ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА вул. Б.Хмельницького, 44-В, м.Київ, 01054, тел. (044) 334 68 95 e-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua, web: ki.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 05379487
м. Київ
04.09.2025Справа № 910/8141/24 (910/5002/25)
Господарський суд міста Києва у складі судді Стасюка С.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко М.О., дослідивши матеріали справи
за заявою розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-107" (03191, місто Київ, вул. Василя Касіяна, будинок 8; ідентифікаційний код 21687515) арбітражного керуючого Заріцького Юрія Миколайовича
до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника
у справі № 910/8141/24
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" (03187, місто Київ, пр-т Академіка Глушкова, будинок 40, офіс 315; ідентифікаційний код 38039872)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-107" (03191, місто Київ, вул. Василя Касіяна, будинок 8; ідентифікаційний код 21687515)
про банкрутство
Представники учасників справи: згідно протоколу судового засідання
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/8141/24 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс" про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-107" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2024.
Розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Заріцький Юрій Миколайович звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою до ОСОБА_1 про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника, в якій просить суд:
- покласти на ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) солідарну відповідальності за незадоволення вимог кредиторів у справі № 910/8141/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-107" (03191, місто Київ, вулиця Василя Касіяна, будинок 8; ідентифікаційний код 21687515).
- стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-107" (03191, місто Київ, вулиця Василя Касіяна, будинок 8; ідентифікаційний код 21687515) 3 064 826, 22 грн. в якості солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-107" (03191, місто Київ, вулиця Василя Касіяна, будинок 8; ідентифікаційний код 21687515).
Згідно відповідей з Єдиного державного демографічного реєстру № 1351497 від 06.05.2025 адреса реєстрації ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 позовну заяву розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-107" арбітражного керуючого Заріцького Юрія Миколайовича залишено без руху та встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду: уточненої позовної заяви із зазначенням вірної адреси відповідача ОСОБА_1 ; доказів направлення копії позовної заяви і доданих до неї документів ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 .
08.05.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла заява арбітражного керуючого Заріцького Юрія Миколайовича про усунення недоліків із доданими до неї доказами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 прийнято заяву розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Заріцький Юрій Миколайович до ОСОБА_1 про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника до розгляду в межах справи № 910/8141/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-107" та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 12.06.2025.
21.05.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про вступ (залучення) у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
У підготовчому засіданні 12.06.2025 судом було відмовлено у задоволенні заяви про залучення у справу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (дана інформація занесена до протоколу с/з 12.06.2025).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 відкладено підготовче засідання на 10.07.2025.
У підготовчому засіданні 10.07.2025 суд ухвалив про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті; ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2025 справу призначено до розгляду по суті на 14.08.2025.
13.08.2025 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 14.08.2025 було задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи; ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2025 відкладено розгляд справи на 04.09.2025.
У судовому засіданні 04.09.2025 розпорядник майна просив суд про задоволення даної заяви.
Відповідач у судове засіданні не з'явився, причини неявки суд не повідомив, про місце, дату та час повідомлявся належним чином.
Дослідивши заяву розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Заріцький Юрій Миколайович про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника ОСОБА_1 , суд вказує наступне.
В обґрунтування поданої заяви заявник вказує, що ОСОБА_1 найпізніше в період з 31 грудня 2019 року (надкритична неплатоспроможність) по 31 січня 2020 року (один місяць з виникнення надкритичної неплатоспроможності) був зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Проте, провадження у справі № 910/8141/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-107" відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 за заявою ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" а не за заявою боржника. Отже, ОСОБА_1 , як керівник боржника, допустив порушення вимог ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства та має бути притягнутий до солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів.
Так, за приписами абзацу першого частини шостої статті 34 КУзПБ (тут і надалі у редакції цього Кодексу, чинній на момент звернення із заявою про покладення солідарної відповідальності у спірних правовідносинах) визначено, що боржник зобов'язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство у разі виникнення неплатоспроможності, зокрема якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами або якщо розмір грошових зобов'язань боржника, строк виконання яких настав, перевищує вартість активів боржника, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно абзацу другого частини шостої цієї статті КУзПБ, якщо органи управління боржника допустили порушення цих вимог, вони несуть солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання порушення органами управління боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначених осіб.
За змістом наведених норм слідує, що солідарна відповідальність керівника боржника - це вид спеціальної цивільно та господарсько-правової відповідальності, відповідно до якої при здійсненні провадження у справі про банкрутство керівник боржника, який не звернувся до господарського суду у місячний термін у разі наявності загрози неплатоспроможності, підлягає притягненню до солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів відповідно до заяви кредитора, після виявлення такого порушення ухвалою господарського суду.
Отже, солідарна відповідальність полягає у залученні третіх осіб - керівника боржника (органів управління боржника), який (які) не звернувся (звернулися) до господарського суду про відкриття провадження у справі про банкрутство в місячний термін у разі наявності загрози неплатоспроможності юридичної особи, щодо якої в подальшому відкрито та здійснюється провадження у справі про банкрутство, до солідарного обов'язку з виконання грошових зобов'язань боржника.
Тобто, солідарна відповідальність є правовим механізмом захисту та відновлення прав кредиторів (які були необізнані з вини боржника про стан його неплатоспроможності як під час вступу з ним у господарські відносини, так й після цього, під час погіршення платоспроможності боржника до стану загрози неплатоспроможності) за рахунок особистого майна керівника (органів управління) боржника, тобто майна, відмінного від майна боржника (постанови Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 910/3191/20, від 15.06.2021 у справі № 910/2971/20, від 14.09.2021 у справі № 902/1023/19, від 30.03.2023 у справі № 910/13909/20, від 20.07.2023 у справі № 924/408/21).
Зазначене дає підстави для висновку про те, що застосуванням "солідарної відповідальності" законодавець стимулює виконання боржником обов'язку з подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство за наявності відповідних умов (загрози неплатоспроможності), тоді як для кредитора подання такої заяви є правом, обумовленим лише наявністю у нього незадоволених/ невиконаних боржником зобов'язань за вимогами кредитора (ст. 1, ч. 1, 2 ст. 34, ч. 6 ст. 39 КУзПБ).
При цьому, задоволення кредитором або кредиторами своїх вимог за рахунок солідарної відповідальності керівника та/або органів управління боржника, тобто інших осіб, ніж боржник, не призводить до зміни розміру або складу ліквідаційної маси боржника у бік зменшення активів, за рахунок яких підлягають задоволенню кредиторські вимоги, а навпаки, має наслідком зменшення сукупного розміру кредиторських вимог і, як наслідок, більш ефективне задоволення таких кредиторських вимог.
Беручи до уваги принцип конкурсного імунітету, що діє разом із принципом судового контролю під час здійснення процедур банкрутства, не допускається стягнення кредитором або кредиторами з керівника/органів боржника коштів у рахунок індивідуального погашення заявлених вимог поза межами конкретної конкурсної процедури.
У справі про банкрутство солідарна відповідальність покладається за таке порушення (неподання боржником, який перебував у стані загрози неплатоспроможності, заяви про відкриття справи про банкрутство), наслідком якого є такі негативні наслідки, як неможливість виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами у разі задоволення вимог одного або кількох кредиторів боржника.
Сутність солідарної відповідальності полягає у залученні керівника боржника - юридичної особи щодо якої здійснюється провадження у справі про банкрутство, до солідарного обов'язку з виконання грошових зобов'язань боржника як правового механізму захисту та відновлення прав кредиторів, які будучи своєчасно необізнаними з його вини про стан неплатоспроможності боржника, а саме про суттєву диспропорцію між обсягом зобов'язань боржника і розміром його активів, вступили з ним у правовідносини (хоча могли б не вступати) внаслідок чого позбавлені можливості задовольнити наявні в них вимоги до боржника.
Підставами покладення на керівника боржника солідарної відповідальності є порушення керівником боржника визначеного абзацом першим частини шостої статті 34 КУзПБ обов'язку та строку звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, факт чого за абзацом другим частини шостої вказаної статті встановлюється судом, який здійснює провадження у справі про банкрутство. Будь-яких інших підстав для покладення солідарної відповідальності у справі про банкрутство на керівника боржника КУзПБ не передбачено.
Суд відзначає, що у справі про банкрутство солідарна відповідальність покладається за таке порушення (неподання боржником, який перебував у стані загрози неплатоспроможності, заяви про відкриття справи про банкрутство), наслідком якого є такі негативні наслідки, як неможливість виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами у разі задоволення вимог одного або кількох кредиторів боржника.
У зв'язку із чим, суд дійшов висновку, що солідарна відповідальність має деліктну природу, що узгоджується із частиною першою статті 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Саме у такому розумінні Велика Палата Верховного Суду витлумачила положення про інший вид відповідальності у справі про банкрутство третіх осіб за зобов'язаннями боржника - про субсидіарну відповідальність, а саме частину другу статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства в постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20), пункти 78-81), застосувавши підхід, відповідно до якого доведенням боржника до банкрутства боржнику завдаються збитки, які і спричиняють його неплатоспроможність, і завдані не кредиторам боржника, а самому боржнику.
Звернення у цьому провадженні до висновків Верховного Суду про субсидіарну відповідальність обумовлено тим, що правовідносини, що виникають у разі доведення боржника до банкрутства і у разі недотримання вимоги про своєчасне звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, мають відмінні і подібні риси.
Відмінність полягає в тому, що у першому випадку боржник не був неплатоспроможним, але став таким внаслідок зменшення його майнової сфери через дії чи бездіяльність винних осіб (унаслідок чого боржник не може повністю задовольнити вимоги кредиторів за рахунок наявного майна); а в другому - боржник вже був неплатоспроможним, але через бездіяльність (недбалість) органів управління боржника майновий стан боржника має очевидні ризики погіршитися, внаслідок чого боржник втратить можливість або може меншою мірою задовольнити вимоги кредиторів за рахунок наявного майна.
Подібність полягає в тому, що в обох випадках негативні наслідки настають у зв'язку із зменшенням майнової сфери боржника через дії чи бездіяльність винних осіб. За правовою природою зазначене зменшення майнової сфери боржника є збитками (частина друга статті 22 ЦК України), які завдані боржнику такими особами.
Отже, попри застосування законодавцем терміна "субсидіарна відповідальність за зобов'язаннями боржника", йдеться про відшкодування збитків на користь самого боржника, а його кредитори мають похідний інтерес у стягненні збитків з винних осіб на користь боржника, оскільки збільшення майнової сфери боржника підвищує їх можливість більш повно задовольнити свої вимоги (з дотриманням принципів черговості та пропорційності задоволення вимог в межах однієї черги), тоді як кредитори боржника не є кредиторами щодо винних осіб.
Таким чином, у КУзПБ не лише термін "субсидіарна відповідальність за зобов'язаннями боржника" застосовується в іншому значенні, ніж згідно з положеннями ЦК України (на що вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункт 80), а й термін "солідарна відповідальність за незадоволення вимог кредиторів" у частині шостій статті 34 КУзПБ.
А тому положення частини шостої статті 34 КУзПБ з урахуванням статті 22 ЦК України та mutatis mutandis наведених висновків Великої Палати Верховного Суду слід розуміти як відповідальність порушника за збитки, завдані боржнику, а відповідно, і його кредиторам.
Суд також відзначає, що законодавець не встановлює обмежень для притягнення до солідарної відповідальності колишнього керівника (членів органів управління боржника), оскільки норма частини шостої статті 34 КУзПБ не містить жодних обмежень щодо покладення такої відповідальності на керівника (члена органу управління) боржника, повноваження якого (яких) на час відкриття або здійснення провадження у справі про банкрутство припинились
У цьому висновку суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 09.06.2022 у справі № 904/76/21 (пункт 176).
Для покладення солідарної відповідальності на керівника / члена органу управління боржника істотне значення має встановлення моменту виникнення в нього обов'язку звернутися до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Момент виникнення такого обов'язку залежить у кожному конкретному випадку від наявності об'єктивних юридичних фактів, що підтверджують виникнення загрози неплатоспроможності і вочевидь свідчать про неможливість продовження нормальної господарської діяльності без негативних наслідків для боржника та його кредиторів.
За буквального прочитання частини шостої статті 34 КУзПБ загроза неплатоспроможності відповідно до цього Кодексу настає у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.
А тому для покладення солідарної відповідальності у справі про банкрутство доцільним є визначення моменту, коли задоволення нею вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.
Умовами для встановлення щодо боржника такого складного за своїм змістом юридичного факту, як загроза неплатоспроможності боржника, є одночасна (зокрема, протягом місячного періоду, визначеного частиною шостою статті 34 КУзПБ) наявність таких юридичних фактів: 1) існування у боржника щонайменше перед двома кредиторами зобов'язань, строк виконання яких настав та визначається за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо); 2) розмір всіх активів боржника є меншим, ніж сумарний розмір зобов'язань перед всіма кредиторами боржника, строк виконання яких настав за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо), тобто такий майновий стан боржника за всіма його показниками (основними фондами, дебіторською заборгованістю, строк виконання зобов'язань щодо якої настав, тощо), який за оцінкою сукупної вартості всіх активів боржника очевидно не здатний забезпечити задоволення вимог виконання зобов'язань перед всіма кредиторами, строк виконання яких настав, ні у добровільному, ні у передбаченому законом примусовому порядку.
При цьому зобов'язання, що підтверджують виникнення загрози неплатоспроможності, мають бути реальними та документально підтвердженими.
Отже, загроза неплатоспроможності боржника розкривається законодавцем через його фінансово-економічний стан, основним визначальним критерієм якого є нездатність боржника відповісти за своїми зобов'язаннями належним йому майном (активами) і тим самим виконати грошові зобов'язання в повному обсязі перед всіма кредиторами.
Фінансово-економічний стан, що визначається на підставі відповідних показників матеріального, фінансового стану боржника та стану його господарської діяльності (з контрагентами тощо) як загроза неплатоспроможності, має бути не умовно-тимчасовим, а стабільно-незворотним для боржника і наслідки такого стану мають безпосередньо впливати на стан розрахунків з кредиторами.
Саме така стійкість та незворотність стану фінансово-господарської діяльності боржника, зокрема в частині розрахунків з кредиторами, і відрізняє загрозу неплатоспроможності боржника від іншого його стану фінансово-господарської діяльності, що має тимчасовий характер, і передбачає реальну (обґрунтовану матеріально-фінансовими показниками) можливість боржника у межах звичайної господарської діяльності у розумні строки змінити та відновити свої фінансові й економічні показники, що нададуть можливість боржнику в межах звичайного режиму господарської діяльності виконувати свої зобов'язання перед контрагентами та задовольняти грошові вимоги кредиторів.
При цьому доцільно враховувати реальні (доведені належними доказами) майбутні зміни вартості та/або складу активів, з використанням яких можуть бути задоволені вимоги кредиторів, що відбудуться (повинні відбутись) протягом відповідного місяця, тому що керівник має право посилатись на реальні очікування зміни складу та вартості активів, фінансового стану підприємства з огляду на його господарську діяльність.
У практиці Верховного Суду виявлення "ознак загрози неплатоспроможності" пов'язане з наданням судами оцінки:
- зібраним у справі доказам щодо підстав, обставин та дати виникнення у боржника перед кредитором зобов'язання, невиконання якого обумовило звернення із заявою про відкриття провадження у цій справі;
- доказам, наданим на підтвердження підстав, обставин та дати виникнення у боржника зобов'язань перед іншими кредиторами у справі;
- доказам щодо вартості майнових активів боржника станом на той звітний період, коли у нього виникли та одночасно тривали зобов'язання перед щонайменше двома кредиторами боржника (заявником у спорі про покладення солідарної відповідальності та ще одним із кредиторів боржника, постанова Верховного Суду від 14.09.2021 у справі № 902/1023/19).
Крім того, судом можуть бути враховані висновки експертів (фахівців), аудиторські висновки, висновки за результатами перевірки фінансово-господарської діяльності боржника, у тому числі податковими органами, доповідні записки (інші звернення до керівника) працівників боржника (бухгалтерів, юристів тощо) про наявність відповідних обставин та загроз, фінансово-господарська та/або податкова звітність щодо діяльності боржника, рішення суду про стягнення або інші обмеження щодо фінансово-господарської діяльності боржника тощо.
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, зокрема викладеною у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 903/988/20, від 09.06.2022 у справі №904/76/21, частиною 6 статті 34 КУзПБ закріплено презумпцію вини керівника (органів управління) боржника у недотриманні ним обов'язку визначеного абзацом першим цієї норми, адже положення абзацу першого цієї норми визначають імперативний обов'язок керівника (органів управління) боржника зі звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Така презумпція полягає в наявності причинно-наслідкового зв'язку між неподанням керівником (органами управління) боржника заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство та негативними наслідками для кредиторів у вигляді неможливості погашення збільшеної заборгованості.
Однак наведена презумпція є спростовною, оскільки керівник боржника, на якого покладено тягар доведення відповідних обставин, може довести відсутність причинного зв'язку між неможливістю задоволення вимог кредиторів і невиконанням ним обов'язку, визначеного абзацом першим частини шостої статті 34 КУзПБ, щодо звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Тлумачення норм статей 13, 92 ЦК України у взаємозв'язку з положеннями статті 3 КУзПБ свідчить, що керівник (орган управління) боржника зобов'язаний діяти добросовісно, розумно не лише по відношенню до юридичної особи, а й щодо кредиторів та, враховуючи права та законні інтереси останніх, повинен своєчасно їх інформувати про стан неплатоспроможності боржника, сприяти їм в отриманні такої інформації, що має вплив на прийняття ними рішень щодо порядку взаємодії з боржником.
Невиконання керівником (органами управління) боржника вимог абзацу 1 частини 6 статті 34 КУзПБ щодо звернення до суду в місячний строк за наявності визначених цією нормою підстав із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника свідчить по суті про недобросовісне приховування ним від кредиторів інформації щодо незадовільного майнового становища боржника.
Керівник боржника як особа, що притягується до солідарної відповідальності, спростовуючи названу презумпцію, має право довести добросовісність, розумність своїх дій у недотримані вимог абзацу 1 частини 6 статті 34 КУзПБ.
Якщо керівник (орган управління) боржника доведе, що виникнення обставин визначених абзацом 1 частини 6 статті 34 КУзПБ не свідчило про стан загрози неплатоспроможності, тобто об'єктивне банкрутство (критичний момент з настанням якого боржник через зниження вартості чистих активів став нездатним у повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів, у тому числі і щодо сплати обов'язкових платежів), і він, незважаючи на тимчасові фінансові ускладнення, добросовісно розраховував на їх подолання в розумний строк, доклав залежних від себе максимальних зусиль для досягнення такого результату, то такий керівник (орган управління) з урахуванням загальноправових принципів юридичної відповідальності може бути звільненим від солідарної відповідальності.
Так, обов'язок керівника щодо звернення до суду із заявою про банкрутство виникає у момент, коли добросовісний та сумлінний керівник, який перебуває у подібних обставинах, у рамках стандартної управлінської практики, враховуючи масштаб діяльності боржника, мав об'єктивно визначити наявність факту загрози неплатоспроможності останнього.
Бездіяльність керівника, який ухиляється від виконання покладеного на нього КУзПБ обов'язку щодо подання заяви боржника про власне банкрутство, є протиправною, винною, спричинює майнові втрати кредиторів і публічно-правових утворень, порушує як приватні інтереси суб'єктів цивільних правовідносин так і публічні інтереси держави. Аналогічні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 904/76/21, від 06.10.2022 у справі № 903/988/20.
За змістом наведених норм суб'єкт солідарної відповідальності пов'язується з особою керівника Боржника (як одноосібний орган управління), а з набранням чинності з 15.04.2023 змін, що були внесені Законом України № 2971-IX від 20.03.2023 в положення частини шостої статті 34 КУзПБ, з органами управління боржника (які можуть бути як одноосібний, так і колективний орган управління).
Крім цього, суб'єктом солідарної відповідальності (одноосібним або колективним) також може бути особа (особи), що за законом, статутом, рішенням власників тощо виконує обов'язки керівника (органів управління) та, відповідно, діє від імені Боржника у правовідносинах з третіми особами.
При цьому, належний суб'єкт солідарної відповідальності у справі про банкрутство за правилами частини шостої статті 34 КУзПБ визначається тією особою (особами), яка була або одноосібним керівником, або які були у складі колегіального органу управління як на момент виникнення обставин загрози неплатоспроможності боржника, так і протягом періоду, коли ці обставини залишались незмінними стосовно боржника, зокрема, до моменту, коли справа про банкрутство була ініційована кредитором (або боржником з порушенням встановленого частиною шостою статті 34 КУзПБ місячного строку).
Наведений висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, сформульованим в постанові від 04.07.2023 у справі № 911/293/21 (911/682/22) (пункт 7.8), згідно з яким у разі, якщо суди, досліджуючи обставини справи по банкрутство, встановлять, що обставини загрози неплатоспроможності юридичної особи тривали певний час (більше одного місяця), протягом цього часу керівника боржника було замінено на іншого, або ці заміни відбувались неодноразово, а повноваження кожного із призначених керівників юридичної особи, що весь цей час перебувала в стані загрози неплатоспроможності, тривали більше одного місяця й жодний із них, після спливу, зокрема місяця перебування на посаді керівника юридичної особи, не подав до суду заяви боржника про банкрутство, то це є підставою для встановлення судом порушення положень абзацу першого частини шостої статті 34 КУзПБ щодо кожного із відповідних керівників як передумови для покладення солідарної відповідальності.
Провадження у справі № 910/8141/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-107" відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 за заявою ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс".
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-107" (03191, місто Київ, вулиця Василя Касіяна, будинок 8; ідентифікаційний код 21687515) було створено та/або засновано 03.10.1997 року.
В цей же час, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 01.01.2020 керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-107" був та на сьогодні й залишається: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника заплатити кредиторові певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Грошовим зобов'язанням, відповідно до ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка відповідно має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Частиною 5 ст. 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 30 березня 2016 року у справі №6-2168цс15 та Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц.
Так, відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 27.02.2025 у справі № 910/8141/24 визнаними по відношенню до боржника:
- ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" на суму загальну суму 1 180 894, 22 грн., з яких: 29 068,80 грн. до I черги задоволення (судовий збір); 1 093 210, 66 грн. до IV черги задоволення (основний борг); 58 614, 76 грн. до VI черги задоволення (штрафні санкції).
- Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської Державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на суму загальну суму 27 690, 78 грн., з яких: 6 056,00 грн. до I черги задоволення (судовий збір); 21 634,78 грн. до IV черги задоволення (основний борг).
- ПрАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" на суму загальну суму 1 856 241,22 грн., з яких: 6 056,00 грн. до I черги задоволення (судовий збір); 1 796 384,39 грн. до IV черги задоволення (основний борг); 53 800,83 грн. до VI черги задоволення (штрафні санкції).
Підставами для існування та виникнення кредиторської заборгованості є підстави наведені у наявні в ухвалі Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 у справі № 910/8141/24 та в ухвалі від 27.02.2025 у справі №910/8141/24, які набрали законної сили.
Відповідно до ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Подібний висновок міститься у пункті 4.26 Постанови Верховного Суду від 26 листопада 2019 року по справі №902/201/19, у Постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року по справі №522/7758/14-ц.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.
Подібний висновок міститься у пункті 17 Постанови Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року по справі №908/1090/18.
Відповідно до звіту про проведення аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства ТОВ "ЖЕК-107", який долучено ліквідатором, станом на 31.12.2019 боржник знаходився у стані надкритичної неплатоспроможності.
Аналізуючи основні показники, що визначають фінансово-господарський стан підприємства можна зробити висновок, що фінансово-господарська діяльність не провадилась, підприємство не одержувало доходи та не здійснювало витрати, відповідно і фінансовий результат протягом всього періоду був нульовий. Протягом всього періоду власний капітал має від'ємне значення. Власні оборотні активи та функціонуючий капітал є величинами від'ємними протягом всього періоду.
Коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності - характеризує достатність оборотних активів для покриття зобов'язань за позиковим капіталом (довгострокові і поточні зобов'язання). Граничне значення - 0. Протягом всього періоду в зв'язку з відсутністю оборотних активів має нульове значення - протягом всього періоду нижче норми. Динаміка змін відсутня.
Коефіцієнт покриття - характеризує достатність оборотних активів для покриття зобов'язань, тобто показує, у якому ступені всі наявні оборотні активи достатні для задоволення поточних зобов'язань. Вважається, що цей коефіцієнт повинен перебувати в межах від одиниці до трьох. Перевищення короткострокових активів над зобов'язаннями більш ніж у три рази вважається також небажаним, оскільки може свідчити про порушення структури капіталу. В зв'язку з відсутністю оборотних активів протягом всього періоду має нульове значення - протягом всього періоду нижче норми. Динаміка змін відсутня.
Коефіцієнт швидкої ліквідності - демонструє прогнозні можливості розрахунку за зобов'язаннями за умови сплати дебіторської заборгованості. Вважається більше твердим тестом на ліквідність, тому що при його розрахунку не береться до уваги найменш ліквідна частина оборотних активів - запаси й витрати майбутніх періодів.
Протягом всього періоду в зв'язку з відсутністю оборотних активів має нульове значення - нижче нормативного. Динаміка змін відсутня.
Від'ємне значення поточної платоспроможності та нульове значення абсолютної ліквідності вказують на відсутність у підприємства коштів та їх еквівалентів для погашення своїх зобов'язань протягом всього періоду.
Протягом всього періоду Підприємство не має активів, функціонуючого капіталу та власних оборотних коштів - Підприємство не має власного капіталу, який є джерелом покриття його поточних активів.
Протягом всього періоду, який аналізується всі показники ліквідності мають нульове
значення - значно нижче норми. Система показників фінансової стійкості підприємства використовується для того, щоб оцінити загальну фінансову структуру підприємства, рівень його залежності від зовнішніх кредиторів і інвесторів. Чим більша частка позикового капіталу у загальній сумі джерел фінансування діяльності підприємства, тим вищим є рівень ризику банкрутства підприємства і, відповідно, менш стійким є його фінансовий стан. Основними відносними показниками фінансової стійкості підприємства є такі: коефіцієнт концентрації власного капіталу (автономії), коефіцієнт концентрації залученого капіталу, коефіцієнт фінансової залежності, коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів (коефіцієнт фінансування), коефіцієнт маневреності власного капіталу, коефіцієнт забезпечення власними засобами та поточна платоспроможність. Всі показники фінансової стійкості, які розраховуються у відношення до вартості активів (Баланс): коефіцієнт концентрації власного капіталу (автономії), коефіцієнт концентрації залученого капіталу, та коефіцієнт забезпечення власними засобами, не можуть бути розрахованими, оскільки підприємство не має активів (необоротних і оборотних), тобто їх вартість дорівнює нулю, а ділення на нуль неможливе.
Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів (коефіцієнт фінансування) - розраховується як відношення позикових коштів до власного капіталу. Збільшення значення цього показника свідчить про зниження фінансової стійкості.
Протягом всього періоду підприємство має від'ємне значення цього показнику - 1,0 -власний капітал і позиковий капітал мають однакові абсолютні значення, проте значення власного капіталу від'ємне. Протягом всього знаходиться за межею нормативного. Динаміка змін відсутня.
Як на початок періоду, який аналізується, так і протягом всього періоду значення всіх показників фінансової стійкості знаходиться за межами гранично допустимих. Підприємство має значну частку позикового капіталу у загальній сумі джерел фінансування діяльності, а отже рівень ризику банкрутства підприємства є високим і, відповідно, його фінансовий стан є критичним.
Значення показників фінансової стійкості вказують на критичну залежність підприємства від позикового капіталу.
Відповідно до значення показників платоспроможності та фінансової стійкості структура балансу підприємства протягом всього періоду та станом на 31.12.2019 року є незадовільною.
Незадовільна структура балансу - це такий стан майна і зобов'язань боржника, коли за його майно не може бути забезпечене виконання зобов'язань перед кредиторами через недостатній рівень ліквідності майна.
Оскільки за відсутності даних фінансової звітності та листами як відповіді на запити арбітражного керуючого підприємство не здійснювало фінансово-господарську діяльність, починаючи в тому числі й грудня 2019 року, коефіцієнти, які характеризують ділову активність підприємства не розраховувались.
Коефіцієнт Бівера, використовується з метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу.
З метою своєчасного виявлення тенденцій формування незадовільної структури балансу проводиться експрес-аналіз фінансового стану підприємства за допомогою коефіцієнта Бівера (КБ). Рекомендоване значення Коефіцієнт Бівера, (дорівнює відношенню припливу коштів до загальної суми заборгованості) за міжнародними стандартами знаходиться в інтервалі 0,17 - 0,4.
Якщо, значення показника
Якщо значення показника 0,17
Якщо значення показника >0,4 - до низької групі "ризику втрати платоспроможності", тобто рівень платоспроможності досить високий.
Протягом всього періоду цей показник має нульове значення - значно нижче норми, тобто значення коефіцієнта Бівера
ТОВ "ЖЕК-107" відноситься до високої групи "ризику втрати платоспроможності", тобто рівень його платоспроможності нульовий.
Протягом всього період структура балансу підприємства незадовільна. Незадовільна структура балансу - це такий стан майна і зобов'язань боржника, коли за його майно не може бути забезпечене виконання зобов'язань перед кредиторами через недостатній рівень ліквідності майна.
Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Мінекономіки України від 19.01.2006 № 14 (далі - Методичні рекомендації) визначено, що від'ємний результат показника поточної платоспроможності свідчить про поточну неплатоспроможність підприємства.
У відповідності до Методичних рекомендацій, якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менший за 1,0 і підприємство не отримало прибутку, такий його фінансовий стан характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності.
Наведені показники вказують на те, що підприємство було неспроможним виконати після настання встановленого строку свої грошові зобов'язання перед як ініціюючим кредитором, так і іншими кредиторами.
Дані, наведені вище та підтверджені матеріалами даної справи, вказують станом на 31.12.2019 року підприємство має ознаки надкритичної неплатоспроможності - поточна платоспроможність має від'ємне значення, його коефіцієнт покриття дорівнює нулю і підприємство не отримало прибуток.
Підприємство не тільки не має власних засобів, а взагалі не має ніяких активів.
Прогнозні показники щодо імовірності банкрутства боржника свідчать, що повний розрахунок з кредиторами є неможливим через надкритичний стан неплатоспроможності товариства та відсутність змоги відновлення платоспроможності.
Постановою (п. 28 та 36) від 23.03.2021 у справі № 910/3191/20 Верховний Суд сформував правову позицію, за якою обов'язок керівника боржника подати заяву про банкрутство існує, та питання про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника розглядається за приписами ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства незалежно від дати виникнення загрози неплатоспроможності, в т.ч. і якщо така загроза виникла до набрання чинності Кодексу України з процедур банкрутства, тобто, до 21.10.2019.
Поняття "загроза неплатоспроможності", що його визначено вище, має три можливі варіанти існування за п.3.4 розділу ІІІ Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Мінекономіки України від 19.01.2006 №14 (далі Методичні рекомендації), а саме:
· поточна неплатоспроможність (коштів та високоліквідних активів боржника недостатньо, аби розрахуватися з поточними боргами, строк оплати яких вже настав);
· критична неплатоспроможність (на початку і наприкінці звітного кварталу присутні ознаки поточної неплатоспроможності, а коефіцієнт покриття і коефіцієнт забезпечення власними засобами наприкінці звітного кварталу менші за їхні нормативні значення - 1,0 та 0,1);
· надкритична неплатоспроможність (поточна + критична неплатоспроможність + за підсумками року коефіцієнт покриття менший за 1,0 і підприємство не отримало прибутку).
Із дати виникнення невиконаних грошових зобов'язань боржник знаходився у стані надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення вимог його кредиторів було можливим тільки у ліквідаційній процедурі.
Орган управління - відповідач, зобов'язаний був звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Відтак, ОСОБА_1 найпізніше в період з 31.12.2019 (надкритична неплатоспроможність) по 31.01.2020 року (один місяць з виникнення надкритичної неплатоспроможності) був зобов'язаний звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Натомість, як про це вказано вище, провадження у справі № 910/8141/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-107" відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 за заявою ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс", а не за заявою боржника.
З огляду на викладене, суд погоджується з твердженнями заявника, що ОСОБА_1 , як керівник боржника, допустив порушення вимог ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства та має бути притягнутий до солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів.
Щодо правил обчислення визначеного абз. 1 ч. 6 ст. 34 КУзПБ місячного строку та щодо порядку доведення учасником і встановлення ознак загрози неплатоспроможності варто відзначити наступне.
Загроза неплатоспроможності як підстава для звернення боржника із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутства не є новелою КУзПБ, а є успадкуванням окремих положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
І Закон, і КУзПБ так визначають загрозу неплатоспроможності - якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.
Отже, умовами/складовими для встановлення щодо боржника такого складного за своїм змістом юридичного факту як загроза неплатоспроможності боржника є одночасна (зокрема протягом місячного періоду, визначеного частиною шостою статті 34 КУзПБ) наявність, в свою чергу, таких юридичних фактів:
(1) існування у боржника, щонайменше перед двома кредиторами зобов'язань, строк виконання яких настав; цей строк визначається за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо);
(2) розмір всіх активів боржника є меншим, ніж сумарний розмір зобов'язань перед всіма кредиторами боржника, строк виконання яких настав за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо); тобто такий майновий стан боржника за всіма його показниками (основними фондами, дебіторською заборгованістю, строк виконання зобов'язань щодо якої настав, тощо), який за оцінкою сукупної вартості всіх активів Боржника очевидно не здатний забезпечити задоволення вимог виконання зобов'язань перед всіма кредиторами (строк виконання яких настав) ні у добровільному, ні у передбаченому законом примусовому порядку.
Обов'язок керівника щодо звернення до суду із заявою про банкрутство виникає у момент, коли добросовісний та сумлінний керівник, який перебуває у подібних обставинах, у рамках стандартної управлінської практики, враховуючи масштаб діяльності боржника, мав об'єктивно визначити наявність факту загрози неплатоспроможності останнього.
Бездіяльність керівника, який ухиляється від виконання покладеного на нього КУзПБ обов'язку щодо подання заяви боржника про власне банкрутство, є протиправною, винною, спричинює майнові втрати кредиторів і публічно-правових утворень, порушує як приватні інтереси суб'єктів цивільних правовідносин так і публічні інтереси держави. Аналогічні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 904/76/21, від 06.10.2022 у справі № 903/988/20.
Крім цього суб'єктом солідарної відповідальності (одноосібним або колективним) також може бути особа (особи), що за законом, статутом, рішенням власників тощо виконує обов'язки керівника (органів управління) та, відповідно, діє від імені Боржника у правовідносинах з третіми особами. При цьому, належний суб'єкт солідарної відповідальності у справі про банкрутство за правилами частини шостої статті 34 КУзПБ визначається тією особою (особами), яка була або одноосібним керівником, або які були у складі колегіального органу управління як на момент виникнення обставин загрози неплатоспроможності боржника, так і протягом періоду, коли ці обставини залишались незмінними стосовно боржника, зокрема, до моменту, коли справа про банкрутство була ініційована кредитором (або боржником з порушенням встановленого частиною шостою статті 34 КУзПБ місячного строку).
Відповідно до Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.11.2023 року у справі № 911/293/21 (911/682/22), сутність солідарної відповідальності полягає у залученні керівника боржника - юридичної особи щодо якої здійснюється провадження у справі про банкрутство, до солідарного обов'язку з виконання грошових зобов'язань боржника як правового механізму захисту та відновлення прав кредиторів, які будучи своєчасно необізнаними з його вини про стан неплатоспроможності боржника, а саме про суттєву диспропорцію між обсягом зобов'язань боржника і розміром його активів, вступили з ним у правовідносини (хоча могли б не вступати) внаслідок чого позбавлені можливості задовольнити наявні в них вимоги до боржника.
До предмету доказування при вирішенні питання наявності підстав для покладення на органи управління боржника солідарної відповідальності у справі про банкрутство, належить встановлення таких обставин:
- виникнення обставин, визначених абзацом 1 частини 6 статті 34 КУЗПБ щодо загрози неплатоспроможності боржника;
- моменту виникнення загрози неплатоспроможності боржника;
- факту неподання керівником боржника до суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника в місячний строк з дня виникнення такого обов'язку;
- обсягу грошових зобов'язань боржника, на момент виникнення загрози неплатоспроможності боржника.
Для покладення солідарної відповідальності на органи управління боржника необхідним є доведення заявником та встановлення судом сукупності таких умов - юридичних фактів:
- порушення визначеного абзацом 1 частини 6 статті 34 КУзПБ місячного строку на звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство;
- наявності у боржника протягом цього строку та/або більше ознак загрози неплатоспроможності.
Для цілей вирішення питання покладення солідарної відповідальності на органи управління суттєве значення має встановлення моменту, з якого виникає в керівника боржника визначений абзацом 1 частини 6 статті 34 КУзПБ обов'язок зі звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника з огляду на наявну загрозу неплатоспроможності, враховуючи, що момент виникнення такого обов'язку в кожному конкретному випадку визначається моментом усвідомлення керівником критичності ситуації, що склалася, яка очевидно свідчить про неможливість продовження нормального режиму господарювання без негативних наслідків для боржника та його кредиторів.
Загроза неплатоспроможності відповідно до КУзПБ настає у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами.
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду притягнення керівників, засновників (учасників, акціонерів) боржника, інших осіб боржника до солідарної та субсидіарної відповідальності є винятковим механізмом відновлення порушених прав кредиторів.
Істотна та явна диспропорція між зобов'язаннями та активами по суті неплатоспроможного боржника та непоінформованість про це кредиторів цілком очевидно порушують права останніх. У зв'язку з цим для захисту майнових інтересів кредиторів боржника запроваджено правове регулювання своєчасного інформування керівником юридичної особи його кредиторів про неплатоспроможність (недостатність майна) боржника.
При цьому, з огляду на положення частини шостої статті 39 КУзПБ (згідно з якими однією із підстав для відмови господарським судом у відкритті провадження у справі є наявність за вимогами кредитора спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження) для існування загрози неплатоспроможності боржника, за відсутності між ним і кредитором спору про право, цей Закон не вимагає безспірності вимог кредиторів до боржника, тобто не вимагає прийнятого судового рішення та/або виданого виконавчого документа щодо вимог кредитора до боржника, які (вимоги) стали підставою для звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Правильність цього висновку підтверджується, якщо звернутись до положень частин другої, третьої та четвертої статті 34 КУзПБ, якими визначені вимоги до документів/ доказів, що додаються як до заяви кредитора, так і до заяви боржника про відкриття провадження у справі про банкрутство, та за якими відсутня вимога про додання до відповідної заяви судового рішення та/або видачу виконавчого документа щодо вимог кредитора до боржника.
З викладеного випливає висновок, що обчислення визначеного абзацом першим частини шостої статті 34 КУзПБ місячного строку для обов'язку боржника звернутись із заявою про відкриття провадження у справі у разі загрози неплатоспроможності починається з того моменту, коли за правилами закону, що регулює відповідні правовідносини між кредитором (кредиторами) та боржником (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики, бюджетні та податкові тощо), одночасно має місце факт настання строку виконання боржником зобов'язань щонайменше перед двома його кредиторами (1) разом із фактом перевищення в той самий момент (звітний період) сумарного розміру цих зобов'язань над розміром всіх активів Боржника (2), які в сукупності і свідчать про ознаки загрози неплатоспроможності боржника.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в Постанові від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15, а також з правовими позиціями, викладеними в Постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №914/1033/17, від 11.05.2018 у справі №914/1487/17, від 15.05.2018 у справі №921/412/17-г/7, від 24.10.2018 у справі №308/8645/15цс, від 05.12.2018 у справі №589/2800/15-ц, щодо підстав виникнення зобов'язальних правовідносин, відповідно до яких:
- за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує таке зобов'язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов'язують виникнення зобов'язання саме з набранням законної сили рішенням суду;
- за змістом статті 11 Цивільного кодексу України зобов'язальні правовідносини виникають з актів цивільного законодавства, а рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.
При цьому, зобов'язання боржника перед кредиторами не має містити в своїй суті спору про право між Кредитором та Боржником.
З огляду на те, що зобов'язання боржника перед кредитором не містять в своїй суті спору про право між кредитором та боржником, адже підтверджені відповідними судовим рішеннями, котрі набрали законної сили, вважаємо дану заяву правомірною та обґрунтованою.
Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року по справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі №908/3236/21, зазначила, що солідарна відповідальність покладається за порушення (неподання боржником, який перебував у стані загрози неплатоспроможності, заяви про відкриття справи про банкрутство), наслідком якого є неможливість виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами у разі задоволення вимог одного або кількох кредиторів боржника. Тому солідарна відповідальність має деліктну природу, що узгоджується із частиною першою статті 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (пункт 10.15 постанови).
Саме у такому розумінні Велика Палата Верховного Суду витлумачила положення про інший вид відповідальності третіх осіб за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство - про субсидіарну відповідальність, а саме частину другу статті 61 КУзПБ в постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20, пункти 78-81), застосувавши підхід, відповідно до якого доведенням боржника до банкрутства боржнику завдаються збитки, які і спричиняють його неплатоспроможність, і завдані не кредиторам боржника, а самому боржнику.
Хоча інститути солідарної відповідальності керівника/органів управління боржника та субсидіарної відповідальності мають різну правову природу, проте мають і подібні риси, які полягають в тому, що в обох випадках негативні наслідки правопорушень настають у зв'язку із зменшенням майнової сфери боржника через дії чи бездіяльність винних осіб. За правовою природою зазначене зменшення майнової сфери боржника є збитками (частина друга статті 22 ЦК України), які завдані боржнику такими особами (див. mutatis mutandis постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі № 908/3236/21 від 04.09.2024 у справі № 908/3236/21).
Окрім того, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у наведеній вище постанові зазначила, що законодавець не розділяє ні в часі, ні в кількості звернень і судових проваджень вирішення питання про покладення солідарної відповідальності за зобов'язаннями боржника у справі про банкрутство, встановлюючи лише процедуру розгляду та вирішення такого спору: 1) встановлення порушення; 2) з подальшим покладенням за таке порушення солідарної відповідальності та стягнення із суб'єкта відповідної суми.
Такий підхід у вирішенні спору про покладення солідарної відповідальності у справі про банкрутство узгоджується із закріпленим статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом на ефективний засіб правового захисту.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду суд може задовольнити позов саме тоді, коли спосіб захисту, про який просить позивач, є ефективним, тобто може мати наслідком захист права без необхідності повторного звернення до суду, зокрема для вжиття інших, додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
У контексті наведеного вище, судове рішення про виявлення порушення без притягнення винної особи до відповідальності вочевидь не призводить до захисту будь-чиїх прав і створює потребу в повторному зверненні до суду, що порушує статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не відповідає усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду (пункт 10.37 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 у справі №908/3236/21).
Крім того, відповідно до висновків палати Касаційного господарського суду з розгляду справ про банкрутство, викладених в постанові від 04.09.2024 у справі №908/3236/21, арбітражний керуючий, діючи від імені боржника і захищаючи його інтереси, опосередковано діє і в інтересах кредиторів, оскільки кошти, стягнуті на користь боржника, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів.
Отже, відповідно до тлумачення виразу "подальше звернення кредиторів своїх вимог" у частині шостій статті 34 КУзПБ цю норму слід розуміти у тому числі і як звернення боржника з метою подальшого задоволення вимог кредиторів.
Підсумовуючи сформульовані в цій постанові висновки, суд зазначає, що належне телеологічне тлумачення положень частини шостої статті 34 КУзПБ полягає в такому:
· порушення вимоги Закону своєчасно звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство є підставою для стягнення з винного члена органу управління боржника збитків, спричинених таким порушенням, на користь боржника;
· належним позивачем за вимогою про стягнення збитків є як кредитор, так і боржник;
· якщо суд виявив порушення законодавчої вимоги своєчасно звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, такий висновок відображається у мотивувальній, а не резолютивній частині рішення;
·кошти, стягнені із суб'єкта солідарної відповідальності, є коштами боржника, які, зокрема, включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані для задоволення вимог кредиторів лише у порядку черговості, встановленому Кодексом України з процедур банкрутства.
Враховуючи висновки Верховного Суду викладені постанові 04.09.2024 року у справі № 908/3236/21, щодо необхідності визначення розміру грошової суми солідарної відповідальності відповідача як керівника боржника за незадоволення вимог кредиторів ТОВ "ЖЕК-107", розпорядником майна обґрунтовано обрано спосіб захисту щодо притягнення винної особи до відповідальності із одночасним стягненням із ОСОБА_1 3 064 826,22 грн. в якості солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-107".
Отже, з огляду на викладене вище у своїй сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість поданої розпорядником майна заяви та вбачає наявність правових підстав для її задоволення та покладення солідарної відповідальності на керівника боржника та стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-107" 3 064 826 грн 22 коп. в якості солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів у справі № 910/8141/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-107".
Керуючись ч. 6 ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 232, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-107" арбітражного керуючого Заріцького Юрія Миколайовичам про покладення солідарної відповідальності на керівника боржника - задовольнити.
2. Покласти на ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) солідарну відповідальності за незадоволення вимог кредиторів у справі № 910/8141/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-107" (03191, місто Київ, вулиця Василя Касіяна, будинок 8; ідентифікаційний код 21687515).
3. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-107" (03191, місто Київ, вулиця Василя Касіяна, будинок 8; ідентифікаційний код 21687515) 3 064 826 (три мільйони шістдесят чотири тисячі вісімсот двадцять шість) грн 22 коп. в якості солідарної відповідальності за незадоволення вимог кредиторів Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕК-107" (03191, місто Київ, вулиця Василя Касіяна, будинок 8; ідентифікаційний код 21687515).
4. Видати наказ.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Кодексом України з процедур банкрутства та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Дата складання та підписання повного тексту ухвали: 15.09.2025.
Суддя Сергій СТАСЮК