28 липня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/36/25
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання К.Д. Савці
за участю представників:
від прокуратури - Левкович А.Є.,
від позивачів:
1) Миколаївської міської ради - Гетманцева О.Г.,
2) Південного офісу Держаудитслужби - не з'явився,
від відповідачів:
1) Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради - не з'явився,
2) ТОВ "Будмонтажсєвєр" - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради та Південного офісу Держаудитслужби до Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтажсєвєр" про визнання недійсними додаткових угод до договору № 423 від 20.10.2023, -
Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради та Південного офісу Держаудитслужби до Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтажсєвєр" про:
- визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 29.11.2023 р. до договору підряду № 423 від 20.10.2023 р., укладеного між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та ТОВ "Будмонтажсєвєр";
- визнання недійсним п. 1 додаткової угоди № 2 від 15.12.2023 р. до договору підряду № 423 від 20.10.2023 р., укладеного між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та ТОВ "Будмонтажсєвєр" в частині, якою продовжено строк надання послуг за договором до 31.03.2024 р.;
- стягнення з ТОВ "Будмонтажсєвєр" на користь місцевого бюджету в особі Миколаївської міської ради пені та штрафу у загальному розмірі 383336,01 грн.
Позовні вимоги прокурором обґрунтовані порушенням відповідачами вимог законодавства під час укладення додаткових угод № 1 від 29.11.2023 р. та № 2 від 15.12.2023 р. до договору підряду № 423 від 20.10.2023 р., укладеного між Департаментом житлово- комунального господарства Миколаївської міської ради та ТОВ "Будмонтажсєвєр", в частині продовження строку надання послуг.
Так, прокурор зазначає, що предметом спірного договору підряду № 423 (далі - договір) був поточний ремонт та облаштування споруди цивільного захисту населення (укриття), що знаходиться у житловому будинку №4 по вулиці Нікольській в місті Миколаєві (звіт про договір про закупівлю UA-2023-10-24-002738-a). Згідно з п. 2.1. договору ціна становить 2 114 017 грн. без ПДВ, та є динамічною (п. 2.3. договору). Строк надання послуг за договором до 30.11.2023 (п. 5.2. договору). В подальшому сторонами шляхом укладання наступних додаткових угод було змінено істотні умови договору, а саме продовжено строк надання послуг спочатку до 15.12.2023, а потім до 31.03.2024, а строк дії договору- до 31.12.2024. Однак, за ствердженнями прокурора, додаткові угоди № 1 від 29.11.2023 та № 2 від 15.12.2023 до договору № 423 від 20.10.2023 були укладені за відсутності документального підтвердження об'єктивних обставин для продовження строку виконання робіт, як визначено пп. 4 п. 19 «Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178.
Крім того, прокурор вказує, що сторони на підставі пп. 5 п. 19 Особливостей домовились зменшити ціну договору на 107062,00 грн., таким чином ціна договору стала 2006955 грн.
Наразі прокурор вказує, що Департаментом за виконані роботи по договору № 423 на розрахунковий рахунок ТОВ "Будмонтажсєвєр" перераховано кошти в розмірі 1345097,08 грн. відповідно до акту виконаних робіт № 1 від 08.12.2023 на суму 425 960 грн. (платіжне доручення № 1499 від 21.12.2023) і акту № 1 від 04.06.2024 на суму 919 137,08 грн. (платіжне доручення № 486 від 21.06.2024).
Як зазначає прокурор, пунктом 10.2. договору передбачено, що внесення змін до істотних умов договору, відбувається шляхом підписання Сторонами додаткової угоди за умови документального підтвердження настання обставин, які вимагають внесення відповідних змін.
При цьому, як зазначено прокурором, документальним підтвердженням об'єктивних обставин, що спричинили продовження строку надання послуг за договором є відповідні листи ТОВ "Будмонтажсєвєр" від 15.11.2023 та від 15.12.2023, в яких останнє просить продовжити термін дії договору, у зв'язку з виявленими додатковими роботами та несприятливими погодними умовами через які потрібен додатковий час, на виконання технологічних процесів будівельних робіт.
Прокурор зауважує, що обидва листи підрядника мають однаковий зміст та не містять жодних підтверджень викладених у них обставин, зокрема відомостей про те, які саме роботи були додатково виявлені, чим саме підтверджуються несприятливі погодні умови, який проміжок часу вони тривали, і яким чином впливають на технологічні процеси ремонту підвального приміщення, який саме час потрібен для завершення будівельних робіт.
З метою підтвердження вищезазначених обставин прокурором було скеровано відповідний запит до Миколаївської міської ради, яка у листі № 18673/02.02.01-40/08/14/24 від 17.10.2024, зокрема, повідомила, що не вбачає порушень чинного законодавства при укладанні додаткових угод до договору № 423 від 20.10.2023 про продовження строку виконання робіт. Крім того, в листі зазначено про те, що посадовими особами департаменту ЖКГ Миколаївської міської ради під час розгляду листів ТОВ «Будмонтажсєвєр» від 15.11.2023 та від 15.12.2023 встановлено, що виконання ремонтних робіт підвального приміщення невід'ємно пов'язане з великим обсягом мокрих процесів, тож продовження строків виконання робіт обумовлене відсутністю у приміщені як природної так і штучної вентиляції, яка б забезпечувала б тепло-вологісний режим, який має бути в діапазоні від +5 до +30С температури та 55+-5% вологості. Тому для забезпечення подальшого сталого та надійного функціонування обладнання примусової вентиляції її монтаж виконувався після завершення всіх мокрих процесів, і відмова від переносу термінів виконання робіт могла призвести до погіршення якості робіт.
Водночас прокурор зауважує, що, укладаючи договір у жовтні 2023 року, ТОВ «Будмонтажсєвєр» погоджено строки виконання договору (до 30.11.2023) та строк дії його (до 31.12.2023), договір підписаний без зауважень та заперечень. Відтак, підрядник мав об'єктивну можливість враховувати, що з моменту підписання договору на його належне виконання з дотриманням умов цього договору у останнього є лише півтора місяця. На думку прокурора, підписуючи договір з визначеними строками, позивач повинен був врахувати та усвідомлювати його умови та об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання, ризики та можливі негативні наслідки для себе. Водночас, підрядник мав можливість відмовитися від укладання договору з урахуванням настання негативних наслідків, передбачених, зокрема частиною третьою статті 25 Закону України «Про публічні закупівлі». Незважаючи на це, позивач прийняв рішення укласти договір на певних умовах та, відповідно, несе повну відповідальність за настання можливих для нього негативних майнових наслідків.
Прокурор з посиланням на постанову Верховного Суду від 22.12.2022 по справі № 916/3577/21 зазначає, що підставою для зміни істотних умов договору, можуть бути лише обставини, що виникли після його підписання та впливають на виконання зобов'язання сторін за договором.
Між тим прокурор вважає, що листи від ТОВ "Будмонтажсєвєр" та замовника, не підтверджують наявність об'єктивних обставин, що спричинили продовження строку дії договору про закупівлю. Адже договором передбачено лише одну підставу звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань - настання та підтвердження форс-мажорних обставин. Листи постачальника, на думку прокурора, носять суб'єктивний, а не об'єктивний характер (їх створення та зміст залежать від його волі). Отже, замовником порушено вимоги пп.4 п. 19 Особливостей закупівель, якими визначено вичерпний перелік для зміни істотних умов договору.
На думку прокурора, дії сторін договору щодо необґрунтованого продовження строку виконання робіт шляхом укладення додаткових угод № 1 та № 2 суперечать меті Закону України «Про публічні закупівлі». Такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції, та нівелюють ефективність та досягнення мети закупівлі (задоволення потреб територіальної громади у визначений строк відповідно до запланованої потреби).
В свою чергу прокурор з посиланням на положення ч. 4 п. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» вважає, що оскільки додаткові угоди №1 та №2 про продовження строку виконання робіт за договором укладені за відсутності документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, відповідно наявні підстави для визнання вказаних додаткових угод до договору №423 від 20.10.2023 недійсними відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України.
При цьому прокурор зазначає, що з огляду визнання вказаних додаткових угод недійсними, відповідно виконання робіт здійснено у понад встановлений в договорі строк, а тому на підставі п. 7.2. договору за несвоєчасне невиконання зобов'язань за договором № 423 від 20.10.2023 р. відповідачу нараховано пеню у розмірі 272666,36 грн. та штраф за прострочення зобов'язання понад 30 днів у сумі 110669,65 грн., які заявлено до стягнення.
Щодо підстав стягнення штрафних санкцій на користь Миколаївської міської ради, а не Департаменту ЖКГ, як то передбачено договором, прокуратурою зазначено наступне:
- відповідно до звіту про виконання договору про закупівлю UA-2023-09-29-001957-a від 18.06.2024, джерелом фінансування закупівлі є кошти місцевого бюджету, а отже державний інтерес у спірних правовідносинах полягає у забезпеченні належного виконання зобов'язань за договорами, на фінансування яких виділялись бюджетні кошти;
- саме Миколаївська міська рада наділена повноваженнями щодо здійснення контролю за витрачанням коштів місцевого бюджету, а отже є уповноваженим державою органом здійснювати функції захисту інтересів держави в спірних правовідносинах;
- для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти мають повертатися (стягуватися) саме на користь держави в особі уповноваженого органу (міської ради) як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного/місцевого бюджету;
Отже, штрафні санкції в даній справі мають бути стягнуті на користь Миколаївської міської ради, яка фінансує діяльність Департаменту, та є головним розпорядником бюджетних коштів.
Щодо представництва прокурором інтересів держави суді прокурор з посиланням на ст. 13 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 4, 53, 55 ГПК України зазначає наступне.
Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень інтересів держави. Оскільки, продовження строку надання послуг за Договором щодо ремонту укриття майже на чотири місяці, порушує інтереси держави та не відповідає інтересам територіальної громади міста Миколаєва щодо забезпечення населення укриттям у період дії воєнного стану, збереженню життів жителів громади. Вказані дії суперечили як загальнонаціональній меті забезпечення безпеки населення, так і меті міської ради - підтримці громадської безпеки на час уведення воєнного стану в Україні. Звернення прокурора до суду спрямовано на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні такого значимого питання як раціональне та максимально ефективне витрачення бюджетних коштів, що здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства.
Пред'явлення прокурором даного позову в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради та Південного офісу Держаудитслужби обґрунтовано таким.
Відповідно до частин першої та другої ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об' єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Частиною другою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування. Відповідно до ч. 1, 4 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Відповідно до ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Прокурор з посиланням на висновки Касаційного Господарського Суду Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 р. у справі № 904/123/22, зазначає, що органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території.
Враховуючи вищевикладене, прокурор зазначає, що на території міста Миколаєва таким органом місцевого самоврядування є Миколаївська міська рада, яка є розпорядником бюджетних коштів та органом, уповноваженим здійснювати функції захисту інтересів територіальної громади у зазначених правовідносинах.
Водночас, прокурор зазначає, що для того аби інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, з посиланням на правову позицію, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, зазначає, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Як зазначає прокурор, Миколаївська міська рада у листом від 17.10.2024 № 18673/02.02.01-40/08/14/24 повідомила прокуратуру, що уповноважений орган не вбачає підстав для нарахування штрафних санкцій за договором та не вбачає порушень законодавства при укладені додаткових угод до договору підряду від 20.10.2023 № 423, укладеного між Департаментом ЖКГ Миколаївської міської ради та ТОВ «Будмонтажсєвєр» про продовження строку виконання робіт. З огляду на те, що орган місцевого самоврядування на момент пред'явлення цього позову не повідомив прокурора про наміри ініціювання проведення перевірки, службового розслідування, звернення до суду та про будь-які інші конкретні, дієві заходи з метою недопущення порушення інтересів держави, прокурор вважає, що Миколаївська міська рада фактично усунулась від реалізації повноважень по захисту інтересів держави, територіальної громади міста.
До того ж відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про публічні закупівлі» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю. Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» визначено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю серед інших є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням коштів, дотриманням законодавства про закупівлі. При цьому, на підставі п.п. 8,10 ч. 1 ст. 10 зазначеного Закону органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. Відповідно до п. 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю. Згідно з пп. 20 п. 6 зазначеного Положення, Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених з порушеннями законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.
У відповідності до приписів п. 7 Положення реалізацію повноважень Державної аудиторської служби України на території Миколаївської області здійснює Південний офіс Держаудитслужби. Так, наказом Держаудитслужби України від 02.06.2016 № 23 затверджено Положення про Південний офіс Держаудитслужби, відповідно до якого основним завданням Офісу є реалізація повноважень Держаудитслужби на території Миколаївської, Одеської, Херсонської областей, а також на території інших областей за дорученням Голови Держаудитслужби та його заступників, Автономної Республіки Крим та в місті Севастополі.
Таким чином, як стверджує прокурор саме Південний офіс Держаудитслужби наділений повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання державних фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель на території Миколаївської області.
Прокурор зазначає, що зі змісту листа Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області від 18.12.2024 № 151431-17/2333-2024 вбачається, що орган уповноважений державою на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю не вжив жодних заходів із захисту порушених інтересів держави, не звернувся до суду з необхідним позовом, а також не проінформував про заплановані заходи задля усунення порушень указаних інтересів конкретні строки їх вжиття. Таким чином, на думку прокурора, Південним офісом Держаудитслужби належних заходів щодо захисту інтересів держави з метою визнання додаткових угод до договору недійсними та стягнення коштів до державного бюджету не вжито, що свідчить про усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб'єкта владних повноважень.
На підставі вищевикладеного, прокурор зазначає про обґрунтованість доводів про те, що уповноважені органи, неналежно виконували покладені на нього повноваження щодо захисту інтересів держави, а тому прокурор набув обов'язку звернутись до суду в інтересах держави з даним позовом.
Прокурором повідомлено про дотримання вимог абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», на виконання яких Окружною прокуратурою міста Миколаєва попередньо, до пред'явлення позову, листами від 03.01.2025 №51-50/2-72ВИХ-25 та №51-50/2-73ВИХ-25 повідомлено позивачів про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред'явлення до суду цього позову.
На думку прокурора при наявності загрози інтересам територіальної громади внаслідок порушення законодавства про закупівлі та не здійснення їх захисту відповідними органами місцевого самоврядування, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме представництво прокуратурою інтересів держави в особі Миколаївської міської ради та Південного офісу Держаудитслужби.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 20.01.2025 року (суддя ОСОБА_1.) вказану позовну заяву прокурора прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №915/36/25 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.02.2025 о 10:20; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
31.01.2025 р. від представника позивача Миколаївської міської ради - Гетманцевої О.Г. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли пояснення на позовну заяву (вх. № 1540/25), згідно з якими позивач не вбачає порушення інтересів держави та невідповідності інтересам територіальної громади міста Миколаєва при укладанні департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та ТОВ "Будмонтажсєвєр" додаткових угод до договору підряду від 20.10.2023 №423, внаслідок яких продовжено строк виконання робіт за договором і як наслідок вжиття належних заходів щодо їх захисту з метою визнання недійсними додаткових угод до Договору.
04.02.2025 р. від представника відповідача Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради - Лисенко О.С. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 1659/25), в якому відповідач-1 просить відмовити в задоволенні позову з огляду на наступне.
Відповідач-1 стверджує, що ТОВ «Будмонтажсєвєр» було надано послуги у строк, передбачений договором, а саме до 31.03.2024. Проте, як зазначає відповідач, після надання підрядною організацією на адресу департаменту ЖКГ ММР акту виконаних робіт, виникла необхідність його коригування у зв'язку із зауваженнями від департаменту ЖКГ ММР, що в свою чергу спричинило затримку в строках не з вини ТОВ «Будмонтажсєвєр».
Крім того, Департамент зазначає про відсутність технічної можливості прийняти акт виконаних робіт до 31.03.2024 включно та оплатити його в строк. Так, оскільки рішенням Миколаївської міської ради від 25.04.2024 № 31/7 «Про внесення змін до рішення міської ради від 23.12.2023 № 27/12 «Про бюджет Миколаївської міської територіальної громади на 2024 рік» внесено зміни до рішення міської ради від 23.12.2023 № 27/12 «Про бюджет Миколаївської міської територіальної громади на 2024 рік», відповідно після прийняття вищевказаного рішення Миколаївської міської ради департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та департаментом фінансів Миколаївської міської ради здійснювалося оформлення бухгалтерських документів.
Надалі, як стверджує Департамент, виникла необхідність зменшення ціни договору відповідно до наданого акту виконаних робіт на 661857,92 грн, у зв'язку з чим 01.05.2024 було укладено додаткову угоду № 3 до договору підряду від 20.10.2023 № 423. На підставі викладеного відповідач-1 зазначає, що після всіх необхідних коригувань, оплата за договором могла бути здійснена лише у червні 2024. Департамент також зазначає, що після підготовлення всіх необхідних бухгалтерських документів, пов'язаних із сплатою послуг наданих ТОВ «Будмонтажсєвєр» за договором підряду від 20.10.2023 року № 423, департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради було здійснено прийняття акту виконаних робіт 04.06.2024 та 28.06.2024 та здійснено оплату.
Департамент з посиланням на приписи ст. 525, 526, 530, 612 ЦК України, ст. 193 ГК України зазначає, що ТОВ «Будмонтажсєвєр» не є таким, що порушив умови договору, зокрема в частині невиконання зобов'язання у строк, та не може вважатися боржником у розумінні положень цивільного та господарського законодавства, що в свою чергу нівелює нарахування та стягнення штрафних санкцій з підрядної організації.
Крім того, відповідач з посиланням правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 зазначає, що право змінити чи розірвати договір у разі істотної зміни обставин, які були визначальними на час його укладення, направлене на захист сторін договору від настання ще більш несприятливих наслідків, пов'язаних із подальшим його виконанням за існування обставин, що відповідають характеристикам, визначеним у статті 652 Цивільного кодексу України. Визначення чи є ці обставини достатніми та об'єктивними для продовження строку дії договору та/або строку виконання зобов'язань щодо виконання робіт належить до дискреційних повноважень замовника.
Разом з цим Департаментом зазначено, що виконання ремонтних робіт підвального приміщення, а саме: штукатурення, шпатлювання та облицювання керамічними плитками невід'ємно пов'язане с великим обсягом мокрих процесів, тож подовження строків виконання вказаних робіт обумовлене відсутністю у вказаному підвальному приміщенні як природньої так і примусової вентиляції, яка б забезпечувала тепловологісний режим, який є необхідним для дотримання вимог ДСТУ-Н Б В.2.6- 212:2016. Департаментом також повідомлено, що згідно типових технологічних карт на виконання даних видів робіт, а також рекомендацій виробників будівельних матеріалів, що були застосовані для даних робіт - роботи мають проводитись при температурі від +5С до +30С при відносній вологості 55±5%, що неможливо досягнути без забезпечення достатньої вентиляції приміщень. Для забезпечення подальшого сталого та надійного функціонування обладнання примусової вентиляції, її монтаж виконувався після завершення всіх мокрих процесів
На думку Департаменту, відмова від переносу терміну виконання робіт могла привести, як мінімум до погіршення якості виконаного оздоблення (відповідно до ДСТУ-Н Б В.2.6- 212:2016 та ін. нормативних документів), як максимум до їх виконання із грубим порушенням технологічних процесів.
Департаментом також зазначено, що при проведенні робіт відділом технічного нагляду департаменту Миколаївської міської ради проводився періодичний контроль в ході виконання будівельних робіт для забезпечення своєчасного виявлення дефектів та вжиття заходів щодо їх усунення та запобігання.
Отже, Департамент вважає, що посадовими особами департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради були розглянуті звернення підрядної організації в сукупності з детальним аналізом вищевикладених обставин, та прийняті мотивовані рішення, щодо подовження терміну виконання робіт за договором до 15.12.2023 та до 31.03.2024 відповідно.
04.02.2025 р. від окружної прокуратури міста Миколаєва до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли заперечення на пояснення (вх. № 1679/25), згідно з якими прокурор спростовує з доводи позивача Миколаївської міської ради наступним чином.
Прокурор погоджується з позицією представника Миколаївської міської ради, інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, в тому числі шляхом оскарження незаконних судових рішень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Водночас, жодних конкретних та дієвих заходів з метою перевірки інформації про обґрунтованість підстав для продовження строку виконання робіт за Договором, крім направлення прокурору листів підрядника, Миколаївська міська рада не вчинила, тим самим, фактично усунулась від реалізації повноважень по захисту інтересів держави, територіальної громади міста.
Відтак, як зазначає прокурор, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
06.02.2025 р. від представника позивача Миколаївської міської ради - Гетманцевої О.Г. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. № 1796/25), згідно з якою позивач просить провести це та наступні судові засідання без участі представника Миколаївської міської ради та розглянути справу № 915/36/25 за наявними в матеріалах справи документами.
Також 06.02.2025 р. від окружної прокуратури міста Миколаєва до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла відповідь на відзив Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (вх. № 1838/25), згідно з якою прокурор вважає заперечення відповідача, викладені у відзиві, безпідставними, такими, що не відповідають фактичній ситуації та нормам законодавства та наполягає на задоволенні позову. Прокурор з посиланням на правову позицію, що викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2024 у справі №907/811/21, від 27.02.2024 у справі №927/863/23, від 30.04.2024 у справі № 927/782/23 зазначає, що під час дії договору сторони могли змінити таку істотну умову як строк виконання зобов'язань (строк поставки товару) шляхом продовження такого строку, однак виключно лише за наявності виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження
Прокурор наголошує, що обидва листи підрядника, які стали підставами для укладання спірних додаткових угод, мають однаковий зміст та не містять жодних підтверджень викладених у них обставин, зокрема відомостей про те, які саме роботи були додатково виявлені, чим саме підтверджуються несприятливі погодні умови, який проміжок часу вони тривали, і яким чином впливають на технологічні процеси ремонту підвального приміщення, який саме час потрібен для завершення будівельних робіт.
Як зазначає прокурор, той факт, що виконання ремонтних робіт підвального приміщення невід'ємно пов'язано з великим обсягом мокрих процесів та відсутність у приміщені як природної так і штучної вентиляції, був відомим як Замовнику так і Підряднику до укладання договору, оскільки саме на замовлення Департаменту розроблено проектно-кошторисну документацію, що є додатком до договору. Отже, зазначені Департаментом обставини не виникли після підписання договору, а виникли до його укладення, тому не є підставою для зміни його умов. Що, як зазначає прокурор, узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №916/3577/21
На думку прокурора, та обставина, що сторони вирішили додатковими угодами визнати самі по собі листи підрядника документальним підтвердженням об'єктивних обставин, що унеможливлюють вчасне надання послуг, додатково свідчить про незаконність їх укладення. Адже договором передбачено лише одну підставу звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань - настання та підтвердження форс-мажорних обставин.
Щодо твердження відповідача-1 про те, що після надання підрядником на адресу Департаменту актів виконаних робіт виникла необхідність коригування актів у зв'язку з зауваженнями замовника, прокурор зазначає, що відповідачем-1 жодних доказів листування з приводу необхідності коригування актів ані прокурору ані суду не надано. Крім того, прокурор вважає, що твердження відповідача-1 щодо відсутності технічної можливості прийняти акт виконаних робіт до 31.03.2024 та оплатити його, не відповідають положенням ст. 853 ЦК України та п. п. 3.1 Договору. Разом з цим, прокурор стверджує, що твердження відповідача-1 щодо направлення підрядником актів до 31.03.2024 та їх неприйняття Департаментом не підтверджено жодним доказом.
Прокурор вважає, що не відповідають дійсності твердження підрядника про виниклі додаткові роботи, які зазначені у його листах, оскільки відповідачем-1 нічого про такі додаткові роботи не зазначено.
11.02.2025 р. від представника позивача Південного офісу Держаудитслужби - Костенко Ю.В. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. № 2082/25), в якій позивач надає свої пояснення з приводу позовних вимог та зазначає, що в Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області відсутні правові підстави для здійснення моніторингу закупівлі UA-2023-10-24-002738-a, про що було повідомлено листом від 11.12.2024 № 151431-17/2333-2024 Окружну прокуратуру міста Миколаєва. Відтак, позивач стверджує, що він позбавлений можливості надати пояснення щодо суті позовних вимог. Також у вказаній заяві позивач просить розгляд справи № 915/36/25 проводити без участі представника Південного офісу Держаудитслужби.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.02.2025 у справі №915/36/25 підготовче засідання відкладено на 18.03.2025 р. о 10:20.
20.02.2025 р. від окружної прокуратури міста Миколаєва до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли додаткові пояснення (вх. № 2593/25).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.03.2025 у справі №915/36/25 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 15.04.2025 р. об 11:00.
28.03.2025 р. від окружної прокуратури міста Миколаєва до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про залишення частини позовних вимог без розгляду (вх. № 4840/25), в якому прокурор просив позовну вимогу про стягнення з ТОВ "Будмонтажсєвєр" штрафних санкцій на користь місцевого бюджету в особі Миколаївської міської ради у даній справі залишити без розгляду, а інші позовні вимоги прокурор просив розглядати в заявленій редакції позову.
01.04.2025 р. від представника позивача Миколаївської міської ради - Гетманцевої О.Г. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшли додаткові пояснення (вх. № 4976/25).
У зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_1 у відставку на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області № 31 від 07.04.2025 проведено повторний автоматизований розподіл судових справ, зокрема, судової справи № 915/36/25.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2025 справу № 915/36/25 передано на розгляд судді Ільєвій Л.М.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 17.04.2025 вказану справу № 915/36/25 прийнято до провадження судді Ільєвої Л.М., постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження здійснювати спочатку зі стадії підготовчого провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 12.05.2025 р. о 12:00.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.05.2025 р. по справі № 915/36/25 підготовче засідання відкладено на 03.06.2025 р. о 15:40, приймаючи до уваги неявку представників сторін у підготовче засідання.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2025 р. по справі № 915/36/25 залишено без розгляду позов заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради та Південного офісу Держаудитслужби в частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтажсєвєр" про стягнення 383336,00 грн. Також вказаною ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі № 915/36/25 та справу в частині вимог прокурора про визнання недійсними додаткових угод до договору призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 09.07.2025 року о 15:15.
26.06.2025 р. від представника позивача Миколаївської міської ради - Гетманцевої О.Г. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшла заява (вх. № 1796/25), згідно з якою заявник просить провести судове засідання, призначене на 09 липня 2025 року о 15:15, без участі представника Миколаївської міської ради у зв'язку із перебуванням Гетманцевої О.Г. у щорічній відпустці з 30.06.2025 по 13.07.2025 відповідно до наказу від 17.06.2025 №106в.
У судовому засіданні господарського суду 09.07.2025 року по справі № 915/36/25 за участю прокурора та представника відповідача-1 - Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради судом було протокольно оголошено перерву до 28 липня 2025 року о 14 год. 15 хв. в порядку ч. 3 ст. 216 ГПК України, про що ухвалою суду від 09.07.2025 в порядку ст. 120 ГПК України повідомлено позивачів та відповідача-2 - ТОВ "Будмонтажсєвєр".
Представники позивача - Південного офісу Держаудитслужби та відповідачів в судове засідання, призначене на 28.07.2025, не з'явились. Нараз судом враховано подану представником позивача до суду заяву (вх. 2082/25 від 11.02.2025) про розгляд справи № 915/36/25 без участі представника Південного офісу Держаудитслужби.
Під час розгляду справи в судовому засіданні 28.07.2025 р. прокурор наполягав на задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними додаткової угоди № 1 від 29.11.2023 р. і п.1 додаткової угоди № 2 від 15.12.2023 р. до договору підряду № 423 від 20.10.2023 р., укладеного між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та ТОВ "Будмонтажсєвєр". Натомість представник позивача в засіданні суду позов прокурора не підтримав та заперечував проти його задоволення.
Відповідач - ТОВ «Будмонтажсєвєр» відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за адресою місця реєстрації та на електронну пошту, що зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Проте, надіслані судом копії ухвал суду про відкриття провадження у справі від 20.01.2025 та інші ухвали про розгляд справи були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи, з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".
За змістом п. 101 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 (зі змінами), у разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв'язку, відправлення EMS - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка або реєстрованого поштового відправлення з позначкою Адміністративна послуга такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
В п. 82 вказаних Правил передбачено, що рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка".
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 29.03.2021 р. у справі № 910/1487/20).
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв'язку з ним.
В ч. 6 ст. 120 ГПК України передбачено, що суд викликає або повідомляє експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв'язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв'язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
Так, судом направлялись ухвали суду від 12.05.2025, від 03.07.2025 на електронну адресу відповідача, яка вказана у позовній заяві та зазначена листах ТОВ «Будмонтажсєвєр», еmail: vz35023@gmail.com.
Також згідно з ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
З огляду на вказане та з урахуванням повернення до суду без вручення ухвал суду про відкриття провадження у справі та про відкладення підготовчого засідання і розгляду справи, господарським судом відповідач також викликався через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що свідчать наявні в матеріалах справи оголошення.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі. Наразі слід зазначити, що судом вжито всі можливі заходи щодо своєчасного повідомлення відповідача про розгляд даної справи і забезпечення реалізації ним своїх прав у відповідності до норм Господарського процесуального кодексу України.
На думку суду, процесуальна поведінка відповідача ТОВ «Будмонтажсєвєр» при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на ненадання відповідачем-2 відзиву на позов, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Заслухавши пояснення прокурора та представника позивача Миколаївської міської ради, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
21.09.2023 комісією з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій м. Миколаєва було розглянуто питання щодо додаткових заходів з організації укриття населення у фонді захисних споруд цивільного захисту (п. ІІІ порядку денного), результати засідання зафіксовані протоколом №9 від 21.09.2023.
Відповідно до п. 4 протокольного рішення комісії за результатом розгляду зазначеного вище питання комісією було вирішено доручити Департаменту ЖКГ ММР забезпечити проведення поточних ремонтів в підвальних приміщеннях, за адресами наданими управлінням з питань НС та ЦЗН ММР, з урахуванням вимог Методики щодо віднесення існуючих будівель та споруд до споруд подвійного призначення із захисними властивостями протирадіаційних укриттів у термін до 30.10.2023.
Відповідно до обґрунтування підстав для здійснення закупівлі відповідно до п. 13 постанови КМУ від 12.10.2022 №1178 від 18.10.2023 уповноваженою особою зазначено, що у відповідності до пп. 4 п. 13 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 року № 1178 існує нагальна потреба у здійсненні закупівлі в якнайкоротші строки, що унеможливлює дотримання замовником строків для проведення закупівлі із застосуванням відкритих торгів, у зв'язку з чим вирішено:
- укласти договору про закупівлю за предметом «Поточний ремонт та облаштування споруди цивільного захисту населення (укриття), що знаходиться в житловому будинку по вул. Нікольська, 4 в м. Миколаєві (ДК 021:2015 (45260000-7) - Покрівельні роботи та інші спеціалізовані будівельні роботи)», - без застосування відкритих торгів;
- за результатами закупівлі оприлюднити в електронній системі закупівель звіт про договір про закупівлю укладений без використання електронної системи закупівель відповідно до пункту 3 - 8 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про публічні закупівлі», договір про закупівлю та додатки до нього, а також обґрунтування підстави для здійснення замовником закупівлі відповідно до п. 13 Особливостей.
20.10.2023 між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (далі - замовник, Департамент) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр» (далі - виконавець) укладено договір підряду №423 від 20.10.2023, відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язується, в порядку та на умовах визначених цим договором, власними силами та засобами надати послуги з поточного ремонту та облаштування споруди цивільного захисту населення /укриття/, що знаходиться у житловому будинку по вул. Нікольська, 4 в м. Миколаєві (далі - послуги), а замовник зобов'язується, в порядку та на умовах визначених цим договором, прийняти і оплатити надані послуги.
Згідно з п. 1.2. договору кількість: 1 послуга та відповідно до технічного завдання. Обсяги закупівлі можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків
Пунктом 1.3. договору визначено, що місце надання послуг: Україна, Миколаївська область, м. Миколаїв, житловий будинок №4 по вул. Нікольській.
Відповідно до п. 2.1. договору ціна договору становить 2114017,00 грн. без ПДВ.
Пунктом 2.2. договору визначено, що ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін та відповідно до бюджетного фінансування.
Згідно з п. 2.3. договору ціна договору є динамічною та може змінюватись у випадках передбачених п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 року № 1178.
Відповідно до п. 3.1. договору розрахунки за надані послуги здійснюються на підставі документів про обсяги та вартість виконаних робіт відповідно до підписаних сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою № КБ-3 протягом 20 (двадцяти) банківських днів з дня підписання сторонами акта приймання-передачі наданих послуг.
Разом з названими документами виконавець надає замовнику документи щодо якості використаних матеріалів та конструкцій з паспортами та сертифікатами (в разі наявності), а також документи, які підтверджують вартість матеріалів (у т.ч. накладні, рахунки-фактури тощо). У випадку, якщо виконавець самостійно виготовляє ті чи інші матеріали або конструкції, він зобов'язаний надати замовнику калькуляції, кошториси тощо, які підтверджують вартість таких матеріалів та конструкцій. Ненадання зазначених документів є підставою для відмови в оплаті за надані послуги.
Пунктом 4.3 договору передбачено, що приймання-передача наданих послуг здійснюється відповідним актом, після повідомлення про готовність об'єкту до здачі, за умови погодження Управлінням з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Миколаївської міської ради.
Згідно з п. 5.1. договору строк дії договору: з моменту підписання сторонами і до 31.12.2023 року, водночас до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Пунктом 5.2. договору визначено, що строк надання послуг за цим договором: до 30.11.2023 року.
Відповідно до п. 5.3 договору виконавець має право надавати акти приймання-передачі наданих послуг по мірі виконання відповідних послуг на об'єкті, але виключно в межах строків встановлених договором.
Згідно з п.п. 6.1.1. п. 6.1. договору виконавець зобов'язаний власними та/або залученими силами та засобами надати визначені цим договором послуги та здати надані послуги в терміни обумовлені договором.
Пунктом 8.3. договору визначено, що сторона, що не має можливості належним чином виконати свої зобов'язання за цим договором внаслідок дії форс-мажорних обставин, повинна письмово повідомити іншу сторону про існуючі перешкоди та їх вплив на виконання зобов'язань за цим договором протягом трьох робочих днів з моменту виникнення таких форс-мажорних обставин.
Відповідно до п.п. 3 п. 10.1 договору істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 року № 1178, а саме: продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Згідно з п. 10.2. договору внесення змін, передбачених п. 10.1 договору, відбувається шляхом підписання сторонами додаткової угоди за умови документального підтвердження настання обставин, які вимагають внесення відповідних змін.
Відповідно до п. 12.1. договору невід'ємними частинами цього договору є розрахунки.
Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 629, 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.
До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.
Частиною 1 ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 877 Цивільного кодексу України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт.
Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.
Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію.
Відповідно до п.п. 4 п. 13 Загальних положень Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 (далі - Особливості) (тут і далі в редакції станом на 19.09.2023) придбання замовниками товарів і послуг (крім послуг з поточного ремонту), вартість яких становить або перевищує 100 тис. гривень, послуг з поточного ремонту, вартість яких становить або перевищує 200 тис. гривень, робіт, вартість яких становить або перевищує 1,5 млн. гривень, може здійснюватися шляхом укладення договору про закупівлю без застосування відкритих торгів та/або електронного каталогу для закупівлі товару у разі, коли: існує нагальна потреба у здійсненні закупівлі у зв'язку з виникненням об'єктивних обставин, що унеможливлюють дотримання замовником строків для проведення закупівлі із застосуванням відкритих торгів та/або електронного каталогу, яка повинна бути документально підтверджена замовником.
Відповідно до п. 17 Особливостей договір про закупівлю за результатами проведеної закупівлі згідно з пунктами 10 і 13 цих особливостей укладається відповідно до Цивільного і Господарського кодексів України з урахуванням положень статті 41 Закону, крім частин другої - п'ятої, сьомої - дев'ятої статті 41 Закону та цих особливостей.
Переможець процедури закупівлі під час укладення договору про закупівлю повинен надати відповідну інформацію про право підписання договору про закупівлю.
Забороняється укладення договорів про закупівлю, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення відкритих торгів/використання електронного каталогу, крім випадків, передбачених цими особливостями.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» (тут і далі в редакції від 01.01.2023) у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
- договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Частиною 1 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно з ч. 3 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» забороняється укладення договорів про закупівлю, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель/спрощених закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною 7 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що у разі внесення змін до істотних умов договору про закупівлю у випадках, передбачених частиною п'ятою цієї статті, замовник обов'язково оприлюднює повідомлення про внесення змін до договору про закупівлю.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.2023 Департаментом зареєстровано лист ТОВ «Будмонтажсєвєр» за вх. №2272/08.01.01.22/034/23, у якому останнє просить продовжити термін дії договору №423 від 20.10.2023 у зв'язку з виявленими додатковими роботами та несприятливими погодними умовами, через які потрібен додатковий час на виконання технологічних процесів будівельних робіт.
29.11.2023 між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр» (виконавець) укладено додаткову угоду №1 до договору підряду від 20.10.2023 року №423 відповідно до пп. 4 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 (далі - додаткова угода №1).
Відповідно до п. 1 додаткової угоди №1 сторони домовилися продовжити строк надання послуг за договором до 15.12.2023 та викласти п. 5.2 у новій редакції: « 5.2. Строк надання послуг за цим договором: до 15.12.2023 року».
Додаткова угода №1 підписана сторонами та скріплена печатками сторін.
В подальшому ТОВ «Будмонтажсєвєр» звернулось до Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради з листом за вих. №12-П5, який зареєстровано Департаментом за вх. №2606/08.01.01-22/034/23, та в якому підрядник висловив прохання продовжити термін дії договору №423 від 20.10.2023 у зв'язку з виявленими додатковими роботами та несприятливими погодними умовами, через які потрібен додатковий час на виконання технологічних процесів будівельних робіт.
Так, 15.12.2023 між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр» (виконавець) укладено додаткову угоду №2 до договору від 20.10.2023 р. №423 від 15.12.2023 (далі - додаткова угода №2).
Згідно з п. 1 додаткової угоди №2 сторони, керуючись пп. 4 п. 19 постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 року № 1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування», домовились продовжити строк надання послуг за договором до 31.03.2024 року та внести відповідні зміни:
- п.5.1 договору викласти в новій редакції: « 5.1. Строк дії договору: з моменту підписання сторонами і до 31.12.2024 року, водночас до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором»;
- п. 5.2 договору викласти в новій редакції: « 5.2. Строк надання послуг за цим договором: до 31.03.2024 року»;
- п. 12.11. договору викласти в новій редакції: « 12.11. Невід'ємними частинами цього договору є розрахунки, календарний графік, план фінансування».
Пунктом 2 додаткової угоди №2 передбачено, що сторони, керуючись пп. 5 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, домовилися зменшити ціну договору на 107062,00 грн. та викласти п. 2.1 у новій редакції:
« 2.1. Ціна договору становить 2006955,00 грн. (два мільйони шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять гривень 00 копійок) без ПДВ.
Ціна цього договору сплачується поетапно відповідно до плану фінансування будівництва:
- на 2023 рік - 425960,00 грн. без ПДВ;
- на 2024 рік - 1580995,00 грн. без ПДВ.».
01.05.2024 між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр» (виконавець) укладено додаткову угоду №3 від 01.05.2024 до договору підряду від 20.10.2023 року №423 (далі - додаткова угода №3) відповідно до п.п. 1 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178. Згідно з п. 1 вказаної додаткової угоди № 3 сторони домовилися зменшити ціну договору на 661857,92 грн. без ПДВ та внести відповідні зміни:
- викласти п. 2.1. договору в новій редакції: « 2.1. Ціна договору становить 1345097,08 грн. (один мільйон триста сорок п'ять тисяч дев'яносто сім гривень 08 копійок) без ПДВ.
Ціна цього договору сплачується поетапно відповідно до плану фінансування:
- на 2023 рік - 425960,00 грн. без ПДВ;
- на 2024 рік - 919137,08 грн. без ПДВ.»;
- викласти план фінансування (додаток №2 до договору) у новій редакції (додається).
Додаткові угоди №1, №2 та №3 з додатком підписано сторонами та скріплено печатками сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 882 Цивільного кодексу України замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття.
Замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором. У прийнятті робіт мають брати участь представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених законом або іншими нормативно-правовими актами.
Замовник, який попередньо прийняв окремі етапи робіт, несе ризик їх знищення або пошкодження не з вини підрядника, у тому числі й у випадках, коли договором будівельного підряду передбачено виконання робіт на ризик підрядника.
Згідно з положеннями п. 4 ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.
Судом встановлено, що на виконання умов договору та додаткових угод до нього відповідачем ТОВ «Будмонтажсєвєр» виконано роботи на загальну суму 1345097,08 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи:
- актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2023 року (форми №КБ-2в) на суму 425960,00 грн., акт підписано сторонами 08.12.2023;
- актом №1 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2024 року (форми №КБ-2в) на суму 919137,08 грн., акт підписано сторонами 04.06.2024.
Вказані документи підписані з обох сторін без зауважень та заперечень.
Крім того, в матеріалах справи наявні довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2023 на суму 425,96000 тис.грн. та за травень 2024 на суму 919,13708 тис. грн., підсумкові відомості ресурсів (витрат - по факту) по об'єкту за грудень 2023 та за березень 2024, розрахунки загальновиробничих витрат до акту КБ-2в по об'єкту за грудень та за березень 2024, та дефектний акт на роботи з поточного ремонту та облаштування споруди цивільного захисту населення /укриття/, що знаходиться у житловому будинку по вул. Нікольська, 4 в м. Миколаєві, який складено представником ТОВ «Будмонтажсєвєр» та затверджено Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради, який містить допис від руки «об'єми робіт по відбиванню штукатурки стін та стелі, а також штукатурення будуть уточнені під час виконання будівельних робіт. /підпис/ Марштуна М.М.».
Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Відповідно до ч. 4 ст. 879 Цивільного кодексу України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.
З метою отримання оплати за виконані роботи ТОВ «Будмонтажсєвєр» виставлено Департаменту рахунки на оплату, а саме: рахунок-фактура №1 від 08.12.2023 на суму 425960,00 грн.; рахунок-фактура №1 від 04.06.2024 на суму 919137,08 грн. Підставою складання зазначених рахунків є договір №423 від 20.10.2023.
На виконання умов договору Департаментом було здійснено оплату ТОВ «Будмонтажсєвєр» за виконані роботи у загальному розмірі 1345097,08 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №1499 від 21.12.2023 на суму 425960,00 грн. та платіжною інструкцією №486 від 21.06.2024 на суму 919137,08 грн.
02.07.2024 уповноваженою особою замовника в електронній системі закупівель опубліковано звіт про виконання договору про закупівлю UA-2023-10-24-002738-а, відповідно до змісту якого замовником за послуги з поточного ремонту та облаштування споруди цивільного захисту населення /укриття/, що знаходиться у житловому будинку по вул. Нікольська, 4 в м. Миколаєві, що здійснені в рамках виконання договору про закупівлю №423 від 20.10.2023 перераховано ТОВ «Будмонтажсєвєр» 1345097,08 грн., джерелом фінансування закупівлі є кошти місцевого бюджету.
Згідно з ч. 9 ст. 42 Закону України «Про публічні закупівлі» уразі закінчення строку дії договору про закупівлю, виконання договору про закупівлю або його розірвання замовник обов'язково оприлюднює звіт про виконання договору про закупівлю.
Виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку про повне виконання сторонами зобов'язань за договором про закупівлю №423 від 20.10.2023, а отже вказаний договір є виконаним.
Щодо суті позовних вимог в контексті стверджуваного прокурором порушення.
З аналізу положень Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель і повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного та Господарського кодексів України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22).
Відповідно до п.п. 1, 4, 5 п. 19 Особливостей істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
- зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
- продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
- погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг).
Пунктами 1, 4, 5 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
- зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
- продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
- погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку.
Вказана норма передбачає можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов'язань у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження (див. постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21).
Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Частинами 1, 3 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
З системного тлумачення норм ЦК України, ГК України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що у цьому випадку передбачена сторонами у договорі така умова як строк виконання робіт або її окремих етапів, є істотною умовою договору про закупівлю.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», які кореспондуються з положеннями підпункту 4 пункту 19 постанови КМУ № 1178, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у т.ч. обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Таким чином, вказані норми передбачають умови та можливість внесення змін до договору про закупівлю, зокрема й стосовно строку виконання зобов'язань лише, якщо сторони це прямо вказали в умовах договору або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін вже після виникнення таких обставин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
Верховним Судом зазначено про безпідставність звуження тлумачення, передбачених пунктом 4 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», випадків допустимого продовження строку дії договору виключно до обставин непереборної сили. При цьому в своїх висновках щодо обов'язковості закладення у тендерній документації та у підписаному сторонами договорі визначення форми документального підтвердження обставин для внесення змін до договору з посиланням на роз'яснення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 та від 24.11.2020 № 3304-04/69987-06 судом, що форма документального підтвердження об'єктивних обставин не визначена ані Законом України «Про публічні закупівлі», ані постановою КМУ № 1178, ані вказаними роз'ясненнями, оскільки вона залежить (є похідною) саме від обставин, що спричинили продовження строку виконання зобов'язань, які не можуть бути відомі наперед учасникам правовідносин, що виключає можливість їх внесення в умови, зокрема, договору на етапі його підписання.
Виходячи з аналізу наведених норм, зміна істотних умов договору про закупівлю, зокрема в частині продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань є правомірною виключно за вказаних вище умов і відбувається у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження; документально підтверджених обставин непереборної сили; документально підтверджених обставин затримки фінансування витрат замовника. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.12.2024 у справі № 916/4679/23.
Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв'язку між ними. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин за рішенням суду, виходячи з принципу свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, частина перша статті 627 ЦК України), є винятковим заходом. Для застосування судом відповідного повноваження потрібна як сукупність чотирьох умов, визначених у частині другій статті 652 ЦК України, так і встановлення того, що розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом (частина четверта цієї статті), тобто що таке розірвання буде необґрунтованим згідно з принципом «найменших негативних наслідків» для сторін договору (п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17).
Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (правова позиція, яка викладена в постановах Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 11.05.2023 у справі № 910/17520/21).
Отже, як було встановлено судом, 20.10.2023 між Департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмонтажсєвєр» (виконавець) укладено договір підряду №423 від 20.10.2023, предметом якого є поточний ремонт та облаштування споруди цивільного захисту населення /укриття/, що знаходиться у житловому будинку по вул. Нікольська, 4 в м. Миколаєві.
У подальшому до вказаного договору сторонами було укладено додаткову угоду №1 від 29.11.2023, додаткову угоду №2 від 15.12.2023, якими продовжувався строк надання послуг, а також додаткову угоду №3 від 01.05.2024, якою зменшено ціну договору.
Як вбачається з матеріалів справи, з матеріалів справи, підставою для продовження строку дії договору є ідентичні за своїм змістом листи ТОВ «Будмонтажсєвєр» від 15.11.2023 та 15.12.2023, у яких відправник просить продовжити термін дії договору у зв'язку з виявленими додатковими роботами та несприятливими погодними умовами, через які потрібен додатковий час, на виконання технологічних процесів будівельних робіт. Інших доказів, які підтверджують несприятливі погодні умови, та перелік виявлених додаткових робіт до суду не подано.
У зв'язку з наведеним суд зауважує наступне. Договір підряду №423 укладено між відповідачами 20.10.2023. Підписанням договору, сторонами було узгоджено такі істотні умови договору, як предмет договору (п. 1.1. договору): «поточного ремонту та облаштування споруди цивільного захисту населення (укриття), що знаходиться в житловому будинку по вул. Нікольська, 4 в м. Миколаєві» та строк його дії (п. 5.1. договору), а саме: «строк дії договору: з моменту підписання сторонами і до 31.12.2023 року, водночас до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором» та строк надання послуг «до 30.11.2023» (п. 5.2. договору). Тому ТОВ «Будмонтажсєвєр» ще при укладенні договору було обізнано як про характер робіт, які необхідно здійснити на виконання умов договору, так і про те, що ці роботи мають бути виконані ще до 30.11.2023 року. Разом з тим, Департамент як замовник мав бути обізнаним про стан приміщення, у якому мали виконуватись роботи, наявність у ньому вентиляції, так у про пору року, коли договір був укладено та роботи повинні бути виконані. Так, відповідачами не спростовано твердження прокурора про відсутність підстав для продовження строку дії договору та не подано до суду відповідні докази.
Відповідно до інформації Миколаївської міської ради №18673/02.02.01-40/08/14/24 від 17.10.2024, яка надана за результатом розгляду запиту прокуратури №51-50/2-8866ВИХ-24 від 16.09.2024, посадовими особами департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради були розглянуті звернення підрядної організації в сукупності з детальним аналізом обставин, та прийняті мотивовані рішення, щодо подовження терміну виконання робіт за договором до 15.12.2023 та 31.03.2024 відповідно.
Разом з тим, з огляду на обставини справи, суд зауважує, що листи підрядника, з якими обумовлено укладення оспорюваних додаткових угод до договору підряду, хоча й були чинником щодо можливого внесення змін до вказаного договору в частині продовження строку виконання робіт і строку дії договору, однак в розумінні Особливостей в постанові КМУ № 1178 не є тими документально підтвердженими об'єктивними обставинами, що спричинили таке продовження. У зв'язку з цим суд вважає частково обґрунтованими доводи прокурора в цій частині позову про те, що додаткова угода №1 від 29.11.2023 та додаткова угода №2 від 15.12.2023 в частині п. 1 укладені між Департаментом та ТОВ «Будмонтажсєвєр» стосовно продовження строку виконання робіт з порушенням норм п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та п.п. 4 п. 19 Особливостей.
Щодо визначеного прокурором способу захисту порушеного права держави суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено завдання господарського судочинства, зокрема це справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Згідно з положеннями статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).
При цьому, відповідно до приписів частин першої та другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Так, вирішуючи кожний конкретний спір на підставі всіх встановлених обставин, суд повинен установити, на захист якого права подано відповідний позов, чи порушене, не визнане або оспорене таке право відповідачем (відповідачами), а також з'ясувати, чи призведе задоволення заявлених вимог до реального та ефективного поновлення порушеного права, та залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Відповідний висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 р. у справі № 925/1265/16.
Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).
При цьому, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява N 38722/02)).Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова КГС ВС від 19.09.2023 № 910/19668/21).
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Положення частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Статтею 215 ЦК України унормовано, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Аналогічні висновки викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 904/5480/19, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.
У справі, що розглядається, прокурор звертаючись до суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради та Держаудитслужби, зокрема, з позовними вимогами про визнання недійсними додаткових угод до договору підряду № 423, укладеного між відповідачами, обґрунтував їх тим, що вказані угоди укладені з порушенням норм про закупівлю робіт за державні кошти, внаслідок чого виконання договору відбулось понад встановлений в ньому строк.
Відповідно до частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто у цій справі позов про визнання недійсними додаткових угод до договору підряду заявлено прокурором в інтересах держави в особі, яка не була стороною цього договору - заінтересованою особою.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, зазначив, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, -перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Вирішуючи спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).
Виходячи з наведеного, захисту підлягає саме наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Між тим, у позовній заяві прокурором не визначено, яким саме чином буде відновлено відновлені права Миколаївської міської ради та Південного офісу Держуадитслужби у разі задоволення позову та визнання додаткових угод до договору недійсними.
Більш того, як вбачається з листа Управління Південного офісу Держаудитслужби в Миколаївській області №151431-17/2334-2024 від 11.12.2024, оскільки 02.07.2024 замовник оприлюднив в електронній системі закупівель звіт про виконання договору про закупівлю (інформація за номером UA-2023-10-24-002738-а), то в Управління Південного офісу Держаудитслужби у відповідності до положень Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні відсутні правові підстави для здійснення моніторингу закупівлі UA-2023-10-24-002738-а.
Наразі прокурор зазначив, що у разі задоволення позову в подальшому виникнуть підстави для звернення з іншим позовом щодо стягнення штрафних санкцій. Однак, на думку суду, заявлені вимоги про визнання оспорюваних додаткових угод до договору підряду недійсними не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечить завданням господарського судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України. Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, в якій Велика Палата Верховного Суду зауважила також, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Як вказано в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 липня 2023 року під час дослідження питання щодо позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним, як належний та (НЕ) ефективний спосіб судового захисту в рамках справи № 912/3751/19, фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч. 1 ст. 216, ст. 387, ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК України) (постанова об'єднаної палати КГС ВС від 26.05.2023 № 905/77/21; постанова КГС ВС від 19.09.2023 № 910/19668/21).
Водночас об'єднана палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 сформувала висновок про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (такий висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з цим, суд зазначає, що визначені прокурором інтереси держави та територіальної громади, які порушені внаслідок укладення спірних додаткових угод, повинні мати матеріальний вираз, а обраний в даній справі прокурором спосіб захисту таких прав, без вимоги про застосування реституції або відшкодування шкоди чи збитків, не може забезпечити їх реального захисту.
Так, надаючи правову оцінку належності обраного прокурором способу захисту порушених прав держави в особі позивача шляхом визнання недійсними додаткових угод до договору підряду, суд вважає, що обраний прокурором спосіб захисту не відповідає змісту та характеру самого порушення з боку відповідача (невиконання у встановлений договором строк зобов'язання зі здійснення поточного ремонту та облаштування споруди цивільного захисту населення (укриття), з урахуванням вищенаведених обставин, а тому цей спосіб не є ефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, адже не може забезпечити поновлення прав позивачів внаслідок його невідповідності змісту порушеного права та характеру спірних правовідносин. Водночас, прокурором не наведено доводів про те, яким чином у вказаний спосіб будуть відновлені права держави в особі позивачів.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 та від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 наведено правовий висновок, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Наразі суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим доводам прокурора і сторін, оскільки така оцінка не впливає на вказані вище висновки суду.
Разом з тим, суд зауважує, що при наданні оцінки всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Вирішуючи питання щодо доцільності надання правової оцінки іншим доводам учасників спору, суд виходить з того, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у цій справі як джерело права.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності та обставини справи, господарський суд вважає, що позовні вимоги керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради та Південного офісу Держаудитслужби не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим не підлягають задоволенню.
З огляду на те, що у задоволенні позову прокурора, пред'явленого в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради та Південного офісу Держаудитслужби, відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору до державного бюджету не підлягають відшкодуванню відповідачем.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва (54001, м. Миколаїв, вул. Вадима Благовісного, буд. 73; e-mail: centr@myk.gp.gov.ua; код ЄДРПОУ 02910048) в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради (54005, м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 26565573) та Південного офісу Держаудитслужби (65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83; e-mail: 151500@dasu.gov.ua; код ЄДРПОУ 40477150) до Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (54005, м. Миколаїв, вул. Адмірала Макарова, буд. 7; e-mail: obshdgkh@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 03365707) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмонтажсєвєр" (79000, м. Львів, вул. Міцкевича А., буд. 6/7; e-mail: vz35023@gmail.com; код ЄДРПОУ 41892181) про визнання недійсними додаткових угод до договору № 423 від 20.10.2023 відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на прокуратуру.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 12.09.2025 року, з урахуванням умов воєнного стану та навантаженості, а також перебуванням судді Ільєвої Л.М. у щорічній відпустці у період з 07.08.2025 по 11.08.2025 року, з 21.08.2025 по 02.09.2025 і 11.09.2025, та тимчасовою непрацездатністю з 04.08.2025 по 06.08.2025 року.
Суддя Л.М. Ільєва