печерський районний суд міста києва
Справа № 757/9205/25-ц
пр. 2-5272/25
09 вересня 2025 року Печерський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Бусик О.Л.
при секретарі - Романенко Ю.О.
за участі:
представника позивача - Сєтова М.О.
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного провадження (з повідомленням сторін) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КАДОРР ГРУПП МЕНЕДЖМЕНТ КИЇВ» до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «ІМІДЖ ФІНАНС», що діє від свого імені в інтересах та за рахунок ВЕНЧУРНОГО ЗАКРИТОГО НЕДИВЕРСИФІКОВАНОГО ПАЙОВОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО ФОНДУ «ПЕЧЕРСЬК ПЛАЗА», про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги,-
У лютому 2025 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КАДОРР ГРУПП МЕНЕДЖМЕНТ КИЇВ» (далі - ТОВ «КАДОРР ГРУПП МЕНЕДЖМЕНТ КИЇВ») заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 124 972 грн. 77 коп. та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протягом спірного періоду позивач надає житлово-комунальні послуги в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в якому знаходиться квартира відповідача. Відповідач не виконує обов'язки із своєчасної оплати послуг, які надає позивач, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, що і послугувало підставою для звернення до суду.
Ухвалою судді від 03 березня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного провадження з повідомленням сторін.
28 квітня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому остання просить відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що позивач не укладав із відповідачем договір про надання комунальних послуг. Окрім цього, у відзиві зазначено, що ОСОБА_1 не був власником квартири АДРЕСА_2 та не мав юридичної можливості укладати відповідний договір з управителем. Представник відповідача зазначає, що відповідач, до підписання договору купівлі-продажу квартири 17 грудня 2024 року не отримував послуги з управління та не вчиняв будь-яких дій, які б свідчили про його приєднання до Договору № 52Ж-0111 про надання послуги з управління, тому вирішив надати відповідачеві Заяву-приєднання до договору, яка передбачена пунктом 1.7, направив дану заяву та копії, що підтверджують його право власності на квартиру засобами поштового зв'язку, проте позивач відмовився від прийняття даного листа, дані твердження підтверджуються описом та відстеженням з укрпошти. І відповідно ще й досі відповідачеві не надають послуг з управління, оскільки не виготовили магнітну картку для користування ліфтом, не підключили електрику до квартири та інші послуги. Також просив застосувати наслідки пропуску позовної давності за період з 29 вересня 2021 року по 07 лютого 2022 року.
28 квітня 2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача вважає посилання представника відповідача необґрунтованими та такими, що не спростовують позовних вимог, оскільки відповідачу було фактично надано житлово-комунальні послуги, що підтверджується фактичними показниками індивідуальних лічильників, розрахунками заборгованості, що свідчить про споживання послуг.
12 травня 2025 року від представника відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких остання підтримала пояснення, викладені у відзиві та просила відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні з приводу позовних вимог заперечила, просила відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяв та клопотань не надходило.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 16 ЦК Україна, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що ТОВ «КАДОРР ГРУПП МЕНЕДЖМЕНТ КИЇВ» створено відповідно до законодавства України, та діє на підставі Статуту затвердженого рішенням учасника Товариства №1 від 20.07.2020 року.
Відповідно до п. 3.2. Статуту, Товариство має право здійснювати такі види діяльності, зокрема, як: комплексне обслуговування об'єктів; управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту; здійснення поточного та капітального ремонту житлових та нежитлових будівель і приміщень.
Із листопада 2021 року ТОВ «КАДОРР ГРУПП МЕНЕДЖМЕНТ КИЇВ» організовує та забезпечує утримання будинку АДРЕСА_1 , який переданий на баланс ТОВ «КАДОРР ГРУПП МЕНЕДЖМЕНТ КИЇВ» за Актом приймання-передачі житлово-офісного комплексу з об'єктами соціально-побутового, торговельного призначення та паркінгу для надання послуги з комплексного обслуговування від 01.11.2021 року, укладеного між ТОВ «БУЙФІ ХОЛДІНГ», ТОВ «АЛЬМА ТІН-КИЇВ ПЛЮС» (забудовники).
Між ТОВ «КАДОРР ГРУПП МЕНЕДЖМЕНТ КИЇВ» та ТОВ «БУЙФІ ХОЛДІНГ», ТОВ «АЛЬМАТІН-КИІВ ПЛЮС» укладено Договір про надання послуг з управління від 01.09.2021 року, нова редакція від 05.08.2022 року.
Предметом договору є те, що Управитель зобов'язується надавати Замовнику послуги з управління будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі послуги в порядку, передбаченому цим договором (п. 1.1. Договору).
Пунктом 1.6. Договору передбачено, що договір носить характер публічного договору приєднання. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України.
Вказаний договір з додатками було розміщено на веб-сайті https://management.kadorr.com/objects/52, в розділі «52 Жемчужина».
Відповідно до п. 1.7. Договору, фактом приєднання Інвестора, Замовника, які фактично користуються послугами з управління будинком і отримують житлово-комунальну послугу для власних потреб до умов договору (акцептування договору) є вчинення ними будь-яких дій, які свідчать про їх бажання укласти договір, зокрема надання Управителю підписаної заяви-приєднання (додаток 2), сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
Відповідно до п. 3.3.2 Договору ТОВ «КАДОРР ГРУПП МЕНЕДЖМЕНТ КИЇВ» взяв на себе зобов'язання забезпечити кваліфіковане надання послуг з управління будинку відповідно до стандартів, нормативів, норм, порядків і правил; п. 3.2.4 забезпечувати належну експлуатацію та утримання будинку, відповідно до його цільового призначення.
Таким чином, ТОВ «КАДОРР ГРУПП МЕНЕДЖМЕНТ КИЇВ» сприяє мешканцям будинку в отриманні житлово-комунальних послуг.
Пунктами 3.4.1., 3.4.2. Договору передбачено, що ТОВ «КАДОРР ГРУПП МЕНЕДЖМЕНТ КИЇВ» має право від свого імені вчиняти правочини щодо будинку, необхідні для виконання своїх зобов'язань щодо управління будинком, укладати договори із третіми особами на виконання окремих видів робіт; укладати з підрядниками договори про виконання окремих робіт та надання послуг.
Квартира АДРЕСА_3 , відповідно до Акту приймання-передачі в тимчасове користування від 29.09.2021 року була передена в користування ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 1.5 Акту приймання-передачі, тимчасові експлуатаційні витрати, з дати підписання цього Акту і до реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , а саме витрати відповідно з нормативно-правовими актами в галузі цивільного, житлового законодавства, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» за утримання Об'єкту будівництва, прибудинкової території та новозбудованого майна лежать на покупцеві.
Актом-приймання передачі встановлено (п. 1.8.), що покупець повідомлений, що у зв'язку з необхідністю забезпечення належного управління будинком та забезпечення споживання усіма співвласниками комунальних послуг, що передбачає ведення господарської діяльності у сфері житлово-комунальних послуг, продавець взяв на себе зобов'язання щодо визначення управителя до моменту оформлення права власності покупцями у відповідності до чинного законодавства.
З огляду на зазначене, відповідач ОСОБА_1 за період з 01.11.2021 року по 17.12.2024 року, відповідно до підписаного Акту приймання-передачі у тимчасове користування від 29.09.2021 року, виник обов'язок щодо оплати за спожиті житлово-комунальні послуги, саме перед Управителем (ТОВ «КАДОРР ГРУПП МЕНЕДЖМЕНТ КИЇВ) за сприянням якого відповідні послуги були надані вудповідачу ОСОБА_1 .
Окрім цього, судом встановлено, що з 17 грудня 2024 року квартира АДРЕСА_3 , відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Згідно із ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом, тобто означена стаття встановлює презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, в тому числі, з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тобто належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є здійснення оплати за надані йому послуги, у розмірі та у валюті, визначеними договором.
Відповідно до змісту ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
За змістом ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язання.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків ї правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору.
Статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що До житлово-комунальних послуг належать:
1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку;
2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено зобов'язання споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Частиною 10 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що співвласники багатоквартирного будинку зобов'язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Частиною 4 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону. Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Фактичне надання таких послуг підтверджується актами виконаних робіт.
З огляду на вищенаведені норми Закону, споживачі зобов'язані оплатити житлово- комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, при цьому відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року, справа №750/12850/16-ц, і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року, справа №642/2858/16).
Таким чином, суд не бере до уваги посилання відповідача, що між позивачем та відповідачем не будо укладено договір про надання житлово-комунальних послуг, оскільки відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача, якщо вказані послуги фактично надавались.
При цьому, відповідачем не спростовано факт надання послуг щодо утримання будинку та інших житлово-комунальних послуг.
Окрім цього, позивачем до суду подано належні та допустимі докази, якими підтверджуються позовні вимоги, а саме: Статут ТОВ «КАДОРР ГРУПП МЕНЕДЖМЕНТ КИЇВ», Договір №52Ж-0111 про надання послуг управління від 01.09.2021 року, в редакції від 05.08.2022 р., додаток №1 до Договору №52Ж-0111 від 01.09.2021 року, додаток №2 до Договору №52Ж-0111 від 01.09.2021 року, кошторис витрат на управління будинком до Договору №52Ж-0111 від 01.09.2021 року; Договір охорони №11/21-52Ж від 01.11.2021 року; Договір про надання послуг по вивезенню та знешкодженню твердих побутових відходів від 01.09.2021 року; Договір про надання послуг №007/2021-П з технічного обслуговування та ремонту обладнання газової котельні, індивідуального теплового пункту №1, індивідуального теплового пункту №2, вузла обліку газу, шарового регулюючого пункту котельні, шарового регулюючого пункту житлового будинку та газопроводів від 01.09.2021 року; Договір №1137 постачання природного газу від 08.12.2021 року; Договір №4261-ПСО(ТКЕ)- 41 постачання природного газу від 21.11.2022 року; Договір №5328-ТКЕ(23)-41 постачання природного газу від 03.10.2023 року; Заяву-претензію про необхідність сплати заборгованості за житлово-комунальні послуги; Розрахунок заборгованості та показники лічильників відповідача; рахунки на сплату за житлово-комунальні та інші послуги, які виставлялись відповідачу.
Відповідно до ст. 162 ЖК України, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України (стаття 179 ЖК України).
Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків затверджених Постановою КМУ № 45 від 24 січня 2006 року Про внесення змін до постанови Кабміну від 08 жовтня 1992 року № 572, власник та наймач квартири зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Крім того, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач є споживачем комунальних послуг.
Абзацом 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Фактично відповідачу надавались житлово-комунальні послуги за сприянням ТОВ «КАДОРР ГРУПП МЕНЕДЖМЕНТ КИЇВ» та, відповідно, споживались відповідачем, тобто між сторонами наявні фактичні договірні відносини.
Внаслідок фактичного споживання відповідачем вищевказаних послуг були здійсненні конклюдентні дії, які породжують юридичні наслідки.
Щомісяця позивачем нараховувалась плата за отримані відповідачем житлово-комунальні послуги, однак відповідач протягом тривалого часу не виконує свої обов'язки, не сплачує регулярно і в повному обсязі житлово-комунальні послуги, внаслідок чого виникла загальна заборгованість в сумі 119 860,44 грн, що підтверджується доданими розрахунками заборгованості.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.
Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17.
Приймаючі до уваги вищезазначене, та враховуючи, що відповідачам, позивачем надавалися певні послуги та останні не зверталися до позивача з заявами, що вони не проживають чи інше у зазначеній квартирі, також було встановлено, що у відповідачів відсутні самостійні договори на надання будь-яких послуг стосовно вище вказаного майна, суд приходить до висновку, що відповідачі у встановлений законом строк не виконали перед позивачем своїх зобов'язань за спожиті житлово-комунальні послуги.
Таким чином, за період 01.11.2021 року по 31.12.2024 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за житлово-комунальні послуги на загальну суму 119 860 грн. 44 коп., що підтверджується розрахунками заборгованості, виставленими рахунками за спожиті житлово-комунальні та інші послуги, а отже наявна сума заборгованості підлягає стягненню з відповідача у примусовому порядку.
При цьому, суд враховує, що на час розгляду справи судом, відповідачами не надано даних, що свідчать про сплату заборгованості у добровільному порядку, а надані позивачем розрахунки заборгованості відповідачами не оспорюється.
Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18), а також у постанові від 31 січня 2019 року у справі №761/4878/16-ц (провадження №61- 1625св18).
Доказів виконання зобов'язання відповідачем перед позивачем матеріали справи не містять.
З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.
Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №464/3790/16-ц (14-465цс18).
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).
Крім того, Верховний Суд у постанові від 01 липня 2020 року у справі №535/757/17 (провадження № 61-30148св18) зробив аналогічний висновок щодо подібних правовідносин.
У частині 2 ст. 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
Вказаний розрахунок відповідачем не спростовано, суд вважає його вірним та бере за основу при ухваленні рішення.
Враховуючи викладене, оцінюючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат за період починаючи з 01.01.2024 року по 31.08.2024 року у розмірі 4545 грн. 63 коп., 3 % річних за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 566 грн. 07 грн є обґрунтованими та доведеними, а отже підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідач на спростування доводів та доказів сторони позивача своїх доказів суду не надав.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Разом із тим, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності.
Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до приписів п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки позовної давності продовжуються на строк дії зазначеного стану.
Окрім того, ЗУ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» від 08 листопада 2023 року внесено наступні зміни до п 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 (зі змінами) в Україні воєнний стан діє з 24.02.2022 року до 09.11.2024 року.
Враховуючи зазначені норми законодавства, строк позовної давності не можна вважати таким, що сплив на момент подачі позову.
Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням позову, судовий збір в розмірі 3028, 00 грн підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.
Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 322, 382, 509, 526, 610, 611, 612, 901, 903 ЦК України, ст. ст. 162, 179 ЖК України, ст. ст. 1, 5, 7, 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КАДОРР ГРУПП МЕНЕДЖМЕНТ КИЇВ» до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «ІМІДЖ ФІНАНС», що діє від свого імені в інтересах та за рахунок ВЕНЧУРНОГО ЗАКРИТОГО НЕДИВЕРСИФІКОВАНОГО ПАЙОВОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО ФОНДУ «ПЕЧЕРСЬК ПЛАЗА», про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КАДОРР ГРУПП МЕНЕДЖМЕНТ КИЇВ» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 124 972 (сто двадцять чотири тисячі дев'ятсот сімдесят дві) грн. 77 коп. та витрати з оплати судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справу, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КАДОРР ГРУПП МЕНЕДЖМЕНТ КИЇВ» ( вул. Жилянська, 68, приміщення 202, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 43718024).
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Повний текст судового рішення складено 15 вересня 2025 року.
Суддя О.Л. Бусик