ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
12 вересня 2025 року Справа № 903/429/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Юрчук М.І. , суддя Миханюк М.В.
без повідомлення (виклику) сторін
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області, ухвалене 17.06.2025 суддею Бідюк С.В. у м. Луцьк (повний текст рішення складено 17.06.2025)
у справі № 903/429/25
за позовом Волинської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України"
до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка
про стягнення 130 460,07 грн
На розгляді Господарського суду Волинської області перебувала позовна заява Волинської філії Товариства з обмеженою відповідальністю Газорозподільні мережі України до Приватно - орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка з вимогою про стягнення 130 460,07 грн, з яких: 118 044,16 грн основного боргу, 790,18 грн 3% річних, 3 879,02 грн інфляційних втрат, 7 746,71 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати спожитого природного газу відповідно до заяви-приєднання № 094203ADNECP016 від 01.12.2023 до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому.
Відповідач проти позовних вимог заперечував, зазначаючи про те, що розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат не є вірним. Більше того, згідно укладеного між сторонами договору, підставою для оплати є рахунок позивача, а доказів надання рахунку саме в перший день місяця позовна заява не містила.
Разом із тим, вказував, що за приписами п. 2 ч. 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити, зокрема, відомі номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету. Натомість, у поданій позовній заяві відсутні номери засобів зв'язку відповідача, відтак, останній вважає, що з огляду на ч. 9 ст. 129 ГПК України, наявні законодавчі передумови для покладення судового збору за подання позовної заяви повністю чи частково на позивача.
Окрім того, звертав увагу позовній заяві відсутній орієнтовний розрахунок розміру судових витрат, лише зазначено при цьому про суму судового збору. Таким чином, відсутні підстави для покладення на відповідача витрат на правничу допомогу.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 17.06.2025 у справі № 903/429/25 позов задоволено; cтягнуто з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на користь ТОВ "Газорозподільні мережі України" 118 044,16 грн основного боргу, 7 746,71 грн пені, 790,18 грн 3% річних, 3 879,02 грн інфляційних втрат, а також 2 422,40 грн витрат по сплаті судового збору.
Судове рішення мотивоване доведеністю невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати спожитого природного газу за період з листопада 2024 по лютий 2025 у сумі 118 044,16 грн. Разом з цим, на підставі п. 2 ст. 625 ЦК України, підставними до стягнення суд визнав нараховані позивачем 790,18 грн 3% річних, 3 879,02 грн інфляційних втрат, а також, з врахуванням п. 6.6. договору та п. 8.2 Типового договору, нараховані 7 746,71 грн пені. Водночас вказав, що, оскільки спір до судового розгляду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн слід покласти на нього.
Не погодившись зі вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Волинської області від 17.06.2025 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2 422, 40 грн витрат по сплаті судового збору та ухвалити у вказаній частині нове рішення про покладення витрат на оплату судового збору на позивача.
Аргументуючи доводи апеляційної скарги вказує, що згідно із п. 2 ч. 3 ст. 162 ГПК України, позовна заява повинна містити, зокрема, відомі номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету. Натомість, позовна заява позивача не містила номеру засобу зв'язку відповідача.
Звертає увагу, що за приписами ч. 9 ст. 129 ГПК України, якою визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Водночас ГПК України не містить правових норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак, системний аналіз ГПК України дозволяє стверджувати, що неправильними діями сторони є свідомі необґрунтовані дії, які доводять зловживання процесуальними правами. Таким чином, апелянт вважає наявними законодавчі передумови для покладення судового збору за подання позовної заяви повністю чи частково на позивача.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на рішення Господарського суду Волинської області від 17.06.2025 у справі № 903/429/25; апеляційну скаргу постановлено розглянути без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Позивач правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу не скористався.
Клопотань про розгляд даної справи в судовому засіданні з викликом сторін до суду не надходило.
За розпорядженням керівника апарату суду від 08.09.2025, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії у даній справі Крейбух О.Г., відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та п. 8.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено автоматизовану заміну судді-члена колегії у справі № 903/429/25; для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Юрчук М.І., суддя Миханюк М.В.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Дослідивши матеріали справи № 903/429/25 та розглянувши доводи апеляційної скарги, а також перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд зазначає таке.
Із матеріалів апеляційної скарги вбачається, що відповідач оскаржує судове рішення в частині стягнення з останнього судового збору та, із посиланням на приписи частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, вказує на необґрунтованість дій позивача, зловживання стороною процесуальними правами та вважає, що суд першої інстанції мав покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково, незалежно від результатів вирішення спору.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим), шляхом підписання відповідачем заяви приєднання № 094203ADNECP016 від 01.12.2023 до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому (далі договір).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати спожитого природного газу не виконав, у зв'язку з чим його заборгованість по оплаті послуг з розподілу природного газу за період з листопада 2024 року по лютий 2025 року становить 118 044,16 грн, підтверджена матеріалами справи, підставна і підлягає до стягнення з відповідача, оскільки в силу ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 790,18 грн 3% річних, 3 879,02 грн інфляційних втрат, 7 746,71 грн пені.
Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши розрахунок позивача, дійшов висновку, що нараховані ним 790,18 грн 3% річних, 3 879,02 грн інфляційних втрат є арифметично правильними, підставними та підлягають до стягнення з відповідача.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до статті частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до частини шостої статті 232 ГК нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Пунктом 6.6. договору передбачено, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів. (п. 6.6).
Відповідно до п. 8.2. Типового договору у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором, він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Перевіривши розрахунок позивача, місцевий господарський суд дійшов висновку, що нараховані ним 7 746,71 грн пені є підставними та підлягають до стягнення з відповідача з врахуванням п. 6.6. договору та п. 8.2 Типового договору.
Оскільки місцевий господарський суд виснував доведеність невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим), шляхом підписання відповідачем заяви приєднання № 094203ADNECP016 від 01.12.2023, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн покладено на останнього.
При ухваленні рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК). У резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат (п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК).
Судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
У ч. 1 ст. 123 ГПК встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК).
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені у Законі "Про судовий збір".
Загальні правові засади розподілу судових витрат визначені у ст. 129 ГПК, у ч. 1 якої містяться положення про розподіл судового збору.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На відміну від загального правила пропорційного розподілу судових витрат у випадку часткового задоволення позовних вимог, що закріплене у частинах 1 та 4 ст. 129 ГПК, в частинах 5-7 і 9 ст. 129 ГПК визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Частиною 9 ст. 129 ГПК визначено два випадки, за яких суд з власної ініціативи може відступити від загального правила розподілу судових витрат (від правила їх пропорційного розподілу): 1) зловживання стороною чи її представником процесуальними правами; 2) виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.
Верховний Суд у постанові від 21.03.2023 у справі №911/813/21 вказав, що ч. 9 ст. 129 ГПК наділяє суд дискреційними повноваженнями щодо покладання на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, судових витрат повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, однак за умови, що відповідний висновок суду має бути належним чином обґрунтованим. Наведена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. Така позиція Верховного Суду є сталою та послідовною, викладена також у постановах Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 912/2171/18, від 25.03.2021 у справі № 905/717/20, від 08.04.2021 у справі № 905/716/20, від 25.11.2021 у справі № 904/5929/19, від 31.05.2022 у справі № 927/515/21, від 15.09.2022 у справі № 910/10159/21 та в додаткових постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 916/376/19, від 12.07.2022 у справі № 910/18970/19.
Позивачем належними та допустимими доказами підтверджено та судом першої інстанції встановлено порушення відповідачем умов договору, а, отже, доводи апелянта щодо зловживання або неправильних дій позивача не підтверджуються обставинами справи.
Водночас, місцевий господарський суд обґрунтовано поклав судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви на відповідача, оскільки спір виник внаслідок порушення останнім своїх зобов'язань щодо оплати спожитого природного газу, що стало підставою для звернення Оператора ГРМ (ТОВ "Газорозподільні мережі України") з відповідним позовом у цій справі.
З огляду на викладене вище та враховуючи, що норма ч. 9 ст. 129 ГПК передбачає дискреційне повноваження суду, тобто його право здійснити розподіл судових витрат у визначений спосіб, колегія суддів вважає відсутніми правові підстави для скасування оскаржуваного рішення в частині розподілу судових витрат.
В силу ст. 73, 74, 76 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача суд вважає необґрунтованими та такими, що не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Відповідно до п. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 17 червня 2025 року у справі № 903/429/25 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Справу № 903/429/25 повернути Господарському суду Волинської області.
Головуючий суддя Тимошенко О.М.
Суддя Юрчук М.І.
Суддя Миханюк М.В.