17.06.2025 року м.Дніпро Справа № 908/1558/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач),
суддів: Чус О.В., Кощеєва І.М.
при секретарі судового засідання Карпенко А.С.
Представники сторін:
Представники сторін у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СРТ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.10.2024 (суддя Левкут В.В. Повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 11.10.2024) у справі №908/1558/24
за позовом Транспортно-виробничого підприємства товариство з обмеженою відповідальністю "БУДАВТОТРАНС", ЛТД (вул. Пироговського, буд. 19, корп. 8, м. Київ, 03110)
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СРТ" (Південне шосе, буд. 57, кв. 44, м. Запоріжжя, 69032)
про стягнення 500 734,22 грн.
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:
Транспортно-виробниче підприємство товариство з обмеженою відповідальністю "БУДАВТОТРАНС", ЛТД через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СРТ" 500 734,22 грн., які складаються з: 242 000,00 грн - вартості виконаних робіт за договором про виконання роботи МРс № 01/03-21 від 15.03.2021, 53 337,35 грн - пені, 87 664,50 грн - штрафу, 21335,02 грн - 3% річних та 96 397,35 грн. інфляційних втрат. Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про виконання роботи МРс № 01/03-21 від 15.03.2021 щодо оплати вартості виконаних робіт за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000104 від 17.05.2021 в повному обсязі та у визначений договором строк. За доводами позивача, відповідно до п. 2.4. Договору грошові кошти мали бути сплачені відповідачем не пізніше 08.06.2021, але після прийняття робіт відповідачем здійснені наступні оплати: 30.07.2021 на суму 160 350,00 грн., 12.08.2021 на суму 300 000,00 грн., 17.08.2021 на суму 200 000,00 грн., 22.09.2021 на суму 150 000,00 грн., 24.09.2021 на суму 200 000,00 грн. Станом на дату подання позову відповідачем не оплачені роботи по Договору на суму 242 000,00 грн., що свідчить про порушення ТОВ "НВП "СРТ" виконання грошових зобов'язань.Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат позивачем визначено в розмірі 7500,00 грн. витрат на правничу допомогу з яких: 3500,00 грн. витрат на написання позову та з процесуальних питань, 4000,00 грн. на участь адвоката у судових засіданнях.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 07.10.2024 року у справі № 908/1558/24 позов задоволено частково.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СРТ" на користь Транспортно-виробничого підприємства товариство з обмеженою відповідальністю "БУДАВТОТРАНС", ЛТД 242 000,00 грн - основного боргу, 53337,35 грн - пені, 43832,25 грн -штрафу, 21335,02 грн - 3% річних, 96397,35 грн - інфляційних втрат та 6008,81 грн. (шість тисяч вісім грн. 81 коп.) судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов'язання, та факт несплати відповідачем вартості виконаних робіт у визначений Договором строк є доведеним. Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача 242000,00 грн. основного боргу за виконані за Договором роботи заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню.
Відносно заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат місцевий господарський суд врахував, що зобов'язання виникло 08.06.2021, часткова оплата здійснювалася до вересня 2021 року, а заборгованість у сумі 242 000,00 грн досі не погашена, що свідчить про тривале порушення. Нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості є обґрунтованим, підстави для звільнення відповідача від їх сплати або зменшення їх розміру відсутні, їх розмір не є надмірним і не підпадає під критерій надмірного тягаря для боржника та збагачення для кредитора.
Враховуючи факт часткової оплати відповідачем основного боргу, відсутність доказів збитків у позивача, а також нарахування 3% річних та інфляційних втрат як способів компенсації знецінення коштів, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового зменшення заявленого до стягнення штрафу на 50%, що становить 43832,25 грн.
Відносно заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до вимоги позивача про стягнення штрафу місцевий господарський суд зазначив наступне. Позовна давність за вимогою про стягнення штрафу не є пропущеною, оскільки її перебіг призупинявся на період дії карантину та воєнного стану.
Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:
Не погодившись з вказаним рішенням, через систему "Електронний суд", Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СРТ" подало апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на звернення із апеляційною скаргою та відкрити апеляційне провадження; провести розгляд апеляційної скарги в режимі відеоконференції за участі представника апелянта; надати адвокату Федоренко Роману Вікторовичу можливість участі у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за поштовою адресою для реєстрації в ВКЗ - ІНФОРМАЦІЯ_1 , тел. НОМЕР_1 ; скасувати повністю рішення Господарського суду Запорізької області від 07.10.2024р. у справі №908/1558/24 за позовом Транспортно-виробничого підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДАВТОТРАНС" ЛТД до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "СРТ" про стягнення заборгованості за договором; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДАВТОТРАНС" ЛТД в повному обсязі; вирішити питання судових витрат.
Узагальнення доводів апеляційної скарги:
Апелянт вважає рішення незаконним, висновки які встановлено судовим рішенням не відповідають критеріям розумності, справедливості та пропорційності, а при винесенні оскаржуваного рішення суд допустив порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення про стагнення пені, штрафу, 3% річних та інфляціних витрат з огляду на наступне.
Позивач раніше, наприклад, у 2021, 2022, 2023 році, не заявляв претензії відповідачу, а також не звертався з позовом до суду про стягнення зазначених у позові сум за прострочення оплати, що в свою чергу призвело до штучного збільшення заборгованості.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
В матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків внаслідок прострочення оплати, а не співмірність заявлених до стягнення сум із залишком заборгованості фактично стало джерелом збагачення кредитора.
Суд першої інстанції визнав необгрунтованими доводи відповідача щодо можливості зменшення 3% річних та інфляційних витрат, з огляду на те, що вони мають мають компенсаційний, а не штрафний характер, тоді як ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України передбачена можливість зменшення виключно штрафних санкцій.
На думку відповідача несвоєчасна оплата за поставлений товар була зумовлена причинами, які не залежали від його волі такими як збройна агресія російської федерації та введення в Україні військового стану.
При цьому, ТОВ "НВП "СРТ" своїми діями не заподіяло позивачеві жодних збитків, а заявлені до стягнення суми є не співмірними із сумою основного боргу.
Відповідач сплатив 1 010 350,00 грн основного боргу з незначним простроченням, тобто виконав основне зобов'язання добровільно.
На думку відповідача, необхідним є зменшення розміру нарахованої пені, відсотків річних, інфляційних втрат та штрафу до 20% від заявлених у позові, а саме пені в сумі 10 667,47 грн., відсотків річних в сумі 4 267,01 грн., інфляційних втрат в сумі 19 279,47 грн. та штрафу в сумі 17 533,50 грн., що в свою чергу не буде непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:
У відзиві на апеляційну скаргу Позивач зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду є обґрунтованим і винесене з дотриманням норм чинного в Україні законодавства, з таких підстав.
Рішенням суду з відповідача стягнуто суму основного боргу у розмірі 242000,00 грн. Апелянт просить апеляційну інстанцію скасувати рішення суду повністю, проте не наводить жодного аргумента в обґрунтування вимоги скасування рішення в частині стягнення суми основної заборгованості.
Відповідачем під час судового розгляду не заперечувався факт укладення сторонами спору господарського договору, належне виконання позивачем його умов та порушення відповідачем умов договору, а саме - несвоєчасної оплати робіт, виконаних позивачем.
Обізнаність з умовами договору, проте сподівання на незастосування позивачем умов п. 5.2 та ст.611 Цивільного кодекса України чи на застосування судом права зменшити розмір штрафних санкцій є проявом недобросовісної поведінки відповідача. Причому, з урахуванням кількості рішень, якими з відповідача на користь позивача стягувалась заборгованість, можна зробити висновок, що така недобросовісна поведінка є системною (рішення по справах №908/1556/24, №908/1557/24, №908/1558/24).
Зазначаючи про відсутність у чинному законодавстві переліків виняткових випадків, за наявності яких судом може бути зменшено розмір неустойки, відповідач так і не зазначив, в чому саме полягає винятковість його випадка, і у зв'язку з чим суд мав би зменшити розмір пені та 3% річних: суду не надавалось доказів скрутного матеріального становища відповідача, наявності великої кількості невиконаних грошових зобов'язань, у тому числі з виплати заробітної плати, податків, виплат кредиторам тощо.
Також позивач зауважує, що порушення відповідачем умов договору є триваючим порушенням. Дотепер відповідач не вчинив жодної дії до його виправлення (зазначена у позові сума основного боргу не оплачувалась навіть частково), тож позивач продовжує зазнавати негативних наслідків такий протиправних дій відповідача, зокрема нести інфляційні втрати.
Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:
Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 29.10.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2024р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №908/1558/24. Відкласти вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СРТ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.10.2024 у справі №908/1558/24 до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Запорізької області.
19.11.2024р. матеріали справи № 908/1558/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2024 року у справі № 908/1558/24 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СРТ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.10.2024 у справі №908/1558/24- залишено без руху.
03.12.2024 на адресу Центрального апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СРТ" надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2024 Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СРТ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.10.2024 у справі №908/1558/24. Розгляд справи призначити у судовому засіданні на 17.06.2025 об 10:00 годин.
16.06.2025 через систему "Електронний суд" представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СРТ" Федороненко Р.В. подав заяву про відкладення розгляду справи, у зв'язку з перебуванням на лікарняному з 13.06.2025 по 18.06.2025. На підтвердження додано копію медичного висновку № 111-9К4М-6С2Т-КАМ8 від 13.06.2025 16.06.2025 через систему "Електронний суд" представник позивача Ковтун О.О. подала заперечення на заяву представника відповідача про відкладення справи. В обгрунтування поданого заперечення зазначено наступне:
- ухвалою суду представника відповідача допущено до участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції;
- представник відповідача 17.06.2025 о 12:40 братиме участь у розгляді справи №910/13093/23 у Касаційному господарському суді, не заявляючи про погане самопочуття або неможливість участі.
Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі "Цихановський проти України" (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ "Смірнова проти України" (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), "Карнаушенко проти України" (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 року у справі № 910/12842/17 відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі № 361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Отже, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-от неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинно створюватися умов, за яких будуть порушені процесуальні строки розгляду справи.
Судова колегія зауважує, що в матеріалах справи наявні процесуальні документи сторін цього спору, в яких останні висловили свою позицію щодо оскаржуваного рішення та апеляційної скарги.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СРТ" не було позбавлене права і можливості за потреби забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, зважаючи на необхідність дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, встановлених ГПК України, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СРТ", одночасно відмовляючи у задоволенні клопотання останнього про відкладення розгляду справи, оскільки наведені в клопотанні причини визнає неповажними в розумінні частини 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України.
16.06.2025 через систему "Електронний суд" від представник позивача Ковтун О.О. надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи, в якому просить розгляд справи здійснювати без її участі.
В судове засідання 17.06.2025 представники сторін не з'явилися.
17.06.2025 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:
Транспортно-виробничим підприємством товариством з обмеженою відповідальністю "БУДАВТОТРАНС", ЛТД (Виконавцем, позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СРТ" (Замовником, відповідачем у справі) 15.03.2021 укладений договір про виконання роботи МРс №01/03-21 (надалі - Договір).
Відповідно до п.п. 1.1-1.3 Договору Виконавець зобов'язався своїми силами і матеріалами виконати роботи з механічної обробки заготовки Трійника 1 (одна) шт., код послуги, яка надається за вказаним вище Договором, згідно з Державним класифікатором продукції та послуг: 25.61.22.90, а Замовник зобов'язався надати заготовку Трійника, а потім прийняти і оплатити роботи відповідно до умов цього договору.
Згідно із п. 2.1 Договору вартість робіт з механічної обробки заготовки Трійника в кількості 1 (одна) шт. становить 1252350,00 грн. з ПДВ.
Пунктом 2.4 Договору визначено, що оплата проводиться Замовником не пізніше 15-ти (п'ятнадцяти) банківських днів від дати підписання акту виконаних робіт.
За визначенням п. 5.2 Договору, при затримці оплат за цим договором Замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки, при затримці оплати понад 20 (двадцяти) календарних днів Замовник додатково виплачує Виконавцю штраф у розмірі 7% від загальної вартості робіт.
Відповідно до п. 8.7 Договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Матеріалами справи підтверджується, що 15.03.2021 згідно акту прийому-передачі ТОВ "НВП "СРТ" передало, а ТВП ТОВ "Будавтотранс", ЛТД прийняло в роботу заготовку Трійника.
Відповідно до акту здачі-приймання робіт № ОУ-0000104 від 17.05.2021 позивачем передано, а відповідачем прийнято роботи по механічній обробці заготовки Трійника, загальна вартість робіт 1252350,00 грн. з ПДВ.
За доводами позивача, відповідно до п. 2.4. Договору грошові кошти мали бути сплачені відповідачем не пізніше 08.06.2021, але після прийняття робіт відповідачем здійснені наступні оплати: 30.07.2021 на суму 160350,00 грн., 12.08.2021 на суму 300000,00 грн., 17.08.2021 на суму 200000,00 грн., 22.09.2021 на суму 150000,00 грн., 24.09.2021 на суму 200000,00 грн. Станом на дату подання позову відповідачем не оплачені роботи по Договору на суму 242000,00 грн., що свідчить про порушення ТОВ "НВП "СРТ" виконання грошових зобов'язань.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати виконаних робіт у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:
Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:
З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанцїі в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що Транспортно-виробничим підприємством товариством з обмеженою відповідальністю "БУДАВТОТРАНС", ЛТД (Виконавцем, позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СРТ" (Замовником, відповідачем у справі) 15.03.2021 укладений договір про виконання роботи МРс №01/03-21; що відповідно до акту здачі-приймання робіт № ОУ-0000104 від 17.05.2021 позивачем передано, а відповідачем прийнято роботи по механічній обробці заготовки Трійника, загальна вартість робіт 1252350,00 грн. з ПДВ; що після прийняття робіт відповідачем здійснені наступні оплати: 30.07.2021 на суму 160350,00 грн., 12.08.2021 на суму 300000,00 грн., 17.08.2021 на суму 200000,00 грн., 22.09.2021 на суму 150000,00 грн., 24.09.2021 на суму 200000,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що, незважаючи на те, що відповідач у поданій апеляційній скарзі просить повністю скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 07.10.2024 у справі №908/1558/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДАВТОТРАНС" ЛТД у повному обсязі, факт наявності заборгованості за договором у сумі 242 000,00 грн відповідачем не заперечується.
Це підтверджується текстом рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.11.2023 у справі №904/5072/23, в якому зазначено: «…В порушення умов Договору та чинного законодавства відповідач оплату виконаних робіт здійснив частково з порушенням визначеного Договором строку, залишок заборгованості складає 242000,00 грн.
Стосовно вартості виконаних робіт спір між сторонами відсутній. Відповідач щодо наявності заборгованості за виконані за Договором роботи та розмір заборгованості у визначеній позивачем сумі не заперечив…».
В апеляційній скарзі відповідач, відповідно, зазначає наступне: «…на думку відповідача, необхідним є зменшення розміру нарахованої пені, відсотків річних, інфляційних втрат та штрафу до 20% від заявлених у позові, а саме пені в сумі 10 667,47 грн., відсотків річних в сумі 4 267,01 грн., інфляційних втрат в сумі 19 279,47 грн. та штрафу в сумі 17 533,50 грн., що в свою чергу не буде непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора...».
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов'язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об'єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.
Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов'язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов'язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб'єктів зобов'язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов'язання дії щодо належного виконання зобов'язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов'язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов'язків, яка б виключала необ'єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов'язання стосовно одна одної.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Вказане питання вирішується судом апеляційної інстанції з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.
Пунктом 2.4 Договору визначено, що оплата проводиться Замовником не пізніше 15-ти (п'ятнадцяти) банківських днів від дати підписання акту виконаних робіт.
За визначенням п. 5.2 Договору, при затримці оплат за цим договором Замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки, при затримці оплати понад 20 (двадцяти) календарних днів Замовник додатково виплачує Виконавцю штраф у розмірі 7% від загальної вартості робіт.
Відповідно до п. 8.7 Договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, грошові зобов'язання відповідача виникли з 08.06.2021, часткові оплати здійснені ним протягом липня-вересня 2021 року, заборгованість в розмірі 242000,00 грн. відповідачем не сплачено, що свідчить про тривалість порушення. Будучи ознайомленим з умовами договору, відповідач мав усвідомлювати, що неналежне виконання його умов має наслідком певну відповідальність у вигляду штрафних та компенсаційних санкцій.
Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що передбачена договором пеня у вигляді подвійної облікової ставки НБУ є розумною, співмірною, не завищеною і прямо пов'язана з тривалим невиконанням грошового зобов'язання. Водночас Відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про об'єктивні причини прострочення, його фінансову неспроможність чи вжиття заходів до належного та своєчасного виконання договору.
Сама по собі наявність обставин воєнного стану на території України, не є безумовною підставою для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення оплати. Безпосередній вплив таких обставин має бути доведений належними доказами, чого відповідачем не було зроблено. При цьому, слід зазначити, що як відповідач так і позивач під час воєнного стану в Україні знаходяться в однакових умовах ведення своєї діяльності, отже несприятливі обставини, пов'язані з військовою агресію Російської Федерації проти України настали не тільки для відповідача, але й для позивача.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для часткового зменшення розміру штрафу, заявленого до стягнення.
Так, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що відповідач сплатив більшу частину основного боргу (у сумі 1 010 350,00 грн) з відносно незначним простроченням (протягом трьох місяців). Крім того, на користь позивача підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати, які, у сукупності, вже частково компенсують наслідки несвоєчасного виконання грошового зобов'язання.
Позивач при цьому не надав доказів понесення ним збитків або реальних втрат у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем решти суми боргу. За таких обставин, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що стягнення штрафу у повному обсязі було б неспівмірним із наслідками порушення зобов'язання.
З огляду на викладене, колегія суддів виснує, що зменшення розміру штрафу на 50% до суми 43 832,25 грн є обґрунтованим та таким, що відповідає принципам справедливості, добросовісності й розумності.
Доводи апеляційної скарги щодо можливості зменшення 3% річних та інфляційних витрат, а саме: «…суд першої інстанції визнав необгрунтованими доводи відповідача щодо можливості зменшення 3% річних та інфляційних витрат, з огляду на те, що вони мають мають компенсаційний, а не штрафний характер, тоді як ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України передбачена можливість зменшення виключно штрафних санкцій.
Проте, згідно з правовим висновком, що сформульований у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), щодо можливості зменшення (відмови у стягненні) судом загального розміру процентів річних, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, Велика Палати Верховного Суду зазначила наступне:
-справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин (пункт 8.20);
-закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах (пункт 8.26);
-господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань (пункт 8.32);
-якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33);
-відповідно до положень статті 611, частини 3 статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання (пункт 8.34);
-звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру (пункт 8.36);
-з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 ГК України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (пункти 8.37 -8.38).
Таким чином, висновки суду про неможливість зменшення відсотків річних є необгрунтованими…» відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.
Визначені частиною другою ст. 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
У справі № 902/417/18 Великою Палатою Верховного Суду зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
При цьому у пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96 % від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
Отже, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи № 902/417/18, а саме - встановлення відсотків річних на рівні 40 % та 96 %, і їх явну невідповідність принципу справедливості, в той час як у справі № 904/5749/24, яка переглядається, відсотки річних нараховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3 %, і порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3 % річних судом не встановлено.
Зменшення розміру відсотків річних не може бути застосовано судами як "загальна практика" при розгляді в інших справах питання зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі приписів ст.625 ЦК України на рівні мінімально визначеного розміру трьох процентів (п.52 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №922/444/24).
Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законодавством 3%, суми яких є значно меншими за суми прострочених платежів та, відповідно, є співмірними, враховуючи період, за який вони нараховувались.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що в даному випадку у суду відсутні підстави для зменшення розміру нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у клопотанні відповідача про зменшення розміру інфляційних втрат та 3% річних.
Колегія суддів вважає необґрунтованим довод апелянта про те, що позивач упродовж 2021- 2023 років не звертався з претензіями або позовом щодо стягнення сум за прострочення оплати, що призвело до штучного збільшення розміру заборгованості.
Нормами чинного законодавства України не передбачено обмежень щодо часу звернення з позовом у межах строку позовної давності.
Крім того, закон не пов'язує обсяг відповідальності боржника із фактом звернення кредитора з вимогами протягом певного часу. Нарахування пені, інфляційних втрат та процентів річних здійснюється відповідно до закону та умов договору, і є наслідком порушення грошового зобов'язання, незалежно від того, коли саме кредитор вирішив реалізувати своє право на судовий захист.
Таким чином, відсутність у позивача протягом 2021- 2023 років звернень з позовом не може розглядатися як підстава для зменшення суми боргу або звільнення відповідача від відповідальності, встановленої законом і договором.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.
У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні Господарського суду Дніпропетровської області, яке є предметом апеляційного оскарження.
З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Запорізької області від 07.10.2024 у справі №908/1558/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СРТ" на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.
Розподіл судових витрат:
У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 9013,21 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СРТ" на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.10.2024 у справі №908/1558/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 07.10.2024 у справі №908/1558/24 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "СРТ".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 19.08.2025
Головуючий суддя М.О. Дармін
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус