79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
09.09.2025 Справа № 914/1996/25
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Навр Україна», м. Київ
до відповідача: Приватного підприємства «Автобук», м. Львів
про стягнення 130 893,33 грн збитків
Суддя Наталія Мороз
За участю секретаря с/з Олександри Псярук
Представники:
Від позивача: Б. Хіміч
Від відповідача: не з'явився
Суть спору:
Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю «Навр Україна» до Приватного підприємства «Автобук» про стягнення 130 893,33 грн збитків.
Ухвалою суду від 04.07.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення виявлених недоліків.
Ухвалою суду від 21.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; частково задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 19.08.2025.
Ухвалою суду від 24.07.2025 частково задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Навр Україна» від 22.07.2025 про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 19.08.2025 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Навр Україна» про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції та відкладено розгляд справи на 09.09.2025.
В судове засідання 09.09.2025 представник позивача з'явився в режимі відеоконференції. Дав пояснення по суті спору, позов просить задоволити.
Відповідач участі повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причин неучасті суду не повідомив.
Суд зазначає, що поштова кореспонденція надсилалася на адресу Приватного підприємства «Автобук», що вказана у позовній заяві, а також у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: м. Львів, вул. Володимира Великого, 4.
Однак, поштові відправлення були повернуті на адресу суду з відмітками установи поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими конвертами з вкладеннями та Довідками Ф.20.
Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до ч. ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.
Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов'язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.
Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв'язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвали суду вважаються врученими відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи наведене, справа розглядається за наявними матеріалами.
Позиція позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, відповідач не зареєстрував у визначений законом строк податкові накладні за господарськими зобов'язаннями, внаслідок чого, позивач був позбавлений права включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов'язання.
У зв'язку з наведеним позивач зазнав реальних збитків у розмірі 130 893,33 грн, що відповідає сумі ПДВ, яку останній мав би право віднести до податкового кредиту.
Позиція відповідача.
Відповідач участі у судових засіданнях особисто або уповноваженого представника не забезпечив, правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 ГПК України не скористався.
Обставини справи.
07.02.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Навр Україна» (позивач, за договором - покупець) та Приватним підприємством «Автобук» (відповідач, за договором - продавець) укладено договір купівлі-продажу № 200-10.
Згідно умов казаного договору, продавець зобов'язався передати у власність покупця транспортні засоби, а покупець - прийняти та оплатити їх (п.1). Асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару визначаються сторонами у заявці-специфікації та видаткових накладних, за якими продавцем здійснюється передача товару покупцю (п.2.1). Розрахунки за цим договором здійснюються шляхом переказу грошових коштів покупцем на поточний рахунок продавця на умовах післяплати упродовж 5 банківських днів з моменту підписання видаткової накладної (п.4).
На виконання умов договору, 10.02.2025 сторонами складено, підписано та скріплено печатками заявку-специфікацію, згідно з якою продавець зобов'язався передати покупцю «Моторні транспортні засоби для перевезення вантажів: що використовувалися - код УКТ ЗЕД 87033290 10», а саме: марка OPEL, модель VIVARO, він код НОМЕР_1 , рік 2018; у кількості 1 шт; попередньою вартістю 785 360,00 грн. Остаточна ціна товару визначається по факту поставки та вказується у видатковій накладній.
08.02.2025 ПП «Автобук» виставлено ТзОВ «Навр Україна» рахунок на оплату № 19 на суму 785 360,00 грн у тому числі ПДВ 130 893,33 грн.
11.02.2025 продавцем поставлено покупцю зазначений у заявці-специфікації та рахунку на оплату товар на загальну суму 785 360,00 грн, у тому числі ПДВ 20% - 130 893,33 грн, що підтверджується видатковою накладною № 286 від 11.02.2025, підписаною та скріпленою печатками сторін.
11.02.2025 ТзОВ «Навр Україна» здійснено переказ грошових коштів за отриманий товар у розмірі 785 360,00 грн на рахунок ПП «Автобук», що підтверджується платіжною інструкцією № 815 від 11.02.2025.
Однак, як зазначено у позовній заяві, незважаючи на повну та своєчасну оплату покупцем вартості товару, продавцем не виконано свого обов'язку щодо реєстрації податкової накладної на суму 130 893,33 грн ПДВ в Єдиному реєстрі податкових накладних.
20.06.2025 ТзОВ «Навр Україна» подано до податкового органу заяву про допущення продавцем товарів / послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та / або порушення продавцем / покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та / або розрахунку коригування (додаток 6 до податкової декларації з податку на додану вартість).
Крім того, 20.06.2025 позивачем на адресу відповідача надіслано претензію № 20-06-2025 про відшкодування збитків на суму 130 893,33 грн. Однак, поштове відправлення із претензією повернуто відправнику у зв'язку із відсутністю одержувача за вказаною адресою.
Враховуючи наведене, у зв'язку з невиконанням ПП «Автобук» зобов'язань щодо реєстрації податкової накладних, ТзОВ «Навр Україна» звернувся до господарського суду із позовною заявою про стягнення з відповідача 130 893,33 грн збитків, що відповідає сумі ПДВ, яку позивач мав би право віднести до податкового кредиту.
Оцінка суду.
Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
В даному випадку, між сторонами виникло господарське зобов'язання на підставі договору купівлі-продажу № 200-10 від 07.02.2025.
Статтею 655 ЦК України, передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.7 ст. 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Згідно з пунктом 201.10 ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 01.07.2017 в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження. З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/ розрахунок коригування в електронному вигляді.
Відтак, п. 201.10 ст. 201 ПК України покладено на продавця товарів/послуг обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Вказані висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 906/824/21, від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21, від 03.12.2018 у справі № 908/76/18.
Однак, станом на день розгляду справи, докази здійснення ПП «Автобук» реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної на суму 130 893,33 грн - відсутні.
Отже, відповідачем, допущено порушенням вимог п. 201.10 ст. 201 ПК України, у зв'язку з чим позивач був позбавлений права включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання.
За приписами ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Підставою для відшкодування збитків відповідно до п. 1 ст. 611 ЦК України є порушення зобов'язання.
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
В даному випадку, наявний прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкову накладну та неможливістю включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на суму 130 893,33 грн, яка фактично є збитками, а отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов'язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.
Вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.
Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 925/556/21.
Крім того, факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов'язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни (постанова Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 07.06.2023 у cправі № 916/334/22).
З огляду на викладене, обставини, на які посилається позивач - обґрунтовані наявними в матеріалах справи доказами, не спростовані відповідачем, а відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення.
Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.
Враховуючи досліджені та встановлені вище обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, не спростовані відповідачем та підлягають до задоволення.
Судові витрати.
Оскільки спір виник через неправомірні дії відповідача, судовий збір, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача повністю.
Суд також звертає увагу позивача, що нормативно-правовим актом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору є Закон України "Про судовий збір".
Відповідно до ст. 4 вказаного Закону, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір", ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 3028 гривень.
Згідно з ч.3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
В даному випадку, за подання до господарського суду через систему «Електронний суд» позову майнового характеру позивач повинен сплатити судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено 3 028,00 грн судового збору, згідно платіжного документа № 1050 від 27.06.2025.
Судом встановлено, що позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України судового збору у розмірі 605,60 грн (у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом).
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З підстав відсутності клопотання позивача про повернення судового збору, суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Автобук» (м. Львів, вул. Володимира Великого, 4, ідентифікаційний код 44617040) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Навр Україна» (м. Київ, вул. Милославська, будинок 2-В, квартира 6, ідентифікаційний код 42945113) - 130 893,33 грн збитків та 2 422,40 грн судового збору.
Рішення складено 15.09.2025
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Мороз Н.В.