ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.09.2025Справа № 910/2096/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" вул. Петлюри Симона, 30, м. Київ,01032
до гр. ОСОБА_1 АДРЕСА_1
про стягнення 148 391,25 грн.
Представники сторін (не викликались)
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 148 391,25 грн., а саме 77 595,91 грн. за кредитним договором № 011/2549/01037049 від 19.03.2019 року та 70 795,34 грн. за кредитним договором № 011/2549/01212962 від 16.09.2021 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Кредитних договорів № 011/2549/01037049 від 19.03.2019 року та № 011/2549/01212962 від 16.09.2021 року в частині своєчасного повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в казаних сумах.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через систему "Електронний суд" 24.03.2025 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 14.03.2025 року надійшла заява б/н від 21.03.2025 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Зокрема, до заяви додано уточнену позовну заяву, складену з урахуванням обставин втрати (припинення) відповідачем статусу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. 17.05.2022 року за рішенням останнього, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис № 2000650060007008368.
Розглянувши надану позивачем заяву з додатками судом встановлено, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2096/25 та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, а також наявності клопотання позивача про розгляд справи в спрощеному провадженні, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи №910/2096/25 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до абз. 1, 2 частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов'язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
При цьому судом згідно бази даних "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено відсутність у відповідача - гр. ОСОБА_1 на час відкриття провадження у справі № 910/2096/25, а також розгляду даної справи по суті зареєстрованого електронного кабінету, у зв'язку з чим з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі № 910/2096/25 від 27.03.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення № 06102428008609 на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Проте, ухвала суду від 27.03.2025 року про відкриття провадження у справі № 910/2096/25 була повернута поштовим відділенням на адресу суду неврученою адресату з відміткою «за закінченням строку зберігання».
Інші електронні адреси та/або поштові адреси, за якими можна встановити місцезнаходження відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Окрім того, згідно з даними Єдиного державного демографічного реєстру відповідач - гр. ОСОБА_1 значиться зареєстрованим за адресою, що відповідає адресі, зазначеній позивачем в позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 .
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцю реєстрації відповідача згідно Єдиного державного демографічного реєстру є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі №910/2096/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
В той же час суд звертає увагу, що за змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуте поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження/місця реєстрації/проживання відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 27.03.2025 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористалася наданим їй процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки гр. ОСОБА_1 не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзивів на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено за матеріалами справи, що 19.03.2021 року між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (Кредитор за договором) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позичальник за договором, відповідач у справі) було укладено Кредитний договір №011/2549/01037049 (далі - Кредитний договір 1), за умовами пункту 1.1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти (далі - кредит) в формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 69 000,00 грн., а позичальник зобов'язується використати кредит за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти і комісії, а також виконати інші зобов'язання, визначені Договором.
Також, 16.09.2021 року між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (Кредитор за договором) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позичальник за договором, відповідач у справі) було укладено Кредитний договір №011/2549/01212962 (далі - Кредитний договір 2), за умовами пункту 1.1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти (надалі - кредит) в формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 53 000,00 грн., а позичальник зобов'язується використати кредит за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти і комісії, а також виконати інші зобов'язання, визначені Договором.
У розділі «Визначення термінів» Кредитного договору 1 та Кредитного договору 2 визначено наступні поняття:
- погашення заборгованості - зарахування грошових коштів на рахунки, визначені в порядку та на умовах Договору, призначені для погашення заборгованості за кредитом, сплаті процентів, комісій, пені, штрафу та інших платежів, передбачених договором, в т.ч. відшкодування витрат та збитків Кредитора у випадках, передбачених договором, договорами забезпечення та/або законодавством України, пов'язаних з порушенням позичальником умов договору.
- Поточний рахунок - поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Райффайзен Банк Аваль», код банку 380805.
- рахунок погашення - рахунок № НОМЕР_2 , відкритий в АТ «Райффайзен Банк Аваль», код банку 380805. Рахунок погашення може змінюватись Кредитором самостійно (Кредитний договір 1).
- рахунок погашення - рахунок № НОМЕР_3 , відкритий в АТ «Райффайзен Банк Аваль», код банку 380805. Рахунок погашення може змінюватись Кредитором самостійно (Кредитний договір 2).
Розділами 1-12 Кредитного договору 1 та Кредитного договору 2 сторони погодили предмет договорів, права та обов'язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність сторін, строк дії договорів тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Відповідно до пункту 12.1 Кредитного договору 1 та Кредитного договору 2 Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і скріплення печаткою кредитора, діє до повного виконання ними прийнятих зобов'язань за договором.
Як свідчать матеріали справи, вказані Кредитний договір 1 та Кредитний договір 2 підписані представником банка і позичальником та скріплені печаткою кредитора.
При цьому судом встановлено, що укладені правочини за своїм змістом та правовою природою є кредитними договорами, які регулюються приписами глави 72 Цивільного кодексу України та § 1 глави 35 Господарського кодексу України.
Згідно вимог статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 ЦК України і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно статті 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до п.1.4 Кредитних договорів 1, 2 кредит надається позичальнику на розвиток бізнесу, а саме: фінансування витрат, пов'язаних з веденням господарської діяльності позичальника, за винятком надання або повернення фінансової допомоги.
За умовами п. 3.1 Кредитних договорів 1, 2 обов'язковими умовами надання позичальнику кредиту або його частини (траншу) є: сплата позичальником комісії, зазначеної в п. 2.7.1; укладання Договорів забезпечення відповідно до умов ст. 4 Договору; наявність поточного рахунку; надання кредитору письмової заяви позичальника по надання кредиту (Траншу) за формою, встановленою кредитором; підписання графіку; відсутність обставин дефолту.
Відповідно до пунктів 3.2 та 3.3 Кредитного договору 1 та Кредитного договору 2 на умовах договору, після виконання позичальником обов'язкових умов, зазначених у пункті 3.1 Договору, на підставі письмової заяви позичальника про надання кредиту (траншу), кредитор зобов'язується в межах ліміту надати кредит (транш) шляхом безготівково перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника, відкритий у кредитор, для подальшого використання згідно з цільовим призначенням. Мінімальний розмір частини кредиту (траншу) не може бути меншим ніж 10 000,00 гривень.
Протягом трьох місяців з дати укладення договору позичальник зобов'язаний забезпечити щомісячне надходження грошових коштів на поточні рахунки позичальника, відкритті у кредитора, в розмірі не менше 100% сукупного обсягу безготівкових надходжень грошових коштів по всіх наявних поточних рахунках позичальника та підтримувати зазначений показник до повного виконання позичальником зобов'язань за Договором.
Як свідчать матеріали справи та зазначено позивачем в позовній заяві, свої зобов'язання за Кредитними договорами 1, 2 кредитодавець - АТ «Райффайзен Банк Аваль» виконав належним чином, надавши відповідачу на підставі Анкет - заяв на отримання кредиту № Д1-В21/00980 від 18.03.2021 року та № Д1-В21/01134 від 02.09.2021 року за Кредитним договором 1 кредитні кошти у сумі 69 000,00 грн. шляхом перерахування на рахунок НОМЕР_4 та за Кредитним договором 2 у сумі 53 000,00 грн. шляхом перерахування на рахунок НОМЕР_5 , відповідно, що підтверджується наданими копіями банківських виписок за період 19.03.2021 - 18.03.2022 та 16.09.2021 - 15.09.2022 відповідно.
Факт отримання та розмір наданих позивачем кредитних коштів відповідачем не заперечувався.
Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів, а також термінів надання кредитних послуг до суду не надходило, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем положень Кредитних договорів 1, 2 в частині надання кредиту відповідачем також не надано.
Згідно положень частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Пунктом 2.1 Кредитного договору 1 та Кредитного договору 2 визначено, що протягом строку фактичного користування кредитом до кінцевого терміну погашення кредиту, визначеного пунктом 1.3 Договору включно Позичальник зобов'язаний щомісяця сплачувати Кредитору проценти, сума яких розраховується на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 20,35% річних.
Відповідно до пункту 2.3 Кредитного договору 1 та Кредитного договору 2 нарахування процентів здійснюється виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році. Проценти нараховуються щоденно на залишок фактичної заборгованості за кредитом/простроченої заборгованості за Договором протягом всього строку користування кредитом/наявності простроченої заборгованості. При розрахунку процентів враховується день надання кредиту (траншу) та не враховується день погашення кредиту/простроченої заборгованості в повному обсязі.
Згідно статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Як погоджено сторонами в пункті 1.3 Кредитного договору 1 кінцевий термін повернення кредиту - 19.03.2024 року або інша дата, визначена відповідно до пункту 5.4 або статі 8 Договору (останній день користування кредитом, до закінчення якого позичальник зобов'язаний здійснити погашення заборгованості за Договором в повному обсязі); згідно пункту 1.3 Кредитного договору 2 - кінцевий термін повернення кредиту - 16.09.2024 року або інша дата, визначена відповідно до пункту 5.4 або статі 8 Договору (останній день користування кредитом, до закінчення якого позичальник зобов'язаний здійснити погашення заборгованості за Договором в повному обсязі).
Згідно п.5.2 Кредитного договору 1 та Кредитного договору 2 позичальник здійснює повернення кредиту та сплату процентів щомісячно ануїтетними (однаковими) платежами в розмірі згідно з Графіком.
Ануїтентний платіж включає в себе повернення частини основної суми Кредиту та сплату процентів за його використання. Щомісячний ануїтентний платіж розраховується за формулою:
Сума щомісячного ануїтентного платежу = сума кредиту за Договором * ((1+процентна ставка за місяць) строк кредитування (місяців) * процентна ставка за місяць)/((1+процентна ставка за місяць) строк кредитування (місяців) - 1);
Сума щомісячного платежу за % = (залишок заборгованості за кредитом * річна процентна ставка/кількість днів поточного року) * кількість днів в місяці, який передує даті сплати ануїтентного платежу;
Сума щомісячного платежу за основним боргом = сума щомісячного повернення кредиту - сума щомісячного платежу за % (пункт 5.2 Кредитного договору 1 та Кредитного договору 2).
Пунктами 5.3 Кредитного договору 1 та Кредитного договору 2 визначено, що позичальник зобов'язується здійснювати погашення кредиту та процентів ануїтетними платежами у валюті кредиту кожного місяця, 19 числа та 16 числа відповідно, та при погашенні заборгованості за кредитом в повному обсязі.
Графік погашення заборгованості за кредитом та сплати процентів наведено у Додатку 1 до Кредитного договору 1 та Кредитного договору 2.
Так, відповідно до погодженого сторонами Графіку погашення заборгованості за Кредитом та сплати процентів, який є Додатком №1 до Кредитного договору 1 та Кредитного договору 2, позичальник зобов'язується здійснити погашення кредиту: за Кредитним договором 1 у період з 19.04.2021 року по 19.03.2024 року, за Кредитним договором 2 - у період з 16.10.2021 року по 16.09.2024 року щомісячними платежами, що включають у себе погашення тіла кредиту та суми процентів.
Згідно з розрахунком заборгованості відповідача, копія якого наявна в матеріалах справи, станом на 29.07.2024 року заборгованість останнього з урахуванням здійснених позичальником часткових оплат за тілом кредиту та процентами складає: за Кредитним договором 1 - 77 595,91 грн., а саме: 55 767,90 грн. - загальний залишок заборгованості за тілом кредиту; 21 828,01 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами, в т.ч. 21517,93 грн. - прострочена заборгованість за відсотками; за Кредитним договором 2 - 70 795,34 грн., а саме: 21 105,43 грн. - загальний залишок заборгованості за тілом кредиту; 19 689,91 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами, в т.ч. 19 320,51 грн. - прострочена заборгованість за відсотками.
Наразі, на виконання умов Кредитного договору 1 відповідно до наданої виписки по рахунку відповідача за період з 19.03.2021 року по 29.07.2024 року відповідачем було сплачено 17017,73 грн. на погашення кредиту та 17 144,90 грн. на погашення відсотків ,а також на виконання умов Кредитного договору 2,відповідно до наданої виписки по рахунку відповідача за період з 16.09.2021 року по 29.07.2024 року відповідачем було сплачено 5 671,64 грн. на погашення кредиту та 9 805,18 грн. на погашення відсотків.
Факт часткового погашення заборгованості за тілом кредиту та процентам, а також наявний розмір заборгованості відповідачем не заперечувався.
Окрім цього, як встановлено судом за матеріалами справи, 24 липня 2024 року між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк» (первісний кредитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (новий кредитор за договором, позивач у справі) був укладений Договір відступлення права вимоги №114/2-72 (далі - Договір №114/2-72), відповідно до якого пункту 2.1 якого на умовах, встановлених цим Договором та відповідно до ст. 512-519 Цивільного кодексу України Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредиторові за плату, а Новий кредитор приймає належні Первісному кредитору права вимоги до Боржників, вказані у Реєстрі(ах) боржників (Портфель заборгованості). Перелік кредитних договорів, Боржників, розрахунок сум заборгованості Боржника на дату підписання Договору зазначені в Додатку 1 до Договору (Попередній реєстр боржників), що є його невід'ємною частиною.
Відступлення Новому кредитору зазначених в Попередньому реєстрі боржників (Додаток № 1 до Договору) прав вимоги відбувається за умови виконання Новим кредитором п. 3.2. Договору та з моменту підписання сторонами Реєстру(ів) боржників, складених за формою, наведеною в Додатку № 2 до Договору. Сторони погодили, що Реєстр(и) боржників підписується(ються) сторонами не пізніше 10 робочих днів з дати підписання Договору та Попереднього реєстру боржників (пункт 2.2. Договору №114/2-72).
Згідно з пунктом 2.3. Договору №114/2-72, внаслідок передачі (відступлення) Портфеля заборгованості за цим Договором, Новий кредитор заміняє Первісного кредитора у Кредитних договорах та Договорах забезпечення, що входять до Портфеля заборгованості і відповідно вказані у Реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог Первісного кредитора, включаючи право вимагати від Боржників та Поручителів належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань за Кредитними договорами та Договорами забезпечення.
Права вимоги переходять до Нового кредитора в повному обсязі, безвідзивно та без можливості зворотного відступлення.
Загальний розмір прав вимоги, що відступається, згідно Попереднього реєстру боржників становить 206 653 651,08 грн., з яких: 206 615 144,53 грн. заборгованість за основною сумою боргу та відсотками; 38 506,55 грн. пеня.
Остаточний розмір прав вимоги, що відступається згідно умов даного Договору визначається на дату відступлення прав вимоги та зазначається в Реєстрі боржників.
Первісний кредитор зберігає права та обов'язки, визначені Кредитними договорами та Договорами забезпечення щодо правового режиму збереження та розкриття інформації, в тому числі щодо обробки персональних даних Боржників і Поручителів, за зазначеними договорами. Новий кредитор зобов'язується забезпечити дотримання тих самих умов збереження та розкриття інформації, які були визначені законодавством, а також Кредитними договорами та Договорами забезпечення для Первісного кредитора, в тому числі щодо зберігання та захисту інформації, яка містить банківську таємницю, згідно Документації з грифом «Банківська таємниця». Новий кредитор має право здійснити наступне відступлення прав вимог без згоди Первісного кредитора.
Умовами пункту 2.6. Договору №114/2-72 передбачено, що відступлення прав вимоги за Договором здійснюється без згоди Боржників за Кредитними договорами та/або Поручителів за Договорами забезпечення.
Протягом 10 календарних днів з дати відступлення прав вимоги за цим Договором Первісний кредитор здійснює розсилку повідомлень Боржникам та Поручителям про відступлення Новому кредитору прав вимоги згідно діючого законодавства України (пункт 2.7. Договору №114/2-72).
Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Договору №114/2-72, загальна вартість прав вимоги за Договором (ціна договору), становить 9 954 359,21 грн. Новий кредитор здійснює оплату загальної вартості (ціни договору) шляхом безготівкового переказу, на рахунок Первісного кредитора № НОМЕР_6 в АТ «Райффайзен Банк», м. Київ, ідентифікаційний код юридичної особи 14305909, МФО 380805, протягом 2 (двох) робочих днів з моменту укладення цього Договору.
Як свідчать матеріали справи, ТОВ «ФК «ЄАПБ» як новим кредитором було здійснено оплату Акціонерному товариству «Райффайзен Банк» за відступлення прав вимог згідно Договору відступлення права вимоги №114/2-72 від 24.07.2024 у розмірі 9 954 359,21 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №372 від 24.11.2024, копія якої надана у матеріали справи.
У випадку, якщо на момент підписання Реєстру боржників будь-яка заборгованість за Кредитним договором буде погашена повністю/частково, в тому числі входження кредиту в графік погашення згідно Кредитного договору, або проведені Боржником оплати завдяки яким прострочена заборгованість зменшилась нижче 180 днів прострочки, відповідні права вимоги щодо такого Кредитного договору не включаються в Реєстр боржників, а Первісний кредитор здійснює повернення коштів (одиничної ціни), сплачених Новим кредитором за відповідні права вимоги протягом десяти банківських днів з дати відступлення прав вимоги (без застосування будь-яких штрафних санкцій до Первісного кредитора чи інших нарахувань за користування коштами до їх повернення Новому кредитору) (пункт 3.3. Договору №114/2-72).
Пунктом 3.5. Договору №114/2-72 передбачено, що якщо на поточний рахунок Боржника у Первісного кредитора, який використовувався Боржником для погашення кредитної заборгованості відповідно до умов Кредитного договору, будуть зараховані кошти, Первісний кредитор під час звернення Божника до відділення, в якому відкрито поточний рахунок, зобов'язаний роз'яснити Боржнику про відступлення права вимоги та необхідність подачі Боржником платіжного доручення на перерахування коштів з його поточного рахунку на поточний рахунок Нового кредитора, про що протягом 5 (п'яти) робочих днів повідомляє Нового кредитора у порядку згідно п. 8.8. Договору електронною поштою.
Згідно з підпунктом 4.3.3. пункту 4.3. Договору №114/2-72, на дату укладання Договору Первісний кредитор гарантує та засвідчує, що відповідно до законодавства він має право відступлення кожного права вимоги третім особам, в тому числі Новому кредитору.
Пунктом 5.1. Договору №114/2-72 передбачено, що не пізніше 180 (ста вісімдесяти) календарних днів з дати відступлення прав вимоги за Кредитними договорами та відступлення прав за Договорами забезпечення, Первісний кредитор передає, а Новий кредитор зобов'язаний прийняти документацію, про що складається Акт приймання-передачі за формою згідно з Додатком № 4 до Договору. Приймання-передача документації здійснюється уповноваженими представниками сторін за адресою Первісного кредитора: м. Київ, вул. Алмазова Генерала 4а.
З дати відступлення прав вимоги Новий кредитор приймає на себе всі ризики, пов'язані із подальшим стягненням заборгованості за Кредитними договорами та зверненням стягнення за Договорами забезпечення незалежно від стадії стягнення - судової чи позасудової, самостійно визначає способи стягнення заборгованості, що випливає із прав вимоги та звернення стягнення за Договорами забезпечення та здійснює їх на власний розсуд та ризик з урахуванням та дотриманням вимог чинного законодавства України (пункт 5.5. Договору №114/2-72).
Відповідно до пункту 7.1. Договору №114/2-72 останній набирає силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по Договору.
Додаткові угоди, додатки до Договору, а також Попередній реєстр боржників, Реєстри боржників, а також Акти приймання-передачі, зазначені в ст. 5 Договору, є невід'ємними частинами Договору (пункт 8.2. Договору №114/2-72).
Вказаний Договір №114/2-72 підписаний представниками первісного та нового кредиторів та засвідчений печатками сторін.
Суд зазначає, що за змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з укладенням договорів та інших правочинів (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
В силу статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтями 513, 514 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 517 Цивільного кодексу України передбачено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Отже, внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у зобов'язанні, внаслідок чого первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому, зміст зобов'язання, тобто обсяг прав та обов'язків його сторін залишається незмінним, а отже до нового кредитора переходять весь обсяг прав первісного кредитора, якщо інше не передбачено договором або законом. Обсяг прав, які передаються у випадку відступлення (сума заборгованості, право на стягнення штрафних санкцій тощо) визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора.
Згідно укладеного між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк та ТОВ «ФК «ЄАПБ» Реєстру боржників № 3, що є Додатком № 4 до Додаткової угоди № 1 від 29.11.2024 до Договору відступлення, позивачу, як Новому кредитору, відступлено право грошової вимоги до гр. ОСОБА_1 (відповідача) за:
- Кредитним договором №011/2549/01037049 від 19.03.2021р. у загальному розмірі 77 595,91 грн., з яких: 55 767,90 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу по кредиту та 21 828,01 грн. сума заборгованості за відсотками;
- Кредитним договором №011/2549/01212962 від 16.09.2021р. у загальному розмірі 70 795,34 грн., з яких: 51 105,43 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу по кредиту та 19 689,91 грн. сума заборгованості за відсотками.
За таких обставин судом встановлено факт заміни в основному зобов'язанні, обумовленому Кредитним договором 1 та Кредитним договором 2 первісного кредитора АТ «Райффайзен Банк» новим кредитором ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів", в результаті якого новий кредитор отримав право замість первісного кредитора вимагати від боржника ОСОБА_1 належного виконання зобов'язань за Кредитним договором 1 у загальному розмірі 77 595,91 грн., з яких: 55 767,90 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу по кредиту та 21 828,01 грн. сума заборгованості за відсотками, та Кредитним договором 2 у загальному розмірі 70 795,34 грн., з яких: 51 105,43 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу по кредиту та 19 689,91 грн. сума заборгованості за відсотками.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частинами 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Таким чином, як стверджує позивач та встановлено судом, свої зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом у встановлені строки, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Кредитного договору 1, Кредитного договору 2 та Договору №114/2-72 відповідачем не виконані, внаслідок чого у позичальника утворилась прострочена заборгованість за:
- Кредитним договором №011/2549/01037049 від 19 березня 2021р. у сумі 77 595,91 грн., а саме: сума заборгованості за основною сумою боргу - 55 767,90 грн., сума заборгованості за відсотками - 21 828,01 грн. грн.;
- Кредитним договором №011/2549/01212962 від 16 вересня 2021р. у сумі 70 795,34 грн., а саме: сума заборгованості за основною сумою боргу - 51 105,43 грн., сума заборгованості за відсотками - 19 689,91 грн., з вимогами про стягнення яких позивач як новий кредитор звернувся в судовому порядку в межах даного позову.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Кредитного договору №011/2549/01037049 від 19.03.2021 року, Кредитного договору №011/2549/01212962 від 16.09.2021 року та Договору відступлення права вимоги №114/2-72 від 24.07.2024 року та/або їх окремих положень суду не надано.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Кредитним договором 1, Кредитним договором 2 та Договором №114/2-72 на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості на підставі наданих позивачем доказів.
Також суд зазначає, що згідно ст. 42 Конституції України кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Тобто, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених цим Законом, за їх надання стягується плата.
Отже, відомості щодо фізичної особи - підприємця, які були внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними доки до них не внесено відповідних змін.
При цьому згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, статус фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. було припинено 17.05.2022 року за рішенням останнього, про що до реєстру внесено відповідний запис № 2000650060007008368.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Згідно статті 608 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Отже, відповідач, як фізична особа, відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з його підприємницькою діяльністю.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи - підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати.
Фізична особа - підприємець, в тому числі після припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності), відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 року у справі №127/23144/18.
Отже, враховуючи вищевикладене, оскільки даний спір виник між сторонами на підставі Кредитного договору №011/2549/01037049 від 19.03.2021 року, Кредитного договору №011/2549/01212962 від 16.09.2021 року, укладених відповідачем як фізичною особою - підприємцем, за наявності Договору відступлення права вимоги №114/2-72 від 24.07.2024 року між сторонами існують господарські зобов'язання.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Визначаючи розмір заборгованості, зокрема, в частині заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 цього Кодексу).
Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України у разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісячно до дня повернення позики.
Так, поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Наразі, у даній справі сторони строк дії Кредитного договору 1 окремо не визначили, а погодили кінцевий термін погашення кредиту- 19.03.2024 року.
При цьому докази звернення АТ «Райффайзен Банк» до відповідача з письмовим повідомленням про зміну дати терміну повернення кредиту та/або укладення сторонами додаткових угод про зміну строку кредитування за Кредитним договором 1 в матеріалах справи відсутні та сторонами суду не надані.
Згідно правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, що також що підтверджується постановами Верховного Суду у справах № 296/10217/15-ц від 07.07.2020, № 912/1120/16 від 04.02.2020, № 910/18943/20 від 27.07.2021, № 910/17048/17 від 18.01.2022, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України припиняється. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 також викладена правова позиція, у відповідності до якої, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Окрім цього судом враховано правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16 (пункти 80-87), за змістом яких "користування кредитом" - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Проценти відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
При цьому, надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України.
Отже, з огляду на вказане суд зазначає про можливість нарахування банком відсотків за користування кредитом за Кредитним договором виключно до моменту спливу визначеного договором загального строку кредитування - тобто до 19.03.2024 року, після чого позивач втрачає можливість нарахування та стягнення з відповідача процентів за користування кредитом.
Водночас, можливість нарахування комісії за кредитне обслуговування за період після закінчення терміну кредитування умовами Кредитного договору не передбачена, у зв'язку з чим суд зазначає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, як і обов'язок позичальника оплачувати комісію за управління кредитом, припиняються після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Натомість, як встановлено судом, зокрема, з наданого позивачем розрахунку, банк здійснював нарахування процентів за користування кредитом також у період після березня 2024 року, тобто після визначеного у пункті 1.3 Кредитного договору 1 терміну повернення кредиту - 19.03.2024 року, що не відповідає приписам чинного законодавства та позиції Верховного Суду, у зв'язку з чим суд доходить висновку, що стягнення відсотків, що позовні вимоги у вказаній частині про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом в підлягають задоволенню в сумі 17 735,02 грн.
В свою чергу судом встановлено, що по Кредитному договору 2 банком було нараховано відсотки за користування кредитом за період визначений умовами договору, а саме, до 29.07.2024 року (кінцевий термін погашення кредиту - 16.09.2024 року) та за розрахунком суду, здійсненим згідно наданої позивачем виписки банку щодо погашення заборгованості за Кредитним договором 2, заборгованість відповідача за процентами становить 19 689,91 грн., що відповідає заявленій позивачем до стягнення сумі.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Кредитним договором 1 та за Кредитним договором 2 у встановлений строк, розмір заборгованості частково відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом та процентами підлягають частковому задоволенню у сумі, визначеній судом, а саме 142 417,09 грн., з яких заборгованість за кредитом по: Кредитному договору 1- 55 767,909 грн. та по Кредитному договору 2 - 51 105,43 грн.; заборгованість за процентами по: Кредитному договору 1 - 17 735,02 грн. та Кредитному договору 2 - 19 689,91 грн.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з гр. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (вул. Петлюри Симона, 30, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ 35625014) за Кредитним договором №011/2549/01037049 від 19.03.2021 року заборгованість за кредитом - 55 767,90 грн. та заборгованість за відсотками за користування кредитом - 17 735,02 грн., за Кредитним договором №011/2549/010212962 від 16.09.2021 року заборгованість за кредитом - 51 105,43 грн. та заборгованість за відсотками за користування кредитом - 19 689,91 грн. та 2944,28 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 12 вересня 2025 року.
Суддя А.М. Селівон