Справа № 347/2453/24
Провадження № 2/347/112/25
15 вересня 2025 року м. Косів
Косівський районний суд, Івано-Франківської області в складі :
Головуючої - судді : Крилюк М.І.,
Секретаря : Лазорик Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Косів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - органу опіки і піклування, служби у справах дітей Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області про розірвання шлюбу, -
Встановив :
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - органу опіки і піклування, служби у справах дітей Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області про розірвання шлюбу, мотивуючи свої вимоги тим, що 17.10.2009 року між ними було укладено шлюб у відділі цивільного стану в Островцу Свєнтокшискім, Річпосполита Польщі, згідно Акта про одруження №532/2009. В шлюбі в них народилось двоє дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Причиною розірвання шлюбу стало те, що між ними останнім часом стали часто виникати сварки та непорозуміння з приводу різних поглядів на життя, що призвело до втрати почуттів та формального існування шлюбу. На даний час вони фактично спільно не проживають та не підтримують подружніх відносин.
А тому, вважає, що сім"я розпалась, надії на примирення немає. Просить шлюб розірвати неповнолітніх дітей залишити на проживання з батьком, позивачем в справі.
Позивач, судове засідання не з'явився. Представник позивача адвокат Беньковський В.А. подав суду клопотання про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задоволити.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, хоч про час і місце судового засідання повідомлялася належним чином, причину неявки суду не повідомила.
Представник третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - органу опіки і піклування, служби у справах дітей Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області в судове засідання не з'явилась, причина неявки суду невідома.
При викладених обставинах суд прийшов до висновку, що відповідачка була повідомленою про розгляд справи належним чином, а тому, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення, на підставі наявних у справі доказів, відповідно до статті 280 ЦПК України.
Відповідно до ст. 281 ЦПК України Косівський районним судом Івано-Франківської області була постановлена ухвала від 15.09.2025 року про заочний розгляд справи.
Суд, вивчивши матеріали справи вважає, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав:
Відповідно до ч.3 ст.105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, беручи до уваги вимоги ст.110 СК України.
Згідно зі ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до ст.109 СК України, шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права, а також права їх дітей.
Із оглянутих матеріалів справи вбачається, що сторони в справі зареєстрували шлюб 17.10.2009 року між ними було укладено шлюб у відділі цивільного стану в Островцу Свєнтокшискім, Річпосполита Польщі, згідно Акта про одруження №532/2009.
За час перебування сторін в шлюбі в них народилось двоє дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Причиною розірвання шлюбу позивач зазначає, що між ними із відповідачкою втрачено почуття любові та взаєморозуміння, в них різні погляди на життя, що призвело до припинення їх спільного проживання. А тому, вважає, що сім"я розпалась, шлюб носить формальний характер, надії на примирення немає.
Позивач скористався даним правом та звернувся до суду з цим позовом, наполягає на розірванні шлюбу. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має наміру зберігати шлюб з відповідачкою. Термін наданий судом на примирення за клопотанням відповідачки не дав позитивного результату .
Приймаючи до уваги заяву позивача, суд вважає, що причини, що спонукають його наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення.
Згідно ст.112 ч.2 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
Таким чином, враховуючи наведені обставини, суд вважає, що сім'я сторін розпалась остаточно, підстав для досягнення примирення між сторонами немає, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам подружжя, а тому суд приходить до висновку про розірвання шлюбу між сторонами.
Відповідно до ст.113 Сімейного кодексу України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Відповідачкою в справі не заявлено клопотань про відновлення їй дошлюбного прізвища а відтак суд вважає за доцільне залишити при оформленні розірвання шлюбу їй існуюче прізвище « ОСОБА_2 ».
В частині вимог позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання неповнолітніх дітей судом враховано вимоги ст. 160 СК України, якою передбачено право батьків на визначення місця проживання дитини. Зокрема, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (ч.1 ст.161 СК України).
Як видно із наявного у матеріалах справи висновку органу опіки та піклування Косівської міської ради затверджений рішенням № 191 від 18.12.2024 року яким вирішено за можливе (доцільне) визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітнього ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 .
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
За змістом частин третьої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частин другої, третьої статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою (стаття 160 СК України).
Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (частина перша статті 161 СК України).
У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20 (провадження № 61-3587св22) зроблено висновок, що «рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах».
Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір'ю.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Аналіз наведених норм права, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Отже, визначаючи місце проживання неповнолітніх дітей з батьком, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків, суд при вирішенні спору надає першочергове значення саме найкращими інтересами дітей та доцільність їх залишення на проживання із матір'ю оскільки як стверджено обґрунтуваннями викладеними у висновку (а.с.42-43) органом опіки і піклування встановлено, що батько дітей ОСОБА_1 з березня 2023 року призваний та перебуває у лавах ЗСУ а мати дітей приділяє належну увагу у навчанні та вихованні дітей. Жодних обґрунтованих доказів позивачем не наведено про визначення місця проживання їх неповнолітніх дітей саме із ним та неможливістю їх проживання разом із матір'ю яка фактично здійснює за ними догляд, також суд звертає і на той факт , що на даний час батько перебуває на військовій службі в складі ЗСУ та не має змоги постійно проживати разом із дітьми та доглядати їх.
При цьому суд зазначає, що визначення місця проживання дітей із матір'ю не впливатиме на їх ваємовідносини із батьком, оскільки визначення їх місця проживання не позбавляє іншого з батьків батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
На підставі наведеного, ст. ст. 51, 56, 109 - 112, 141, 157 Сімейного Кодексу України, керуючись ст.ст. 258-259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України , суд , -
Позов задоволити частково.
Шлюб зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 17.10.2009 року у відділі цивільного стану в Островцу Свєнтокшискім, Річпосполита Польщі, згідно Акта про одруження №532/2009 - розірвати.
Неповнолітніх дітей : ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити на проживання з матір'ю ОСОБА_2 .
Відповідачці в справі ОСОБА_2 при реєстрації розірвання шлюбу залишити існуюче, набуте у шлюбі прізвище « ОСОБА_2 » .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: М.І. Крилюк