65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"02" вересня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1281/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.
за участю представників:
від прокуратури: Бойчук М.М.,
від позивача: не з'явився,
від відповідача: адвокат Глиняна Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/1281/25
за позовом: Керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області (вул. Центральна, № 85, с. Доброслав, Одеський р-н, Одеська обл., 67500) в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (вул. Степна, № 4, с. Фонтанка, Одеський р-н, Одеська обл., 67571)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» (бульвар Французький, № 20А, м. Одеса, 65012)
про стягнення 3 743 391,81 грн,
1. Суть спору.
Керівник Доброславської окружної прокуратури Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» грошових коштів у сумі 3 743 391,81 грн, з яких: 3 180 919,36 грн - безпідставно збережені кошти пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, 452 662,51 грн - інфляційні нарахування та 109809,94 грн - 3% річних.
В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на те, що у відповідача був обов'язок упродовж 10 днів після 01.01.2020 звернутись до сільської ради з заявою про визначення розміру пайової участі та сплатити визначену суму до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Проте, замовник будівництва не звертався до Фонтанської, Крижанівської сільських рад з питань розрахунку розміру пайової участі та укладення відповідного договору, у зв'язку з чим Фонтанською сільською радою було здійснено розрахунок розміру пайової участі, а також було нараховано інфляційні втрати та 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язання.
2. Позиція учасників справи.
2.1. Аргументи Прокурора.
Прокурор зазначає, що ТОВ «Сіті-Строй Плюс» 27.10.2016 на підставі декларації про початок будівельних робіт № ОД083162932280, виданої 19.10.2016 Державною інспекцією архітектури та містобудування України, розпочато будівництво об'єкта за адресою: Одеська обл., Комінтернівський р-н, територія Крижанівської сільської ради, с. Крижанівка, земельна ділянка № 5122783200:01:002:0735 (нове будівництво 3-х секційної житлової будівлі №22).
При цьому прокурор зазначає, що постановою Верховної Ради України «Про перейменування деяких населених пунктів Миколаївської, Одеської, Харківської областей та Комінтернівського району Одеської області» від 14.07.2016 № 1465-VIII Комінтернівський район Одеської області перейменовано на Лиманський район. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 20-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територіальних громад Одеської області» затверджено територію Фонтанської територіальної громади у складі: Фонтанської, Крижанівської, Новодофінівської та Олександрівської територіальних громад.
В подальшому, як зазначає прокурор, пунктом 3 Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 № 807-IX Лиманський район в Одеській області ліквідовано. Відтак, за ствердженнями прокурора, Фонтанську сільську раду визначено у складі Одеського району.
Наразі прокурор зауважує, що сертифікатом № ІУ122231226222, виданим Державною інспекцією архітектури та містобудування України 05.01.2024, прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об'єкт. Зазначеним сертифікатом встановлено наступні основні відомості та показники об'єкта будівництва: найменування об'єкта згідно з проєктом - будівництво 3-х секційного житлового будинку № 22; Одеська обл., Комінтернівський р-н, с. Крижанівка, інше, територія Крижанівської с/р, 22, загальна кількість квартир - 144, загальна площа квартир - 7797,9 м2.
Відповідним розділом сертифіката № ІУ122231226222 від 05.01.2024 установлено, що замовник будівництва звільнений від сплати пайової участі відповідно до пункту 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-ІХ від 20.09.2019.
Також, прокурор додає, що листом Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області від 11.02.2025 № 03.1-12.01/453 підтверджено відсутність відповідних договірних відносин з ТОВ «Сіті-Строй Плюс».
Крім того, прокурор посилається на статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка була чинною станом на дату початку будівництва, відповідно до якої замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, що полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Між тим, посилаючись на ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», прокурор зазначає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому, за ствердженнями прокурора, укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов'язком на підставі закону.
Відтак, прокурор зазначає, що відповідно до ч. 9 ст. 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Крім того, прокурор додає, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі - Закон № 132-IX) статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виключено з 1 січня 2020 року. Таким чином, починаючи з 01.01.2020, передбачений до цього статтею 40 Закону № 3038-VI обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Проте, як стверджує прокурор, частиною 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» встановлено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Крім того, прокурор посилається на позицію, викладену Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, відповідно до якої, передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (Закону № 132-IX) порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак, які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Відтак, на переконання прокурора, у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпункту 3, 4 абзацу 2, пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21.
Між тим, посилаючись на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20, прокурор зауважує, що за змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Таким чином, за ствердженнями прокурора, оскільки будівництво об'єкта розпочато 27.10.2016, а до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» в частині виключення статті 40 Закону № 3038-VI, договір про пайову участь не укладено, у відповідача виник обов'язок упродовж 10 днів після 01.01.2020 звернутись до сільської ради з заявою про визначення розміру пайової участі та після отримання відповідного розрахунку, сплатити визначену суму до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
В подальшому, як вказує прокурор, листом Фонтанської сільської ради від 20.02.2025 № 03.1-12.01/608 на запит окружної прокуратури від 13.02.2025 № 58-736вих-25 повідомлено, що порядок встановлення розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту станом на 01.01.2020 був урегульований Положенням про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі замовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів Крижанівської сільської ради, затвердженим рішенням Крижанівської сільської ради № 301 від 10.02.2012, зі змінами, внесеними рішенням Крижанівської сільської ради № 580 від 25.03.2013. Відповідно до зазначеного Положення розмір пайової участі визначався рішенням (протоколом) комісії з питань залучення та розподілу коштів пайової участі замовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів Крижанівської сільської ради. Рішення (протокол) комісії підлягав затвердженню виконавчим комітетом Крижанівської сільської ради.
За ствердженнями прокурора, окружну прокуратуру повідомлено, що замовник будівництва не звертався до Фонтанської, Крижанівської сільських рад з питань розрахунку розміру пайової участі та укладення відповідного договору, у зв'язку з чим органом місцевого самоврядування на запит окружної прокуратури здійснено розрахунок розміру пайової участі на підставі відсоткової ставки, встановленої Законом № 132-IX.
Натомість прокурор посилається на підпункт 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-IX, згідно з яким розмір пайової участі для житлових будинків становить 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Між тим прокурор вказує, що відповідно до сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів № ІУ122231226222 від 05.01.2024 загальна площа квартир у будинку складає 7797,9 м2. При цьому прокурор додає, що наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.01.2024 № 72 вартість 1 м2 загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) станом на 01.01.2024 по Одеській області встановлено у розмірі 20396,00 грн.
Як зауважує прокурор, Фонтанською сільською радою листом від 11.02.2025 № 03.1-12.01/453 надано розрахунок розміру пайового внеску у зв'язку з будівництвом 3-х секційного житлового будинку № 22, а також розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язання, відповідно до якого розмір пайової участі за вказаним об'єктом складає 3180919,36 грн: 7797,9 м2 (загальна площа квартир будинку) х 20396,00 грн/м2 (вартість спорудження житла по Одеській області) х 2% (ставка розміру пайової участі для житлових будинків).
З огляду на викладене вище, прокурор посилається на ст. 1214 ЦК України, відповідно до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Посилаючись на ч. 2 ст. 625 ЦК України, прокурор зазначає, що з урахуванням постанови Верховного суду від 05.05.2022 по справі № 925/683/21 інфляційні нарахування та 3% річних підлягають нарахуванню з моменту прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, відтак, загальна сума безпідставно збережених ТОВ «Сіті-Строй Плюс» коштів пайової участі, враховуючи інфляційні нарахування та 3% річних, складає 3743391,81 грн.
У свою чергу, за ствердженням прокурора, Доброславською окружною прокуратурою Одеської області 13.02.2025 листом за № 58-736вих-25 інформовано Фонтанську сільську раду про порушення інтересів держави, витребувано інформацію про вжиті органом місцевого самоврядування заходи в досудовому (претензійному) та судовому порядку, причини їх невжиття, наміри реалізувати представницькі повноваження.
Натомість, як зазначає прокурор, листом від 20.02.2025 № 03.1-12.01/608 Фонтанською сільською радою повідомлено про невжиття заходів претензійного характеру в порядку досудового врегулювання спору. Разом з тим, листом від 04.03.2025 № 03.1-12.01/759 окружну прокуратуру повідомлено про неможливість звернення органом місцевого самоврядування за судовим захистом через недостатність коштів, передбачених бюджетом на судові витрати. У зв'язку з викладеним прокурор зауважує, що у нього виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним позовом, констатуючи нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави у спірних правовідносинах.
Щодо тверджень відповідача прокурор зазначає, що доводи та заперечення відповідача у відзиві наведені з неправильним застосуванням норм матеріального права та спростовуються викладеними у позовній заяві доводами, відтак, підлягають відхиленню, оскільки, відповідно до наведених прокурором норм закону, замовник будівництва зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом самостійного звернення до органу місцевого самоврядування з ініціативою укладення відповідного договору.
Щодо долученої відповідачем копії договору про пайову участь у створенні інфраструктури № 30 від 29.07.2016, прокурор зазначає, що остання у розумінні ст. 76 ГПК України є неналежним доказом з огляду на відмінність об'єктів, будівництво яких зумовило виникнення договірних та спірних правовідносин, оскільки факт звернення до сільської ради з метою взяття участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у зв'язку з будівництвом 3-х секційного житлового будинку 22а не входить до предмета доказування та не має значення для вирішення даної справи.
Окрім раніше зазначеного прокурор додає, що після 01.01.2020 набула чинності норма п. 13 р. І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», якою скасовано обов'язок забудовників укладати договори пайової участі з органами місцевого самоврядування, закріплений у ст. 40 Закону № 3038-VI, тому, враховуючи, що під час дії цієї норми договір пайової участі не укладено, відповідно правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту до її виключення із Закону № 3038-VI не виникли, Фонтанською сільською радою Одеського району Одеської області при здійсненні розрахунку обґрунтовано визначено належну до застосування норму закону.
Прокурор також вважає твердження відповідача про неможливість застосування наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.01.2024 № 72 через його неприйняття на дату отримання сертифікату неналежними та такими, що не узгоджуються зі змістом підзаконного нормативно-правового акту, яким затверджено показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, розраховані станом на 01.01.2024, тобто на дату прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.
Стосовно відсутності підстав для звільнення від сплати пайової участі у зв'язку з будівництвом зовнішніх та внутрішніх інженерних мереж, трансформаторної підстанції, а також дорожнього полотна, прокурор зазначив, що підлягає відмежуванню величина пайової участі під час дії ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка визначалася з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, від величини пайової участі після виключення вказаної норми, яка визначається виходячи з загальної площі квартир у будинку, що виключає віднесення вартості інженерних мереж та комунікацій, побудованих в межах наданої земельної ділянки, до розрахункової бази.
На переконання прокурора, ураховуючи, що замовником будівництва не дотримано норм законодавства у сфері створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, а об'єкти інженерної інфраструктури до комунальної власності не передано, підстави для звільнення від сплати пайової участі відсутні.
Щодо зворотної дії норми нормативно-правових актів у часі прокурор зауважив, що у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, уповноважений орган вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
При цьому, визнанням договору укладеним та встановленням прав та обов'язків сторін на майбутнє на підставі нормативного акта, який було скасовано, не є законним та ефективним способом захисту, що не відновлює право органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури до здачі об'єкта будівництва в експлуатацію. Ураховуючи викладене, на думку прокурора, питання про зворотність нормативно-правових актів у часі в даному випадку не постає.
Неналежним також прокурор вважає посилання відповідача на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України з огляду на характер спірних правовідносин.
2.2. Аргументи Позивача.
Фонтанська сільська рада зазначає, що відповідач з пропозицією розрахунку розміру пайової участі або укладання договору пайової участі у розвитку інфраструктури у зв'язку з будівництвом 3х секційного житлового будинку № 22 не звертався, за таких обставин нею здійснено розрахунок розміру пайової участі враховуючи відсоткову ставку у розмірі 2% на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».
При цьому, позивач зауважує, що відповідач підтвердив, що намір у замовника будівництва виник у 2015 році, проте, відповідач звертався до сільської ради лише для укладення договору пайової участі у зв'язку із будівництвом 3-х секційного житлового будинку 22а, що підтверджується змістом укладеного договору №30 від 29.07.2016. В свою чергу, з питань укладання договорів пайової участі у зв'язку із будівництвом 3-х секційного житлового будинку 22, відповідач в порушення вимог Закону України «Про містобудівну діяльність» до сільської ради не звертався, причин ухилення від укладання договору пайової участі відповідач не зазначив. Відтак, Фонтанська сільська рада вважає, що відповідач навмисно ухилявся від укладення договору пайової участі з метою її несплати.
Крім того, позивач додає, що об'єкти розвитку інфраструктури, на які посилається відповідач, не передавалися на баланс Фонтанської сільської ради та не знаходяться у комунальній власності
Отже, підсумовуючи наведене вище, позивач вважає, що доводи, які зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам, оскільки відповідач не виконав свої передбачені законом обов'язки, а отже безпідставно зберіг кошти пайової участі, які не отримала територіальна громада, з огляду на що позивач просить суд позов керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області до ТОВ «Сіті-Строй Плюс» про стягнення 3743391,81 грн задовольнити у повному обсязі.
2.3. Аргументи Відповідача.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що вважає розрахунок, здійснений станом на початок 2024 року (з урахуванням показників опосередкованої вартості будівництва) таким, що не відповідає обставинам справи та нормам законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин (зобов'язання щодо укладення договору та визначення розміру пайової участі), чим порушено права та інтереси товариства. А наказ Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України № 72, який розпочав свою дію з 28.01.2024, та станом на дату отримання сертифікату (05.01.2024) не був прийнятий, відповідно не може бути застосований для розрахунку.
Отже, на переконання відповідача, сума розрахована позивачем, як пайовий внесок є завищеною, та суперечить законодавству, оскільки: розрахована станом на дату введення об'єкта будівництва в експлуатацію, тоді як вона має бути розрахована після отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки 5122783200:01:002:0735; застосовано Наказ Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України № 72 від 28.01.2024, який не підлягає застосуванню; перевищує граничний розмір пайової участі.
При цьому, відповідач вказує, що законодавством визначений граничний термін сплати пайової участі: до введення об'єкта в експлуатацію, проте це не означає, що така сума розраховується та сплачується виключно перед введенням об'єкта в експлуатацію. До того ж, на думку відповідача, процедура введення будинку в експлуатацію розпочинається з дати формування в системі акту готовності об'єкту до експлуатації.
В свою чергу, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20, відповідач додає, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Окрім того, як вказує відповідач, намір у замовника будівництва виник у 2015 році з моменту отримання містобудівних умов та з цієї дати у відповідача виник обов'язок щодо укладення договору пайової участі. Так, у 2015 році замовник отримав ряд містобудівних умов забудови земельної ділянки № 5122783200:01:002:0735, після чого звертався до сільської ради з метою взяття участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту щодо будинку 22а. За результатами звернення було укладено договір пайової участі від 29.07.2016 №30 та сплачено пайову участь у розмірі визначеному у договорі 1 138 972,96 грн, а розрахунок було здійснено наступним чином: 2% від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта.
Отже, за висновком відповідача, сільська рада була добре обізнана щодо забудови земельної ділянки з кадастровим номером: 5122783200:01:002:0735, однак, жодних інших документів, листів, вимог, проектів договорів, претензій сільська рада на адресу ТОВ «Сіті Строй» протягом десяти років не направляла.
В подальшому, як зазначає відповідач, 17.10.2019 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-IX, яким було скасовано пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Вказаним Законом з 01.01.2020 було виключено ст. 40 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» й обов'язок забудовників укладати договори про пайову участь з органом місцевого самоврядування.
Наразі відповідач посилається на те, що Міністерство розвитку громад та територій України листом від 12.02.2021 № 1/15.2/515-21 надало роз'яснення: «…Враховуючи, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, наразі відсутня правова підстава для укладання договорів та, відповідно, сплати коштів пайової участі по об'єктах будівництва, спорудження яких розпочато до скасування зазначеного обов'язку та які підлягають прийняттю в експлуатацію після 01.01.2021, але договір між замовниками таких об'єктів та органами місцевого самоврядування не було укладено». Вищезазначені положення набули чинності набагато пізніше, ніж між сторонами виникли відповідні права та обов'язки.
Відтак, на переконання відповідача, саме бездіяльність сільської ради призвела до не сплати пайової участі, суму якої, але у двічі більшому розмірі наразі стягує в інтересах держави прокуратура, що може свідчити про перевищення граничних показників пайової участі. Розрахунок здійснено саме станом на 2024 рік посилаючись на дані Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, застосовуючи у відповідній формулі для визначення розміру пайової участі загальну площу споруди з урахуванням показників опосередкованої вартості.
При цьому показник опосередкованої вартості спорудження житла змінюється щоквартально, та враховуючи ріст інфляції у т.ч. через війну в Україні, показник росте шаленими темпами. В свою чергу, на думку відповідача, розрахунок пайової участі ТОВ «Сіті-Строй Плюс» має здійснюватися станом на дату виникнення наміру.
Також відповідач зауважує, що з урахуванням збудованих у межах будівництва об'єктів (дороги, трансформаторної підстанції 6334, інженерних мереж), а також внесеними змінами у законодавство, забудовник вважає, що звільнений від сплати пайової участі. В свою чергу, при здійсненні розрахунку позивачами не враховано будівництво внутрішніх та зовнішніх позамайданчикових мереж, які передано на баланс до АТ «Одесаобленерго», ПАТ «Одесагз» та Філії «Інфоксводоканал», також трансформаторної підстанції та дороги.
Крім того, щодо строку позовної давності відповідач зауважує, що з аналізу листів прокурора та Фонтанської сільської ради, здійснених у 2024р., вбачається, що остання бездіяла та протягом 10-ти років не вчиняла жодних дій щодо виконання своїх повноважень щодо виконання ч.1 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону).
Також, за ствердженням відповідача, жодного листування за для укладення договору пайової участі та інших пов'язаних дій сільська рада не здійснювала, до того ж сільська рада також не вела претензійної роботи щодо стягнення суми пайової участі.
Враховуючи викладене та те, що відносини між сторонами виникли у 2015 році, відповідач вважає, що позивачами пропущено строки позовної давності для звернення до суду із даним позовом, відповідно позов прокурора має бути залишено без розгляду.
Щодо стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних відповідач додає, що у даній справі заборгованість не виникла, факт вини та наявності заборгованості не встановлена, а подання позовної заяви не свідчить про те, що у відповідача вже існує заборгованість. Відповідно для нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань необхідною умовою є встановлення вини за рішенням суду, а тому, за висновком відповідача, наданий прокурором розрахунок підлягає перерахунку судом, у випадку встановлення вини за результатами розгляду справи.
Також, відповідач посилається на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та зазначає, що враховуючи дані положення та те, що пайова участь являється зобов'язанням та сплачується на підставі відповідних зобов'язань, відповідач вважає, що в даному випадку застосування ст. 625 ЦК України не є можливим.
Окрім того, за ствердження відповідача, вимоги щодо стягнення інфляційних нарахувань є необґрунтованими, оскільки як на підставу для стягнення коштів пайової участі прокурор посилається на ст. 1214 Цивільного кодексу України, при застосування якої відсутні правові підстави для стягнення інфляційних нарахувань.
Не погоджуючись із доводами прокурора відповідач, окрім раніше зазначеного, додав, що не згодний із розрахунком розміру пайової участі здійснений по показникам опосередкованої вартості будівництва станом на 2024 рік, тоді як правовідносини у сторін виникли ще у 2015 році (після отримання містобудівних умов), а декларацію про початок будівельних робіт зареєстровано у 2016 році.
Посилаючись на норми розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ, відповідач вказує, що для правильного розрахунку розміру пайової участі необхідним є встановлення наявності чинного на час набрання чинності Законом 132-IX рішення органу місцевого самоврядування, яким установлено менший розмір пайової участі, ніж розмір визначений нормами абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ. При цьому, було чинним Положення «Про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі замовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів Крижанівської сільської ради», затвердженим рішенням № 580-VI Крижанівської сільської ради від 25 березня 2013 року і такий розмір є меншим ніж розмір розрахований відповідно до Закону №132-ІХ, а тому, на думку відповідача, у цьому спорі має застосовуватись саме такий розмір.
Відтак, відповідач стверджує, що розрахунок розміру пайової участі становить 1878358,15 грн, а показники опосередкованої вартості спорудження житла не є обов'язковими до застосування при визначенні величини пайової участі та носять рекомендаційний характер. Отже, норми Закону України від 20.09.2019 №132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», не можуть застосовуватись до даних правовідносин в частині методу розрахунку, оскільки відносини виникли з 2015 року, після отримання містобудівних умов та обмежень, а при здійсненні розрахунку розміру пайової участі має застосовуватись ч. 5, 6 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції, чинній на 2015 рік.
3. Процесуальні питання, вирішені судом.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2025 позовну заяву (вх. № 1315/25) передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельському О.В.
Разом з позовною заявою 31.03.2025 керівником Доброславської окружної прокуратури Одеської області було подано до господарського суду заяву (вх. № 2-462/25) про забезпечення позову в порядку ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої прокурор просив суд накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову у межах суми позовних вимог на загальну суму 3743391,81 грн, а також накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс», у межах суми позову 3743391,81 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
02.04.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області заяву керівника Добросласької окружної прокуратури Одеської області (вх. № 2-462/25 від 31.03.2025) задоволено, накладено арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову у межах суми позовних вимог на загальну суму 3 743 391,81 грн. Також, накладено арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс», у межах суми позову 3 743 391,81 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
07.04.2024 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх. № 1315/25 від 31.03.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1281/25. Постановлено справу № 916/1281/25 розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на "29" квітня 2025 року об 11:20 год.
08.04.2025 від Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області до суду надійшов лист (вх. № 11316/25), відповідно до якого позивач просив суд розглядати справу за відсутності представника Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області та заявлені вимоги керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» підтримує в повному обсязі.
28.04.2025 до господарського суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС представником ТОВ «Сіті-Строй Плюс» подано заяву (вх. № 13420/25), якої представник просив внести дані до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи № 916/1281/25. Вказана заява була задоволена та 28.04.2025 представнику було надано доступ до матеріалів електронної справи.
29.04.2025 представник відповідача звернувся до суду із клопотанням (вх. № 13622/25) про відкладення підготовчого засідання, призначеного на 29.04.2025, на іншу дату у зв'язку з необхідністю додаткового часу для дослідження підготування відзиву на позовну заяву.
29.04.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/1281/25 судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "15" травня 2025 року о 12:00 год, про що Фонтанську сільську раду Одеського району Одеської області та Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» було повідомлено відповідною ухвалою суду від 29.04.2025, постановленою в порядку ст. 120 ГПК України.
14.05.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 15314/25), в якому представник відповідача просив поновити строк для подання останнього та відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
15.05.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/1281/25 судом було поновлено строк представнику відповідача на подання відзиву, прийнято його до розгляду справи та надано прокурору строк для надання відповіді на відзив, у зв'язку з чим судом постановлено протокольну ухвалу про перерву в підготовчому засіданні до "27" травня 2025 року о 12:40 год.
16.05.2025 від керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області до господарського суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява (вх. № 15718/25), яка за своїм змістом є відповіддю на відзив, була прийнята судом до розгляду та долучена до матеріалів справи разом із доданими до неї доказами.
26.05.2025 від ТОВ «Сіті-Строй Плюс» до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 16681/25), які судом також були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи разом із відповідними доказами.
Того ж дня, від Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області до господарського суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС надійшли пояснення (вх. № 16753/25 від 26.05.2025), які судом також були долучені до матеріалів справи.
27.05.2025 від керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області до суду надійшли пояснення (вх. № 16834/25). Вказані пояснення судом були залишені без розгляду, проте додані до них докази були долучені судом до матеріалів справи.
27.05.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/1281/25 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі на 30 днів за ініціативою суду та протокольну ухвалу про перерву до "12" червня 2025 року о 12:40 год., про що відповідача було повідомлено ухвалою суду від 27.05.2025, постановленою відповідно до приписів ст. 120 ГПК України.
11.06.2025 позивач звернувся до суду із клопотанням (вх. № 18551/25) про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника у щорічній відпустці.
11.06.2025 та 12.06.2025 від представника відповідача до суду надійшли наступні документи: клопотання (вх. № 18613/25) про витребування доказів, клопотання (вх. № 18616/25 про долучення доказів та клопотання (вх. № 18638/25) про залишення заяви позивача про відкладення розгляду справи без розгляду.
12.06.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/1281/25 судом постановлено протокольну ухвалу про перерву до "26" червня 2025 року о 14:20 год., про що позивача було повідомлено відповідною ухвалою від 13.06.2025 в порядку ст. 120 ГПК України.
18.06.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» до господарського суду надійшло клопотання (вх. № 19233/25) про призначення судової оціночної будівельно-технічної експертизи.
20.06.2025 до суду надійшли заперечення прокуратури (вх. № 19661/25) на клопотання про призначення судової оціночної будівельно-технічної експертизи;
26.06.2025 від позивача до суду надійшло клопотання (вх. № 20305/25), з яким останній, на виконання вимог суду, надав належним чином засвідчену копію рішення Крижанівської сільської ради від 20.07.2016 № 274-VII.
26.06.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/1281/25, за результатами розгляду клопотання про призначення експертизи, суд без складання окремого процесуального документу, відмовив в задоволенні клопотання про призначення судової оціночної будівельно-технічної експертизи, оскільки на даний час відсутні підстави для призначення експертизи за тими документами та доказами, які надані відповідачем в обґрунтування необхідності проведення такої експертизи, та вказану ухвалу заніс до протоколу судового засідання. Окрім того, судом було постановлено протокольну ухвалу про перерву в підготовчому засіданні до "03" липня 2025 року о 10:40 год.
03.07.2025 позивачем подано до суду клопотання (вх. № 21030/25), разом із яким було долучено наявні у позивача докази, зазначені відповідачем у клопотанні про витребування доказів.
Того ж дня, відповідач звернувся до суду із клопотанням (вх. № 21063/25 від 03.07.2025) про відкладення підготовчого судового засідання на іншу дату.
03.07.2025 у підготовчому засіданні по справі № 916/1281/25, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/1281/25 до судового розгляду по суті на "15" липня 2025 року о 12:20 год. Окрім того, призначено резервну дату судового засідання з розгляду справи № 916/1281/25 по суті на 31 липня 2025 року о 12:00 год.
Відповідач про дату, місце та час судового засідання по суті у справі № 916/1281/25 повідомлений ухвалою суду від 03.07.2025, постановленою у відповідності до приписів ст. 120 ГПК України.
14.07.2025 ТОВ «Сіті-Строй Плюс» надано до суду додаткові пояснення (вх. № 22279/25), які судом були залишені без розгляду, проте разом із доданими до них доказами долучені до матеріалів справи.
15.07.2025 від Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області до суду надійшли заяви (вх. № 22371/25, № 22386/25), відповідно до яких позивач просив суд розглядати справу за відсутності його представника та зазначив, що заявлені вимоги підтримує в повному обсязі.
15.07.2025, з огляду на неможливість звершити розгляд справи по суті, у судовому засіданні по справі № 916/1281/25 судом постановлено протокольну ухвалу про перерву, згідно раніше визначеної резервної дати, до "31" липня 2025 року о 12:00 год.
Судове засідання, призначене протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.07.2025 у справі № 916/1281/25 на 31.07.2025 о 12:00 год., не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Цісельського О.В. у період з 31.07.2025 по 07.08.2025 включно на лікарняному.
08.08.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання у справі № 916/1281/25 призначено на "26" серпня 2025 року о 12:00 год.
26.08.2025 відповідач надав до суду клопотання (вх. № 26466/25), яким просив здійснювати розгляд справи за відсутності відповідача та його представника за наявними у справі матеріалами.
Під час розгляду справи по суті прокурор та представник позивача виступили із вступною промовою, заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд позов задовольнити повністю з підстав, викладених ними у заявах по суті, та підтверджених наданими до матеріалів справи доказами.
Відповідач під час розгляду справи по суті також виступив із вступною промовою, проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у його заявах по суті, та посилаючись на подані ним докази, у задоволенні позову просив відмовити повністю.
Також, судом враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах судових засідань. Судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.
Враховуючи наведене, 26.08.2025 Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті, оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення 02.09.2025 о 14:20 год.,
02.09.2025 судом, відповідно до ч.1 ст.219 та ст. 240 ГПК України, в присутності прокурора та представника відповідача було проголошено скорочене рішення.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Опрацюванням Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва прокуратурою було встановлено, що Державною інспекцією архітектури та містобудування України 19.10.2016 ТОВ «Сіті-Строй Плюс» надано дозвільний документ - декларацію про початок будівельних робіт № ОД083162932280 на виконання будівельних робіт: «Нове будівництво 3-секційної житлової будівлі № 22 за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Крижанівської селищної ради, с. Крижанівка, кадастровий номер 5122783200:01:002:0735».
Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, об'єкт будівництва відноситься до будинків багатоквартирних масової забудови - код 1122.1.
В подальшому, Державною інспекцією архітектури та містобудування України на підставі акту №ACO1:6202-7431-8586-8025 готовності об'єкта до експлуатації від 26.12.2023, 05.01.2024 видано сертифікат №IУ122231226222, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
Відповідно до зазначеного сертифікату об'єкт будівництва має такі основні показники:
- найменування об'єкта згідно з проектом: «Будівництво 3-секційного житлового будинку № 22; Одеська обл., Комінтернівський р-н, с. Крижанівка, інше територія Крижанівської с/р, 22; місце розташування об'єкта згідно з документом, що дає право на виконання будівельних робіт: Одеська обл., Одеський район, Фонтанська територіальна громада, с. Крижанівка (станом на 01.01.2021) територія Крижанівської селищної ради, с. Крижанівка, кадастровий номер 5122783200:01:002:0735, № 22; дата початку будівництва - 27.10.2016; дата завершення будівництва - 12.12.2023; загальна площа будівлі - 12007 кв.м.; загальна площа квартир у будинку - 7797,9 кв.м.; кількість поверхів - 9; загальна кількість квартир - 144.
Вивченням дозвільного документу встановлено, що пайова участь ТОВ «Сіті-Строй Плюс» як замовником не сплачена на підставі пункту 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-IХ від 20.09.2019.
Відомості щодо видачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» сертифікату №IУ122231226222 та а декларації про готовність до експлуатації об'єкта № ОД083162932280 оприлюднено в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва
З огляду на викладене, судом встановлено, що у період з 27.10.2016 по 12.12.2023 на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 19.10.2016 № ОД083162932280 Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» здійснювалося нове будівництво 3-секційного житлового будинку № 22 за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Крижанівка, а 05.01.2024 введено зазначений об'єкт в експлуатацію.
З наявного в матеріалах справи Витягу з рішення № 301-VІ двадцять першої сесії Крижанівської сільської ради VІ скликання «Про затвердження Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі замовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів Крижанівської сільської ради» від 10.02.2012 убачається, зокрема:
1. Затверджено Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі замовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів Крижанівської сільської ради (додаток № 1).
2. Затверджено типову форму Договору про пайову участь замовників у створенні та розвитку населених пунктів Крижанівської сільської ради (додаток № 2).
3. Затверджено Положення про комісію з питань залучення та розподілу коштів пайової участі замовників у створені та розвитку інфраструктури населених пунктів Крижанівської сільської ради (додаток 3).
4. Виконавчому комітетові оприлюднити Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі замовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів Крижанівської сільської ради у встановленому порядку.
Додатком № 1 до рішення № 301-VІ Крижанівської сільської ради від 10.02.2012 є Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі замовників у створенні та розвилку інфраструктури населених пунктів Крижанівської сільської ради.
Додатком № 2 до рішення № 301-VІ Крижанівської сільської ради від 10.02.2012 є Договір про пайову участь у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів Крижанівської сільської ради.
Додатком № 3 до рішення № 301-VІ Крижанівської сільської ради від 10.02.2012 є Положення про комісію і питань залучення та розподілу коштів пайової участі замовників у створенні за розвитку інфраструктури населених пунктів Крижанівської сільської ряди.
Крім того, рішенням Крижанівської сільської ради № 580-VІ «Про внесення змін до Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі замовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів Крижанівської сільської ради» внесені зміни в Положення про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі замовників у створені та розвитку інфраструктура Крижанівської сільської ради.
5. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення та висновки суду за результатами вирішення спору.
Щодо наявності підстав у прокурора звертатися з позовом, господарський суд зазначає наступне.
Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
При цьому обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття інтереси держави, визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру?.
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту» неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність захисту» може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.
У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права» передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.
Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень статей 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб'єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
Господарський суд звертає увагу на те, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (відповідний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Як вбачається з матеріалів справи, листом № 58-322вих25 від 21.01.2025 Доброславська окружна прокуратура Одеської області звернулася до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області із проханням надати інформацію з приводу укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту з ТОВ «Сіті-Строй Плюс», а також підтвердження виконання зобов'язань за цим договором, натомість у разі його відсутності та невиконання товариством свого обов'язку надати відповідний розрахунок пайової участі, а також індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми.
В подальшому, як вбачається, листом від 11.02.2025 № 03.1-12.01/453 Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області повідомила Доброславську окружну прокуратуру Одеської області, що договір про пайову участь з ТОВ «Сіті-Строй Плюс» у зв'язку із будівництвом об'єкту - нове будівництво 3-х секційного житлового будинку №22, що розташований за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Крижанівка, територія Крижанівської сільської ради, 22, не укладався, з огляду на що, посилаючись на наказ Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 28.01.2024 № 72, розраховано розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідача.
Між тим, 13.02.2025 Доброславська окружна прокуратура Одеської області звернулася до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області із листом за вих. № 58-736ВИХ-25, в якому просила у строк до 21.02.2025 надати інформацію щодо виконання замовником будівництва обов'язку звернення до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі, а також щодо вжитих сільською радою заходів із захисту інтересів держави у спірних правовідносинах в досудовому (претензійному) та судовому порядку, причин їх невжиття, намірів реалізувати ці повноваження.
У відповідь на вказаний лист прокуратури, Фонтанською сільською радою Одеського району Одеської області листом від 20.02.2025 № 03.1-12.01/606 надано відповідь, якою повідомлено, що порядок встановлення розміру пайової участі у розвитку інфраструктури на території Крижанівської сільської ради був врегульований Положенням про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі замовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів Крижанівської сільської ради, затвердженим рішенням Крижанівської сільської ради № 301 від 10.02.2012. Рішення (протокол) комісії підлягав затвердженню виконавчим комітетом Крижанівської сільської ради, а зазначене положення було чинне станом на 01.01.2020, натомість замовник будівництва - ТОВ «Сіті-Строй Плюс» не звертався до Фонтанської та Крижанівської сільських рад з питань розрахунку пайової участі та укладання відповідного договору, у зв'язку з чим органом місцевого самоврядування здійснено розрахунок розміру пайової участі враховуючи відсоткову ставку у розмірі 2% на підставі Закону.
Так, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Доброславською окружною прокуратурою Одеської області відповідним листом за № 58-984вих-25 від 25.02.2025 повідомлено Фонтанську сільську раду Одеського району Одеської області про пред'явлення позову в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області до ТОВ «Сіті-Строй Плюс» про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання зобов'язання.
Листом від 04.03.2025 № 03.1-12.01./759 Фонтанська сільська рада Одеського району Одеської області звернулася до прокуратури з проханням звернутися до суду в інтересах Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області з позовом до ТОВ «Сіті-Строй Плюс» про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі, а також пені, 3% річних та інфляційних витрат за несвоєчасне виконання зобов'язання, обґрунтовуючи відсутністю можливості звернутися до суду через недостатність коштів, передбачених бюджетом на судові витрати.
Відтак, несплата Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» коштів пайової участі замовника в створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Фонтанської територіальної громади при новому будівництві 3-секційного житлового будинку №22 за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Крижанівка, територія Крижанівської сільської ради, кадастровий номер земельної ділянки 5122783200:01:002:0735, у загальному розмірі 3 743 391,81 грн, а також не звернення Фонтанською сільською радою Одеського району Одеської області до суду із відповідним позовом про стягнення вказаних коштів стало підставою для звернення прокурора до суду із позовом по даній справі.
З огляду на зазначене, господарський суд доходить висновку про наявність підстав представництва прокурором інтересів держави у даній справі та дотримання ним вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Щодо суті спору і позовних вимог прокурора про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).
Відповідно до статті 1 Закону № 3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Положеннями статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності № 3038-VI (в редакції, що діяла до 01.01.2020) встановлено наступне:
Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону.
Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.
У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.
Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими з 01.01.2020 року було виключено статтю 40 Закону № 3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
За змістом Закону № 132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону № 3038-VI (в редакції, що діяла до 01.01.2020) визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі № 643/21744/19, також зауважила, що:
- з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону № 3038-VI, яка передбачала обов'язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов'язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об'єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов'язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов'язати укласти договір або визнати договір укладеним;
- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов'язувала замовника будівництва укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі № 922/267/20 та від 23.03.2021 у справі № 904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону № 3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин;
- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов'язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов'язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов'язковість якого для відповідача законом не передбачена;
- зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;
- у зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України;
- у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Відтак, Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок щодо належного способу захисту у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», який полягає у стягненні коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, на користь органу місцевого самоврядування, а не зобов'язання замовника будівництва укласти договір про пайову участь з відповідним органом.
Між тим, даною постановою не спростовується обов'язок замовника будівництва сплатити кошти з пайової участі у розвитку інженерної інфраструктури населеного пункту, більш того наголошується, що у подібних правовідносинах спір можливий лише щодо величини пайової участі, однак не існування такого обов'язку.
Нормами статті 40 Закону № 3038-VI було визначено обов'язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об'єкта в експлуатацію, а також обов'язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).
При цьому частиною дев'ятою статті 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Між тим, як було зазначено, відповідно до Закону № 132-IX статтю 40 Закону № 3038-VI було виключено з 1 січня 2020 року.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Отже, у даному випадку, обов'язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску у 2020 році визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX.
При цьому господарський суд зазначає, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі №910/20216/21.
Враховуючи, що у цій справі будівництво об'єкту розпочате у 2016 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Отже, судом встановлено, що будівництво об'єкту розпочате 27.10.2016, що підтверджується інформацією з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, натомість об'єкт введено в експлуатацію відповідно у 2023 році, відтак застосуванню підлягає абзац другий пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, яким визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником (відповідачем) об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що усупереч вищезазначеним вимогам законодавства, відповідач до Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва не звернувся, з огляду на що порядок пайової участі відповідача регулюється саме прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX.
Верховний Суд у постанові від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 зауважив про те, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Разом з тим господарський суд зауважує, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 р. у справі № 910/9548/21.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 03.12.2024 справі № 910/6226/23, з урахуванням яких Верховний Суд виснував, що пайовий внесок замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов'язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату замовником, оскільки одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються (пункт 8.51); слід … здійснити перевірку розрахунку позивача з врахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які були чинні станом на момент введення спірних об'єктів будівництва до експлуатації (пункт 8.55).
Отже, у даному випадку, обов'язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX, якими, крім того, визначено, що розмір пайової участі становить 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування, у випадку якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом.
Відповідач, не погоджуючись з розміром пайової участі наведеній у позовній заяві, зазначає, що розмір пайової участі повинен розраховуватися станом на дату виникнення наміру замовником здійснювати забудову земельної ділянки, тобто у 2015 році.
Однак, судом не приймаються такі доводи відповідача, оскільки в даному випадку відповідний договір про пайову участь укладений не був, а наразі до спірних правовідносин застосовуються приписи пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX.
Між тим відповідачем надано до суду договір пайової участі від 29.07.2016 №30 з додатками до нього та доказами сплати пайової участі, однак надані відповідачем документи не стосуються предмету розгляду даної справи, оскільки відносять до іншого об'єкту будівництва, відмінного від об'єкта будівництва, у зв'язку з будівництвом якого у відповідача виникли зобов'язання сплати пайову участь в межах та розмірах, заявлених до стягнення в рамках даної справи.
Враховуючи наведене, відповідач зобов'язаний був у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва в строк до 10.01.2020 та до введення об'єкта в експлуатацію - 05.01.2024 сплатити пайові внески.
Враховуючи викладене, прокурором доведено обов'язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску щодо об'єкта будівництва у 2024 році до введення його в експлуатацію, що визначено безпосередньо п. 4 ч. 2 р. ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 132-ІХ.
Невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов'язку щодо сплати пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта саме до введення об'єкта в експлуатацію надає право на стягнення цих коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Отже, господарський суд зазначає, що замовник будівництва (відповідач) зобов'язаний перерахувати органу місцевого самоврядування (позивачу) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Такі висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 та Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.
При цьому відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог абз. 2 п. 2 р. ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Визначаючи розмір належної до стягнення суми пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта, суд зобов'язаний дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду (подібний висновок щодо обов'язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
Господарський суд з огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми проведених нарахувань, не виходячи при цьому за межі позовних вимог.
У позовній заяві розрахунок розміру пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта проведено на підставі Закону № 132-ІХ та затверджених наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 28.01.2024 № 72 показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, розрахованих та затверджених станом на 01.01.2024, тобто показники діяли на дату прийняття об'єкту в експлуатацію - 05.01.2024.
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.01.2024 № 72 «Про затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України» визначено, що вартість 1 м2 загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) станом на 01.01.2024 по Одеській області встановлено у розмірі 20 396,00 грн.
Відповідно до сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів № ІУ122231226222 від 05.01.2024 загальна площа квартир у будинку складає 7797,9 м2.
Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми, суд зазначає, що останній є обґрунтованим, арифметично правильним, відповідає приписам абз. 2 п. 2 р. ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 132-ІХ, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та становить 3180919,36 грн. (7797,9 кв.м. х 20396,00 грн. = 159045968,40,00 грн. х 2%).
Враховуючи, що відповідачем не було виконано свій обов'язок зі сплати органу місцевого самоврядування грошових коштів пайової участі, господарський суд доходить висновку, що позов прокурора у вказаній частині підлягає задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь Одеської міської ради грошових коштів пайової участі у сумі 3180919,36 грн.
Разом з тим, відповідач, обґрунтовуючи підстави зменшення розміру пайової участі у зв'язку зі здійсненими витратами на будівництво інженерних мереж, посилається на положення частини п'ятої статті 30 Закону (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин - на 2015 рік).
Абзацом першим частини п'ятої статті 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність.
Аналогічна норма міститься в Положенні про порядок залучення та встановлення розміру пайової участі замовника у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів зі змінами, затвердженими рішенням 34-ої сесії VI скликання від 25.03.2013 року № 580-VI Крижанівської сільської ради, пунктом 2.8 якого закріплено, що якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури поза межами наданої йому земельної ділянки, розмір пайової участі у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів Крижанівської сільської ради зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність Крижанівської сільської ради.
Крім того, суд наголошує, що відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 30 Закону (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) у разі, якщо кошторисна вартість будівництва інженерних мереж та/або об'єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) перевищує розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту, орган місцевого самоврядування приймає рішення про відшкодування замовнику різниці між здійсненими витратами та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту.
При цьому, аналіз наведеної вище частини п'ятої статті 30 Закону також дає підстави дійти висновку, що вказаною нормою передбачено саме зменшення розміру пайової участі замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту на суму кошторисної вартості інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури, будівництво яких поза межами його земельної ділянки є необхідним за технічними умовами, передаються у комунальну власність. Тобто, наведена норма у будь-якому випадку передбачає дотримання замовником будівництва всіх необхідних процедур та вимог Закону і Положення.
Судом при вирішенні питання про наявність підстав для зменшення розміру пайової участі враховано висновки Верховного Суду у постанові від 20.08.2024 у справі № 910/7707/19, відповідно до яких відшкодування різниці між здійсненими витратами на будівництво інженерних мереж та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту ставиться в залежність не від волевиявлення органу місцевого самоврядування, а залежить від дотримання замовником норм законодавства у сфері створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва, у тому числі і здійснення відповідних процедур, які дають змогу встановити як точну суму пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту так і суму здійснених витрат на будівництво інженерних мереж, які підлягають передачі до комунальної власності населеного пункту.
Між тим, обґрунтовуючи необхідність з'ясування питання щодо встановлення збудованих об'єктів, будівництво яких надає право на пільгу, відповідач надає докази, які свідчать про відмінність об'єктів будівництва від об'єкту будівництва якого зумовило виникнення спірних правовідносин, та які стосуються іншого об'єкту будівництва за іншою адресою, що не відноситься до предмету розгляду справи, а також не надає жодних належних доказів того, що відповідні об'єкти інженерної інфраструктури передані до комунальної власності.
Отже, господарський суд зауважує, що доводи відповідача щодо участі у розвитку та створенні інфраструктури населеного пункту шляхом будівництва інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури є безпідставними, оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до сільської ради за отриманням дозволу на будівництво таких мереж, як і відсутні докази звернення товариства до сільської ради з питання укладення договору будівництва в рахунок сплати пайової участі. Більш того суд додає, що докази передачі побудованих мережі на баланс сільської ради матеріали даної господарської справи також не містять.
Наразі господарський суд додає, що Законом передбачена можливість зменшення розміру пайової участі у зв'язку зі здійсненими витратами на будівництво інженерних мереж саме у разі прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення. Водночас, як встановлено судом, доказів звернення відповідача з такого питання до сільської ради, як і доказів прийняття радою відповідного рішення, матеріали справи не містять.
Відтак, відповідачем не підтверджено належними та допустимим доказами необхідність передбаченими технічними умовами здійснення будівництва інженерних мереж та об'єктів інженерної інфраструктури, які знаходяться поза межами земельної ділянки, факт їх виконання, їх вартість в цілому, а також матеріали справи не містять доказів передачі таких об'єктів у комунальну власність сільської ради.
Таким чином, оцінюючи докази та доводи відповідача, господарський суд не вбачає підстав для зменшення розміру пайової участі на підставі ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Разом з тим, відповідачем у поданому відзиві вказує про пропуск прокурором строку позовної давності для звернення до суду із позовом по даній справі.
Згідно зі ст.256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно з ч.ч. 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
Враховуючи, що введення об'єкта будівництва і експлуатацію було засвідчено сертифікатом №IУ122231226222 від 05.01.2024, виданим Державною інспекцією архітектури та містобудування України, з якого вбачається, що пайова участь ТОВ «Сіті-Срой Плюс» як замовником не сплачена на підставі пункту 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-IX від 20.09.2019, отже, саме з 05.01.2024 почався перебіг позовної давності. При цьому, позовну заяву скеровано до суду 31.03.2025, тобто, в межах трирічного строку.
З огляду на вищевикладене, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» в частині необхідності застосування строку позовної давності судом не приймаються до уваги.
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
З огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати вартості пайової участі не виконав у встановлений законом строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
В свою чергу невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості пайової участі) згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань.
Враховуючи те, що відповідачем не були виконані зобов'язання, встановленні ст. 40 Закону України № 132-IX, щодо здійснення оплати пайового внеску, суд вважає, що прокурором цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних у загальному розмірі 109809,94 грн, суд вважає його невірним з огляду на необґрунтовано визначену дату початку прострочення, оскільки позивачем не враховано, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, та оскільки відповідач в силу приписів законодавства мав зобов'язання сплатити пайову участь до введення об'єкту будівництва в експлуатацію, тобто до 05.01.2024, відтак нарахування 3% річних можливе після спливу вказаної дати, тобто з 06.01.2025, з огляду на що судом самостійно здійснено розрахунок 3% річних за період з 06.01.2025 по 28.02.2025.
За розрахунком суду, загальна сума нарахованих 3% річних складає 109549,21 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
З огляду на викладене та з урахуванням рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом перевірено здійснений прокурором розрахунок інфляційних нарахувань за несвоєчасну сплату пайового внеску за період з січня 2024 року по лютий 2025 року включно, з огляду на що суд вважає, що прокурором цілком правомірно нараховано інфляційні втрати.
Дослідивши та перевіривши здійснений прокурором розрахунок суми інфляційних втрат у розмірі 452662,51 грн, судом встановлено, що розрахунок інфляційних втрат є вірним. При цьому розрахунок суми інфляційних втрат за несплату пайового внеску відповідачем не оспорено. Таким чином, загальний розмір інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання складає 452662,51 грн.
Таким чином, сума інфляційних втрат за спірний період становить 452662,51 грн, сума 3% річних 109549,21 грн, з огляду на що вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Конституції України до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands від 27 жовтня 1993 року (n. 33), та Ankerl v. Switzerland від 23.10.1996 року (пункт 38) встановлено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Рівність засобів включає: розумну можливість представляти справу в умовах, що не ставлять одну сторону в суттєво менш сприятливе становище, ніж іншу сторону; фактичну змагальність; процесуальну рівність; дослідження доказів, законність методів одержання доказів; мотивування рішень.
Крім того, принцип змагальності тісно пов'язаний з принципом рівності, тоді як рівноправність сторін - один із необхідних елементів принципу змагальності, без якого змагальність як принцип не існує. Рівноправність сторін є суттю змагальності, бо тільки через рівні можливості сторін можлива реалізація принципу змагальності.
Згідно із п.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви, понесені прокурором при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» (бульвар Французький, № 20А, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 33890626) на користь Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (вул. Степна, № 4, с. Фонтанка, Одеський р-н, Одеська обл., 67571, код ЄДРПОУ 04379746) безпідставно збережені кошти в розмірі 3 180 919 (три мільйона сто вісімдесят тисяч дев'ятсот дев'ятнадцять) грн 36 коп, інфляційні втрати в розмірі 452 662 (чотириста п'ятдесят дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 51 коп, 3% річних в розмірі 109 549 (сто дев'ять тисяч п'ятсот сорок дев'ять) грн 21 коп.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» (бульвар Французький, № 20А, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 33890626) на користь Одеської обласної прокуратури (вул. Пушкінська, № 3, м. Одеса, 65026, код ЄДРПОУ03528552) витрати на сплату судового збору в розмірі 56 146 (п'ятдесят шість тисяч сто сорок шість) грн 97 коп.
4. В решті позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Накази видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 12 вересня 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський