбачено взаємне прощення боргів, чим фактично ще раз підтвердив відповідність встановлених судом висновків фактичним обставинам, що склалися між сторонами.
Однак уже через деякий час ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 про відступлення ТОВ «Глянс», ТОВ "Синеон", ТОВ «Деревовиріб» прав вимог до ОСОБА_1 третій особі, чим унеможливив мирне врегульовані спору, запропоноване ним же.
Більше того, як повідомив ОСОБА_2 суд у судовому засіданні, договорам про відступлення прав вимог передували відповідні попередні договори, укладені за рік до вчинення основних правочинів.
При цьому за весь час розгляду справи ОСОБА_2 (як керівник та представник ТОВ «Глянс», ТОВ "Синеон", ТОВ «Деревовиріб») не повідомляв суд про наявність відповідних намірів, що може свідчити про те, що ідея з відступлення права вимоги з'явилися після того, як суд озвучив сторонам висновки, до яких дійшов, та запропонував вжити заходів до врегулювання ситуації, створеної ними, аби відступлення прав вимоги не виглядало таким, що спрямоване на перешкоджанню у здійсненні правосуддя, оскільки виникло задовго до озвучених судом висновків. Слід також зазначити, що ОСОБА_2 не зміг поясними суду необхідності в укладенні попередніх договорів для договорів про відступлення права вимоги, оскільки їх вчинення не є характерним для вказаного виду правовідносин.
Суд уважає за необхідне зазначити, що висновки, про які йдеться у вказаній ухвалі, зроблені на підставі стандартів доказування, закріплених у ГПК України.
Так, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають сторони. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ураховуючи встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для постановлення окремої ухвали.
Відповідно до частин 1 статті 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
Щодо постановлення окремої ухвали стосовно порушень законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення.
Згідно з частиною 11 статті 246 ГПК України окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, який повинен надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено.
У вказаній окремі ухвалі судом викладені встановлені у межах провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 фактичні обставини, що можуть свідчити про наявність в діях учасників провадження та, можливо, інших осіб, ознак кримінальних правопорушень, зокрема: пов'язаних із реєстрацією ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем не з метою реального здійснення підприємницької діяльності, а з метою використання грошей від бізнесу для власних потреб, тобто їх виведення з рахунків юридичних осіб (ТОВ «Глянс», ТОВ "Синеон", ТОВ «Деревовиріб») на рахунок ФОПа та подальше безперешкодне зняття та використання у власних цілях; введення ОСОБА_2 суду в оману щодо фактичних обставин справи, внаслідок чого ухвалені рішення, спрямовані на безпідставне заволодіння майном ОСОБА_1 , а також завдано шкоди правосуддю тощо.
Ураховуючи викладене, вказана окрема ухвала підлягає скеруванню до правоохоронних органів з метою надання ними оцінки встановленим фактичним обставинам справи на предмет наявності ознак кримінального правопорушення, а за наявності таких - притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності з повідомленням суду про вжиті заходи.
Щодо постановлення окремої ухвали стосовно ОСОБА_2 як адвоката.
Приписами частини 2, 5 статті 246 ГПК України унормовано, що суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Як установлено судом із фактичних обставин справи, один із учасників провадження - Дубінін Ростислав Володимирович - є адвокатом (свідоцтво № 000793, видане Радою адвокатів Львівської області 29.11.2017)
Хоча у цих правовідносинах ОСОБА_2 виступав у порядку самопредставництва, тобто як керівник компаній-кредиторів, однак виокремити його як фізичну особу-керівника та особу-адвоката під розгляду справи в суді неможливо (з огляд на наявність в нього спеціальних знань в галузі права).
Суд вважає за необхідне також зазначити, що ОСОБА_2 під час розгляду справи неодноразово наголошував на тому, що він є адвокатом.
До обов'язків учасників справи, закріплених у частині 2 статті 42 ГПК України, віднесено, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи (пункт 2); подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (пункт 4); надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні (пункт 5).
За введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом (частина 4 статті 42 ГПК України).
У силу вимог частини 1 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Орієнтовний перелік зловживання процесуальними права наведений у частині 2 вказаної статті.
Зловживання процесуальними правами - це процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу (їх представників), що призводять до порушення процесуальних прав інших учасників процесу, з метою перешкоджання господарському судочинству, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом).
Зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа реалізує свої процесуальні права і вчиняє передбачені процесуальним законодавством процесуальні дії, але робить це на шкоду іншим особам з метою, яка не співпадає із завданням господарського процесу.
У свою чергу, за частинами 1, 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Слід також зазначити, що межі здійснення цивільних прав містяться в ЦК України.
Зокрема, частинами 1-4, 6 статті 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Цивільні суб'єктивні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, мають певні межі за змістом і за характером здійснення. Межі є невід'ємною рисою будь-якого суб'єктивного права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом, тобто, є підставою виникнення цього правового явища, яке нормативно закріплене частиною 3 статті 13 ЦК України.
Зловживання правом виявляється в тому, що особа, якій формально належить суб'єктивне право, неправомірно його здійснює. Зловживання правом має місце у випадку, коли уповноважена особа, спираючись на своє суб'єктивне право, допускає недозволене використання свого права, порушує міру і вид поведінки, визначені законом, посилаючись при цьому на формально належне їй суб'єктивне право.
На відносини зловживання цивільним правом поширюється дія принципу недопущення зловживання правом як принципу здійснення цивільних прав. Зміст цього принципу становить обов'язок особи, яка здійснює суб'єктивне право, не допускати зловживання правом і здійснювати належні особі суб'єктивні права і виконувати суб'єктивні обов'язки припустимими способами їх здійснення з урахуванням неприпустимості вчинення дій, що вчиняються виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
За своєю правовою природою »зловживання правом» є особливим типом цивільного правопорушення, вчиненого уповноваженою особою при здійсненні належного їй права, пов'язане з використанням недозволених конкретних форм в межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.
Характерною рисою зловживання правом є його пов'язаність не з суб'єктивним правом загалом, не з його змістом, а з процесом його реалізації, з його здійсненням. Зловживання правом пов'язане із здійсненням належного особі суб'єктивного цивільного права, за межі якого воно виходить. Тому, зловживання правом може мати місце лише в тому випадку, коли уповноважений суб'єкт має певні права, при здійсненні яких він порушує права і законні інтереси інших осіб. Однак в разі, коли особа здійснює певні дії, не засновані на суб'єктивному праві, говорити про зловживання правом не можна.
Суд, давши оцінку діям ОСОБА_2 , дійшов висновку, що останній, будучи адвокатом, не тільки не сприяв своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, а навпаки, вводив суд в оману щодо фактичних обставин справи, звертався до суд із завідомо безпідставними позовами, посилаючись при цьому на формально належне ТОВ «Глянс», ТОВ "Синеон", ТОВ «Деревовиріб» право вимоги до ОСОБА_1 , внаслідок чого порушено не тільки права інших учасників справи, зокрема ОСОБА_1 , а й завдано шкоди престижу адвокатурі та правосуддю, оскільки ОСОБА_2 умисно та свідомо використав суд для отримання завідомо неправосудних рішень, ухвалених на його користь та користь підконтрольних йому юридичних осіб, тобто всупереч завданню правосуддя.
У силу вимог частини 1 статті 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.
Відповідно до статті 7 Правил адвокатської етики у своїй професійній діяльності адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний використовувати всі свої знання та професійну майстерність для належного захисту й представництва прав та законних інтересів клієнта, дотримуючись чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності. Адвокат не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або цим Правилам.
Частинами 1, 3 статті 12 Правил адвокатської етики передбачено, що всією своєю діяльністю адвокат повинен стверджувати повагу до адвокатської професії, яку він уособлює, її сутності та громадського призначення, сприяти збереженню та підвищенню поваги до неї в суспільстві. Цього принципу адвокат зобов'язаний дотримуватись у всіх сферах діяльності: професійній, громадській, публіцистичній та інших. Адвокат не повинен вчиняти дій, спрямованих на обмеження незалежності адвокатської професії, честі, гідності та ділової репутації своїх колег, підрив престижу адвокатури та адвокатської діяльності.
Згідно зі статтею 12-1 Правил адвокатської етики адвокат повинен бути добропорядним, чесно та гідно виконувати свої професійні обов'язки. Адвокату заборонено робити завідомо неправдиві заяви стосовно суті доручення, фактичних обставин, що мають до нього відношення, їх правової оцінки, прав і обов'язків адвоката, клієнта, а також обсягу своїх повноважень щодо представництва інтересів клієнта.
Дисциплінарним проступком адвоката є, зокрема порушення правил адвокатської етики (пункт 3 частини 2 статті 34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Правилами частини 1 статті 66 Правил адвокатської етики передбачено, що за порушення Правил адвокатської етики до адвоката можуть бути застосовані заходи дисциплінарної відповідальності в порядку, передбаченому чинним законодавством про адвокатуру та адвокатську діяльність, а також рішеннями З'їзду, актами Ради адвокатів України, Національної асоціації адвокатів України.
Відповідно до частин 6, 7 статті 246 ШПК України окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно. З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання.
Зважаючи на викладене, вказана окрема ухвала підлягає направленню до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури у Львівській області з метою вирішення питання про наявність (відсутність) в діях ОСОБА_2 порушень правил адвокатської етики та, як наслідок, притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Окрема ухвала може бути оскаржена особами, яких вона стосується (частина 9 статті 246 ГПК України).
За таких обставин, керуючись статтями 234, 235, 246 ГПК України, суд
Надіслати окрему ухвалу стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, Територіальному управлінню БЕБ у Львівській області (вул. К. Левицького, 67, м. Львів, Львівська область, 79017), Головному управлінню національної поліції в Львівській області (пл. Генерала Григоренка, 3, м. Львів, Львівська область, 79000), Львівській обласній прокуратурі (пр. Шевченка, 17-19, м. Львів, Львівська область, 79000).
Надіслати окрему ухвалу до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури у Львівській області (вул. Винниченка, 6, оф. 8, м. Львів, 79008) для вирішення питання про наявність (відсутність) підстав для притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.
За результатами розгляду вказаної окремої ухвали надати суду відповідь про вжиті заходи у місячний строк з дня її отримання. У разі необхідності продовжити встановлений строк для розгляду - подати відповідне клопотання про його продовження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. 254-257 ГПК України.
Інформацію у справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Ухвала підписана 15.09.2025.
Суддя О. Андрійчук