12.09.2025 Справа № 756/14037/25
Справа № 756/14037/25
Провадження № 2-о/756/539/25
12 вересня 2025 року місто Київ
Суддя Оболонського районного суду міста Києва Тиха О.О., ознайомившись з матеріалами заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення,
Заявник ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Костенко В.П., звернулася до Оболонського районного суду м. Києва в порядку окремого провадження із зазначеною заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: факт відмови від спадщини на користь заявника.
Суддя, ознайомившись з матеріалами заяви, дійшов такого висновку.
Відповідно до ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення факту, що має юридичне значення.
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. (ч. 3 ст. 294 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.
Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.
Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.
Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.
Підсудністю у цивільному судочинстві визначено розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм цивільних справ.
Статтею 316 ЦПК України визначена підсудність зазначеної категорії справ.
Згідно з ч.1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Так, заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно з ч.6 ст. 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Правовідносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання, випадки їх обмеження регулює Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
У статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначені наступні терміни: місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Відповідно до частини 2 статті 16 Прикінцевих положень Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання особи, яке на день набрання чинності цим Законом підтверджувалося пропискою або було відповідно зареєстроване, вважається зареєстрованим.
Відповідно до п. 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання перебування, затвердженого Постановою КМУ від 7 лютого 2022 року № 265, який набрав чинності 14 березня 2022 року, особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Таким чином, особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.
Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.
Отже в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.
З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.
Вказаного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24.06.2024 року у справі № 554/7669/21 (провадження № 61-5805сво23).
Аналізуючи зазначені вище положення чинного законодавства, слідує, що дана категорія справ розглядається за зареєстрованим місцем проживання заявника.
З відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру № 1768533 від 12.09.2025 убачається, що заявник ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, компетентним та належним судом для розгляду даної справи є Печерський районний суд м. Києва.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання представника заявника на ст. 317 ЦПК України, як на підставу для звернення до Оболонського районного суду м. Києва, оскільки вказаною статтею регламентовано питання підсудності лише для справ про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, у той час, як загальне правило підсудності для заяв фізичних осіб про встановлення факту, що має юридичне значення, встановлені ч.1 ст. 316 ЦПК України.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 Закону України «Про виконання рішень, застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, який закріплений у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч. 1 ст. 378 ЦПК України).
Згідно з ч. 9 ст. 187 ЦПК України якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне передати цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення, на розгляд до Печерського районного суду м. Києва, за зареєстрованим місцем проживання заявника.
Керуючись статтями 2, 31, 32, 260, 261, 316, 353-355, 378 ЦПК України, суд
Цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення - передати на розгляд до Печерського районного суду м. Києва.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з моменту її підписання суддею.
Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя О.О. Тиха