ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.09.2025Справа № 904/2718/25
За позовом Комунального закладу "Центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю "Мальва" Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Синергія Систем", м. Київ
про стягнення 92 031,47 грн, -
суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Мамонов Я.О. (представник за довіреністю від 17.05.2022 року);
від відповідача: не з'явились.
27.05.2025 року до Господарського суду Дніпропетровської області надійшов позов Комунального закладу "Центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю "Мальва" Дніпропетровської обласної ради (позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Синергія Систем" (відповідач) суми заборгованості в розмірі 31 920,00 грн, суми пені в розмірі 1 008,15 грн і суми інфляційних втрат в розмірі 223,44 грн, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору №64 від 18.12.2023 року та суми заборгованості в розмірі 52 920,00 грн, суми пені в розмірі 1 674,44 грн, суми штрафу в розмірі 3 915,00 і суми інфляційних втрат в розмірі 370,44 грн, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору №25 від 18.04.2024 року, в частині отоварення придбаних позивачем талонів на пальне.
Ухвалою від 02.06.2025 року справу №904/2718/25 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду міста Києва, матеріали №904/2718/25 передані на розгляд судді Морозову С.М.
Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.
З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду від 30.06.2025 року в електронному вигляді було надіслано відповідачу в його електронний кабінет (довідка про доставку електронного листа 01.07.2025 року міститься в матеріалах справи).
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 16.07.2025 року (включно).
Відповідач правом на подачу до суду відзиву на позовну на заяву не скористався.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
18.12.2023 між Комунальним закладом «Центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Мальва» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія систем" (постачальник) укладено Договір №64 (надалі - Договір №64), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити замовникові товар, зазначений в цьому Договорі бензин А-95 та дизельне паливо (для генераторів) (ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник - 09130000-9 Нафта і дистиляти), а замовник - прийняти і оплатии даний товар в порядку та на умовах, визначених в цьому Договорі.
Відпуск товару замовнику (його представника - особам, у яких наявні відповідні скретч-карти (талони) здійснюється тільки після їх пред'явлення. (п. 1.4. Договору №64).
Ціна цього Договору ставновить 78 300,00 грн у тому числі ПДВ 13 050,00 грн. (п. 3.1. Договору №64).
Згідно п. 4.1. Договору №64 розрахунки здійснюються за рахунок коштів обласного бюджету протягом 30 днів після отримання товарів на підставі видаткової накладної відповідно до ч. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунки за поставлений товар здійснюються протягом 30-ти робочих днів дати отримання «замовником» бюджетного фінансування на свій реєстраційний рахунок у відділенні Державного казначейства.
Передача замовнику бензину, дизенльнго палива за талонами здійснюється на автозаправочних станціях (надалі АЗС), зазначених у Додатку 2 цього Договору, шляхом заправки в металеві каністри замовника при пред'явленні довіреними особами замовника талонів. (п. 5.5. Договору №64).
Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2023 року, в частині фінансових зобов'язань - до повного їх виконання сторонами. (п. 11.1. Договору №64).
Додатком № 1 до Договору №64 сторонами узгоджено Специфікацію на суму 78 300,00 грн., відповідно до якої поставці підлягає бензин А-95 у кількості 550 л та дизельне паливо у кількості 900 л.
Згідно видаткової накладної №2408 від 20.12.2023 відповідачем передано позивачу скретч-картки (бензин А-95, дизельне паливо) на пальне на загальну суму 13 050,00 грн, які оплачено позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією №528 від 22.12.2023 на суму 78 300,00 грн.
Окрім того, 18.04.2024 між Комунальним закладом «Центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Мальва» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Синергія систем" (постачальник) укладено Договір №25 (надалі - Договір №25), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати покупцеві, а покупець оплачує й приймає бензин А-95за кодом ДК 021:2015 09130000-9 «Нафта і дистиляти» (в талонах або еквівалент), в подальшому іменовані товар по бланках внутрішнього обігу (надалі - талони) постачальника, в асортименті, кількості і за цінами, зазначеними у специфікації, що є невід'ємною частиною цього Договору.
Загальна ціна цього Договору 97 200,00 грн з ПДВ у сумі 16 200,00 грн. (п. 2.2. Договору №25).
Згідно п. 3.1. Договору №25 покупець зобов'язується здійснити оплату вартості товару, визначеної в видатковій накладній (акті прийому-передачі) на поточний рахунок постачальника на підставі ст. 49 Бюджетного кодексу України протягом 5 календарних днів з моменту підписання видаткової накладної.
Передача товару здійснюється покупцю цілодобово по талонах постачальника, що є документом обов'язкової звітності і підставою для відвантаження товару з АЗС, що обслуговують талони постачальника. Адреси АЗС надаються додатково згідно карти-схеми. (п. 3.2. Договору №25).
Відповідно до п. 4.7. Договору №25 в разі не отримання всього товару в строки зазначені у п. 4.6. цього Договору, покупець має право: обміняти талони згідно діючих тарифів та прайс-листів постачальника на день обміну талонів; повернути кошти, що відповідають вартості товару, який не може бути отриманий покумцем по талонам постачальника, виходячи з вартості товару вказаної у видаткових накладних.
Даний Договір набирає сили з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2024 роук, а в частині розрахунків до повного їх виконання. (п. 8.1. Договору №25).
Додатком № 1 до Договору №25 сторонами узгоджено Специфікацію на суму 97 200,00 грн., відповідно до якої поставці підлягає бензин А-95 у кількості 1800 л.
Згідно видаткової накладної №984 від 19.04.2024 відповідачем передано позивачу скретч-картки (бензин А-95) на пальне на загальну суму 97 200,00 грн, які оплачено позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією №135 від 25.04.2024 на суму 97 200,00 грн.
Як повідомив позивач, станом на 26 травня 2025 року позивач не зміг реалізувати своє право на отримання пального, оскільки всі заправні станції відповідача не працють.
Відповідно до бухгалтерської довідки від 21.05.2025 року постачальником не поставлено замовнику товару:
- за Договором №64 - 480 л бензину А-95 та 500 л дизельного палива на суму 52 920,00 грн;
- за Договором №25 - 580 л бензину А-95 на суму 31 320,00 грн;
Позивач зазначив, що відповідач не повідомляв позивача ані про зміну АЗС, ані про заміну талонів, ані про припинення відпуску товару по талонам, ані про причини такого припинення.
28 квітня 2025 року позивачем було направлено до відповідача лист-претензію №43-4/01/25, в якій повідомив про невиконання умов договорів №64 та №25 і просив повернути сплачені кошти у сумі 84 420,00 грн.
Відповідач відповіді не зазначений лист-претензію позивачу не надав, кошти не повернув.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач вказав, що відповідачем належним чином не виконано взяті договірні зобов'язання в частині поставки товару, в зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 31 920,00 грн, суму пені в розмірі 1 008,15 грн і суму інфляційних втрат в розмірі 223,44 грн за Договором №64 від 18.12.2023 року та суму заборгованості в розмірі 52 920,00 грн, суму пені в розмірі 1 674,44 грн, суму штрафу в розмірі 3 915,00 і суму інфляційних втрат в розмірі 370,44 грн за Договором №25 від 18.04.2024 року.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав, доводів позивача не спростував.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом встановлено, що між сторонами було погоджено всі істотні умови договорів поставки.
На виконання Договору №64 згідно видаткової накладної №2408 від 20.12.2023 відповідачем передано позивачу скретч-картки (бензин А-95, дизельне паливо) на пальне на загальну суму 13 050,00 грн, які оплачено позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією №528 від 22.12.2023 на суму 78 300,00 грн.
На виконання Договору №25 згідно видаткової накладної №984 від 19.04.2024 відповідачем передано позивачу скретч-картки (бензин А-95) на пальне на загальну суму 97 200,00 грн, які оплачено позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією №135 від 25.04.2024 на суму 97 200,00 грн.
У свою чергу, з огляду на встановлений умовами Договорів порядок поставки (відпуску) пального, відповідач свій обов'язок виконав частково.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Спільним Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики 20.05.2008 року № 281/171/578/155 затверджено Інструкцію про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка згідно ст. 1 встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів, та поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів. Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.
За визначенням викладеним у Інструкції, талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
При цьому, сплачена позивачем сума коштів у розмірі 175 500,00 грн, щодо якої між сторонами виник спір, за своєю правовою природою є саме попередньою оплатою.
Правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Згідно з ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Суд встановив факт перерахування позивачем на рахунок відповідача попередньої оплати товару в сумі 78 300,00 грн за Догвором №64 та в сумі 97 200,00 грн за Договором №25.
Відповідачем, у свою чергу, поставку товару у встановлений Договором строк здійснено не було, з огляду на що невиконаним залишилось зобов'язання з поставки товару вартістю 84 840,00 грн (52 920,00 грн за Договором №64 та 31 920,00 грн за Договором №25).
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відтак суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару є таким, що настав.
Згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, припис частини другої статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18.
Право на повернення попередньої оплати (в тому числі на підставі умов Договору) виникає у покупця автоматично, оскільки закон вимагає від останнього обрати очікувану форму поведінки продавця: поставка товару або повернення попередньої оплати. Таким чином, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
У свою чергу, позивачем не надано суду жодного доказу звернення до відповідача з вимогою/претензією, якою він реалізував би своє право на повернення попередньої оплати.
Законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - позову.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 28.02.2019 у справі № 912/2275/17.
28 квітня 2025 року позивачем було направлено до відповідача лист-претензію №43-4/01/25, в якій повідомив про невиконання умов договорів №64 та №25 і просив повернути сплачені кошти у сумі 84 420,00 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки позивачем пред'явлено вимогу про повернення передоплати за непоставлений товар у формі позову, строк повернення коштів є таким, що настав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.
Матеріали справи також не містять доказів на підтвердження повернення відповідачем суми попередньої оплати.
З огляду на викладене, позовна вимога про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 84 840,00 грн (52 920,00 грн за Договором №64 та 31 920,00 грн за Договором №25) визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 1 008,15 грн за Договором №25, пеню в розмірі 1 674,44 грн за Договором №64, штраф в розмірі 3 915,00 грн за Договором №64, інфляційні втрати в розмірі 223,44 грн за оговором №25 та інфляційні втрати в розмірі 370,44 грн за Договором №64.
Пунктом 7.2. Договору №64 передбачено, що у разі затримки поставки товару або поставки в неповному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару за кожен день затримки.
Пунктом 7.3. Договору №64 передбачено, що за ордносторонню необгрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань, що випливають з цього Договору винна сторона несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 5% від ціни товару, зазначеної в специфікації (Додаток №1 до Договору), що є невід'ємною частиною Договору.
Пунктом 5.2. Договору №25 передбачено, що сторони несуть повну матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов Договору згідно чинного законодаввства України. Постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день затримки поставки товару понад терміни, встановлені п. 3.2., 4.3. Договору.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відтак, здійснивши перерахунок пені та штрафу, у межах визначених позивачем періодів, з урахування наведеного, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягає пеня в розмірі 1 008,15 грн за Договором №25, пеня в розмірі 1 674,44 грн за Договором №64 та штраф в розмірі 3 915,00 грн за Договором №64.
В свою чергу, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.
Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що позивачем він здійснений вірно, а тому, до стягнення з відповідача підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 223,44 грн за Договором №25 та сума інфляційних втрат в розмірі 370,44 грн за Договором №64, що загалом становить 593,88 грн.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 84 840,00 грн (31 920,00 грн за Договором №25 та 52 920,00 грн за Договором №64), сума штрафу за Договором №64 в розмірі 3 915,00 грн, сума пені в розмірі 2 682,59 грн (1 008,15 грн за Договором №25 та 1 674,44 грн за Договором №64) та сума інфляційних втрат в розмірі 593,88 грн (223,44 грн за Договором №25 та 370,44 грн за Договором №64).
Щодо вимог позивача про покладення на відповідача понесених ним витрат на оплату послуг адвоката на суму в розмірі 7 000,00 грн, Суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).
Як вбачається з матеріалів справи, 16.04.2025 року між адвокатським бюро «Юридичний радник О.Терещенко» та позивачем (замовник) було укладено Договір №30, відповідно до якого адвокатське бюро зобов'язалось надати замовнику правничу допомогу з представлення інтересів замовника.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано до суду:
- Акт наданних послуг №1 від 16.04.2025 року до Договору №30 від 16.04.2025 року;
- платіжна інструкція №171 від 25.04.2025 року на суму в розмірі 7 000,00 грн.
Проаналізувавши зазначені вище докази, заперечення відповідача, враховуючи час на підготовку матеріалів, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Судовий збір, у розмірі 2 422,40 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Синергія Систем» (ідентифікаційний код 44876120, місцезнаходження: 01041, м. Київ, вул. Маккейна Джона, буд. 40) на користь Комунального закладу «Центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Мальва» (ідентифікаційний код 39074148, місцезнаходження: 49015, м. Дніпро, вул. Тютюнова, буд. 1) суму коштів в розмірі 84 840,00 грн (вісімдесят чотири тисячі вісімсот сорок гривень 00 копійок), суму штрафу в розмірі 3 915,00 грн (три тисячі дев'ятсот п'ятнадцять гривень 00 копійок), суму пені в розмірі 2 682,59 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят дві гривні 59 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 593,88 грн (п'ятсот дев'яносто три гривні 88 копійок), суму судового збору в розмірі 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн (сім тисяч гривень 00 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С. МОРОЗОВ