печерський районний суд міста києва
Справа № 757/37946/25-к
пр. 1-кс-32350/25
02 вересня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2
за участі сторін кримінального провадження:
адвоката - ОСОБА_3 (в режимі ВКЗ)
прокурора - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за скаргою адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на бездіяльність уповноваженої особи Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні №12024000000000568 від 20.03.2024, -
12.08.2025 у провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшла скарга адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на бездіяльність уповноваженої особи Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні №12024000000000568 від 20.03.2024.
В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що ОСОБА_5 , є власником мобільного телефону «ІPhone 15» imei НОМЕР_1 imei НОМЕР_2 , який було вилучено, під час проведення обшуку 04.02.2025, за адресою: АДРЕСА_1 , у рамках кримінального провадження № 12024000000000568.
Адвокат зазначає, що згідно протоколу обшуку від 04.02.2025, у рамках кримінального провадження № 12024000000000568, слідчому було надано мобільний телефон «ІPhone 15» imei НОМЕР_1 imei НОМЕР_2 разом з паролем доступу, який зазначено безпосередньо у протоколі обшуку, однак мобільний телефон був вилучений.
Відтак, оскільки арешт на майно, а саме на мобільний телефон ««ІPhone 15» imei НОМЕР_1 imei НОМЕР_2 , вилучений 04.02.2025 не був накладений, дане майно має статус тимчасово вилученого та підлягає поверненню власнику.
Адвокат в судовому засіданні підтримав скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні заперечував щодо задоволення скарги та зазначив, що майно було вилучено у відповідності до ухвали слідчого судді про проведення обшуку.
Постановою слідчого вилучене майно було визнанно речовим доказом.
Окрім цього, прокурор зазначив, що під час обшуку було проведено огляд телефону в ході якого було виявлено, що у пристрої знаходиться велика кількість інформації, яка має значення для кримінального провадження.
Таким чином, було призначено комп'ютерно технічну експертизу та судову експертизу звуко-відеозапису телефонних розмов, які містятяться у мобільному пристрої.
Також, прокурор зазначив, що після провдення зазначених експертиз, буде встановлено причетність особи, якій належить телефон до вчинення кримінального правопорушення.
Слідчий усудове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.
Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Вивчивши скаргу, заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали провадження приходжу до наступного висновку.
Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024000000000568 від 20.03.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 255 ч. 2 ст. 255 КК України.
21.01.2025 Печерським районним судом міста Києва у справі № 757/2481/25-к було надано дозвіл за місцем проживання ОСОБА_6 , а саме домоволодіння (земельна ділянка, житловий будинок/будинки, господарські/технічні та ін. приміщення) за адресою: АДРЕСА_1 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення знаряддя кримінального правопорушення та/або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а саме: баз даних (інформацію зафіксовану в будь якій формі, в т.ч. на носіях інформації) з даними потенційних потерпілих, журналами дзвінків до потенційних потерпілих, дані про облік грошових коштів отриманих злочинним шляхом, установлених програмних криптогаманців та дані доступу до них, а також апаратних криптогаманців, т.з. «чорнової бухгалтерії», рукописних та друкованих записів (з обліку замовлень, придбання, пересилання, перевезення, реалізації, т.з. БАДів - харчових/дієтичних добавок), допоміжних засобів у здійсненні злочинної діяльності (засобів маркування, ідентифікації посилок, створення товарно-транспортних накладних), чеків про поштові відправлення (пересилання), банківських карток, сім-карток мобільних операторів, грошових коштів отриманих злочинним шляхом, а також мобільних телефонів та іншої комп'ютерної техніки (комп'ютери, ноутбуки, планшети, монітори), засобів комутації, і електронних носіїв інформації (диски, USB-Flash накопичувачі, micro-SD карти пам'яті, зовнішні накопичувачі), у пам'яті яких містяться відомості про вказаних осіб та збережені описані речі і злочинну діяльність, з можливістю їх вилучення, оскільки існує необхідність у проведенні оглядів мобільних телефонів та іншої комп'ютерної техніки за участі відповідних спеціалістів в т.ч. проведення експертних досліджень, оскільки мобільні телефони та комп'ютерна техніка є безпосередніми знаряддями вчинення вказаних кримінальних правопорушень та використовується для комунікації (спілкування) між учасниками злочинної групи та потерпілими, в т.ч. для обговорення протиправної діяльності та зберігають в своїй пам'яті відомості про злочинну діяльність.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.
Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.
Згідно положень ч.ч. 8, 9 ст. 236 КПК України, особи, у присутності яких здійснюється обшук, при проведенні цієї слідчої (розшукової) дії мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку. Другий примірник протоколу обшуку разом із доданим до нього описом вилучених документів та тимчасово вилучених речей (за наявності) вручається особі, у якої проведено обшук, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім'ї або його представникові.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Слідчий суддя, при вирішенні даної скарги, враховує приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 5 статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Згідно зі ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.
Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.
Окрім цього, частиною 2 ст. 168 КПК України передбачено, що забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Таким чином, слідчий суддя, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про відмову у задоволенні скарги, оскільки під час розгляду скарги було встановлено, що органом досудового розслідування проводяться експертні дослідження вилученого мобільного телефону, так як у даному пристрої під час обшуку було встановлено наявність відомостей, які стосуються кримінального провадження.
Відтак, вилучений мобільний телефон станом на день розгляду скарги, є предметом експертних досліджень.
З врахуванням зазначеного, в рамках обставин, які досліджуються органом досудового розслідування, та наданого дозволу на проведення обшуку, слідчий суддя прийшов до висновку, про те, що вилучене майно на день розгляду скарги пілягає дослідженню та опрацюваню зі сторони органу досудового розслідування, з метою досягнення цілей кримінального провадження, а тому доводи адвоката є передчасними.
Разом з цим, зазначене не свідчить, що через певний проміжок часу питання доцільності вилучення даного майна та в разі не накладення на нього арешту, заявник не буде позбавлений права повернути його та звернутись до суду за захистом своїх прав.
На підставі викладеного, враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про необґрунтованість вимог скарги, а відтак у задоволенні вимог скарги слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-
В задоволенні скарги адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на бездіяльність уповноваженої особи Головного слідчого управління Національної поліції України, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні №12024000000000568 від 20.03.2024, - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1